змінюй

2023-03-04 01:47:06 крізь повіки о другій чи ж третій ночі
я бачу розлоге космічне проміння.
за ним простягається правда пророча,
за ним росте вглиб товстелезне коріння.

беру телефон, там немає сповіщень,
того, що за збігом зумів пропустити.
мабуть, час прийшов для абияких рішень –
із кореня треба основу ростити.

дорогою місяця я підіймаюсь
на вищі і більші сповидні слова,
я чую цей голос, я вмію, я знаюсь,
він п‘яно і солодко поруч співа.

мабуть, так стається, і місяць заходить,
забравши дорогу в мої слані сни.
тож вдень цюю душу до правди уводить
щемка й ніжна хвиля піанной струни. Відкрити / Коментувати

2023-02-22 22:47:06 агонія кольорів

вони розливалися широко, будучи тіком води,
і затікали у душі, за груди, за правдой, у глиб, отуди,
перелившися барвами й розійшовшись по всім закуткам,
їхній слід залишиться на кожному, після нього — глибокий шрам.

я купаюсь у цьому дощу, ставши в раз амбасадором її,
той веселки, що звічно лякає й жахає з швидкой течії,
не у тих дерев‘яних помостках із швабрами замість весла,
а на рідних своїх, між груди каміння, що зеленню заросла.

інші, знаю, гукають із берега «пане, виходьте з бриди,
будьте розумним, ви ж таким виглядаєте, тікайте з води».
а я чую легкий вітерець під водою з барханів столітніх пісків
і рахую потік сонця з небом, щоб стояти тут безлічі днів.

ноги косить, я падаю, часом, від тої ж таки течії,
хоч і знаю – це лине правда, мене не збивають рідні й свої.
колосом світу хотіли б тут бути багато із цих людей,
але роль же у мене. і правда, що рветься з роздертих суспільством грудей. Відкрити / Коментувати

2023-01-14 19:47:01 мені буває тяжко і пусте,
але я не озвучую ці ноти,
бо ж хтось між зброєй й вибухом росте,
а я в теплі охочий до свободи.

мені болить, хоч я і не кажу,
таких, як я, немало, завіряю,
проте в полотна і слова не ввʼяжу,
бо ж скільки вбитих «братьми» – я не знаю.

мені ніхто не дав розмовний чин,
аби закинуть реченням за словом,
такі, як я, повинні впасти в тин
і тихо помовчати (тимчасово).

мені буває тяжко і пусте,
хоч я продовжу жить й не існувати,
щоб все ж колись в уплетення густе
додати те, про що волів мовчати. Відкрити / Коментувати

2022-12-29 00:47:01 «…Підійшов час, і, швидко зіскочивши на ноги, він виплеснув усі свої емоції, всі накопичені за ці пів години, може й більше, сили, яких їй наприкінці дійства все ж не вистачило. А вона, бувши поруч і допомагаючи йому в цьому, змогла пустити легку цівку своєї налитої гормонами душі. Вони водночас легко видихнули і подивилися один на одного. Це було ідеально, це було найкращою подією за останні часи або й життя. Вони знову злилися у поцілунку, цього разу фінальному.»

з революційної для мене моєї ж оповіді Відкрити / Коментувати

2022-12-27 01:47:06 підомальцев

картають подумки замученого ката,
який власноруч взявся за мечі
та з розмахом убивчо і проклято
приніс жадану ним же уночі.

він ще не думав вмерти за свободу,
бо ж це для нього – тайний божий дар,
й тому за вбивсто-вбивства з-під народу
йому ввижалась купа дивних мар.

то він вбиває немовля-дитину,
то полиша життя старих людей,
то в нього підо зброєю сміливо
лунає христобожолюдний глей.

під ним й царі, й вояки, й багатоші
у позі найбідніших прохачів
з благанням й пропозиціями грошей
кричать і молять чи не кожен з днів.

йому набридло слухать і дивиться,
йому простіше взяти на рожен
і просто все зробити що годиться
під звуки: «сильний, значить і блажен».

він бачить весь цей антураж на споді,
усе ж: від зброї до священних сліз
тривало і зникало десь на сході,
а потім знов з‘являлося колись.

комусь як скаже, то і не повірять,
він дивним був для поручних людей.
а що робити далі? шаблю мірять
і убивати їх із дня у день.

він так робив, хоч й тільки поза сонцем,
бо ж, бачиш, із такими не заснеш.
тож вже колись, не бувши дивним хлопцем,
він знищить всіх і оком не моргнеш. Відкрити / Коментувати

2022-11-10 18:47:06 у нас вже не працюють світлофори.
здавалося, над містом між домів
є точки згадок Біблії та Тори,
де кожен переїхав як зумів.

хтось плавно й тихо тисне на педалі,
комусь нетерплість рветься поміж грудь,
а пішоходи й ті, хіба що зналі,
будують крізь асфополóтна путь.

у тих місцях лунають різні звуки:
слова до вищих, є і до низів,
які всіх й не рятують від гучної «автозлуки»,
проте дарують змогу зменшить вжиток цензослів.

так і живем ми: день і невиднота,
а десь там щастям кидаються кволі.
у нас тут хоч працює правда і свобода,
хоч й не працюють, правда, світлофори. Відкрити / Коментувати

2022-10-02 06:47:06 …з мрією

і виднокольство знизу ще стоїть
ми ж планери над стáрой огорожей
крізь дерева урізьбленую мить
видніється старий будинок божий

ми не лишаєм вірних йому слів
бо ж це для нас як чергова пригода
його ж доми – дружина серед вдів
і серед рідних хтось один ворожий

ми тихо підлетіли здалека
аби відчути ладану запашшя
й зі звуками старого псалтиря
зустріли запах віддавна бродящий

нас не лякало ні його чуття
ані все те, що це було з морфеєм
ми водночас прокинулись з життям
й зі смертю засипатимемо з нею Відкрити / Коментувати

2022-08-12 23:47:08 мені очі ятрило щосили
щільно-явно червоним шатром
ці слова не були так сміливі
як могли б стать питвом за столом

кожне слово і звук кожен шепіт
там здавалося час підістав
і навколо безмежностей лепет
гімном правди за мною постав

що робити і як іти далі
після кожной брехні ще одна
інші сховані в темряви шалі
а я тут без думок й до гола

нерозкриті слова про цей пагін
проростають отруйним листком
і під цим даром надвеличавім
я сховаюсь питвом за столом. Відкрити / Коментувати

2022-08-11 01:47:01 тишу переривають звуки
теплих заморських слів
так я тікав від розлуки
крізь лінії нотних полів

куди це я прибігаю
до марних страху думок
хтось точно тут щось спіймає
я ж ловлю сміливості крок

на максимум в цьому світі
тут так непримітно й славно
і є де тривогу діти
хоч і дівати десь марно

звуки перериває тиша
холодних місцевих стін
так й прибіг до мису
до місця без спокою й змін. Відкрити / Коментувати

2022-07-30 00:47:06 мені дещо сказали.

це не купа словесних зворотів, що зчавили зі змучених мізків крізь «рельєфи, прямі й повороти» й не під дулами й не попід різків

мені дещо сказали.

щось змучивлене, зчавлене з фруктів, що ростуть не у нашому саді, а десь там, на околицях муфтій, тихих місць за євреями ззаду

мені дещо сказали.

слів знайомих було там чимало, я не гуглив, чим часто займаюсь, бо лунали вони величаво і від серця, де тінню я маюсь

мені дещо сказали.

мабуть хочуть й від мене почути щось таке, щось відверте і миле, аби слів цих потік не забути, не поклавши клеймо застаріле

мені дещо сказали.

я узяв й прочитав це з десяток, бо воно не вкладається зразу, тож мабуть прийшов час грубих латок, які я на сміливість намазав Відкрити / Коментувати