Анахронізм

2021-03-22 22:20:26 ​​Бюро здійснення національних мрій

Вільнюс, який тепер є столицею Литви, до Другої Світової належав Польщі. У місті литовців було лише 2%, натомість поляки становили приблизно 60%, а євреї 30% населення Вільнюса (тоді Вільно), а на околицях взагалі жили білоруси. Та Литва не заморочувалася ким там себе вважають мешканці Вільна – Вільнюс це литовське місто, і не гребе.

Однак очевидно, що маленькій націоналістичній Литві бракувало богатирської силушки, щоб віджати у поляків місто мешканці якого не хотіли в Литву. До того ж на Вільно претендувала ще й Білоруська РСР та в меншій мірі євреї, для яких Вільно (на їдиш Вільне) було аля новим Єрусалимом.

Та литовці не розгубились, і, після захоплення Польщі нацистами і совітами, випросили у Сталіна Вільно. Білоруські комуністи образились, бо теж дуже хотіли Вільно (білоруською Вільня). Сталін вирішив не вибачатись і депортував білорусів з-під Вільно у радянську Білорусь (поховавши ідею білоруського Вільня). І хоч Вільно нарешті стало частиною Литви, на практиці литовців там майже не було, а на вулицях звучала польська.

Та вже в 1941 році Литву окуповують німці і влаштовують геноцид євреям. 90% єврейського населення Вільна не пережило окупації. Так закінчився єврейський Вільне. Тож коли совєти асвабіділі місто, у Вільно залишилися одні лише поляки і воно було таким польським, яким до того не було ніколи (бо частка євреїв завжди була значна). Тоді Сталін депортував поляків із Вільна в Польщу, знелюднівши місто. Так закінчилося польське Вільно. Литовські комуністи побачили в цьому шанс втілити мрію своїх націоналістів, і почали заселяти Вільнюс литовцями.

У 1959 литовці у Вільнюсі становили 34% (порівняйте з 2% 1939го), а в 1989 році вже половина міста розмовляла литовською, інша половина – російською та польською. Історія розіграла свій прикол - мрію литовських націоналістів втілили в реальність нацисти та комуністи: зробили Вільнюс литовським. Відкрити / Коментувати

2021-03-17 20:41:17 ​​Кожен несе свій хрест

Стареньке індіанське плем’я мая (ті самі шо будували прикольні піраміди, полюбляли масові людські жертвопринесення і доклалися до виникнення баскетболу), опісля опанування блідолицими ісконно індіанських земель, почало поклонятися хрестам (але не Христу).

Ці хрести знаходились в джунглях Східного Юкатану, на далекому сході Мексики. До кінця незрозуміло звідки аборигени взяли новий об’єкт поклоніння, бо з християнством їх взагалі нічого не пов'язувало. Новий релігійний культ хотів зробити мая ґрейт егейн, тож хрести "закликали" тубільців вирізати білих прибульців (які максимально експлуатовували індіанців, тож мая особливо проти такого двіжу не були).

Таким способом була запущена расова війна на Юкатані, в результаті якої мая утворили свою державу, яка з 1850-х і до 1935 була де-факто незалежною. Можливо це була єдина незалежна індіанська держава 19 ст.

Здавалося б до чого тут Україна? А до того, що певний час імператором Мексики був представник династії Габсбургів. Його австрійські родичі надіслали йому військових спеців, щоб справитись із непокірними мая. Серед воєнних спеціалістів певно що були і щирі українці з підавстрійських земель.

Анахронізм повертається із кількамісячного запою, дякую що не відписалися)) Відкрити / Коментувати

2020-12-28 20:09:00 Ліпші кенти

Якби держави були людьми, то я б точно не рекомендував вам з ними дружити, бо вони дуже ненадійні друзі. Вчорашній друг може віджати ваш замок, а ворог - прислати бочку пива (і стати другом). В історії мало прикладів довготривалих союзів між державами. Однак 2 точно є:

Англія свого часу завдавала чимало клопотів бідній Шотландії. Ворогом ворога Шотландії була Франція. І ось, в 1295 р. укладено перший франко-шотландський союз. Однак стосунки двох королівств не були ідеалом: в той час як шотландці вигрібали по повній, французи часто мирилися з англійцями у них за спиною. Тож до кінця 17 ст. альянс втратив своє значення.

Англійці були дещо кращими союзниками ніж французи. У 1386 р. вони уклали союз із Португалією. Цей альянс є найстарішим діючим союзом в світовій історії. За цей час англійці не раз присилали війська португальцям щоби втихомирити іспанців. Однак англійці теж кілька разів кидали португальців на колонії, тож друзі з них такі собі. Відкрити / Коментувати

2020-12-05 21:18:49 ​​Чому литовці змогли, а білоруси ніт?

До 19 ст. мова була маркером належності не так до народу, як до соціального стану. І в Білорусі, і в Литві мовою еліти була польська, пізніше по чуть-чуть добавлялась російська. Литовська ж і білоруська мови у Російській імперії мали статус мов простолюду. І якщо ти хотів якось вибитися в люди, то польська, а на крайняк російська, були маст-хевом.

На перший погляд, у білоруської мови було більше шансів якось припідняти свій статус, хоча б через те, шо нею говорили вдесятеро більше людей ніж литовською. Незважаючи на це, литовці до початку 20 ст. століття змогли сформувати навколо власної мови +- свідому націю, а білоруси нє. Та й зараз литовська національна самосвідомість на голову вища від білоруської. Окрім всякого різного це сталося через:

Мову. Білоруська була слов’янською мовою, а отже близькою до польської та російської, литовська ж належить до балтійських мов, і геть не подібна на слов’янські мови. Тож білорусам набагато легше було впарювати, що вони ісконная частина руського міра чи великої польської нації, ніж литовцям.

Віру. Білоруси спершу були в Унії з Римом, що чітко відмежовувало їх від православних росіян. По суті, уніатська Церква в Білорусі була зародком білоруської національної церкви (як сталося з українською уніатською Церквою в Галичині). Та у першій половині 19 ст. Унія була ліквідована, а білоруські греко-католики перейшли у російське православ’я. Це відкрило шлях для подальшої асиміляції білорусів Москвою. Литовці ж були католиками, і в плані віри не відчували якоїсь близькості з росіянами.

Діаспору. Велика частина литовців жила у Німеччині. Вони підтримували своїх у Російській імперії - друкували на литовській (в Росії з цим було тяжко), відстоювали права литовського народу на самовизначення у міжнародній спільноті. Білоруси ж всі жили в Російській імперії, і допомоги їм чекати було нізвідки.

Як наслідок, у білорусів була проблема навіть з самоназвою. До 1863 року білоруси називали себе литовцями (через те, що вони були основною частиною Великого Князівства Литовського), а під кінець 19 століття звалися росіянами (якщо були православними), поляками (якщо були католиками) або тутейшими (якщо парилися лише місцевими справами і були внє палітікі). Литовці ж спокійно монополізували етнонім "литовці" (від якого відмовилися білоруси), а білоруси так і не прийняли якоїсь єдиної самоназви.

Пазл склався.. Відкрити / Коментувати

2020-11-28 20:46:53 Тут немає хліба

Про Голодомор нарешті знає вся країна, і сьогодні звідусіль чути Запали Свічку Пам’яті. Це не може не тішити, та разом з тим лише 16 держав (з +- 195) визнало Голодомор ГЕНОЦИДОМ українського народу. Серед країн, які не визнали Голодомор геноцидом:

Німеччина (яка мб не дуже хоче сваритися з росіянами), Франція (те саме), Ірландія (хоча вона в 19 ст. теж пережила свій Голодомор, який часто порівнюють з нашим), Великобританія (вона свого часу спричинила Великий Голод в Ірландії), Вірменія (з тим що вірмени також були жертвою геноциду), Туреччина (мб того що вона колись влаштувала геноцид вірменам, і визнавати геноциди не поспішає), Ізраїль (хоча євреї пережили Голокост), наші сусіди Білорусь, Молдова і Румунія.

В Азії і Африці на державному рівні Голодомор майже взагалі не згадується, і в більшості європейських країн він теж не є визнаний як геноцид. Слова ГЕНОЦИД немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору. Так що нам є ще над чим працювати..

Запалили свічку? Відкрити / Коментувати

2020-11-24 21:03:42 ​​Пірати і аутсорсинг

Анахронізм повертається після тривалої медичної паузи, яку вимушено взяв автор)

Торгуй якщо ти слабший - грабуй, якщо сильніший! Таким був принцип торгівлі впродовж століть. Морська торгівля і піратство виникли +- одночасно, вони були протилежними кінцями однієї палки. Одна й та ж сама людина залежно від обставин могла бути і піратом, і мирним купцем. Напад піратів був для мореплавців такою ж звичною загрозою, як і шторм в морі. Піратство відоме з античних часів - ним займався Одіссей, в піратському полоні був Юлій Цезар, а в Афінах взагалі була своя піратська профспілка.

Спершу, прості хлопці з одного села чи полісу могли просто по приколу напасти на пропливаючий повз корабель, або взяти човники і пограбувати сусіднє прибережне поселення. Тобто піратство спершу не було повноцінною професією, а своєрідним підробітком, яким займалися звичайні жителі приморських поселень. З часом люди почали викупати, шо можна просто по житті займатися розбійним промислом, і не паритися сапаючи город чи ловлячи рибу (яку в тебе можуть забрати інші пірати).

Пірати були новим типом стихійного ворога, що не мали ні уряду, який би їх представляв, ні жодних договорів, що б їх зобов'язували. Для стримування піратства необхідно постійно тримати в повній боєготовності флот, а це дуже затратно, а якшо ворога трудно перемогти - найми його на аутсорс! Тож, задля максимізації прибутків і мінімізації ризиків пірати почали об’єднюватися в професійні організації, які перебували під патронатом якоїсь держави чи прибережного міста.

Так держави ділили піратів на своїх та чужих. Свої мали повний картбланш на грабіж ворогів і збували товари в портах свого патрона, чужі ж визнавалися ворогами всього цивілізованого світу. Ось так держава частково передала підрив економіки суперника на аутсорс. Корсари, капери, приватири, флібустьєри - всі з точки зору держави-наймача діяли в рамках закону, і виконували функцію ослаблення суперника. В той же час, трушним незалежним піратам було стрьомно, бо всі навколо їхні вороги, ніхто за них не заступиться, а збувати награбоване тяжко (бо далеко не в кожен порт запливеш).

В Середньовіччі і в Новий Час, коли правителі держав на найвищому рівні вирішували: “окей, краще нам норм торгувати, ніж воювати, і бай зе вей давайте вже припинемо кришувати піратів”, влада на місцях саботувала такі рішення. В кожного поважаючого себе порту була своя піратська банда, з якою місцева влада була в долі. Звісно що їм було до лампочки що каже король, бо в них все йде по маслу, + Середньовіччя як-не-як, і кожен феодал в своєму гаражі господар. І було б ще півбіди, якби банди наприклад з англійських портів грабували б лише французів, але ж ні - ніхто не цурався грабувати співвітчизників, і вести громадянську війну на морі на півставки.

Отже, пірати народ не постійний, сьогодні вони грабують за тебе, а як тільки укладається мир (і легальне піратство тимчасово відміняється), вони переметнуться до когось іншого (який дозволить їм грабувати), або ж почнуть грабувати тебе. Та поки пірати могли знесилювати ворога ефективніше і дешевше, ніж це робив офіційний флот - їх не чіпали, а навіть заохочували. І десь на початку 18 ст. держави зміцніли, і військові флоти самі могли вирішувати державні проблеми. Користі від морських розбійників стало набагато менше ніж шкоди. Пірати перестали бути своїми чи чужими, а стали просто чужими - злочинцями, яких потрібно вішати. Відкрити / Коментувати

2020-11-12 22:05:39 Сходи

Дано: Значить є Україна, Схід і Захід. Україну різні історики відносять то до Заходу, то до Сходу. І якщо зазвичай Захід це наш герой, протагоніст, родич і просто хороший хлопець, то де ж тоді Схід?

Знайти: Схід

Розв’язок: В українському історичному контексті ми маємо не одну, а дві східні цивілізації, котрі на нас впливали. Перший Схід - це степова цивілізація євразійських кочівників, відносно до яких Заходом є цивілізація європейських землеробів (і наших предків зокрема). Цей Схід пробував нас поглинути, та в результаті його поглинули ми (заселивши українські степи).

Другий Схід лежав на півдні від нас - православна Візантія. Звідти ми перейняли православну віру та масу культурних елементів, які й досі є частиною нашої ідентичності. Через це нас часто відносили до Сходу, оскільки Заходом вважалося лише західне латинське християнство (зараз протестанти і католики).

Висновок: отже, в українському контексті маємо справу із двома зовсім різними Сходами - степовим/кочовим і візантійським. Відкрити / Коментувати

2020-11-08 19:06:13 ​​Дербі

Уявіть собі – на дворі 1926 рік, Ви – дебелий мускулистий чоловік з іменем щось типу Апостолос Папастотопулос, звичайний різноробочий з Пірей, порт Афін. Ви щодня бачите тих елегантних, багатих та пихатих блазнів, котрі кепкують з вашого виду, соціального статусу та з вашої роботи. Ви хочете їх знищити, принизити та добряче так відлупцювати (але разом з цим не хочете отримати тюремний строк).. І ось, настає вечір неділі, Ви з кентами збираєтесь, берете все необхідне, і… Йдете грати у футбол! Проти тих пихатих слимаків!

Історія багата на протистояння різних суспільних груп. Зазвичай такі конфлікти рано чи пізно вирішувались у радикальний спосіб, і в найгарячіші часи проливалось багато крові. І ось на початку XX століття в Європі набирав популярності новий вид спорту – копаний м’яч (футбол).

Основою футбольних клубів часто ставали окремі соціальні групи – робітники фабрик, військові, працівники залізниць, аристократія тощо. Тож соціальні конфлікти разом зі своїми носіями (людьми), були перенесені на футбольне поле, а замість того, щоб нищити один одного фізично чоловіки тепер мали змогу знищити один одного в матчі.

На самому початку я невипадково переніс читача в Грецію – в 1908 році в центрі Афін з представників афінської еліти був створений клуб Панатінаїкос, а вже 1925 року був заснований клуб Олімпіакос, котрий спершу об’єднав портових робітників, а згодом і всіх греків, котрі відчували нерівність та несправедливість з боку столиці (Афін) і її заможних мешканців. Таким чином, ми отримали прекрасне й безпощадне Дербі вічних ворогів.

Найвідоміше на сьогодні футбольне дербі носить назву Ель Класико, в якому беруть участь команди Реал Мадрид та Барселона, і в цій дуелі також є своє історичне підґрунтя. В 1902 році в столиці Іспанського Королівства було створено клуб Мадрид, котрий згодом був коронований самим королем й отримав сучасну назву, а в 1899 році була заснована Барселона.

Ще з часів Середньовіччя тривала боротьба між Мадридом та Барселоною за статус головного міста Іспанії, однак піковим моментом роз’єднання двох міст став період диктатур Рівери і Франко, коли влада всіляко намагались знищити місцеві мови та культури (Барселона – столиця каталонців, які є окремим від іспанців народом). Відповідно, в футболі ця історія набула свого символізму, в котрому Реал Мадрид уособлює централізацію та уніфікацію а «Барселона» - окремішність, особливість та автономність, охоплюючи не тільки каталонців, але й інших противників централізації.

Одним з найстаріших футбольних дербі є Олд Фірм, де змагаються між собою Рейнджерс та Селтік, обидва з міста Глазго (Шотландія). Почалося все з того, що в середині XIX століття внаслідок великого голоду в Ірландії, до Глазго почали масово емігрувати ірландці. Спершу, ніяких конфліктів з місцевими не було, тому ірландці в місті заснували велику діаспору.

Проте через деякий час шотландці зрозуміли, що місто вже перебуває під великим впливом приїжджих (а приїжджих ніде не люблять). Загострювалось все також релігійними та політичними відмінностями. Ірландці - католики, шотландці - протестанти, ірландці за незалежність Ірландії, шотландці більш лояльні Великобританії. І от соціально-етнічно-релігійний конфлікт вилився у дербі між шотландським Рейнджерс і ірландським Селтік.

Футбол часто не був "поза політикою", а конфлікти за межами футбольного поля іноді переростали в запеклі дербі. Під прапорами клубів часто збиралися однодумці, для яких боротьба на полі була продовженням конфлікту з позафутбольного світу. Відкрити / Коментувати

2020-11-04 21:28:19 Народ vs нація

Ці два поняття в українському середовищі часто ототожнюються, однак, на мою думку, це капець як неправильно. Ряд сучасних українських істориків користуються таким розрізненням: народ - етнічна одиниця, нація - політична одиниця. Народ необов’язково повинен мати свою (і лише свою) націю, і так само нація необов’язково має складатися з представників лише одного народу.

Наприклад французька нація складається із чотирьох народів - самих французів, бретонців, басків і німців-ельзасців. В той же час французи як народ входять і до канадської нації (і, що більш дискусійно, до бельгійської та швейцарської). Ті ж самі баски (народ) не є нацією (хоча свого часу пробували стати), і належать до іспанської і французької націй.

На Заході націю часто ототожнюють з державою (національність = громадянство), оскільки нація - це колектив людей, що хочуть бути державою. Народ же - спільнота людей, які поділяють спільні етнічні риси (мову, культуру, віру, тощо).

Скільки народів складають українську націю? Відкрити / Коментувати

2020-10-31 20:28:04 ​​Меморицид

По-перше, вибачте що довго дописів не було, трохи прихворів(( Надалі пости виходитимуть раз на два/три дні.

А, по-друге, зуб даю, що, якщо ви й чули про Французьку революцію, то тільки щось хороше. З’явилася республіка, священики та дворянство втратили свою владу, хоч-якась демократія почала з’являтися. Ну, може ви і чули про Робесп’єра та його «голову с плєч», але було щось і по-страшніше.

Практично по всій державі священиків та різних собі графів ненавиділи. Поки селяни важко працювали та ще й обкладалися податком практично на все, то духовенство та дворянство за ці податки тусили так, що дай боже. Саме це і було однією з причин революції. Революція ніби і вирішила багато питань, проте точно не всі.
Залишалося декілька регіонів, де ідеї революції сприймалися не так жваво, як по всій Франції, якщо взагалі сприймалися. Серед таких: Нормандія, Бретань, Вандея. Саме про останню говорять найбільше. Повірте - говорити є про шо.

У Вандеї уклад суспільства був дещо не таким, як в інших регіонах. Тут і духовенство, і дворянство були ніби нормальними людьми, з якими рахувалися і яких поважали. Якщо коротко, то вони були близькими до простого люду. Тож, ідеї революції з поваленням цих двох станів могли бути чужими.

А тут ще й примусовий призов почався (Франція на свою голову ще й воювала під час революції), адміністративна реформа, яка не дуже то й гуд була, ціни збільшилися, в тому числі й на хліб, ще релігійна реформа грала роль. Тож, вандейці терпилами не були та й почали виганяти республіканців з власних територій і стали до збройного опору. Керували цим дійством колишні графи.

Спершу згори подумали, йой, раз трясанути та й заспокоються, але ніт. Вандейці так просто не заспокоїлися. Тож, трохи пізніше проти них кинули набагато більші сили. Повстання ніби почало захлинатися. І згодом, через багато помилок керівництва повстанців, саме повстання було придушене. Думаєте то кінець? То їно початок.

В Франції подолання повстання проти Вандеї зображалося ніби остання і єдина проблема на шляху до успіху. А самих вандейців, ойой, мати василева, як їх тільки не зображували. І недохристиян з них робили (які тусувалися з друїдами), і неосвічених людей, і англійських колаборантів, і все в такому дусі.

Тож, надважливим завданням французького народу було знищення Вандеї. І які тільки варіанти не пропонувалися: і газ пропонували (навіть щось там розробляли), і ліси планували палити… Та зупинилася на простому терорі. До Вандеї (після подушення повстання, зазначу) відправили «пекельні колони генерала Тюрро», які знищували цілі містечка та села на своєму шляху. Людей вбивали, незважаючи на їхню стать та вік. Їх часто топили цілими групами, прив’язуючи до човнів. В результаті, за підрахунками різних істориків, померло від 40-60 тис. осіб до 250 тис. осіб. Француз знищував француза…

В Франції не надто сильно воліють пам’ятати про Вандею, проте ці події стали тими, які формують самоідентичність її мешканців й по нині. Навіть придумали термін «меморицид», який означає забуття цих подій. Зокрема, історика Рейналя Сеше, який описує ці події як франко-французький геноцид (до речі, дослідник походить з цього регіону та є предком жертв репресій у Вандеї) не надто сильно і бажають запрошувати на різноманітні шоу, які присвячені революції, а його книжки не візьметься друкувати кожне перше-друге-десяте видавництво.

Деякі історики категорично не погоджуються з думкою Рейналя Сеше щодо геноциду (ніби то ці події не схожі на те, що було у Вірменії, або Камбоджі, наприклад. А для Франції, як держави, має пройти трохи часу, аби визнати, що під час їхньої величної революції в ім’я всього хорошого було й таке.
Дуже сильно подякували що прочитали такий довгий текст Відкрити / Коментувати