2022-04-04 21:30:13
Василь Мисик: олень у дощах
Василя Мисика заарештували в листопаді 1934 року в Харкові, але не в будинку «Слово», як указано на Вікі, а на Холодній Горі, по вул. Свердлова, 118. Мисика перевезли до Києва і судили в групі з 37 осіб за «підготовку терористичних актів проти працівників радянської влади». Із цих людей 28 осіб засудили до смертної кари і наступного ж дня розстріляли, а справи дев’ятьох — з огляду на нові обставини! — відправили на додаткове слідство.
Мисику було 27 років! Його засудили 19 липня 1935 року до 5 років виправно-трудових таборів. Відтоді про нього нічого не знали. Між людьми ходили багато чуток про репресованих: то когось десь бачили в таборах, то хтось утік з-під варти і переховується в тайзі.
У кінці 1942 року тижневик для українських остарбайтерів у Німеччині «Українець» умістив статтю про життя і творчість Василя Мисика. Писалося, що про нього жодних відомостей з часу ув’язнення в грудні 1934-го. На статтю відгукнулася Марія Мисик, сестра поета, яка теж працювала в Німеччині як остарбайтерка. Марія писала: «...Дуже схвильована й рада за спогад про мого брата В. Мисика в газеті. Так, це дійсно скромна, але трагічна постать. Багато перетерпів він від большевизму. Мушу вас повідомити, що Мисик зараз живий. Якимсь чудом тоді його не розстріляли, а заслали на 5 років на далеку Північ. Цей термін він одбув, вернувся знову на Україну, і знову гніт: не приймали на роботу, не прописували пашпорта і т. і. Мисик був змушений працювати в сільському господарстві на Дніпропетровщині. Під час мобілізації його теж забрали й послали на фронт. Зараз мені відомо через моїх рідних, що брат знаходиться в німецькому полоні десь в Україні. Адреси немає...»
Василь Мисик пережив два ув’язнення — більшовицьке і нацистське. І до арешту, і після звільнення він писав прекрасні вірші. У мене є його збірки «Трави» і «Блакитний міст» із наших 20-х, і пізніше — «Борозни», «Чорнотроп» з наших же 60-х. А час від часу знаходжу якісь його вірші в старих журналах і вражаюся, які вони тонкі, ніжні й поетичні. Його вважали учнем Тичини (учнем, не епігоном — підкреслювали!), але наскільки Тичина не мій, настільки Мисик мій поет.
А ще цей образ нагадує мені Йогансена — «заблукав я, осінній олень...». Хочу, щоб вірші Мисика у дощах помітили люди!
Василь Мисик
ОЛЕНЬ
Чую, чую — крізь дим і дзелень,
крізь гудіння землі невпинне, —
мов блакитний рогаль-олень
у вітрах понад нами гине.
Здрастуй, здрастуй, моя маро, —
знов од радости я холону:
з копитíв твоїх у Дніпро
ще стікає вода Юкону.
Одкидаючи бистру тінь,
навіваючи дим тривоги,
струнко ти несеш в далечінь
свої чорні високі роги.
Скинь на землю дзвінкий свій ріг —
там, де стелеться мла прозора,
я гукнув би у шир доріг
диким голосом тореадора.
Я гукнув би у млу доріг,
щоб луна розтеклася всюди,
щоб, здригнувшись, твій дикий біг
у дощах помітили люди!
1929
#наші20
614 views18:30
Н
