Зухвала агресивно друкує…

2022-06-27 23:43:12 Рашня живе у світі ілюзій

Сьогодні, як і кожного дня, русня займалась єдиним на, що вона взагалі спроможна - тероризмом. Бомбардування торгового центру в Кременчузі, вбивства мирних в Лисичанську, обстіли Харкова. Можна продовжувати, але я не хочу.

Нагадаю, що ціль цього терору - залякати всіх, зламати опір, заставіть дрожать прогнівший Запад.

124 дня кацапня йде по своїй убогій методичці і 124 дня нічєво нє палучаєтся. Кожен серйозний саміт обов’язково супроводжується посиленням терору. От тільки ніякого зламу опору не відбувається. Опір тільки росте. Як і той самий «Запад», щоразу посилює санкції або збільшує військову допомогу. А Трюдо із Джонсонюком угорають з бункерного паралітика, замість того, щоб «дражать». Як і всі ми.

Але рашня іде по колу, і навіть незважаючи на шалені втрати своєї біомаси (що похуй для русні) і техніки (що сумно для русні) - не зупиняється. Той факт, що їх методи тільки погіршують їх і без того плачевне становище, не може спонукати шайку чмонь-терористів хоч до якихось висновків.

Здавалося, як це можливо? росія стріляє собі в ногу раз за разом, і ніяк не може стриматись від спокуси зробити своє становище ще гіршим?

От тут починається найцікавіше. Бачиться мені, справа в тому, що рашисти забули, що те що вони мелють по телевізору, вони самі і придумали. Якось затерлося в руснячій свідомості (від пукіна до проперджувача дивану в брянскє) що всі бояться вєлікую расєю, тільки в уяві самих росіян. Та й вєлікая ця расєя, виключно в хворобливих фантазіях кацапні.

Але у кожної великої брехні наступає зустріч з реальністю. Проте, зустріти реальність русня не готова. Духом не доросли. Зустріти реальність - означає усвідомити, що ти в таких нетрях дупи, куди не ступала навіть капрофільна бактерія. Що ти ізгой, твій народ - ізгой, а подальший шлях вєлікай, язик не повертається назвати майбутнім.

Визнавати помилки - це вищий пілотаж. А от жити в уявній реальності, де ти арієць з заболоття, куди легше і приємніше. Навіть московня, яка чіліт в москвах і пітєрах, не хоче заходити на bbc, бо там на неї чекають найгірші новини в історії. Тож треба судорожно клеїть свої колорадські стрічки, щоб реальність недайбо не просочилась.

Є суттєвий недолік у тому, щоб бути інфантильною, безхребетною нездарою. Реальність все одно тебе наздожене, але вже без права врятуватися. Відкрити / Коментувати

2022-06-17 20:47:50 Припустимо, що це на честь великого свята

Вийшов великий подкаст на Підпільному, де мене не заткнути щонайменше півтори години



Відкрити / Коментувати

2022-06-17 20:44:03 А тим часом, нас вже набралось більше 1000

Дякую, всім хто зі мною, священно присягаюся писати більше, хоч мене ніхто про це і не просив Відкрити / Коментувати

2022-06-17 20:42:49 ВІД ДЄРСКОЇ ДО ЗУХВАЛОЇ

Вперше, мій псевдонім покоробив мене близько року тому. Я тоді не розуміла, що з ним не так. Ніби не надто зручне взуття. Ні, це ще не кривавий мозоль, просто муляє.

Ще через півроку, я вже чітко усвідомлювала, що саме мене мутить. Конкретно те, як він звучить українською. Щось чужородне і несуразне. Проте тоді, комплекс «маленьколюди» взяв верх. Та як я його буду змінювати? Та хто таке робить? Та що я можу зробити? Та ну вже пізно…

З 24 лютого, мій псевдонім вже відчувався, як тавро. Якщо, хочете, цей псевдонім, мій ментальний пам’ятник леніну, який треба негайно знести. «Дєрская» - це клеймо моєї недалекоглядності, інфантильності, байдужості, а також орден за зразкову русифікацію.

Змінювати псевдонім і правда не так вже просто, це потребує купи сммної волокіти і всіляких системних рішень. От тільки це точно не завдання з грифом «місія нездійсненна». І кожен день, поки я вела свої підготовчі роботи, залишаючи хоч десь стару репрезентацію, відчувався як пекельна брама.

Я зрікаюсь свого псевдоніму, не через бажання забути про власні помилки. Це не можливо чисто технічно. Бо наслідки своїх інфантильних рішень, я бачу кожного дня. Це предмет десятиліть рефлексії (якщо путінска боєголовка, мені дасть стільки часу).

Я зрікаюсь псевдоніму «Дєрская», бо не хочу мати нічого спільного з рускім міром. НІЧОГО. Будь-яка нитка, яка об’єднує з плем’ям вбивць, ґвалтівників і мародерів - має бути розрублена, щоб там не триндів Арестович. Це питання безпеки. Це питання самоповаги.

Будь-що російське. Мова чи музика, подкасти чи книги, кіно чи мультики, прислів’я чи меми і навіть тренди в тік тоці. Усе це, для мене підлягає утилізації. І я нічого не втрачаю. Всьому цьому є потужна альтернатива без шлейфу масових звірств.

Мій псевдонім, займає почесне місце в сміттєвому бачку, який я відправляю на звалище. Дєрская іде за кораблем, і я цим неймовірно задоволена. Відкрити / Коментувати

2022-06-16 23:03:35 Не проїбать українізацію або перейти на українську завжди пізно

Живемо в суцільному парадоксі. Поки одні шукають хороших рускіх і сиплять безкінечні бо кацап натякнув, що війна це не класно, іншим твоя українізація - це вже занадто пізно.

Більше за все я боюсь такого сценарію: українство стане закритим клубом. Ми таке вже проходили. Ти не можеш просто українізовуватись, ти маєш пройти ініціацію. Підписаний на чапаряна - одрізать голову, лайкав дудя - зарізать.

Я не жартую, це саме ті настрої, які чекали на тих, хто починав українізовуватись до вторгнення. Треба було дуже постаратись, щоб не потрапити під цей каток.

Ба більше, щоб уникнути гонінь і звинувачень, найперевіреніший спосіб - це продовжувати говорити російською. Просто не потрапляти в українське інфополе.

Чи зараз, побачивши репост дудя мене вкурвить? Однозначно. Чи видається мені очевидним, що не варто цього робити? Так. Але чи я розумію, як таке вийшло? Спокійно.

Я пам’ятаю себе у свідомості, «а чого ж так погано дивицця руске?». І ще я пам’ятаю, що навіть намагалась для себе розібратися що до чого. І нічорта не знайшла. Не тому що таких матеріалів нема. А тому що в тебе русняве інфополе, в якому ніхто не говорить про такі речі.

Зараз здається, що все інакше. Терабайти написано і знято про вєлікую рускую культуру і нєтакіх рускіх. Але боюсь це ілюзія бульбашки. Цілком імовірно, що в мейнстрімному інфополі таких матеріалів обмаль. Це взагалі не виключено.

Чого я не пам’ятаю, так це щоб хоч раз підчас розпікань чергового «винного» була якась спроба діалогу. Не розумієш? Ну всьо, пизда тобі.

Обставини дійсно змінились. Впевнена, зараз розібратися легше. Але, якщо «клуб рафінованих українців» знов вкоріниться, то результат до якого це призводить мені вже відомий. Ніякої масштабної українізації. Тільки клуб обраних, де можна гордо не лайкати дудя. Відкрити / Коментувати

2022-05-27 21:49:18 слава комісаренко - Герой України?!

Сьогодні, я зайшла в гримерку стендап клубу Stand Up Art House і оторопіла. На стіні - афіша славнозвісного «нетвойніста» слави комісаренка і увага, підпис «Герой України», який особисто удостоїв автографом Антона Житлова, керівник клубу.

З яких пір, пан Житлов підміняє пана Зеленського і роздає це звання - не відомо. Але цей вчинок пряме знецінення і плювок в обличчя справжнім Героям України.

Важливо, що не кожен, хто воює зараз на передовій має це звання. А ті люди, які мають державну нагороду Героя України здійснили подвиги надлюдської мужності, іноді ціною власного життя. І саме - вже ганебне явище.

Я живу думками про те, що моє життя, і життя кожного українця - врятоване. Ціною тисяч життів. Ціною хоробрості, до якої не дострибнути.

А потім, я приходжу виступати в український клуб, який не перетворився на згарище, ціною життів все тих же Героїв України і дізнаюсь, що героїзмом тут вважається скиглення «це всьо лукашенка» та «ні нада сєять нєгатів». Відкрити / Коментувати

2022-05-26 23:45:02 Ну чогооо наші співвітчизники продовжують толерувати російське і російську?

Так це факт. Українці толерують російську і російське. Так, після всього. І так, я теж від того була в тотальному осюрпрізєнії. Як ще недавно хтось був в ахує від моєї російської, фор екземпл.

І так я тригерюсь від російського. Перманентно. І виключно через те, що перманентний ахуй - стан не надто продуктивний, доводиться розбиратись: ну чогооооо?!

Друга причина, по якій потрібно терміново вияснити, «якого бенера?», бо інакше не знатимемо, як на це впливати.

Отже, по моїй страшенно експертній експертизі українці продовжують в‘язнути в руском мірє по двох причинах. Або їх одночасній комбінації.

Причина раз: слабка поінформованість. Так, так. Ну от тупо брак інформації. Нема критичної маси знань історії, геополітики та основ інформаційної війни. І хто б там що не казав, зв’язок російської мови і війни - для більшості не очевидний. Те ж саме з історією. Ну не в курсі люди, що їх російськомовність - це результат насильницьких дій по відношенню до їх пращурів. І не розуміють, що зросійщити українців і перемогти - слова синоніми.

Причина два: емоційна відстороненість. Вона ж імовірно наслідок того, чому людина не поінформована. Бачте як вийшло. Усвідомлювати важливі штуки і міцніти особистісно, це, як вияснилось, боляче і страшно. Особливо в обставинах екстрапіздарєза, в якому ми зараз всі, я нагадую.

Так і виходить, що людина лізе в мушлю, біжить від вави, як чорт від ладана. В короткостроковій перспективі все працює, їси собі макарони і сліз не ллєш. В довгостроковій же - все значно гірше. Роки ідуть, а ти інфантильна особистість, яка не в змозі себе захистити, бо нічо не одстрелює. Ти спочатку - внє палітікі, а вже потім внє здорового глузду.

Наголошу, що ми говоримо саме про людей з проукраїнською позицією, які косячать в деталях. Хоч і важливих. Щодо щирих поціновувачів руского міра, то тут наука безсила. Хвороба їх невиліковна, як всі спідораки.

Що робить, якщо є бажання і сили щось робить?
Інформувати і включати емоційно. З якого кінця починати, завжди залежить від конкретного випадку. Хтось іде від раціонального, тому тре дати м‘ясистих фактів. Комусь легше буде включитись в самоосвіту, якщо ви знайдете ключі від закритого емоційного замку. Головне, шукати, що цій людині близько, де вона самоідентифікується. Крок за кроком, різких змін, нажаль, не відбудеться, як і не варто за одну розмову вивалювати все на співрозмовника. Ну не осилить. Але так, потроху, потроху, і найцупкіші мушлі відкриваються на зустріч сонячній українізації. І правді, що теж важливо. І правда Відкрити / Коментувати

2022-05-25 00:15:04 Діагноз «какаяразніца» або що робити, коли русофобія в навколишньому середовища недостатня

Отже, я повернулася до Києва. І одразу з розгону наступила на одвічні граблі ідеалізму. Я то собі в селі думала, що повернуся в столицю, а тут всі співають Батько наш Бандера, і вже позабували слова з окупантського нарєчія. А, ніт.

Коли я в перше вийшла до магазину і почула російську і від продавця, і від покупця… замість того щоб лютувати, я відчула, що є бажання сісти посеред магазину і голосить. Так це факт, після всього - російська для мене звучить як гради, безвихідь і спогади про те, коли кожен дзвінок від сім‘ї може бути останнім. І навряд моє ставлення до російського зміниться, як мінімум я не планую робити нічого, щоб підвищувати свою лояльність.

І тут доводиться зіткнутися з гнітючою реальністю. Що хтось і справді не має ресурсу для переходу на українську. Що хтось реально не розуміє «какаяразніца». Що ситуація двосторонньо травматична. Що фундаментальні зміни у суспільстві відбуваються нескінченно довго.

То чи є в російської майбутнє і що зробити, щоб його не було?

Я дійшла висновку, що найкраще що можна зробити, це бути амбасадором української, а російська дискредитує себе сама.

У мене нема метааналізу на цю тему, але по моєму особистому досвіду 90% мракобєсних або образливих коментарів написано російською. 9 із 10 звернень в дірект, від яких я фейспалмлю - написані російською. І навпаки - в пристойному закладі - персонал говорить українською. В класному магазині - теж. В ларку - дабропажалувать в рускій мір.

Я думаю тенденція очевидна вже зараз. І вона тільки буде посилюватись за сприяння держави в курсі на українізацію.

Я планую власним прикладом піднімати престиж української. Голосуватиму гаманцем і в дискусії, за українське і українську. Триматимусь свого «доброго дня» скільки б мені не казали «здраствутє».

Людей не можна змусити, але можна заохотити. Це потребує терпіння, часу і сил. Проте, це єдине, що працює Відкрити / Коментувати

2022-05-11 15:50:10 У продоження шкандалю, щодо печерно-сексистського флешмобу Лесі Нікітюк

Видання @nashkyivua зробили ґрунтовний матеріал, який популярно пояснює, чому такі випади-заклики до хорошіння й марафєту во славу радування чоловічого ока - зневага до жінок та об‘єктивація. І чому це несе реальну небезпеку життю жінок. Дуже важливо, що в матеріалі заявлена позиція українських військовослужбовиць, яких вся ця #красадляЗСУ обурила ще більше, ніж мене (що цілком зрозуміло і валідно )

Бонусом дізнайтесь, кому ще з українських світських левиць до смаку печерний сексизм.

А, ну і цей матеріал ідеально підходить для розсилки тим, хто «ні панімаєт, а што тут такова»

https://nashkiev.ua/culture/nashi-zahisniki-mayut-bachiti-nas-garnimi-scho-ne-tak-iz-novim-seksistskim-fleshmobom-lesi-nikityuk Відкрити / Коментувати

2022-05-09 23:59:03 Треба визнати, що Леся Нікітюк, линула да до зашкварів, як лебідка лине до лебедя, як дитя до матері, як банний лист до сідниці. У військовий час пані Леся вирішила не зраджувати своїм традиціям і звернулась до українок, з пропозицією радувати око. Крім того Леся не забула оповістити українок, що виглядають вони так собі і треба це виправляти

Бо як ми з вами знаємо, до бомбосховища з собою треба взяти косметичку перш за все. А українські військовослужбовиці не виходять на передову без хайлайтера

Крім того, не викликає жодних сумнівів, що все про що думають українські військові знаходячись під артобстрілами, це, чи достатньо конвенціонально виглядають зараз українські жінки

Є ще одне важливе питання, якщо розкішний вигляд так сприяє перемозі, то де заклики Лесі хорошитися до українських чоловіків? В українській армії щонайменше 22,8% жінок, це без урахування Тероборони, наприклад. Як же будуть воювати українські бійчині, якщо раптом українські мужчини в треніках і без преса?

Цей печерний сексизм зміг дойняти мене навіть у військових реаліях. Я щиро думала, що ми добряче закрили це питання, хоча б очевидністю того, як активно українські жінки беруть участь на всі фронтах. Коли я кажу на всіх, це означає НА ВСІХ!

Українські жінки зі зброєю в руках, у медицині, волонтерстві, дипломатії, правових ініціативах, військовій журналістиці і скрізь де змогли дотягнутися. Навіть гламурні діви чистять картоплю і не вимахуються.

І я думаю, цього більше, ніж достатньо, для того щоб не заводити стару як світ пісню, про прикрасу колективу і радування ока. Цього достатньо, щоб не зводити значення жінки до красивого фурнітура. І вже тим більше це неприпустимий випад, який змусить відчувати провину тисячі, якщо не мільйони українських жінок, які не мають навіть базової безпеки, не те що вже сил чи натхнення робить красоту і прикрашати собою всю необхідну хуйню Відкрити / Коментувати