2021-04-05 17:06:41
Навіщо треба читати: уривок з книги «Як стати чемпіоном» від Алекса Ферґюсона Колишній тренер «Манчестер Юнайтед» Алекс Ферґюсон, який очолював клуб протягом 27 років, вивів клуб на абсолютно новий рівень, виграв з ним купу трофеїв та заслужив посвяти у лицарі. Він допоміг «МЮ» не лише добитися домінування на полі, а й перетворив його на масштабний бізнес-проєкт.
Разом з венчурним інвестором Майлом Моріцем, він написав книгу «Менеджмент у стилі «Манчестер Юнайтед». Як стати чемпіоном». Тут тренер підсумовує власний життєвий і професійний досвід та пропонує поради, які однаково добре працюватимуть як на футбольному полі, так і в будь-якій сфері.
Публікуємо уривок про важливість читання:
Книжки дали мені дуже багато. У дитинстві я засмучував батьків, бо не надто старався в школі (на той час я вже марив футболом), а моя освіта формально, закінчилась у 16 років. Але я завжди любив читати.
Моє захоплення книжками сягає за межі світу футболу. Один тренер, про якого я читав, колись займався видом спорту, про який я взагалі не знав. Це був видатний баскетбольний наставник Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Джон Вуден, який за 12 сезонів 10 разів приводив свою команду до чемпіонського титулу. Імовірно, він був майстром надихати, а не видатним стратегом, однак він ніколи не дозволяв поставити під сумнів свій статус головного. Він не терпів непокори і людей, що сходили з обраного ним шляху. Ще я читав про Вінса Ломбарді, чиє ім'я знали в кожній американській родині, коли він тренував команду «Ґрін-Бей Пекерз». Він був не менш одержимий американським футболом, аніж я англійським. Я знайшов між нами багато спільного. Мені дуже сподобалась його цитати: «Ми не програли матч, нам просто не вистачило часу, щоб виграти».
Я занурився в книги про інших відомих керівників та лідерів, однак, може, через постійне завантаження власною роботою, я так і не знайшов ту, яка б мені сподобалась. Це ж стосується і книг про спорт, і біографій гравців.
Правду кажучи, біографії футболістів «МЮ» містили все, що я й сам пережив. Я віддавав перевагу книжкам, які не стосувалися моєї щоденної роботи. Час від часу я таки натикався на інші футбольні книги, такі як роман Девіда Піса «Клятий Юнайтед», белетризована історія Браяна Клафа, який у 1974 році провів 44 дні на посаді керманича «Лідс». Проте не можу сказати, що ця робота мене вразила. Натомість мені дуже сподобалася книжка «Прощання, але не навіки» — автобіографія Боббі Робсона. Цей чоловік, яким я щиро захоплююсь, в юності працював у вугільній шахті. Після того як йому забракло одного кроку до фіналу Чемпіонату світу 1990 року, коли він очолював збірну Англії, його звільнили. Однак він не здався, переїхав у Нідерланди, щоб працювати з «ПСВ», потім очолював «Порту», «Барселону» і зрештою повернувся у свій рідний «Ньюкасл».
Щодо автобіографій гравців, я виділив би книжку «Червоний» Ґарі Невілла, яка побачила світ у 2011 році. Це дуже продумана робота, яка дає читачам змогу зрозуміти, під яким тиском постійно перебувають футболісти.
Не хочу перебільшувати, але в працях з військової історії я помітив деякі аспекти, що мають спільні риси з футболом. Кожен генерал мусить знати, коли краще атакувати, а коли продемонструвати оперативність.
Мене завжди цікавила історія США — і військова, і політична. Я багато читав про Авраама Лінкольна, Джона Кеннеді та дізнався про необхідність брати паузу, перш ніж вирішувати. Мене заворожила книга Доріс Кірнс Гудвін «Команда суперників: політичний геній Авраама Лінкольна», а обережність Джона Кеннеді під час Карибської кризи 1962 року — це приклад того, як треба приймати рішення.
З роками я й сам усвідомив, наскільки важливо поступово рухатись до правильних рішень. На початку тренерської кар'єри я бував нетерплячим, намагався якомога швидше досягти мети й довести свій авторитет. В молодості ми хочемо полетіти на Марс, причому якомога швидше. Думаю, це через юнацький ентузіазм. Коли ви дорослішаєте, ваш ентузіазм починає рахуватися з досвідом.
952 views14:06