Get Mystery Box with random crypto!

Історія України

Логотип телеграм -каналу istoriya_ukrainy — Історія України І
Логотип телеграм -каналу istoriya_ukrainy — Історія України
Адреса каналу: @istoriya_ukrainy
Категорії: Відео , Освіта
Мова: Українська
Передплатники: 5
Опис з каналу

Найбільший канал про справжню несовкову історію України. Кожного дня разом вдосконалюємо знання з історії нашої Батьківщини!
Україна переможе у цій війні!
Вірте в ЗСУ, вірте в Україну!
Слава Україні!
@garrincha_7

Ratings & Reviews

2.00

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

0

2 stars

3

1 stars

0


Останні повідомлення 44

2023-03-10 18:40:14 10 березня 1913 року народилася Володимира Бандера (по чоловікові Давидюк), громадська діячка, яка за свої переконання та приналежність до родини Бандер відсиділа у радянських концтаборах 10 років.

Народилася у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині. Після того як померла мати, Володимирою Бандерою, якій було вісім років, опікувалася тітка Катерина Антонович. Дівчинка ходила до Ягільницької школи, а згодом вступила до Стрийської гімназії. 1932-го, після завершення навчання вона повернулася до рідного села. Через рік разом з батьком переїхала до села Воля Задеревацька і вийшла заміж за священика Федора (Теодора) Давидюка.

Протягом десяти років подружжя брало участь у роботі «Просвіти», підтримувало зв’язки з ОУН та УПА. 1946-го подружжя Давидюків заарештували НКВДисти. Військовий трибунал МВД засудив їх на 10 років таборів та 5 років позбавлення прав. Їхніх шістьох дітей радянська влада відправила до дитбудинків. Через три роки після цього Федір Давидюк помер. Володимира Бандера-Давидюк відбувала покарання спочатку в Красноярському краї, згодом – у Казахстані в таборі Карабас на розробці кам’яного кар’єру, пізніше – на цементному заводі, через деякий час – у Спаському таборі смерті.

«Серед таборових посестер я побачили невеличкого зросту худу та знеможену жінку, – згадувала Ярослава Луцак-Князевич, яка була медсестрою в УПА і відбувала каторжні роботи разом з Володимирою. – Вона була напрочуд спокійною, але найбільше вразили очі, які навіть у таборі, серед бруду, криків та матюків охоронців ясніли добротою. У ту мить чомусь одразу пригадалося рідне село, батьки». Про те, що це сестра Степана Бандери, дівчина дізналася згодом. Володимира просила її не розповідати про це. Бо разом із політв’язнями знаходилися злочинці («блатні»), які могли «політичних» забити до смерті. Дівчата підтримували одна одну, усім ділилися, навіть ділили навпіл 300 грамів хліба та миску баланди.

1953-го жінку етапували до Москви, де протягом шести місяців допитували у Лефортовській в’язниці. Сюди привезли старших сестер Марту та Оксану Бандер і від них вимагали засудження брата Степана Бандери. Жодна з сестер на це не погодилася. «Я своїм дiтям дав належне виховання, прищеплюючи їм любов до України.– незадовго до розстрілу у 1941-му відповідав на запитання слідчих та суддiв про своїх дiтей отець Андрiй Бандера – Свiтогляд моїх синiв i доньок однаковий».

1956-го Володимира повернулася в Україну і жила у доньки Мирослави на Івано-Франківщині. Сестра Марта померла у Сибіру. Інша сестра Оксана Бандера доглядала її могилу сім років. 1989-го Оксана повернулася на батьківщину і поселилася разом з Володимирою у Стрию. 1989-го останки Марти Бандери перевезли і перепоховали на цвинтарі у Старому Угринові. На старому цвинтарі є ще спільна могила бабці та дідуся Бандер. Тут викарбовано також ім’я отця Андрія. Де покояться останки трьох закатованих братів – невідомо. Оксана Бандера померла 2008-го.

Володимира Бандера-Давидюк померла 11 липня 2001-го.
9.4K views15:40
Відкрити / Коментувати
2023-03-10 12:26:48 Друзі, дякуємо кожному, хто долучився до збору на позашляховик для хлопців з 61-ої ОМБр. Ви найкращі!

Ми разом вже змогли зібрати майже третину від потрібної суми. Проте, наразі ще мета не досягнута.

Просимо всіх долучитися своїм внеском, по можливості. Кожні ваші 10-20-100-200 грн дуже допоможуть! Пам'ятайте, що маленьких донатів не буває, кожна гривня є надзвичайно важливою

Ціль збору: 160000 грн

Наразі зібрано понад 45 тисяч.

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/6evoLA91ig

Номер карти: 5375411204186279

Щиро дякуємо кожному, хто підтримує ЗСУ! Разом до перемоги! Слава Україні!
12.6K views09:26
Відкрити / Коментувати
2023-03-10 08:29:03
10 березня 1898 року народився Денис Гупало — український повстанець, військовий діяч часів УНР, Отаман Чорного лісу, один з організаторів антибільшовицьких повстань.

Народився в селі Нова Осота Чигиринського повіту Київської губернії (нині в Олександрівському районі Кропивниччини) в родині з давнім козацьким корінням.

1917 — рядовий в російсько-імперському війську.
1917—1918 — командир піших розвідників, навідник 4-го артилерійського дивізіону.
1919 — був козаком 4-го Запорізького полку Армії УНР.
1920 — служив козаком Першого кінного полку Степової дивізії Костя Блакитного (Пестушка).

Потім був хорунжим (півсотенний) повстанських загонів чорноліського отамана Миколи Кібця-Бондаренка (1920), начальника Холодноярського повстанського штабу Максима Терещенка, Дмитращенка та Хвилі (1921), У 1922 — повстанський отаман українського Чорноліського полку.

Наприкінці вересня 1922 — захоплений московсько-більшовицькими окупантами разом з багатьма іншими отаманами Холодного Яру та Чорного Лісу у Звенигородці на інспірованому чекістами «з'їзді отаманів».

Під арештом перебував у Лук'янівській в'язниці м. Києва. 2 лютого 1923 —трибуналом московських окупантів Денису Гупалу винесено смертний вирок. Не чекаючи страти, взяв участь в тюремному повстанні разом з іншими ув’язненими побратимами. Загинув 9 лютого 1923 під час цього повстання в Лук'янівській в'язниці.

Реабілітований 18 жовтня 2016.
14.9K views05:29
Відкрити / Коментувати
2023-03-09 21:31:34
9 березня 1930 року у Харківському оперному театрі почалося судилище у вигаданій радянськими спецслужбами справі «Спілки визволення України».

На лаві підсудних опинилося 45 осіб:
2 академіки ВУАН
15 професорів
10 вчителів
лікарі, кооператори, священики, письменники, студенти, викладачі.

Це були представники української інтелігенції, частина з них раніше входила до різних українських політичних партій. Серед підсудних був колишній міністр закордонних справ УНР, наукового співробітник ВУАН Андрій Ніковський, колишнього прем’єр-міністра УНР Володимир Чехівський, відомий вчений академік ВУАН Михайло Слабченко, колишній член Української партії соціалістів-федералістів, завідуючий 1-ю Київською трудовою школою Володимир Дурдуківський, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська, професор Київського Інституту Народної Освіти, мовознавець Всеволод Ганцов. Сергію Єфремову, відомому вченому-літературознавцю, заступнику голови Української Центральної Ради, віце-президенту ВУАН інкримінували заснування та керівництво «контрреволюційною організацією, яка мала на меті повалення радянської влади в Україні шляхом збройного повстання за допомогою іноземних держав».

Підсудних привозили з в’язниці автобусами, ніби на прогулянку, їм підносили чай із тістечками. У театральній залі сиділи глядачі, оскільки процес був відкритим та показовим.

«Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, – говорив на допитах слідчий ДПУ Соломон Брук, – це наше завдання – і воно буде виконане; кого не поставимо – перестріляємо

За наслідками судового процесу четверо підсудних отримали 10 років тюремного ув'язнення, шестеро — 8 років позбавлення волі. Кілька підсудних отримали умовні терміни покарання і були звільнені з-під варти, а більшості було призначено покарання у межах від 3 до 6 років.

Вирок, винесений 19 квітня 1930 року, був остаточним і оскарженню не підлягав. У 1937-39 роках 13 із 45 засуджених про справі СВУ осіб за рішенням різноманітних «трійок» було розстріляно.
16.0K views18:31
Відкрити / Коментувати
2023-03-09 18:15:17
Вчіть історію, щоб не бути як москалі

Довгий час історія була інструментом пропаганди, а факти викривлялися, як було зручно тим, хто смикав за мотузки

Чекліст Грушевського — канал, де ретельно досліджують історичні події та чинять опір кремлівській пропаганді.

Долучайся, щоб знати лише правдиву історію
15.0K views15:15
Відкрити / Коментувати
2023-03-09 16:05:07
9 березня 1908 року народився Тарас «Бульба» Боровець, військовий діяч українського повстанського руху в часи Другої світової війни.

Народився в селі Бистрині на Рівненщині у багатодітній сім’ї. Не маючи змоги навчатись у школі через скрутне матеріальне становище сім’ї, Тарас Боровець наполегливо займався самоосвітою. У 1930 р. служив у польській армії. Разом із друзями заснував підпільне товариство «Українське національне відродження», головним завданням якого було навчання молоді української культури та освіти. За активну громадську позицію Т. Боровця польська влада запроторила у концтабір «Береза Картузька». Відбувши в ньому 9 місяців, він надалі був змушений проживати у Польщі.

Із початком Другої світової війни Тарас Боровець повертається в Україну. Він створює військове формування Українська повстанська армія (пізніше Український Повстанчий відділ) «Поліська Січ». У кінці серпня 1941 року її чисельність були близько 700 вояків (два курені), а у вересні була скорочена до 300-400 вояків.

Боровець організовував та брав участь у військових операціях проти совєцьких військ у 1941-ому році та проти німців у 1942-43 роках.

Після конфлікту із бандерівцями головна команда «Поліської Січі» змінила назву на Українську народну революційну армію.
У 1943 р. німці заарештували Тараса Бульбу-Боровця і відправили до концтабору Заксенхаузен у Німеччині. Після виходу звідти він жив у Мюнхені. У 1948 р. Т.Боровець переїхав у Канаду.

Помер 15 травня 1981 р. в лікарні м. Нью-Йорк (США).
15.4K views13:05
Відкрити / Коментувати
2023-03-09 08:40:49 Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря.

Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання.

Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші.

Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити.

Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство.

Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”.

В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”.

Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію.

Дякуємо тобі, великий Кобзарю!
28.6K views05:40
Відкрити / Коментувати
2023-03-09 08:23:00
"Чорна княгиня" й "вічна" наречена: якою була українка, що заснувала Острозьку академію

️Підписатися | Підтримати
16.6K views05:23
Відкрити / Коментувати
2023-03-08 20:32:00
Друзі, до нас звернулися бійці 100-го механізованого батальйону 61-ї ОМБр з проханням допомогти хлопцям у зборі коштів на позашляховик для виконання бойових завдань на Донецькому напрямку, де вони невпинно роблять смерть ворогам.

Більшість витрат воїни покривають самі, використовуючи власні кошти, тож самостійно це зробити надзвичайно важко, кожні ваші 5-10-100 грн дуже допоможуть! Пам'ятайте, що маленьких донатів не буває, кожна гривня є надзвичайно важливою

Ціль збору: 160000 грн

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/6evoLA91ig

MonoBank:
5375411204186279
OschadBank:
4790729932555048
PayPal:
irinameradzi@gmail.com

Щиро дякуємо кожному за підтримку! Разом до перемоги! Слава Україні! Смерть ворогам!
18.8K views17:32
Відкрити / Коментувати
2023-03-08 16:40:08
8 березня 1980 року народився Ярослав Журавель («Ярік») - сержант ЗСУ 137 обмп 35 обрмп.

Загинув, покинутий без допомоги 16.07.2020 після того як 13.07 отримав поранення у сірій зоні під час евакуації тіла командира.

Сержант був у групі з саперів та представників СЦКК, які, за умови припинення вогню, гарантованого ОБСЄ, вирушили забирати тіло командира розвідувального взводу лейтенанта Дмитра Красногрудя, який підірвався на невідомому вибуховому пристрої під час антидиверсійної роботи.

Ярослав Журавель ішов першим, коли група була обстріляна. І штаб ООС, і 35-а бригада стверджують, що «режим тиші» на період пошукової операції був гарантований через ОБСЄ. Сержант, як і інші члени групи, мав білий шолом та білий бронежилет.

Ярослава «бачили» з дрона розвідки, тоді він був ще живий. Потім зник з поля зору – ймовірно, впав у балку. Три дні поспіль бойовики не давали проводити пошукову операцію, однак вже приблизно 16 липня стало зрозуміло, що сержант загинув від поранень..

21 липня тіло сержанта було передано на контрольовану урядом України територію. Похований 23 липня 2020 року в селі Андріївка, на Дніпропетровщині, де народився і виріс.

Вічна слава та вічна пам'ять Герою!
26.4K viewsedited  13:40
Відкрити / Коментувати