2021-08-05 18:23:24
De mortuis aut bene aut nihil
Кажуть, якщо про мервих не має що сказати, то про них не варто злословити.
Про те, кількість панегіриків на честь штатного кегебіста Євгена Марчука, усе ж змушують сказати своє слово.
Колись мій знайомий дописувач «Українського слова» Володимир Палажченко (син совєцького письменника Олексія Палажченка) розповідав як до їхнього письменницького будинку, в якому зокрема проживав геніальний перекладач Микола Лукаш у шістдесятих приходив з профілактичними бесідами молодий лейтенант сумнозвісного п’ятого управління КГБ Євгєній Марчук.
Якби у 1991 році ми будували нормальну державу то кегебісти та комуністи після люстрації отримали б вовчий квиток і не мали б жодного впливу на політику.
Але ні. Вони продовжували мати виключний вплив.
Кегебіст який все життя боровся проти українських буржуазних націоналістів став парламентарем від фракції СДПУ(О) Медведчука.
Зумів утилізувати голоси частини обдурених патріотичних виборців на президентських виборах 1999 року.
Провів блискучу кегебістсько-фсбешну спецоперацію під назвою Канівська Четвірка (до речі, пригадайте її мегаодіозний склад).
Встиг попрацювати і першим керівником переназванного з КГБ - СБУ і Міністром оборони в часи розвалу
Армії і прем’єр-міністром України.
Весь час торгував іміджем спокійної сили і так і не оприлюдненим чемоданом з компроматом.
Загалом, мерзенний типаж совєцької та постколоніальної доби.
А для когось виявляється і ні…:(
Бо він досяг незвичайних висот в оперативній роботі та кегебістських іграх, зумів актуалізувати Стокгольмський синдром у тих, проти кого щиро боровся…
Тому не питайте чому в державі все не так і держава не така.
Бо на «кублі бандитів, кагебістів,
злодіїв та ґвалтівників» нормальної країни не збудуєш.
Тільки колонію…щоразу колонію…
906 views15:23
Ю
