Get Mystery Box with random crypto!

Наші 1920-ті

Логотип телеграм -каналу nashi1920 — Наші 1920-ті Н
Логотип телеграм -каналу nashi1920 — Наші 1920-ті
Адреса каналу: @nashi1920
Категорії: Факти
Мова: Українська
Передплатники: 2.83K
Опис з каналу

Про літературу, мистецтво, взагалі про культуру, трішки про політику і побут 1920-х років в Україні. Якщо точно, то в УСРР. Веду його я, Ярина Цимбал.

Ratings & Reviews

2.50

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

1

3 stars

0

2 stars

0

1 stars

1


Останні повідомлення 5

2022-05-30 12:35:36 Красоти Києва

Обкладинки журналу «Глобус» із краєвидами Києва. Фотографи Корчак, Ф. Петров, К. Лішко. На жаль, повних імен у журналі не підписували.

Перепрошую за якість. Журнали фотографувалися з іншою метою, тому знімки такі криворукі. Зате кольорові, на відміну від сканів з Лібрарії.

#наші20
704 views09:35
Відкрити / Коментувати
2022-05-30 00:41:56 ​​Київський «Глобус»

На сайті «Бабель» натрапила на матеріал, де фото на голову вище за текст. На жаль, у журналістиці так часто буває. Це сфера, де треба вміти писати, але не обов’язково знати те, про що пишеш. От і про журнал «Всесвіт» там наводиться подиву гідна інформація.

У січні 1925 року Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний і Олександр Довженко заснували журнал «Всесвіт» — український журнал іноземної літератури, який виходить раз на два місяці в Києві, найстаріший літературний журнал України.

Правильна тут тільки дата — 1925 рік. Ідея журналу належала одноосібно Василеві Еллану-Блакитному, про що після його ранньої смерти журнал довго сповіщав окремим рядком у змісті. Заснував його, ясна річ, у Харкові, де «Всесвіт» і виходив до осени 1934 року, коли його закрили. А поновили геть після війни — 1958-го, і поновили саме як «журнал іноземної літератури», бо протягом наших 20-х це був багатоілюстрований журнал про все на світі, тому «Всесвіт». А, і виходив він не раз на два місяці, а двічі на місяць.

От що буває з пацанами, коли вони просто переписують поганеньку статтю на Вікі і не роблять фактчекінг.

Є ще один пікантний момент, який особливо доречно згадати в День Києва. «Всесвіт» не був чимось оригінальним: Еллан-Блакитний придумав його в піку київському журналу «Глобус», який виходив ще з 1923 року. І виходило, що в Києві є свій багатоілюстрований журнал «про все на світі», а в Харкові, столиці, немає.

Тимчасом «Глобус» багато писав про Київ і містив багато авторських фотографій, а ще безліч хороших віршів, хорошої прози й перекладів з різних мов, не кажучи вже про фото й ілюстрації — безцінне джерело про наші 20-ті. Я ними активно користуюся і вам показую.

#наші20
153 views21:41
Відкрити / Коментувати
2022-05-25 23:38:21 ​​З Днем філолога!

«Коли в 1922-м році мені видали перший гонорар за літературний твір, мені сором було його брати. Адже ж мої власні рядки надрукували у книзі і за це величезне щастя мені ще й давали гроші — щось, здається, міліон чи півтора мільйони карбованців — от як зараз Максиму Горькому.

Я так само дуже не любив, коли Коряк уголос казав привселюдно про мене: “поет”. Поети, вважав я тоді, — це, скажемо, Шевченко, Тичина і, може, Василь Чумак.

Я й тепер не люблю взиватися поетом чи письменником, тільки з інших причин. Мені вже не здається, що це завелика честь для мене, — тепер мені шкода, що я не інженер, що я не можу будувати нове велике життя, а випало мені тільки шкрябати пером по папері. І те, що я майстер добрий і майстер чесний, мало мене заспокоює. Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано.

Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю. Я люблю його некорисливою любов’ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породив. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене».

Майк Йогансен, 34 роки, філолог

За лінію лісів гнав гоном потяг-пес,
Дзвенів і койлив дні димові,
І позіхнув, і за лісами щез,
Мов звук, невимовлений в слові.

За параван полів, синедріон снігів
Залюляв потяг ваше тихе тіло.
Ще раз зідхнули ви й заснули. Берегів
Не стало. Море вас укрило.

І ви не чули слова, що гуло
Неімовірним невтамованим гобоєм
З бору під Брянським крізь зимове скло,
Мов сон коня перед сосновим боєм.

Сніги топило. З бою брало ліс.
Земля гула пороховим одгалом.
Дійшло до моря. Але ви колись
Його не вимовили — і воно упало.

І я тепер його розстрілюю щодня
На стінці сірій — і не можу вбити —
Воно росте, як чоловіченя,
І плаче, і сміється, й хоче жити.

1929

#наші20
#йогансен
359 views20:38
Відкрити / Коментувати
2022-05-23 23:15:42 ​​Плужник і Бажан: пародія

Крім того, що я професійно досліджую наші 20-ті, у мене є ще й хобі, пов’язані з нашими 20-ми. Наприклад, я збираю тогочасні дружні шаржі й пародії і дуже радію, коли вдається розкопати щось маловідоме.

У 1927 році Василь Атаманюк у київському видавництві «Маса» (про яке в четвер я робитиму доповідь на IV Наукових читаннях пам’яті Віктора Івановича Дудка) видав знаменитий збірник «Літературні пародії». Якщо стане снаги, через сто років повторимо його подвиг.

От, наприклад, ви можете спародіювати вірші Плужника? Це дуже тонка штука, але декому вдавалася. Як і вірші Бажана. Пропоную вам два зразки авторства анонімів (а може, одного аноніма) В. та Я. А дружній шарж на Бажана належить перу Льва Каплана.


РАННЯ НЕДУГА
Євген Плужник

Дівчино, люба моя, хороша.
Засипає пороша дуби в гаях...
І з усіх квітників найкраща рожа
Твоя.

Я не знаю, з чого ліпили Адама,
Але Єву робили з мого ребра...
Не кінчай рядка, — каже мама, —
Не тра...

АБРАКАДАБРА
Микола Бажан

Жахтить, чадить, іржить,
Копит фурункул пил.
Вотще тепера жить,
Коли навкіл копил.
Нема тепер Мазеп,
Є мамині синки...
Стрибнути мені де б?
І втнуть гопак-стишки?

#наші20
240 views20:15
Відкрити / Коментувати
2022-05-21 23:42:48 ​​Теоретик і практик бандитизму

Був такий мовознавець і лексикограф Овсій Ізюмов. Про нього треба написати окремо, бо «Ізюмов» — це мій перший нормальний російсько-український словник. Я ним досі користуюся, коли глючить р2ю.

Десь із 1933 року його активно «обхаживал» сексот «Квітневий». Хто такий — уявлення не маю.

28 січня 1934-го «Квітневий» звітував:
«...когда я вспомнил мимоходом о Косынке, друге и приятеле Изюмова, он рассказал мне об одном интересном эпизоде, имевшем место на кинофабрике, а именно о знакомстве Косынки с Тютюнником. “Знакомьтесь, — отрекомендовал кто-то, — теоретик и практик бандитизма”».

#наші20
194 views20:42
Відкрити / Коментувати
2022-05-18 22:19:13 ​​Запах слова

Щоб зрозуміти, що таке запах слова, прочитайте переклад російською й оригінал. Не звинувачуйте перекладача, думаю, він доклав усіх зусиль, тим паче переклад авторизований. А проте запах слова він не передав. Не тому, що не зумів, а тому що мова має значення.

Николай Хвильовый
ЖИЗНЬ
(Переклав Євгеній Курицький)

Когда за лесом увядает молодой месяц, — где-то там, в степи распускается цветок, и стоит ему завянуть, как в домах становится темно, разливаются облака синевы, тихой и бледной, и гаснут лучинки. Тогда бегают стаи собак, потрескивают заборы, бесятся псы — более слабые, а крепкие молчаливо шмыгают за победителем, самые слабые в сладостной истоме грызутся друг с другом. Тогда воздух насыщен сластолюбием. Это оттого, что наши предки в этот час также бегали стадом, а наша кровь — прадедовская кровь, красная, и также тоскует по слиянию.
А вот и овины. Да, овины. В них лежит прошлогодняя солома, а на ней зеленеет любовь. И у житниц трещат заборы. И скрипят они также страстно. И кто знает, отчего в такие ночи скрипят житницы? Солома вздыхает так, как она вздыхала многие века назад, даже тогда еще, когда татарские отряды блуждали по украинским степям.

Микола Хвильовий
ЖИТТЯ

Коли за лісом зав’яне молодик, — там десь, на степах над озиминою цвіт стелеться, а він зав’яне — в оселях сутеніє, розливаються цебра синяви—тихої, блідої, і вмирають каганці. Тічки тоді бігають, тріщать тини, скаженіють пси, найбільш крихкотілі — дужі пси мовчазно шкульгають за переможцем, а крихкотілі у спорзній солоднечі гризуться. Спорзно тоді в повітрі. Того: наші прадіди теж в цей час бігали тічкою, а наша кров — прадідівська, червона і для злучки теж горить.
А от клуні. Так, клуні. В них теж торішня солома, а на ній зеленів кохання. І до клунь тріщать тини. І риплять вони теж спорзно. Хто знає, як у ці ночі клуні риплять? Солома зітхає, так вона зітхала віки, навіть коли татарські загони блукали по степах на Вкраїні.

#наші20
#Хвильовий
294 views19:19
Відкрити / Коментувати
2022-05-17 22:50:55
Лейб Квітко. Трамвай. Переклад з їдиш Раїси Троянкер. Малюнки Бера Бланка. ДВОУ: Молодий більшовик, 1931.
308 views19:50
Відкрити / Коментувати
2022-05-17 22:47:50 Трамвай,
або Лейб Квітко, Раїса Троянкер і Бер Бланк

Готувалася до Ночі в музеї 2022. Проведу її разом з улюбленим Харківським літературним музеєм і вас запрошую.

А позаяк усе в програму ніколи не поміститься, яко принаду дарую вам цю розкіш — вірш Лейба Квітка «Трамвай» у перекладі з їдиш Раїси Троянкер та з ілюстраціями Бера Бланка. Решту чекайте на Ніч у музеї 2022!

Лейб Квітко
ТРАМВАЙ
Переклад Раїси Троянкер

Трам,
трам,
трамвай.
Будь-но тихшим, не кричи.
Підхопи нас, понеси.
Усім містом понеси.
Дай, кондукторе: квитка.
Швидко решту дай мою
Де доріжечка витка
Біля клубу я встаю.
Дипись, вагоноводе!
Кондукторе; дивись!
Поволі угору,
Поволі униз.
Мотор так як треба крути.
Чоботи в тебе важкі,
Ледве рухаєшся в них.
Там де треба зупинись.
Поможи старим зійти,
А діткам в трамвай ввійти.
Подзвони
і знов біжи.
В нас на передмісті
Біга вже трамвай.
Т рай-ляй-лярай!
Раніш в болоті тьопали,
Аж у грудях гуло.
I черевички шльопали,
Нездорово було.
В нас на передмісті
Біга вже трамвай,
Трай-ляй-лярайі
Возить до заводів
Робітників усіх.
Передзвони ходять
На вулицях нових.
В нас на передмісті
Біга вже трамвай.
Трай-ляй-лярай!

#наші20
257 views19:47
Відкрити / Коментувати
2022-04-24 21:53:07 ​​Григорій Косяченко
РАНОК

Л. М-ру

В гавані тихо
І море мовчить.
Важко звисає густа прохолода.
Ранок холодний на хвилях спочив...
Сонце багряне
Плескає
На водах.

Птиці злітають тривожно зі скель.
Птиці злітають
Із криком
До моря.
Там десь орли налітають з пустель —
Високо в небо злітають
І зорять.
Може, де здобич в палкій боротьбі
І не помітила хижого ока.
Тайну їх дум заховали в собі
Море і скелі,
І небо глибоке...

Ось пароплав обмина береги.
(Гавань навіщо тепер пароплаву.)
Рáнкова тиша звиса навкруги,
Води колишуть його зеленаві.
Ніжно од нього пливуть береги,
Тонуть у землю замислені гори.
Там десь у морі вітри — вороги
Ходять,
Чатують
І зорять.

Бачу я обрій... там цятка... димок...
Тільки димок розвивається синій.
— Скільки бажання!
О, скільки думок!
Безліч усмішок ранкових дитині...
Пам’ять мене і мій спокій ганьбить:
Все промайне, як хвилини кохання.
Тільки не пройдуть часи боротьби,
Вперта жорстокість змагання.

Гордий.
Він бурю, стихію зборов.
Гордий,
Хоч буря зламала вітрила.
Трохи спочинку
І в море він знов
Птахом, на крилах...

Кожному з нас
Вже намічена путь,
Строга, як правда,
Як вічність лукава...
Можеш.
І матимеш право прибуть
Лиш після бурі
У гавань.

Ялта, 1930 рік

#просто_хороший_вірш
#це_все_Україна
#наші20
155 views18:53
Відкрити / Коментувати
2022-04-20 23:17:09 ​​Гео Шкурупій
СЕМАФОРИ

На всю Вкраїну
червона троянда...
Нащадкам не побачить краси руїн.
А в лісі банди.

Залізні шляхи
обійняли всю землю, мов спрут.
Всі люди хворіють на чорну неміч
і б’ються головами на камені й питають:
— Куди йти?..
А в спекулянта на спині борошна пуди.

У всі кінці гадюками
розлізлися рельси...
І стоїть залізна вулиця:
не проїхати не пройти!
А вагони під откосами
колесами
фанатично моляться старому богу...
І семафори руки простягнули
до неба
з одчаю...

Чекають гніву й перемог.
Не б’ють барабани,
не сурмлять сурми,
а кров розіллялася ріками,
і плюскається в ній бандит,
мов риба,
і скрізь вогонь і вибухи, вибухи...

По світу несамовито тютюкає
жах...
І навіть невіри з страху
на шию почепили хреста.

І тільки ми бадьорими ранками,
зриваючи м’яту й руту
пісень
йдемо по залізних шляхах!
Тільки нам одкрито
семафори в майбутнє!..

1921 р.

Збірка «Барабан» (1923)

#наші20
#король_футуропрерій
171 views20:17
Відкрити / Коментувати