Освітня Криївка

2021-10-12 15:50:05 «ДЗВІНКА ІДЕ НА СМЕРТЬ». Співаючи «Ще не вмерла Україна».
Читайте! Поширюйте!
Ветеран УПА Йосип Кремінь розказав дуже зворушливу, жахливу та одночасно героїчну історію про дівчину, командира жіночого загону УПА, яка героїчно загинула в НКВДистській тюрмі.
Оригінальний текст Йосипа Кременя:
Історію загибелі цієї мужньої дівчини я почув від одного з катів колишньої станіславської(нині Івано-Франківськ) тюрми. Час стер з пам’яті прізвище героїні. Але подвиг дівчини залишив у сердці глибокий слід. Десь у 60-хроках я проходив лікування в одному з санаторіїв. Саме там зустрів колишнього ката. Почув від нього цю трагічну історію. Може колись розкриються страшні архіви КДБ, загиблій дівчині буде повернено ім ’я і прізвище, стане відомою історія її боротьби за Україну, за її волю в рядах УПА. А сьогодні нехай буде так, як описую ту страшну правду - без імені героїні.
Щоденно, як тільки приходив мій сусід з обіду, випивав принесену заздалегідь пляшку горілки. Не роздягаючись і не роззуваючись, завалювався в ліжко і хропів-коли до ранку, коли до вечора. Років йому було під сорок, виглядав знищеною алкоголем людиною. Нав’язував компанію до алкоголю. З образою сприймав відмову, кажучи: «Что, піть со мной не хочеш, падло? Да ти знаєш, кто я такой? Со мной генерали счіталісь, а ти піть со мной не хочеш?!» Один раз, сп’янівши, сказав: «Ти знаєш, почему я п’ю? П’ю с тоскі, что-то мучіт меня, сосьот. Перед глазами постоянно люді, которих я лічно убівал».
-І не судили тебе за це?-запитую.
-Нє суділі. Ібо я бил особим человеком.
-Чого людям не розкажеш про кривду, яку робив?-кажу.
-Нельзя, подпіску давал. Я делал то, что пріказивала партія, понял?
Якось, добре випившись, він розповів про вбивство дівчини, яка постійно стоїть йому перед очима.
-Убівать научілся еще в «заградотрядє» под Сталінградом. Расстрелівал разних. Солдат своїх жалко било. А здесь убівать бандеровцєв-одно удовольствіє. Однажди в тюрму прівєзлі красівую молодую девушку. Поймалі стерву бандеровскую в перестрелке. Она уложіла полвзвода наших солдат. Расстрєляв все патрони с автомата, хотела взорваться гранатой, но граната не сработала-взялі жівой...
З його розповіді стало відомо, що дівчина була донькою священика, віком до 22 років. В УПА виконувала обов’язки провідниці жіночої сітки, навіть назвав псевдо-«Дзвінка». Говорив, що дуже була гарна. У пам'яті цього ката збереглись її голубі яскраві очі. Красиве ніжне обличчя. Довгі буйні чорні коси і струнка постать. Одягнута була в коротку шкірянку, в штанах. На ногах мала пасовані чоботи. Такою вона запам'яталась в той час, коли привели її до камери. Сміливість дівчини на допитах дивувала катів. Її відвага не тільки вражала, а й викликала додаткову лють при допитах. Знущанням над нею не було меж. Вона знала, що її вб'ють, тому стійко переносила нестерпні муки, нічого не виказувала.
-Как ми єйо только не мучілі: сначала білі телефоннимі плетнями. Вся кожа на пальцах рук полопалась, когда пріжімали дверью, -смакував подробиці кат.
-Забівалі гвозді в п'яткі. За волоси подвешівалі і так держалі. Кололі грудь, подвешівалі за ногі. Несколько раз теряла сознаніє, но нічого так і нє сказала. Отольйом водой-станет на ногі і кров'ю плюйот нам в ліца. Даже графіном одного стукнула. Потом в наручніках допрашівалі. Тройка осуділа єйо на смерть. Ісполнял приговор я і єщо несколько такіх, как я. В день ми убівалі по десять і більше человек. Ту дєвку-бендеровку убіть било поручено мне. Перед тем, как шол на дєло, випівал грам 200 водкі. Навеселе ето дєло, било дєлать лєгчє.
-Ну і що, ніхто не просився?-спитав я.
-Нєт. Розбітиє, поломанниє шлі, крєстілісь, молілісь, пєлі гімн, крічалі «Слава Українє», но не просілісь. Между тєм, редко кто знал, куда ми іх вєдьом. Просто чувствовалі, что ідут на смерть, ведь ми іх нє ставілі под стєнку, а убівалі так...
-Як це так?
-Очень просто. В то время, когда велі по корідору, обушком білі в потильную часть голови. То получалось класно, почті без крові. Ударіш, потрєпаєтся раз-два і-конец. Обушок держиш в рукаве, оттуда не відно...
Цинічності ката не було меж. Відкрити / Коментувати

2021-10-12 15:50:02 Відкрити / Коментувати

2021-10-10 15:34:24 Бачите цього суб'єкта?
Це - Іван Дмитрович Папанін, іменем якого досі названо наші вулиці

99% радянських громадян зразу скажуть хто він - знаменитий полярний дослідник, дохтур наук, двічі герой і усі груди в орденах. Насправді це кривавий кат.

Передусім товариш Папанін славний тим, що був безпосереднім виконавцем масових убивств у Криму (1920-1921).

Будучи головою Кримського ЧК під чуйним керівництвом божевільної маніячки Віри Землячки (Розалія Залкінд), такого ж маніяка Бели Куна та Дмитра Ульянова (ага, рідного братика біснуватого Леніна) знищив до 20% населення півострова.

Потім його призначили начальником кількох експедицій у Сибір. Ну, як начальником... Папанін не був ученим. Він мав початкову освіту. У експедиції його відправляли зовсім по іншому відомству - з пістолетом імені Маузера він мав слідкувати, аби підлеглі не втекли за кордон і всюди встановлювали червоні знамена.

Всесвітньо відомими "полярником" чекіст Папанін став під час роботи станції "Північний полюс". Отоді з цієї кривавої комуняцької потвори пропаганда й зробила героя-полярника. Радянська пропаганда добре вміла із злочинців героїв клепати. І полетіли над країною байки про "героїв-папанінців".

Ніяких наукових досліджень формальний начальник експедиції Папанін не проводив. Його функціональними обов'язками як начальника було... приготування їжі. Плюс нагляд за продуктовим складом. Кухар-завгосп реально. А ще він був парторгом станції й набридав решті трьом членам експедиції своїми "лекціями" про комунізм. Щоправда, реальним членом партії там він був один.

Єдиним "науковим доробком" Папаніна у тій експедиції стало спорудження самогонного апарату на якому він переганяв запаси коньяку, що входив у раціон полярників, на спирт. Бо коньяк у найвідповідальніший момент, замерзав.

Потім Папанін працював начальником "Севморпути", теж більше від спецслужб. Подальша "наукова" діяльність цього типа також була тісно пов`язана з дуже цікавими державними структурами. Протягом 35 років, аж до того моменту, коли простягнув ноги, товариш Папанін працював на Міністерство оборони СРСР, офіційно обіймаючи посаду начальника Відділу морських експедиційних робіт при Академії Наук СРСР.
На момент смерті старому катові йшов 92-й рік...

Дві зірки Героя Радянського Союзу, 9 орденів Леніна та купа інших нагород прикрашали його широкі груди. Але свою першу - орден Червоного Прапора Іван Дмитрович Папанін отримав у 1922 році за зразкове виконання завдання із знищення "контрреволюціонерів" у Криму, Харкові та інших містах і селах. До слова, задля економії набоїв цей нелюд вигадав топити жертв у морі. Живцем.

Проте, незважаючи на усі криваві "подвиги" цього масового убивці, досі знайдеться чимало таких, хто виступатиме проти перейменування вулиць, названих на честь цього "комісара смерті". Це ж, типу, наша історія...

Павло Бондаренко Відкрити / Коментувати

2021-10-10 15:34:21 Відкрити / Коментувати

2021-10-09 21:32:32 160 років тому:
10.10.1861 – в Норвегії народився Фрітьйоф Нансен, океанограф, полярний дослідник, біолог, метеоролог, доктор біологічних наук і доктор філософії, професор, ректор університету Осло (1919-1921), дипломат, філантроп, лауреат Нобелівської премії миру 1922 року за «надання допомоги беззахисним». В часи Голодомору 1921 та наступні голодні роки в Україні особисто перейнявся долею уярмленої та приреченої на повільне вимирання нації. Коли Нансен звернувся до урядів західних держав допомогти з харчами для українців, то у відповідь отримував «пояснення», що мовляв Заходу не варто допомагати більшовикам. Про своє ставлення до трагедії українців він сказав так: «По-перше, необхідно надати допомогу потерпілим від голоду, а також допомогти селянам відбудувати своє господарство, щоб вони спокійно зустріли майбутнє. Друге завдання — сприяти підвищенню культурного рівня країни, якій належить велике майбутнє. Необхідно допомогти студентам продовжувати навчання, вчителям — вести педагогічну практику. Пам'ятатимемо, що для цієї мети нам необхідна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов'язок навчити європейські країни взаємної довіри». В кінці січня 1923, в статусі комісара Міжнародного Червоного Хреста в боротьбі з голодом, приїхав до Харкова та зустрівся з Г. Петровським і Х. Раковським, щоби узгодити з урядом УСРР план подолання наслідків Голодомору. Створив фонд до якого назбирав 250 тисяч золотих карбованців, значну частину якого склали гроші отримані ним як Нобелівську премію. Організував доставку в Україну великого числа сільськогосподарської техніки та харчів, заснував багато дитячих будинків, які називалися «Дитячий будинок ім. Нансена», на кошти фонду заснував два дослідних господарства. Помер у Норвегії 1930. Відкрити / Коментувати

2021-10-09 21:32:31 Відкрити / Коментувати

2021-10-08 20:24:22 Її підвісили за шию, а під ноги підклали гарячу плиту для жаріння

Вона мовчала....

Вона - зв'язкова, що у 1921 р. пробралася за дорученням отаманів до закордонних частин уряду УНР. Вона - Віра БАБЕНКО.

17 вересн 1921 р. у Жандармській балці (тепер у межах м. Дніпра) чекісти закатували 62 повстанців, які входили до підпільної мережі отамана Степового-Блакитного, Костя Пестушка. Серед вбитих була і юна зв'язкова повстанського штабу - 18-річна Віра БАБЕНКО.

Родилася дівчина у вересні 1902 року, у с. Веселі Терня, Криворізького повіту. Походила зі заможної селянської родини, до того ж національно свідомої. Її батько Іван брав активну участь у національно-просвітньому русі ще з початку ХХ століття, воював у Першій світовій і, повернувшись додому, одним з перших визнав себе українцем. Родина фінансово підтримувала українську гімназії у селі, проводили просвітницьку роботу серед місцевих, аби ті підтримували українську владу.

З початку більшовицько-української війни Бабенко став ініціатором формування сотні добровольців з молоді села, за що був розстріляний червоними у січні-лютому 1920 року.

Зважаючи на виховання, єдина донька Івана та Марії - Віра була свідомою українкою. Коли червоні окупували її село, повстанчі округи вагалися чи починати повстання чи чекати вказівки від уряду в еміграції.

Насправді , на той час дійсно у Львові провадив організаційну працю генерал Юрій Тютюнник, який разом із вояками армії УНР прагнув реваншу, сподіваючись, що українські отамани його підтримують. Але на той час на Правобережжя контролювала повністю більшовицька армія, що однозначно ускладнювало задачу масштабного повстання.

Тому отамани вирішили налагодити зв'язок із урядом в еміграції і відправили зв'язкову- Віру Бабенко. Вона щасливо пробралася за кордон, отримала необхідну інформацію і з датою повстання (14 серпня, на свято Маковеїв) верталася додому. Але знайшовся зрадник...

Наслідком зради стали масові облави сіл та виловлювання українських отаманів. В один лише серпень 1921 року згинуло 70 українських повстанців. (с) Луговий, Олександер. "Визначне жіноцтво України".

Повернувши додому, Віра Бабенко під час наради повстанчого штабу Катеринославщини була захоплена більшовиками разом із 62 провідниками. Дівчину не одразу розстріляли, а перед тим жорстоко допитували, пропонували за зраду великі гроші та гарантований виїзд за кордон. Вона мовчала.

Віра Бабенко була повішена за шию, а її ноги -поставлені на залізну плиту пристосовану для жаріння електрикою. Коли та плита розжарілася, ноги Віри Бабенко почало пекти і вона задушилася. Сталось це 7 вересня 1921 року.

Станіслав Бедрак
#мить_історія Відкрити / Коментувати

2021-10-08 20:24:01 Відкрити / Коментувати

2021-10-08 10:28:10 До 150-річчя Івана Піддубного - знаменитого українського борця!

Він народився в родині козака Максима Піддубного на Полтавщині в селі Красенівці поблизу Золотоноші.

Іван ще з дитинства був постійним відвідувачем циркових вистав. Якось волею випадку у Феодосії, як любитель з публіки, вийшов на арену випробувати свої сили в боротьбі на поясах. Піддубний швидко розправився з усіма заїжджими атлетами. З того часу боротьба стала його покликанням.

З 1898 року Іван виступав у севастопольському цирку Труцці і вперше здобув перемогу в чемпіонаті як борець-професіонал. На початку ХХ століття він переїхав до Києва і виступав в київському цирку братів Нікітіних, з яким гастролюв багатьма містами України, Кавказу,
Сибіру. Він бере участь не лише у різних чемпіонатах з боротьби, а й виступає з силовими цирковими програмами.

Іваном зацікавився граф Георгій Рібоп’єр – голова Санкт-Петербурзького атлетичного товариства – і запросив Піддубного в столицю Російської імперії. Йому запропонували взяти участь у міжнародних змаганнях на звання чемпіона світу з французької (або класичної, греко-римської боротьби).

Іван Піддубний одержав одинадцять перемог поспіль над
титулованими суперниками з різних країн світу. Програв лише
франзуцові Раулю ле Буше.

Наприкінці 1905 року Піддубний взяв участь у
Паризькому міжнародному чемпіонаті, який приніс йому
тріумфальну перемогу – він завоював звання чемпіона світу!

Ім’я Івана Піддубного стало відомим у всьому світі. Всі газети та журнали писали про видатного богатиря, його запрошували в циркові турне до Італії, Англії, Франції, Бельгії, Німеччини, Північної Африки.

Упродовж 1906-1909 років він п’ять разів у офіційних
чемпіонатах підтверджував почесне звання найсильнішого.
Коли у 1909 році Піддубний ушосте став чемпіоном світу, його вперше у спортивному світі нарекли «чемпіон чемпіонів».

Після цього Піддубний тривалий час не бере участі у великих
змаганнях, переїжджає в своє село Красіонівку, одружується, купує
невеличкий будинок і займається сільським господарством.

Після трирічної перерви знову повертається в спорт, бере участь у гастролях полтавського цирку.
#іванпіддубний Відкрити / Коментувати

2021-10-08 10:28:05 Відкрити / Коментувати