2021-07-22 13:56:35
«У кінці червня 1944-го року нас поступово почали відправляти на фронт. Спочатку думали, що нас відправлять на фронт у район Коломия — Снятин, але згодом, мабуть, німці побоялись, бо там були значні відділи УПА і нас відправили на фронт під Броди (пряма лінія наступу на Львів).
Сили совітів переважали на фронті у 5—7 разів. Коли ми прибули потягом до Ожидова, то рушили пішки 25 км у Голосковичі, Суходоли, Гаї-Дітковецькі, Гаї-Смоленські, де мали зайняти лінію оборони після німців. Фронт тягнувся від Бродів до Золочева близько 50 км. Окопи були добре зроблені і ми зайняли свої позиції.
Бої відбувались на довжині всього фронту, зокрема на горі Жбир, біля Ясенева та Підгірців. На горі Жбир загинув чотовий нашого підрозділу — Роман Головко з Надвірної. Бої були тяжкі, вдень і вночі літаки та танкові бої, артилерія ну і ми також відповідали. Ми просили у німців авіації, то появиться один літак і зникає… В основному ми відповідали артилерією — у нас була тяжка, середня артилерія, гаубиці, мінометна зброя: гранатомети, міномети.
Постачання зброї було стабільне, а також ми нав’язали зв’язки з УПА. Вони до нас приходили, ми їм допомагали легкою зброєю — автомати, кріси, набої, гранати ручні, а вони нам подавали розвіддані та іншу інформацію.
Стосунки між дивізією та УПА були нормальні, з тих пір як головним командиром УПА став Роман Шухевич — це я так думаю. Останній завжди виступав за те, щоб направляти офіцерів на вишкіл у дивізію і мати там своїх людей для отримання інформації чим живе дивізія і які там настрої.
У результаті боїв нас оточили між Бродами та Золочевом. Але не тільки нас, а й чотири неповних німецьких дивізії. Частина вояків, десь три тисячі, після цього перейшли в УПА або скрились у підпілля. Відповідно, десь три тисячі вирвалось з оточення і відійшли на Закарпаття для переформатування дивізії.
Станом на 21-е липня 1944-го року я разом з 50-а вояками зайняв позиції за селом Княже. Ми одразу окопались і прийняли бій з більшовиками. Бої були дуже важкі, йшла боротьба за кожний метр землі, за кожну позицію. Ми відступали з боями. У совєцькій армії були "Катюші", що завдавали нам великої шкоди. Увечері ми зайняли позиції, всю ніч тривав бій.
Десь у 4-ій ранку 22-го липня бій затих. Ми розташовувалися біля залізничного насипу у селі Княже. Я озирнувся по сторонах, але нікого живого не побачив. Я був присипаний землею, і тут мені чобіт став на руку: "Куда?! Рукі ввєрх! Hände hoch!".
Бачу їх стоїть двоє — один з вусами, українець, а інший — москаль, одразу бере автомат і хоче стріляти. На те українець йому каже: "Що ти будеш стріляти, ти ж не знаєш, що це за людина".
Я зрозумів, що треба грати дурника. Москаль продовжував: "Кто ти?! Ну я русскій, а он — хахол". Я йому відповідаю: "Ja jestem Poljak", а він тоді: "А, поляк? Ну пошлі тогда". Мене взяли під дуло і повели на збірний пункт у Золочеві.По дорозі трапився "заградотряд", які спитали чого мене досі не розстріляли. Як почули, що я поляк, відвели мене до стодоли у Золочеві. Я одразу побачив там поручика Дуду — командира 2-ої сотні фузилерів.
У стодолі було повно полонених — в основному німців, але були й українці, зокрема Клоцко Гнат з Тернополя, Марущак та ін. Першим чином одразу дивлюсь де є якась дірка, щоб через неї втекти. Але дірки не було, тому я пішов у куток і сів на соломі.
Раптом заходять до стодоли совіти: "Новєнькій!". Я мовчу. Тоді вони просять німця перекласти і сказати щоб я пішов за ними. Заводять мене у штаб, там сидить єврей який мене запитує: "Кто ти?". Я говорю: "Поляк". Питають звідки, а я відповідаю — Gmina Doruchów, Качмарський Юзеф.
Наступного дня нас, групу полонених, відправляють у Броди через Підлипці. В Підлипцях зібрали приблизно 30 тисяч полонених. У Бродах нас переписали і повантажили у товарні вагони на Київ».
На фото вшанування вояків дивізії «Галичина» загиблих під Бродами біля сіл Червоне і Ясенівці на Львівщині влітку 1994-го року. Орест Васкул третій ліворуч.
202 views10:56