Історія України

2023-03-15 15:20:48 15 береня 1911 року народився Богдан Стебельський, художник - графік, мистецтвознавець, редактор та засновник українських періодичних видань, автор наукових праць та ессе, активний діяч Спілки української молоді. Малярству вчився у Краківській академії мистецтв.

Народився та зростав на Івано-Франківщині у вчительській родині. На канікулах у складі студентських етнографічних експедицій досліджував Лемківщину. Під керівництвом Володимира Кубійовича студенти відкривали для себе народне мистецтво. Після знайомства з Юрієм Липою та Дмитром Донцовим, Стебельський захопився філософією та ідеологією націоналізму.

У цей час він увійшов до мистецького об’єднання «Зарево», протягом декількох років очолював його. Молоді митці організовували щорічні виставки своїх творів у приміщенні «Просвіти».

Стебельський був прихильником ОУН, за що 1939-го польска поліція запроторила його на півроку до в’язниці. Після повернення з в’язниці він вчителював, став директором мистецько-промислової школи у Яворові. У червні 1941-го року за націоналістичну діяльність Стебельський знову потрапив за грати. Цього разу його відправили до Львова, але завдяки клопотанням Володимира Кубійовича невдовзі відпустили.

Після Другої світової війни виїхав спочатку до Німеччини, потім до Канади. У січні 1947-го у Мюнхені відбулася «Мистецька виставка переміщених осіб», серед виставлених було чимало робіт українських авторів. Тоді ж відбувся з’їзд українських митців, на якому вони заснували Українську спілку образотворчих митців. З’їзд ухвалив резолюцію, співавтором якої був Стебельський. «На українських митців, що знаходяться на еміграції, – йшлося в резолюції,– лягає завдання зберігати і продовжувати розвивати українське національне мистецтво… Репрезентувати українську культуру перед чужинцями».

В Українському вільному університеті він здобув ступінь доктора філософії, редагував газету «Гомін України».

На еміграції входив до Головної управи ліґи визволення України, очолював Асоціацію діячів української культури, НТШ у Канаді, був один із рганізаторів Спілки української молоді, викладав на курсах українознавства імені Юрія Липи.

Помер Богдан Стебельський 27 липня 1994-го у Торонто. Відкрити / Коментувати

2023-03-15 12:24:36 Офіційний телеграм-канал Командувача Об'єднаних Сил ЗСУ генерал-лейтенанта Сергія Наєва - https://t.me/SerhiyNaiev

Підписуємось, друзі!

Разом переможемо! Відкрити / Коментувати

2023-03-15 08:43:24 15 березня 1939 року проголошено незалежність Карпатської України.

Після Першої світової війни територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини. У жовтні 1938-го року було проголошено автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. Для захисту краю в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська Січ». В ніч на 14 березня 1939-го року на Карпатську Україну напала Угорщина.

15 березня 1939-го розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому проголошено незалежність та прийнято Конституцію. Державною мовою ставала українська.

Затверджено державний герб-тризуб Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі й тризуб із хрестом), синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна».

Таємним голосуванням Сойм Карпатської України обрав першим президентом держави Августина Волошина, а прем’єр-міністром Юліана Ревая.

Відстоювала незалежність своєї держави Карпатська Січ, проте сили були нерівними. На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків з регулярними угорськими військами.

Добровольці Карпатської Січі на день затримати агресора, проте під вечір столицю Карпатської України захопили угорці. Наступного дня – Рахів, 18 березня – останній пункт оборони січовиків Воловець. Окремі підрозділи продовжували боротьбу протягом двох тижнів. Президент Волошин та уряд змушені були виїхати за кордон. Відкрити / Коментувати

2023-03-15 00:27:38 Традиційна добірка - ТОП українських каналів, які допомагають ЗСУ, ТрО, волонтерам та чинять опір на інформаційному фронті.
Обирайте канали, які вам до вподоби і долучайтеся до поширення. Разом переможемо.

Цензор.НЕТ – найсвіжіші військові новини, відео з передової та історії українських захисників.

Ігаль Левін – офіцер Армії оборони Ізраїля. Сьогодні перебуває та працює в Україні.

Український Наступ – палим русню з 2014. Не зупиняємось.

БРАТЧУК - включення наживо з Одеської ОВА та Півдня України від речника Сергія Братчука

Історія України – найбільший канал про справжню несовкову історію України.

infosprotyv - Інформаційний спротив. Спростування фейків роспропаганди та якісна русофобія.

Анатолій Штефан "Штірліц" – полковник Збройних Cил України, журналіст та військовий блогер.

Берёзовый сок - авторський канал Борислава Берези.

Олександр Коваленко – злий одесит, він же координатор групи «ІС». Розкриває фейки росії і аналізує ситуацію в її ВПК.

Дыбилятко.ua — знущання над руснею в усіх проявах.

Третя сила – канал добровольців, які спільно з ЗСУ знищують кацапських окупантів.

Новини Збройних сил – нищимо ворога разом.

KAPVEY – тикай вату мордою у факти.

Юрій Бутусов – головний редактор "Цензор.НЕТ" з передової російсько-української війни.

Маршал – Євгеній Жуков позивний Маршал.

Майор Чорнобаєв — дзвінки кацапам від яких вони волають.

СтратКом ЗСУ – офіційний канал Управління стратегічних комунікацій ЗСУ.

Двіщ – патріоти з Донецької області про події в ОРДЛО, політиці та на фронті.

Останній Капіталіст – найбільша українська націонал-буржуазна спільнота.

Ху**вий Харків – єдиний нормальний канал з Харкова. Матюки та русофобія з 2013 року.

Ragnarock Privet - на війні з 2014 року,авторський контент знятий на GoPro

Американський піхотинець – сержант Арміі США в Україні.

Фашик Донецький – тут роспропаганду помножують на нуль

НЕМІЧЕВ | NEMICHEV - Один із командирів КРАКЕН. Топ-10 розшукуваних людей в рф

Bochkala_WAR - огляд, аналітика подій в Україні від військового оглядача Романа Бочкали.

Андрій ГАВ ("У шоломі") - З мотоблогера до піхоти. 93 ОМБр "Холодний Яр", 47 ОМБр "Маґура"

Підписка на всі вказані вище канали додає ++ в вашу карму та +80 lvl до вашої поінформованості Відкрити / Коментувати

2023-03-14 23:23:02 14 березня 2022 року, висвітлюючи російське вторгнення, був втрачений зв'язок з Максом Левіним — українським фотокореспондентом, документальним фотографом. Загинув Макс 13-31 березня 2022 року біля с. Гута-Межигірська на Київщині.

Група розслідувачів RSF була на місці, де 1 квітня в лісі на північ від Києва були знайдені тіла Макса Левіна та Олексія Чернишова. Там знайшли 14 кульових отворів у згорілому корпусі їхнього автомобіля.

Поблизу місця, де знайшли обпалене тіло Чернишова, група розслідувачів виявила каністру з бензином. Також виявили кулю в ґрунті на місці, де знайшли тіло Левіна. Це свідчить про те, що, ймовірно, він був убитий однією, можливо, двома кулями, випущеними з близької відстані, "коли уже був на землі", вважають правозахисники.

У розслідуванні йдеться, що Левін та його напарник, військовослужбовець Олексій Чернишов, опинились на окупованій на той час росіянами лісовій території Київщини у пошуках зниклого дрона.

"Місцевість була ворожа, але Левін був сповнений рішучості за будь-яку ціну повернути свій безпілотник, тому що він був переконаний, що останні знімки, які він зробив, дуже важливі. Йому не вдалося", — йдеться у звіті RSF.

На місці події RSF знайшли кілька куль, а також документи, що посвідчують особу Чернишова. Також знайшли кілька предметів із можливими слідами ДНК, які свідчать про присутність російських солдатів дуже близько від місця вбивства Левіна та Чернишова. Також виявили кулю, яка, ймовірно, влучила у Левіна.

Понад 10 років Максим працював у редакції LB.ua, співпрацював з агентствами Reuters, BBC, TRT World, Associated Press, Hromadske. Його фото публікували Wall Street Journal, TIME, Breaking news Poland, EU AGENDA, World news, The Moscow Time, Кореспондент.net, ELLE, TV-24, Radio Bulgaria, Ukraine Crisis Media center, Vatican news, Радіо Свобода (RFE/RL).

Більшість його документальних проєктів пов'язані з війною в Україні. "Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну", - говорив Макс. Відкрити / Коментувати

2023-03-14 19:30:33 Нація може існувати лише, коли пам'ятає свою історію

Історія завжди була інструментом пропаганди. Імперії намагаються нав'язати іншим країнам фейки, щоб встановити контроль у інфополі.

Історія України: Тисячоліття минулого — канал, де розповідають правдиву історію становлення нашої країни. Тут на вас чекають:

Вражаючі історичні світлини
Купа цікавої інформації у доступному форматі
Статті від найкращих істориків країни та світу

Охороняймо нашу історію та ідентичність разом!

https://t.me/+jfjAuBC8Us9lZTky Відкрити / Коментувати

2023-03-14 17:47:40 5 березня 1950 року загинув Головний командир УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). «Здобути Українську державу або загинути в боротьбі за неї» — це гасло ОУН було життєвим принципом Романа Шухевича. Він очолив визвольну боротьбу українців у непростий… Відкрити / Коментувати

2023-03-14 12:20:49 14 березня в Україні відзначається День українського добровольця. Пам'ятна дата встановлена Верховною Радою України у 2017 році, щоб вшанувати мужність та героїзм захисників незалежності, суверенітету й територіальної цілісності нашої держави.

Дата 14 березня була обрана не випадково. Саме в цей день у 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та вирушили на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету.

Україна переживає найбільше випробування у своїй новітній історії – повномасштабну збройну боротьбу з російським агресором за власну незалежність і територіальну цілісність. Завжди, у найважчі часи нашої історії, знаходилися відважні, які добровільно брали зброю до рук і ставали на захист своєї Батьківщини. Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського та Івана Мазепи, воїни Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західноукраїнської Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії, воїни АТО/ООС мужньо здобували героїчні перемоги й віддавали свої життя за українську землю.

Нині добровольцем став увесь Український народ: ті, хто прийшов до центрів комплектування та поповнив ряди Збройних Сил України; ті, хто став до лав територіальної оборони та добровольчих формувань територіальних громад; ті, хто всіляко допомагає захисникам і готовий стати до їхніх лав завтра. Наша готовність добровільно стати на захист України є вирішальною запорукою нашої перемоги.

До українських добровольців, які зголосилися захищати свою державу, доєдналися іноземці. Українська держава закликала їх спільно боротися за мир і демократію у Європі та всьому світі.

Указом Президента від 28 лютого 2022 року № 82 з 1 березня 2022 року запроваджено безвізовий режим в’їзду в Україну для громадян іноземних держав, які бажають вступити до Інтернаціонального легіону оборони України, крім громадян держави-агресора. В Україну продовжують прибувати добровольці з різних країн світу, щоб стати на захист територіальної цілісності нашої країни Відкрити / Коментувати

2023-03-14 08:44:22 14 березня 1897 року народився Василь Атаманюк (псевдо Василь Яблуненко), поет, перекладач, жертва сталінських репресій.

Народився у селі Яблунів на Івано-Франківщині. Походив з бідної селянської родини. Пройшов військовий вишкіл разом із українськими січовими стрільцями. В роки Української революції 1917-1921 років жив у Катеринославі, де працював у редакції газети «Боротьба» та завідувачем трудової школи. Входив до партії боротьбистів. 1922-го він переїхав до Києва і увійшов до літературного об’єднання «Західна Україна».

Василь Атаманюк-Яблуненко видав близько десятка збірок віршів та творів для дітей, перша з яких «Як сурми заграли до бою» вийшла 1916-го року. Повісті «Тяжкі роки» (1930 рік), «Батіг і багнет» і «Крізь кривду і кров» (обидві датовані 1932 роком) були останніми. Атаманюк укладав антології, протягом 1923 – 1931 видав шість книг різної тематики – «Нова єврейська поезія», «Сатира і гумор», «Літературні пародії», «Антологія західноукраїнської поезії» у трьох томах.

31 січня 1933-го Василя Атаманюка заарештували радянські спецслужби у справі Української військової організації. Поету інкримінували керівництво київським осередком УВО (начебто він діяв під прикриттям літературної організації «Західна Україна») та звинуватили в «контрреволюційній діяльності, спрямованій на знищення радянської влади й відновлення української буржуазно-демократичної республіки».

1 жовтня того ж року його засудили до 5 років ув’язнення. Покарання відбував у Карлазі (Карагандинський виправно-трудовий табір) та на Соловках. 1 березня 1935-го він звернувся із проханням про помилування до особливого уповноваженого нквд у москві. «Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, – писав у зверненні Атаманюк, – били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами… Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах». 1937-го він надіслав прохання про помилування до іосіфа сталіна.

9 жовтня 1937 року особлива трійка нквд засудила Василя Атаманюка до розстрілу. Прах поета покоїться в урочищі Сандармох.

«Одлетів як лист…»

...Одцвіли вже сади одшуміла вода
Затуманились хвилі –
Був у мене один що мене б і згадав
Може б часом згадав –
Але він – у могилі
Одлетів я мов лист наче човен одбивсь
Заблукався як вітер
І забув де ходив розгубив що любив –
Наче вихлюпав з відер… Відкрити / Коментувати

2023-03-13 23:44:04 Прапори нацистського третього райху та комуністичного срср на землі під ногами у вояків Української повстанської армії.

Дереворит УПА. Гравюра авторства легендарного повстанського митця Ніла Хасевича.

«Поки буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива».

Ніл Хасевич Відкрити / Коментувати