Autokephalia

2022-06-01 19:24:32 Чудову новину тут підкинула стрічка. У Володимиро-Волинській єпархії УПЦ було проведено загально-єпархіальні збори, і правлячий архієрей доступно і чітко пояснив, який тепер статус має УПЦ. А саме: УПЦ вийшла з юрисдикції РПЦ, рішення соборів-синодів РПЦ на оновлену УПЦ не розповсюджуються. Патріарх Кирил вже не господин і отець (оказался наш отец не отцом, а супостатом). І відносини з помісними церквами тепер відбуваються без посередництва РПЦ. Повна автокефалія, кароч.
І все так красиво – ось ми, ось статут, підпис здєсь і підпис здєсь. А що написано на ваших антимінсах, котики? Ви юрисдикцію як визначаєте – за статутом чи антимінсом?
А антимінс, нагадаю, це головний документ і святиня у храмі. І пофіг, що написано в статуті єпархії чи статуті УПЦ, якщо служби так і продовжують звершуватися «по благословєнію Святейшего Кирила», як про це написано в антимінсах.
І тут виходить колізія. Всі антимінси у вас московські, по благословєнію патріарха Московського Кирила. При митрополиті Онуфрії. Відкрити / Коментувати

2022-06-01 17:34:49 Отже, УПЦ зараз має самопроголошену технічну автокефалію. Що це означає для неї?

Автокефалія, щоби бути дійсною, тобто легітимною, тобто канонічною, повинна бути визнаною іншими - вона не існує у вакуумі. ПЦУ зараз на півшляху до повної легітимізації. Але УПЦ навіть не починала йти цим шляхом і навряд чи зможе по ньому просунутися. По суті цю автокефалію де факто визнає лише РПЦ, та й то через те, що УПЦ не називає її автокефалією, а представляє як актуалізацію московської патріаршої грамоти від 1990 р. Коли Москва вирішить, що досить грати у ці хованки, вона зможе оголосити автокефалію УПЦ недійсною і проголосити цю церкву розколом. Навряд там будуть робити те саме, що вони зробили з Філаретом, тобто накладати анафеми і т. ін., тому УПЦ перетвориться на таку собі Македонську церкву зразка до 2022 р.

Але й без цього проголошення УПЦ опинилася в ізоляції ще більшій аніж та, у якій зараз РПЦ. Підігруючи РПЦ, вона була розірвала стосунки з Константинополем та іншими церквами, що визнали ПЦУ. Тепер, граючи проти РПЦ, вона почала розривати стосунки і з нею. УПЦ, таким чином, перетворюєтся на найбільш ізольовану структуру в системі глобального Православʼя. Це ціна, за яку платять майже всі самопроголошені автокефалії.

Але у УПЦ є перевага перед іншими - томос про автокефалію ПЦУ. Протистояння томосу формувало ідентичність УПЦ після 2018 р. Тепер ця ідентичність є для неї вбивчою. І томос - це єдина нитка Аріадни для УПЦ у ситуації блукання лабиринтами канонічності.

Прийняття томосу з боку УПЦ виведе з ізоляції не лише цю структуру, але й ПЦУ. Лише разом обидві церкви можуть вийти з ізоляції, в якій частково продовжує перебувати й ПЦУ. Це як два вороги, які тікають з вʼязниці, якщо хочуть звільнитися, то мусять терпіти один одного.

Які найперші кроки, які має зробити УПЦ, щоби почати виходити з ізоляції?

Треба терміново скасувати низку своїх синодальних рішень, як й самі по собі були абсурдними, а зараз є просто самогубчі. Зокрема, це рішення про розрив стосунків з Контантинополем, Александрією, Кіпром і Афінами. Також треба скасувати єретичне рішення про невизнання хрещень у ПЦУ, а також інших таїнств, які здійснюються в цій церкві. Це буде декларацією про справжність намірів до діалогу - на відміну від тих ультимативних "запрошень", які робилися до цього. Після цього вже можна починати діалог, до якого я ще буду повертатися у наступних дописах.

(с) Кирилл Говорун Відкрити / Коментувати

2022-05-30 08:25:33 Оскільки публікація поправок до статуту УПЦ затягується, продовжу аналіз нового канонічного положення цієї церкви без посилань на нього. Виходитиму з того, що до нього увійшла норма про відсутність затвердження новообраних митрополитів Київських у Москві, хоча точних формулювань не знаю.

Ця норма, власне, робить церкву автокефальною. Бо ж автокефалія, яка в Україні перетворилася на дещо, що за масштабами нагадує давньогрецький міф, насправді є суто технічним поняттям. Воно означає, що церква обирає свого очільника самостійно і не має затверджувати його деінде.

Отже назвемо новий статус УПЦ технічною автокефалією. Його відмінність від автокефалії, проголошеної бувшим Київським митрополитом Філаретом - лише у відсутності помпи і пишної риторики. У коментарях з боку УПЦ зараз відсутня будь-яка риторика, яка б мала найменший натяк на автокефалію. Але відсутність риторики не скасовує факта - після 27 травня УПЦ має технічну автокефалію.

Ця автокефалія є самопроголошеною. Коли деякі спікери УПЦ говорять, що УПЦ не потребує визнання свого незалежного статусу, вони повністю повторюють слова Філарета після 1992 року. Так само як він тоді, вони лукавлять і видають бажане за дійсне.

Цю автокефалію поки не визнають і навряд чи визнають інші помісні церкви. Парадокс, але єдина церква, яка поки змушена її визнавати - це Російська. Тому що не визнавати технічну автокефалію УПЦ для неї ще гірше, аніж визнавати. Тому вона з двох бід вибрала поки найменшу для себе. Москва зробила вигляд, що купилася на неправдиве твердження, що рішення УПЦ від 27 травня - це лише повернення до патріаршої грамоти 1990 р. Це така гра: УПЦ робить вигляд, що повертається до тієї грамоти, а Москва робить вигляд, що саме так це і бачить. Хоча всі розуміють, що йдеться не про повернення, а про вихід УПЦ далеко за межі тієї грамоти.

Наступним кроком Москви буде спроба реально повернути УПЦ в рамки грамоти 1990 р., тобто відіграти назад деякі рішення 27 травня. Найголовніше з них буде про затвердження митрополитів Київських Москвою. Можливо, тому поки й не публікують поправки до статуту, щоби мати можливість відіграти цю норму назад. Якщо Москві не вдасться скасувати цю норму, тоді УПЦ може бути проголошена розколом.

(с) Кирило Говорун Відкрити / Коментувати

2022-05-30 08:05:18 Ми ніколи не погодимося на зміну священних канонічних кордонів нашої церкви, бо Київ - це духовна колиска святої Русі як Мцхета для Грузії або Косово для Сербії". Ще одна причина, чому не треба було сильно багато розповідати як УПЦ круто канонічна і сильна порівняно з ПЦУ полягає у тому, що влаштування ПЦУ більше відповідає самій природі православної церкви. По-перше, маємо демократичний статут, всі архієреї періодично беруть участь в роботі Синоду, немає "митрополітбюро", реально збирається щороку Архієрейський собор (якщо потрібно, то може збиратися коли завгодно). В УПЦ є "вертикаль влади" і ще важко уявити як ці дві моделі церкви могли б поєднатися в одну церкву. По-друге, ПЦУ має статус визнаної автокефальної та помісної церкви, а УПЦ - це "сукупність єпархій РПЦ на території України" (офіційна оцінка Вселенського патріарха), що лише заявила про власну повну фактичну автокефалію як юридично, так і через зміни у звершенні літургії Предстоятелем, але яку як УПЦ поки ніхто не визнав. По-третє, єпископи УПЦ у більшості є стяжателі, що збирають з громад "налогі", і все надоїдає простим селянам-містянам і навіть священникам. І звалити із невизнаної автокефалії у визнану де з тебе грошей будуть не брати - це прекрасна опція. Додатковий бонус в тих важливих для простих людей речах, які до цього часу відрізняють ПЦУ і УПЦ: ПЦУ молиться за перемогу, більшість єпархій УПЦ - за мир; ПЦУ розвиває богослужіння українською (тексти нового служебника прекрасні як на мене), УПЦ нічого не робить роками у цьому напрямку. По-четверте, завжди важко відповісти на питання простих людей "що ти робиш у одній юрисдикції з Павлом Мерседесом" - і багато хто перейде від УПЦ до ПЦУ ще й тому, що ніякі надії на відставки одіозних фігур за роки правління морально чесного Онуфрія так і не справдилися: навпаки, чим гіршим був єпископ, чим більше він "чудив" за ці роки (Павло, Лука), тим більше його обнімали і цілувати у всіх сенсах. Отже, робимо висновки, що митрополиту Онуфрію треба ще багато що міняти у принципах спілкування з іншими церквами і багато що приводити до норми у власній церкві. І оскільки поки що він цього не робить, ПЦУ залишатиметься реальною альтернативою для багатьох громад. І тут без образ, бо ПЦУ залишається у сильній позиції лише через слабкість УПЦ, її дивний сьогоднішній статус, невизнання, і найголовніше - через мракобісні формули щодо ПЦУ і Вселенського патріархату в Постановах Собору. Хочте бути мракобісами - будьте, але наступного разу не вносьте це у рішення Соборів та Синодів, думайте про наслідки, а не лише про власне бажання висловитися. І взагалі Ви від РПЦ відходите тільки тому, що Кирило почав плутати церковні рішення та передовиці партійних ЗМІ. Від цієї московської звички треба відучастися і негайно, бо інакше можна взагалі перестати бути церквою у значній мірі - що і сталося з Москвою. "Не читайте советскіх газет" і тим більше не пишіть як "советські газети". Піднятися над мракобісним стилем - це вже звільнення, тому бажаємо цього євангельського звільнення від полону пропагандистських штампів.

(с) Юрій Чорноморець Відкрити / Коментувати

2022-05-30 08:05:18 Пояснення чому переходи до ПЦУ триватимуть.
Один із учасників собору правильно сказав, що пункт про відносини з ПЦУ треба було сформулювати дуже коротко "Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському Православ’ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку болючу рану на церковному тілі. ... Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу." Все інше треба було висловлювати вже як власне бачення під час перемовин, хоча це бачення, до речі, не стільки є власним консерватизмом, скільки повторенням московських штампів. Звинувачувати ПЦУ і Вселенського патріарха було недоречно, оскільки після виходу з РПЦ для УПЦ важливо не стати другими філаретовцями, не зависти на три десятиліття у статусі невизнаної церкви. І важливо, щоб їх сприймали як самостійну церкву, а не частину РПЦ, щодо якої робиться вигляд, що вона самостійна. Бо якщо буде останній варіант, який так подобається владиці Клименту, то громади будуть масово й ти в ПЦУ. УПЦ може скільки завгодно розповідати, що вона більш автокефальна і більш канонічна, але поки що саме ПЦУ є автокефальна і канонічна помісна церква, яка має визнання з боку чотирьох помісних церков. Колись РПЦЗ страшно гордилася, що з ними все ще спілкується одна (!) помісна церква - Сербська і про це кричали на кожному кроці. Тут визнають цілих чотири - це вже сильна позиція. Визнають як автокефальну і канонічну помісну церкву. А УПЦ Онуфрія на момент собору і після демаршу Онуфрія із читання диптиху як главою самостійної автокефальної помісної церкви поки що ніхто не заявив - ми визнаємо нову помісну церкву на чолі з Онуфрієм і навряд чи щоб заявив. Маючи такі слабкі позиції щодо визнання Онуфрій веде сильну гру при слабких картах: це не моя проблема визнання, це нехай помісні церкви тепер думають, що робити і як нас визнати. Це мені нагадує мантру Філарета "головне, щоб ми самі себе визнали". Слово "автокефалія" так і не сказане, не лише щоб не злякати тих, хто вірить, що єдність Церкви - це єдність з Москвою, але і для того, щоб полегшити спілкування з іншими церквами - ми то з ними не розривали, і вони нас визнають. Але тут є проблема. Митрополит Онуфрій може опинитися у сірій зоні, коли всі кажуть "ви класні і духовні, але ми співслужити не будемо і взагалі про це поговоримо давайте завтра". Щоб вийти з сірої зони, треба мати діалог перш за все із Вселенським і ПЦУ, бо кожен спитає: а як там у Вас йдуть перемовини із Варфоломієм та Епіфанієм? І тут момент зависання гарантований, бо якщо ясно, що спитають, то писати купу наїздів у рішеннях собору - це була помилка. Наприклад, Архієрейський Собор УПЦ, що вибирав Онуфрія в серпні 2014 року, проходив теж в умовах хвилі переходів із УПЦ. Але зумів просто і ясно написати «Собор Єпископів вважає невідкладним завданням Української Православної Церкви докласти реальних зусиль для подолання церковних розділень в Україні». Формула, яка нікому не зв'язує руки, і яка давала свободу діяти - хоча відповідними шансами керівництво УПЦ не скористалося через зміну позиції м.Онуфрія у вересні 2014 року. Безпідставність наїздів на ПЦУ і Константинополь не буду розбирати, лише зауважу дві речі: 1.кожна громада має право переходити в іншу юрисдикцію не лише згідно із 8 статтею профільного закону, але і згідно з православною еклезіологією; 2. патріарх Варфоломій володіє правом апеляції, міг реабілітувати ієрархів, які ввійшли в ПЦУ, володіє правом надавати автокефалію взагалі та частинам бувшої Київської митрополії Константинопольського патріархату зокрема. УПЦ ж сама собі автокефалії не надасть, РПЦ їй теж нічого не дасть - на моїх очах Кирило тричі обіцяв УПЦ дати автокефалію після якихось поступок з боку єпископату УПЦ і тричі обманув. Зараз, коли він взагалі в полоні ідеології що ми невід'ємна частина Росії та російського народу як помори чи інший російський субетнос - це дасть ніяк. Про що, до речі, офіційно заявляв - ніколи не дам. Наприклад, в 2016му він заявив "Наша церква ніколи не залишить у біді своїх братів на Україні і не відмовиться від них. Відкрити / Коментувати

2022-05-30 07:10:01 https://virnist.livejournal.com/48086.html Відкрити / Коментувати

2022-05-30 07:05:08 Я розумію бажання цілої низки патріотичних і при цьому небайдужих до УПЦ добродіїв привітати рішення Онуфрія як "перший крок у правильному напрямі".
Але я цього кроку не бачу, від слова "взагалі".
Судіть самі.

Теоретично УПЦ може існувати в одному з трьох статусів:
1. Як "автономна" частина РПЦ.
2. Як невизнані православним світом "розкольники" (за прикладом УПЦ КП).
3. Як помісна церква, визнана православним світом (окремо від ПЦУ або злившись із нею).

Другий варіант я відкидаю: Онуфрій надто добре знає історію Філарета. Піти в розкол і в ньому залишитися - це тупик, шлях в нікуди. Навіть теоретично варіант (2) міг бути хіба перехідним до варіанту (3). Тож перейдімо і ми до його розгляду.

Третій варіант - це саме те, на що сподіваються симпатики УПЦ з лав українських патріотів. Але, якби Онуфрій планував піти цим шляхом, він би не став (а) наново підтверджувати (в заяві "Собору") рішення УПЦ про розрив євхаристійного спілкування з Константинополем, і (б) виставляти завідомо неприйнятні - ще й образливі для того ж Константинополя - передумови для "діалогу" з ПЦУ. Вже з огляду на це можна сказати, що з цієї стартової позиції ніяке "визнання світовим православ'ям" УПЦ не світить.

Що маємо в сухому залишку? Маємо те, що вся легітимність УПЦ в очах світового православ'я як залежала від РПЦ, так і залежить. Представники інших Православних Церков якщо і будуть спілкуватися з Онуфрієм офіційно, то виключно як з єпископом автономної структури в межах РПЦ (хай би як УПЦ приховувала цей факт всередині країни). А шансів здобути "альтернативну" легітимність на Фанарі УПЦ має сьогодні не більше, ніж тиждень чи рік тому, і ще раз чітко про це заявила.

Ось тепер переконайте мене, що нинішні маневри УПЦ - це більше ніж димова завіса, аби "пересидіти" воєнний час. Але переконайте не запевняннями, а хоч якимось реалістичним сценарієм: з отакої, як заявлено "Собором", стартової позиції - куди, власне, може бути рух далі?

(с) Олексій Панич Відкрити / Коментувати

2022-05-29 20:06:55 На вчорашній Собор у Феофанії сьогодні вже відреагував Синод РПЦ. Реакція поки м‘яка, але двозначна – своєрідний пряник і батіг одночасно. На початку відповідного Журналу №26 йдеться про повну підтримку і розуміння, через нібито «безпрецедентний тиск націоналістів» та інші пропагандистські штампи.
Очевидно, що це ще один сигнал, про можливість для митрополита Онуфрія, доки не пізно, зберегти фактичний статус-кво. Бо якщо ні, то в другій частині йдеться про владні повноваження кирила гундяєва щодо затвердження правок до Статуту і натякається на можливість канонічних покарань. Однозначно, що наразі м‘яч на стороні митрополита Онуфрія.
Особисто я не поділяю думку деяких експертів, які вже задоволені хоча б якимось рухом. Адже справжня причина цього «руху» – нова хвиля переходів, яку прагнуть терміново зупинити. А по-друге, після 3-х місяців жахів війни може вже достатньо закривання очей, скидок й загравань, як з малими дітьми – «ура, вони якісь звуки почали видавати, яка радість, крок зробили й не впали. Не чіпайте, бо чим би дитина не бавилася… і вони через 3 роки зможуть речення сформулювати»?
Мова йде про існування нас як держави й нації і тут не до протокольних танців. Якби наші воїни так захищали Україну, як соборяни у Феофанії від‘єднувалися від москви, то в Лаврі буряти уже б правили свої криваві «меси».
Однак досить скоро стане очевидно, чи вилікує Феофанія вірус «русского міра», чи просто переведе його знову у хронічну, але ще більш приховану форму.

(с) Костянтин Москалюк Відкрити / Коментувати

2022-05-29 19:48:37 Щодо Онуфрія і компанії
---------------------------------
1.Той перфоменс, що вони вчинили, це звичайне окозамилювання. Але крок у вірному напрямі. Рано чи пізно за ним буде інший, якщо вони хочуть зберегти свою конфесію.
2.Разом з тим Онуфрій і компанія ніколи не оголосять про автокефалію і погодяться з канонічністю ПЦУ без певного компромісу з боку Варфоломія. Адже погодитися — значить поставити себе поза канонічністю — бо з-під крила Кирила вийдуть, а податися буде нікуди - Варфоломей другий томос видавати не буде. Тож онуфрієвцям доведеться розділити долю Київського патріархату, який бо зна скільки років перебував поза світовим православ’ям. А втратити канонічність — це розгубити паству.
3. Якою може бути пропозиція Варфоломія, аби зацікавити кліриків УПЦ МП? Наполягання на включення УПЦ як автономної одиниці до складу ПЦУ з залишенням усіх церковних регалій. Чи піде на це Онуфрій? Якщо натиснути, піде. Чи піде на це Епіфаній? Якщо натиснути піде.
4. РПЦ і Кирило справжньої автокефалії Онуфрію ніколи не дасть, тут і сподіватися не варто. А уявна в українському суспільстві не пройде. І справа не в тому, хто варить миро, і не в тому, згадувати Кирила чи ні. А в наративах, які проповідує церква.
5. Заборонити УПЦ МП, як вважає багато хто з політиків, окремим законом можна. Але це по-перше буде утиском свободи віросповідання і нехтуванням прав сотень тисяч віруючих громадян України. По-друге, це реально нічого не дасть, бо паства в УПЦ досить фундаменталістська й агресивна і воюватиме за кожен храм аж до кровопролиття. А якщо відберуть храми, піде у підпілля. Чи допоможе це нам у здобутті перемоги? Не вірю.
6.Поки переходи громад з УПЦ в ПЦУ відбуваються явочним і індивідуальним порядком. Але це стосується західних єпархій. Чим ближче на схід, тим менше буде вдалих переходів, бо громади розділяться навпіл. Єдиний позитив, що це таки створює тиск на онуфрієвців. А тиск, як я вже писав, потрібен.
7. Ефектним ходом може бути передача однієї з будівель верхньої Лаври в Києво-печерській лаврі для служіння ПЦУ. Епіфаній виступив з таким проханням. Щоправда це треба було зробити одразу після отримання Томоса. Мало того, я вважав і вважаю, що Епіфанію треба віддати всі будівлі верхньої лаври, а музеї, які там містяться потроху пересадити, скажімо, в Український дом, який стоїть на балансі Управління справами при Офісі президента і невідомо, для чого слугує. Так само треба забрати, хоча б незначну частину приміщень для потреб ПЦУ в Почаївській лаврі. Держава юридично має право це зробити, як власник нерухомості.
8. Мене дивує якась пасивність ПЦУ і особисто Епіфанія в розвитку церкви. Я очікував стрімкого руху її в бік .європейського християнства з міцним корпусом богословів, загальнолюдськими концептуальними меседжами по найважливіших проблемах як нашої війни так так і світу в цілому. Однак нічого того нема і ПЦУ поки що лишається глибоко містечковою церквою, значно не дотягуючи до рівня УГКЦ. Натомість Епіфаній на початку існування ПЦУ занадто вліз у стосунки з певною політичною силою, а ця сила використовувала українську церкву ( й продовжує це робити) для своїх суто партійних цілей. Так Епіфанію перебрати на себе вплив у набагато більш підготовленої теологічно й ідеологічно УПЦ буде важко. Ставайте вже європейцями заради Бога й України!

(с) Евгений Якунов Відкрити / Коментувати

2022-05-29 18:18:54 У Києві заявили: "Ми вже 32 роки маємо грамоту від Алексія (її ще Філарет отримав)". У Москві відповіли: "Так і є, ми надали вам самостійність і незалежність, а тепер дайте глянути, що ви там наприймали, бо це ще Ґундяєв має схвалити".
Ось таку вони собі вибороли "незалежність і самостійність".

"4. Отметить, что принятые Собором Украинской Православной Церкви дополнения и изменения в Устав об управлении Украинской Православной Церкви нуждаются в изучении в установленном порядке на предмет их соответствия упомянутой Грамоте и Уставу Русской Православной Церкви, согласно которому таковые дополнения и изменения должны быть представлены на одобрение Патриарху Московскому и всея Руси". (журнал № 56 від 29.05.2002 р.) Відкрити / Коментувати