Мілітарна історія

2021-07-24 10:07:48 7 років тому, 24-го липня 2014-го року офіцер 24-ої ОМБр капітан Валерій Бондаренко разом із вояками батальйону «Донбас» підняли над міською радою міста Лисичанськ синьо - жовтий прапор. Після звільнення Лисичанська бригада здійснила понад стокілометровий марш та вийшла на рубіж південніше Луганська. Стрімкими діями знищуючи на своєму шляху ворога, захопила та звільнила населені пункти Хрящувате та Новосвітлівка, чим, по суті, замкнула кільце навколо Луганська.

На світлинах бійці батальйону «Донбас» в звільненому Лисичанську 24-го липня 2014-го року. Відкрити / Коментувати

2021-07-23 20:18:53 Світлини із урочистостей і показових виступів американських військових з нагоди передання корпорацією Higgins Industries 10-тисячного корабля до лав американських ВМС. Ця подія відбулась 77 років тому, 23-го липня 1944-го року, на березі лиману Понтчартрейн (англ. Lake Pontchartrain), що на південному сході штату Луїзіана. Відкрити / Коментувати

2021-07-23 15:37:58 Абхазькі загони отримали підтримку з боку чеченців, кабардинців, інгушів, черкесів, адигейців, які заявили, що готові допомогти абхазам. Грузію підтримували українські націоналісти з УНА - УНСО. Сторони готувалися до війни. У жовтні 1992-го року абхазькі збройні загони відбили у грузин місто Гагра і встановили контроль над ділянкою кордону з РФ. В захопленні Гагри брали участь російські танки і багато іншого озброєння, що було поставлене з РФ. Незабаром після того в зоні конфлікту з'явились і частини регулярної армії РФ.

Влітку 1993-го року абхази спільно із московитами почали наступ на Сухумі. Після тривалих боїв місто було повністю блоковане. Сторони пішли на переговори, і 27-го червня 1993-го року в Сочі було підписано угоду про припинення вогню. У серпні грузинська сторона вивезла з Сухумі майже все важке озброєння і вивела велику частину військ. Абхази порушили угоду і 16-го вересня 1993-го року разом із московитами розпочали захоплення Сухумі. Грузини спробували перекинути війська в місто на цивільних літаках, але абхази збивали із зенітних установок всі літаки, що заходили на посадку в аеропорт Сухумі. Звісно, це стало можливо завдяки прямій допомозі з боку Москви.

27-го вересня Сухумі був захоплений, а до 30-го вересня під контролем абхазьких загонів і російської армії була вже вся територія краю. Етнічні грузини змушені були залишати рідні домівки. Деякі самостійно пішли в Грузію через гірські перевали, інші були евакуйовані морем. У цей період Абхазію залишило близько 300-от тисяч грузинів.

На першому фото спалений Т -55 в центрі міста Гагра після жовтневих боїв там в 1992-му році., а на другому тіла грузинських солдат захисників Сухумі влітку 1993-го року. Незважаючи на закони війни - розстріли полонених були звичною справою. Відкрити / Коментувати

2021-07-23 15:37:35 23-го липня 1992-го року депутати грузинського регіону Абхазія проголосили відновлення більшовицької конституції 1925-го року , в той час як на території решти Грузії діяла конституція 1921-го року, що визначала Грузію як унітарну державу без, будь яких, автономних утворень. Депутати - грузини тоді проігнорували ці збори, і відтоді Верховна рада Абхазії розділилась на абхазьку і грузинську частини.

В Абхазії розпочалися масові звільнення грузинів із силових структур і створення власної армії. У відповідь на це Грузія ввела туди війська для захисту залізниці, яка з'єднувала країну із РФ і Вірменією. 14-го серпня 1992-го року загони Національної гвардії Грузії увійшли до Абхазії і за кілька днів зайняли практично всю територію краю, включаючи Сухумі і Гагру. Відкрити / Коментувати

2021-07-23 10:41:23 Початкова точка операції на напрямку Краснодар - П'ятигорськ - Майкоп встановилася 10-го серпня 1942-го року, а 16-го серпня батальйон під командуванням Гаральда фон Гіршфельда захопив Кодорську ущелину. 21-го серпня прапор Третього Райху був встановлений на Ельбрусі, найвищій точці Кавказу (5642 м).

На світлині мінометники 1-ої гірськострілецької дивізії «Едельвейс» із загону Гайнца Грота , який перейшов через аул Хурзук в бік перевалу Хотю-тау, по дорозі на Ельбрус. Завданням загону було захопити цей перехід для проходу основної частини дивізії «Едельвейс» на гору Ельбрус. Відкрити / Коментувати

2021-07-23 10:41:03 Після капітуляції Ростова - на - Дону 79 років тому, 23-го липня 1942-гот року , танкові з'єднання Евальда фон Клейста підійшли до Кавказького хребта. Губерт Ланц - командир дивізії «Едельвейс», вирішив наступати через ущелини басейну ріки Кубань, перетинаючи Марухський перевал, річки Теберда і Учкулан, і Клухорскій перевал. Війська 4-ої німецької гірськострілецької дивізії Карла Ейгзеля, до складу якої входили тірольці, наступали в напрямку Грузії через перевал Санчаро. Для прикриття флангів дивізії «Едельвейс» і захоплення проходу, що веде до Ельбрусу, був створений спеціальний загін, що складався із 150-ти чоловік. Через аул Хурзук капітан Гайнц Грот взяв перевал Хотю-тау, що незабаром одержав нове ім'я — «Перевал генерала Конрада». Відкрити / Коментувати

2021-07-22 20:54:29 Недалеко від Сребрениці в той же час працювала місія українських миротворців, яка охороняла інший подібний мусульманський анклав - Жепа. Там завдяки нашим воїнам - миротворцям різанини вдалося уникнути. Сербія і досі не вважає ті події геноцидом, хоча Міжнародний трибунал в Гаазі зі справ колишньої Югославії вже виніс ряд вироків із саме таким формулюванням. Геноцид боснійських мусульман в липні 1995-го року в їх анклавах на сході Боснії і Герцеговини, недалеко від кордону із Сербією, можна вважати наймасовішим вбивством у Європі з часів Другої Світової війни.

Наступ армії боснійських сербів на мусульманські анклави розпочався на початку липня 1995-го року. Встановлення контролю над найбільшим місцевим анклавом - Сребреницею, став своєрідною метою цієї кампанії. У звіті ООН говориться, що голландські миротворці, чиєю зоною відповідальності була Сребрениця, вимагали повітряного втручання НАТО проти наступу сербів. Але через те, що вище командування недооцінило загрозу для мирного населення, дозвіл на роботу авіації наданий не був.

Тоді армія боснійських сербів на чолі з генералом Младичем без значного збройного опору захопила Сребреницю і роззброїла голландських миротворців. Десятки тисяч цивільних місцевих жителів, в основному жінок, дітей і людей похилого віку, депортували в інші частини Боснії. А чоловіків і хлопців взяли в полон і незабаром після цього почали над ними розправу.

Масові вбивства в Сребрениці стали переломним моментом не тільки в Боснійському, а й в Югославському конфлікті загалом. Через місяць після того, як армія «Республіки Сербської» знищила анклав, понад 200 військових літаків НАТО завдали ударів по сербським позиціям, що відкрило шлях до закінчення війни в Боснії.

На першому фото голландські миротворці в Сребрениці влітку 1995-го року. На другому депортовані жителі Сребрениці, жінки, діти і літні люди, в одному із таборів для біженців в кінці липня або на початку серпня 1995-го року. Юнаки і чоловіки із Сребрениці були вбиті сербами. Відкрити / Коментувати

2021-07-22 16:30:37 На фото командир 14-ої дивізії Ваффен СС «Галичина» Фріц Фрайтаґ нагороджує Залізним хрестом 2-го класу командира 3-ої роти 14-го фузилерного батальйону ваффен - оберштурмфюрера Степана Гуляка за мужність проявлену в боях при виході з Бродівського оточення 22-го липня 1944-го року. Відкрити / Коментувати

2021-07-22 14:36:48 «Був гарячий липневий вечір. Недалеко ще догоряли сільські стріхи, стодоли. Довкруги додимлювалися вигорілі підбиті танки, стирчали жерла пошматовамних бомбовими поділами гармати, при польовій доріжці покалічені кінські трупи, а поруч такі ж людські. Столочені ниви-загони спілої пшениці, жита. І тут і там гурти полонених вояків - німців з Вермахту й наших хлопців - з марлевими перев'язками на головах, хто ще з шоломом, хто без шапки, хто в пільотці, хто в лещетарці. Наших зразу пізнати по тярняках, замість військових блюз, як у вермахтівців. Всі з піднесеними руками. Їх групами заганяють на невеличку долину червоноармійці в круглових шоломах і пільотках чи фуражках. На їх рушницях наїжені, як довгі кантові шила, штики. Інші з фінками. Матюки, прокльони».

Зі спогадів ваффен - унтершарфюрера дивізії «Галичина» Ярослава Бобинського про більшовицький полон під Бродами в липні 1944-го року. На фото відділ українських дивізійників під час прориву з Бродівського оточення липня 1944-го. Відкрити / Коментувати

2021-07-22 13:56:35 «У кінці червня 1944-го року нас поступово почали відправляти на фронт. Спочатку думали, що нас відправлять на фронт у район Коломия — Снятин, але згодом, мабуть, німці побоялись, бо там були значні відділи УПА і нас відправили на фронт під Броди (пряма лінія наступу на Львів).

Сили совітів переважали на фронті у 5—7 разів. Коли ми прибули потягом до Ожидова, то рушили пішки 25 км у Голосковичі, Суходоли, Гаї-Дітковецькі, Гаї-Смоленські, де мали зайняти лінію оборони після німців. Фронт тягнувся від Бродів до Золочева близько 50 км. Окопи були добре зроблені і ми зайняли свої позиції.

Бої відбувались на довжині всього фронту, зокрема на горі Жбир, біля Ясенева та Підгірців. На горі Жбир загинув чотовий нашого підрозділу — Роман Головко з Надвірної. Бої були тяжкі, вдень і вночі літаки та танкові бої, артилерія ну і ми також відповідали. Ми просили у німців авіації, то появиться один літак і зникає… В основному ми відповідали артилерією — у нас була тяжка, середня артилерія, гаубиці, мінометна зброя: гранатомети, міномети.

Постачання зброї було стабільне, а також ми нав’язали зв’язки з УПА. Вони до нас приходили, ми їм допомагали легкою зброєю — автомати, кріси, набої, гранати ручні, а вони нам подавали розвіддані та іншу інформацію.

Стосунки між дивізією та УПА були нормальні, з тих пір як головним командиром УПА став Роман Шухевич — це я так думаю. Останній завжди виступав за те, щоб направляти офіцерів на вишкіл у дивізію і мати там своїх людей для отримання інформації чим живе дивізія і які там настрої.

У результаті боїв нас оточили між Бродами та Золочевом. Але не тільки нас, а й чотири неповних німецьких дивізії. Частина вояків, десь три тисячі, після цього перейшли в УПА або скрились у підпілля. Відповідно, десь три тисячі вирвалось з оточення і відійшли на Закарпаття для переформатування дивізії.

Станом на 21-е липня 1944-го року я разом з 50-а вояками зайняв позиції за селом Княже. Ми одразу окопались і прийняли бій з більшовиками. Бої були дуже важкі, йшла боротьба за кожний метр землі, за кожну позицію. Ми відступали з боями. У совєцькій армії були "Катюші", що завдавали нам великої шкоди. Увечері ми зайняли позиції, всю ніч тривав бій.

Десь у 4-ій ранку 22-го липня бій затих. Ми розташовувалися біля залізничного насипу у селі Княже. Я озирнувся по сторонах, але нікого живого не побачив. Я був присипаний землею, і тут мені чобіт став на руку: "Куда?! Рукі ввєрх! Hände hoch!".

Бачу їх стоїть двоє — один з вусами, українець, а інший — москаль, одразу бере автомат і хоче стріляти. На те українець йому каже: "Що ти будеш стріляти, ти ж не знаєш, що це за людина".

Я зрозумів, що треба грати дурника. Москаль продовжував: "Кто ти?! Ну я русскій, а он — хахол". Я йому відповідаю: "Ja jestem Poljak", а він тоді: "А, поляк? Ну пошлі тогда". Мене взяли під дуло і повели на збірний пункт у Золочеві.По дорозі трапився "заградотряд", які спитали чого мене досі не розстріляли. Як почули, що я поляк, відвели мене до стодоли у Золочеві. Я одразу побачив там поручика Дуду — командира 2-ої сотні фузилерів.

У стодолі було повно полонених — в основному німців, але були й українці, зокрема Клоцко Гнат з Тернополя, Марущак та ін. Першим чином одразу дивлюсь де є якась дірка, щоб через неї втекти. Але дірки не було, тому я пішов у куток і сів на соломі.

Раптом заходять до стодоли совіти: "Новєнькій!". Я мовчу. Тоді вони просять німця перекласти і сказати щоб я пішов за ними. Заводять мене у штаб, там сидить єврей який мене запитує: "Кто ти?". Я говорю: "Поляк". Питають звідки, а я відповідаю — Gmina Doruchów, Качмарський Юзеф.

Наступного дня нас, групу полонених, відправляють у Броди через Підлипці. В Підлипцях зібрали приблизно 30 тисяч полонених. У Бродах нас переписали і повантажили у товарні вагони на Київ».

На фото вшанування вояків дивізії «Галичина» загиблих під Бродами біля сіл Червоне і Ясенівці на Львівщині влітку 1994-го року. Орест Васкул третій ліворуч. Відкрити / Коментувати