Освітня Криївка

2021-09-29 00:30:44 Відкрити / Коментувати

2021-09-29 00:19:10 Давно це було.
Ще до Ющенка.
Ще за часів совка.
Близький друг купив стару хатинку на березі річки.
Ділянка велика, соток 40.
Побудував садибу.
Потім, як це завжди буває, купив що хату поруч, ще соток 30.
І запросив мене подивиться, поміркувати, що знести, що побудувати нове та таке інше.
Між двома садибами маленька стежина.
Місцеві її чомусь "вуличка" називають.
Стежина веде до старого-старого занедбаного вишневого садочка. Лавочка стара.
А далі вже річка.
Ходимо з другом, міркуємо, плануємо: там знести, там побудувати, там нова дорога та таке інше.
Вуличкою до нас чимчикує старенька бабуся.
Привіталась...
А далі...а далі...ми двоє...здорові мужики... багато чого бачили у житті... але сльози... втримати неможливо. -Хлопці...садочок...там дві моїх сестрички... маленькі...рідненькі...голод...поховали...батько вмер...ми з мамою тільки і залишилися... не чіпайте садочок...коли помру...вже тоді...потім Христом Богом благаю...не чіпайте...не рубайте... сестрички...дві...зовсім маленькі...голод.
Ми слухали все це...стояли і плакали.
Два здорових мужика...які у свій час, що там той садочок, пів тайги під нож бульдозера без коливань...
Слухали і плакали.
Пройшло багато років.
Давно вмерла та бабуся.
Поруч з садочком стала нова капличка. Садочок як був так і залишився. Навіть гілочки не тронули.Паркан...плитка по "вуличкі"...красива калітка.
І кожен рік, раз на рік... восени...людей у той садочок приходе...все більше і більше.
P.S.
Друг у свій час перерив усі архіви до яких можна було дістатися.
Все шукав хоча б щось при тих діточок у садочку.
Нема ніде нічого.
Нічого не знайшов.
Нічого...а ні жодної літери.
Ніхто не рахував. Не було їх у "савєцкой статістікє". Не було.
"Нє чіслятся"...
І скільки їх, таких по всієї Україні...у садочках...що "нє чіслятся", що не враховані.
Горе...Історія.
Їх можна приховати... можна.
Але забути?
Ні, ніколи.

Rokosz Taras Відкрити / Коментувати

2021-09-29 00:19:06 Відкрити / Коментувати

2021-09-27 20:50:08 Перелік об’єктів збудованих в Україні на особисті кошти Івана Мазепи

1. Києво-Печерська Лавра:
а) Троїцька Надбрамна церква (1106—1108; перебудови XVII—XX ст.) відновлена коштом І.Мазепи
б) Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII ст.) відновлений коштом І.Мазепи (1690) + подарунки.
в) Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) побудована коштом І.Мазепи
г) Кам'яний мур (1696—1701) будувався коштом І.Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 р.); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 р. був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви св. Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати І.Мазепи) (1698—1701)
д) Церква Різдва Богородиці (1696)

2. Микільська лікарняна церква (кін.1690-х)

3. Трапезна Покрови Богородиці (кін.1690-х)

4. Вознесенська церква (1701—1705)

5. Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695)

6. Микильський собор (1690—1696)

7. Богоявленський собор (1693)

8. Софіївський собор у Києві (1697—1700) часткова перебудова,

9. Дзвінниця та мури Софієвського монастиря у Києві (1699—1707)

10. Дзвінниця Пустинно-Миколаївського монастиря (др. пол. 1690-х)

11. Церква Живоначальної Трійці у Батурині (1692)

12. Церква Св. Миколи у Батурині

13. Воскресенська церква у Батурині

14. Церква Покрови Богородиці у Батурині

15.Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря

16. Успенська церква Глухівського монастиря (1692)
17. Трапезна та дзвінниця Глухівського монастиря

18. Успенська мурована трапезна церква Густинського монастиря

19. Мала трапезна церква Густинського монастиря

20. Покровська церква в с. Дігтярівці Новгородсіверського району Чергігівської області (1708—1709 або1710)

21. Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря (1696)

22. Церква Петра і Павла в с. Іванівському (поч.1700-х)

23. Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693)

24. Дерев'яний храм Св. Іоанна Предтечі Кам'янського Успенського монастиря

25. Церква Покрови Пресвятої Богородиці Батуринського Крупицького монастиря (поч. 1700-х)

26. Храм Преображения Господня Лубенського Мгарського монастиря

27. Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря

28. Дерев'яний храм в ім'я Воскресіння Христового в Любечі

29. Мурована Воскресенська церква в Любечі

30. Собор Св. Миколая Макошинського Миколаївського монастиря

31. Церква в с. Мохнатин (1692) іконостас з гербом І.Мазепи

32. Церква Пресвятої Богородиці у Новобогородицьку (1688)

33. Вознесенський собор у Переяславі (1700)
34. Дерев'яна церква в с. Прачі

35. Дерев'яна церква Св. Іоанна Хрестителя

36. Петропавлівська церква в Рудні (закладна дошка від 10 травня 1698 р.)

37. Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові (1679—1695)

38. Церква Св. Івана Євангеліста з вівтарем в Чернігові

39. П'ятницька церква в Чернігові

40. Борисо-Глібський кафедральний собор в Чернігові (реконструкція, побудова дзвіниці, царські врата Мазепи)

41. Церква Іоанна Предтечі в Чернігові

42. Трапезна з двобанним храмом Всіх Святих в Чернігові

43. Микільська церква у Білій Церкві (1706)

44. Братський Богоявленський монастир

45. Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві (відновлення та перебудова)

46. Корпус Києво-Могилянської академії (1703)

47. Чернігівський колегіум (1701—1702)

48.Хрестовоздвижениський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1689—1709)

Цей список справді вражає.
Будувалися вони причому не тяп ляп, а капітально на віки, позаяк ці церкви, дзвіниці та колегіуми і досі радують око людей.

Мазепа справді був великим меценатом, грошей він не жалів для розбудови рідної країни яку він щиро любив і бажав їй тільки добра.

Lena SEMENOWA Відкрити / Коментувати

2021-09-27 20:50:01 Відкрити / Коментувати

2021-09-24 22:57:47 Відкрити / Коментувати

2021-09-24 22:51:54 На фото - роменський сліпий бандурист Євген Адамцевич
АВТОР ЗАПОРІЗЬКОГО МАРШУ. Так-так...
У мене болить серце, коли я дивлюся на цю фотографию.
Мені здавалося, що автором цієї дійсно величної музики повинен бути поважний композитор на кшталт Миколи Лисенка.
Євген Олександрович прожив важке життя. Із спогадів:
"На початку 1930-х, у розпал колективізації, Євген Адамцевич склав пісню, яка починалася так:
Чом на серці у мене журба?
В центрі міста велика тюрма,
А в тюрмі тій сидить "сіль землі",
Ті, що зараз їх звуть "куркулі"...
За цю пісню начальник Роменського НКВС бив кобзаря, грюкав наганом по столу й репетував: "Я из тебя, слепого черта, зрячего сделаю! Ты что поёшь, кого воспеваешь?" – пише в спогадах Данило Кулиняк. – Гарна була пісня, я її не раз слухав – сумна і сувора. І били Євгена Олександровича, і за місто вивозили, й там його, незрячого, в яру взимку кидали, а бандуру трощили".
Запорізький марш!!!
А марш був заборонений в СРСР!
Здавалося б, це - музика без тексту, а що може бути кримінального в музиці?
Марш був створений в 1926 році. Я пишу - був створений, тому що сам Євген Олександрович завжди наполягав, що не він автор музики:
"Тепер відносно Запорізького маршу. 1926 року я почув мелодію, Перша частина від кобзаря Положая Івана Кириловича, другу частину - мажорну, сам склав, і з'єднавши до купи, дав назву Запорізького маршу"
І все ж, Адамцевичу на той момент було всього 23 роки!
А публічно Євген Адамцевич зіграв Запорізький Марш тільки через 43 роки (в 1969) в Київському театрі опери та балету. І був абсолютно приголомшуючий успіх!
Віктор Гуцал, диригент Київського оркестру народних інструментів, зробив абсолютно геніальну оркестровку.
І все б добре, але в 1974 році Марш в Великому театрі почув товариш Суслов, головний ідеолог КПРС.
І Марш заборонили, як такий, що не викликає РАДЯНСЬКИХ патріотичних почуттів!
Віктора Гуцала звільнили з оркестру, записи наказали розмагнітити.
І заборона тривала до тих пір, поки всі ці грьобані ідеологи не повмирали.
Може хтось хоче в совок, а я - ні!
Subbotina Oksana Відкрити / Коментувати

2021-09-24 22:51:49 Відкрити / Коментувати

2021-09-23 10:30:54 Невідомо звідки пішов міф, що українці не носили бороди і це був привілей лише російських чоловіків, за що останні й отримали відповідне прізвисько. Та насправді це не зовсім так. Відомо, наприклад, декілька автопортретів Тараса Шевченка з бородою, а також його «бородатий» фотопортрет.

Бородані все життя оточували Лесю Українку. Бороду носив її дядько Михайло Драгоманов, старший брат Михайло Косач, коханий Сергій Мержинський (щоправда білорус за походженням) і чоловік Климентій Квітка.

Борода прикрашала багатьох українських літераторів: байкаря Леоніда Глібова, автора нашого гімну Павла Чубинського, Панаса Мирного, Бориса Грінченка, Івана Нечуй-Левицького та інших.

Серед бороданів чимало діячів визвольних змагань 1917-1920 рр.: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Іван Огієнко, отаман Омелян Волох, один з керівників ОУН Микола Капустянський та ін.

Але і досі багато хто вважає, що борода українцям ще здавна не була притаманною. Що давньоруські князі, так само як і богатирі Ілля Муромець чи Добриня Микитич, не носили борід, а виглядали усі до одного як Святослав Хоробрий. Зображувати їх з бородами почали нібито наші північні сусіди. Козаки дійсно бороди голили, однак це, як і оселедець, лише відрізняло їх від інших верств населення (міщан, ремісників, селян тощо). Хоча гетьман Сагайдачний, наприклад, на всіх портретах зображується з бородою.

Насправді носіння чи гоління бороди не залежало і не залежить ні від національних звичаїв, ні від клімату, ні інших етнографічних, географічних чи політичних факторів, а підлягає лише примхам чоловічої моди.

Так, британський дослідник Найджел Барбер дійшов висновку, що коливання моди на бороду та вуса у Великій Британії між 1842 і 1971 роками прямо залежали від співвідношення неодружених чоловіків та жінок у суспільстві. За часів, коли кількість одиноких чоловіків перевищувала число потенційних наречених, бороди та вуса ставали модними. Цікаво, що в цей же період мода на бороду була поширена і в Україні. Отже українські чоловіки були тут зовсім не виключенням.

Володимир Селезньов Відкрити / Коментувати

2021-09-23 10:30:51 Відкрити / Коментувати