Get Mystery Box with random crypto!

Наші 1920-ті

Логотип телеграм -каналу nashi1920 — Наші 1920-ті Н
Логотип телеграм -каналу nashi1920 — Наші 1920-ті
Адреса каналу: @nashi1920
Категорії: Факти
Мова: Українська
Передплатники: 2.83K
Опис з каналу

Про літературу, мистецтво, взагалі про культуру, трішки про політику і побут 1920-х років в Україні. Якщо точно, то в УСРР. Веду його я, Ярина Цимбал.

Ratings & Reviews

2.50

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

1

3 stars

0

2 stars

0

1 stars

1


Останні повідомлення 6

2022-04-20 17:53:33 ​​Гео Шкурупій
король футуропрерій

Я

сьогодні король завтра пройдисвіт
сонце сонце
вироблю
із соняшних душ
у футуропреріях
для майбутнього
сьогодні король
футуровиробництв футуротрестів
синдикатів
завтра робітник
троєкутники куби машин
зламані лінії коло
автомобілі карбід бензин
переплавлю слова чудесні
і виставлю у вітринах

Збірка «Психетози» (1922)

#наші20
#король_футуропрерій
260 views14:53
Відкрити / Коментувати
2022-04-20 15:05:56 ​​Король футуропрерій

20 квітня 1903 року залізничний машиніст Данило Шкурупій, який працював на гілці Тирасполь—Кишинів, не знав, що у його сім’ї з’явився на світ король футуропрерій.

Коли настав час віддавати Жору в гімназію, Шкурупії перебралися до Києва. Звісно, синові залізничника не світила Перша київська чоловіча гімназія, де вчилися діти дворян, і він пішов у «різночинську» другу. З гімназійних часів і до кінця життя дружив з Олексієм Шимковим — матемаляром Оле Шимковим, який збирався засобами джиуфарбджитсу покласти на лопатки всіх художників світу.

З гімназії Жорж Шкурупій потрапив у редакцію газети «Більшовик», яку тоді редагував Сергій Пилипенко. Через газету він і прийшов у літературу: в редакції познайомився з Валер’яном Поліщуком і пристав до його групи «Гроно». Серед тогочасних літераторів він був наймолодшим — йому щойно виповнилося 17 років.

Свої перші публікації Шкурупій підписував як Георгій, але шлях до Гео був неминучим. Восени 1921 року до Києва приїхав Михайль Семенко, і світ перекинувся догори дригом, а юний Жорж став футуристом.

Це був безмежно талановитий юнак, Семенко підтримував його в усьому, а Гео так само беззастережно прийняв футуризм.

У 1922 році вийшла його перша збірка «Психетози», на якій гордо стояло «Король футуропрерій» і «вітрина третя». Це була перша книжка самопального футуристського видавництва Golfstrom, перше видання Асоціації панфутуристів. Реклама пропонувала «слова залізні й фарфорові келихами й танками виробництва Гео Шкурупія оптом і нарізно» в найбільших містах світу і застерігала: «Бережіться підробок!».

За три роки вийшло три збірки віршів. У 1925-му Шкурупій видав дві збірки прози — «Переможець дракона» і «Пригоди машиніста Хорна». Професор-літературознавець Олександр Білецький назвав його вундеркіндом української літератури. Йому було 22 роки.

Далі було багато. Розкол Аспанфуту і переїзд до Харкова слідом за Семенком, робота в недовговічному «Журналі для всіх», у редакції урядової газети і повернення до Києва через «квартирне питання».
Дружба-нерозлийвода з Миколою Бажаном.
ВАПЛІТЕ в Харкові. Збірник памфлетів «Бумеранг» у Києві. «Зустріч на перехресній станції». Скандал і розрив з ваплітянами. Зухвалий відкритий лист у газеті «Комуніст» і народження «Нової генерації». Шкурупій координує діяльність київських футуристів, залучає творчу молодь, працює з письменниками й художниками.
Робота у Всеукраїнському кінофотоуправлінні редактором і сценаристом.

«Двері в день» (1929) — перший експериментальний роман в українській літературі.
«Авангард — альманах митців нової генерації». Гео редактор, автор, натхненник.
Поїздка на Далекий Схід і в Монголію.
За цей час вийшло три його поетичні книжки, сім збірок прози і три романи.

20 квітня 1934 року Гео Шкурупію виповнився 31 рік. Роботи не було. Він працював інструктором організаційного відділу в Київському облвиконкомі, у травні звільнився за власним бажанням. У листопаді вдалося влаштуватися редактором відділу «Завойовники світу» в Радіокомітеті. 3 грудня 1934 року його заарештували.

Короля футуропрерій розстріляли 8 грудня 1937 року в Ленінградській області. Місце поховання невідоме. Йому було 34 роки.

Наступного року Гео Шкурупію виповниться 120 років.
З днем народження, королю!

#наші20
#король_футуропрерій
267 views12:05
Відкрити / Коментувати
2022-04-14 00:13:17
Пам’яті українських письменників

На будинку в Ялті, де жила Леся Українка, а також на будинку, де жив у Ялті відомий український письменник Степан Руданський, за допомогою УАН мають зробити меморіяльну дошку з написом українською та татарською мовою.

Газета «Пролетарська правда», 1926 рік, 27 жовтня.

Коли я востаннє була в Ялті в музеї Лесі Українки, на ньому висіла отака табличка російською й українською мовами. Пропоную після нашої перемоги поновити дошку в тому вигляді, як її задумували в наших 20-х.

#наші20
519 views21:13
Відкрити / Коментувати
2022-04-12 21:13:39
Тодось Осьмачка
• • •
Свята рука колись мені
Поранила дитячі дні:
Самотній, плакав я в полях
На сірий шлях.

А місяць луни білі гнав
Із-за могил на круглий став,
Що засвітив дзеркáла всі.
Бо чувся спів.

І сльози звисли як німі
У душу з теплих вій мені —
Боялись капнуть — заглушить
Єдину мить.

Почувся стогін із села —
І одірвалася сльоза,
Упала в душу, наче з гір
Раптовий грім.

Погасла пісня на ланах
І місяць зник на небесах,
Та пісня й стогін у душі
По смерть живі.

Нехай вітри летять з долин,
Несуть вони мені пили
І в очі б’ють, і сліпну я,
Душе моя!

Та ти живеш, та ти дзвениш,
Немов над ріками камиш,
Що до високих лине лун
Співучими кінцями струн!

1929

Портрет Тодося Осьмачки з тих часів, коли в журналах ще не друкували фото. «Нова громада», 1923 рік, автора не знаю, але підпис там є.

#наші20
489 views18:13
Відкрити / Коментувати
2022-04-12 21:05:49 Поранений святою рукою

Кілька років тому, працюючи з архівними документами, ми з подругою-колегою зрозуміли, що в літературному угрупованні МАРС хтось був сексотом і справно інформував органи про внутрішні процеси серед письменників під псевдо «Поліщук» (жодного зв’язку з Валер’яном чи Климом, навіть не однофамільці).

Склад групи відомий поіменно, адже там було лише десять осіб. МАРС виник на основі попередньої групи «Ланка» так: п’ятеро «ланківців» мінус Тодось Осьмачка і плюс Гордій Брасюк, Яків Качура, Борис Тенета, Дмитро Фальківський, Володимир Ярошенко.

Наші підозри впали... на Осьмачку і Ярошенка. Не можу пояснити чому, бо це абсолютно ірраціонально. Тому я ніколи не висловлюю ніякі підозри, поки не знайду факти на підтвердження або спростування. У кожному разі було ясно, що це точно не Косинка, не Підмогильний, не Плужник і не Антоненко-Давидович.

Аргументи про дивну, м’яко кажучи, поведінку Осьмачки ми сприймали навпаки. З огляду на те, які чудеса тверезого мислення він проявляв згодом, ми схилялися до того, що поет міг симулювати божевілля (вибачте, Сніжано Леонідівно, за ці підозри:). І якщо він міг так вдало прикидатися несповна розуму, то й з органами цілком міг співпрацювати, ще й під таким чудовим прикриттям.

Скажімо, дві майже одночасні події в житті Осьмачки (у квадратних дужках мої пояснення). 12 листопада 1929 року Підмогильний писав до Плужника: «А от сумне — з Тодосем Степановичем зовсім кепсько, якщо не почне лікуватись, буде в Кирилівці лікарня для психічно хворих у Києві напевно. Він до мене двічі заходив, останній раз сьогодні, і я, на жаль, можу спостерігати, як поступує його хвороба. Манія пересліду опановує його дедалі більше. Він запідозрює вже свою дружину, Гришу Косинку, навіть знаменитого Євлу Іван Євлашенко, джуру Гришиного, своїх сусідів, своїх знайомих — словом, усіх людей, крім мене, здається, бо приходить до мене по пораду. Щоб Ви уявили собі його теперішній стан, досить буде сказати, що вчора ввечері він схопив дитину, сів на візника й поїхав до Наталі Даниловни Романович-Ткаченко просити притулку... Не спить він уже день десять. Йому здається, що сусіди за стіною немовби гази йому підпускають. І головне, це поступує! Він розуміє, що все це нерви, але затаєна думка лишається, сам він каже мені: “я знаю, що все прибільшую, але все ж таки, щось єсть”. Я заспокоюю його як тільки можу, але самі розумієте, як мало можна вплинути на учеписту думку міркуванням. Сьогодні він згодився лягти до Ч. санаторії.

От і маєте! Треба тільки послухати, як він розповідає про свій стан, як плутає, як робить неможливі припущення, каже видимі нісенітниці, не хоче в них вірити, але вірить, вірить!»

А якихось півроку тому в журналі «Глобус» друкували вірші Осьмачки, які нічим не виказували змін у його психіці.

#наші20
442 views18:05
Відкрити / Коментувати
2022-04-10 22:34:21 Віталь Сніжний
ГІРСЬКА ФОТОГЕНІЯ
(з дорожніх нотаток)

Я стежкою пустельною у гори
ішов десятий день. Ні квітів, ні трави.
Перед закоханим у обрій зором
повстав гірський величний краєвид.
Громадища росли. Міцні споруди,
мов поривалися у грізний бій.
На фоні попелясто-голубім
вставали і зникали кам’яні погруддя.
Все вище дерся я на кручі, —
на мури крутовин таких стрімких,
важких, міцних, невкладистих, колючих,
немов поем Вергарнових рядки.
Глухі каньйони йшли у гори.
Врізалися штихи у прірву кам’яну.
В проваллі висла тінь. Лише прозорий
вгорі бив промінь в згорблену стіну.
Коли ж надходив кришталевий вечір
і у безодні танула юга,
самі масиви йшли і на мої звисали плечі —
здавалося, от-от повалиться вага.
Верхів’я гір, у сяйво місячне окуті,
так наближалися з усіх боків,
що їх чола хотілося торкнутись
напруженою пучкою руки.
Колись тут гомонів огонь і висла мла,
і перелякані трусились гори,
і стигла кров — потоки лав, —
тепер це був порожній, мертвий город.
Тепер лиш кістяки потвор страхітних
стояли, наче виточені з криці,
та черепів розчавлених копиці
громадились на ребра непохитні.
Яка урóчистість похмура і сувора
закам’яніла тут! Лягла на вік тут одпочить
кряжами муру, веж, домів, соборів.
Яка величність тиші уночі!..
Який різьбар, який це будівничий
ці бронзові невкладисті й руді
громаддя будівéль понакопичив,
ці мавзолеї монолітні спорудив...
Шкода мені було назавжди втратить,
у далеч ідучи, оці спорудження узгір,
Та я відчув, що прийде оператор, —
він прийде змалювать обличчя гір!..

Крим

#наші20
#просто_хороший_вірш
#це_все_Україна
468 views19:34
Відкрити / Коментувати
2022-04-10 22:32:48
369 views19:32
Відкрити / Коментувати
2022-04-10 22:32:48 Це все Україна

Колись давніше я збирала відомості про українських письменників на Кубані у 1920-х роках. Хотіла написати серію текстів про те, що Кубань — це Україна. А тепер думаю «розширити географію».

Думати, що Харків, чи Маріуполь, чи Херсон стрімголов помчать в обійми руzzкого міра, можуть хіба божевільні. Це була, є і буде Україна. Тому вирішила рубрику #просто_хороший_вірш об’єднати з новим хештегом #це_все_Україна.

І сьогодні в цих двох рубриках поет із поетичним псевдонімом Віталь Сергійович Сніжний (ранній варіант — Сніжин) і прозаїчним ім’ям Микола Микитович Курочка. А походить красивий псевдонім від назви малої батьківщини. Микола Курочка народився в селі Сніжне Новопавлівської волости Области Війська Донського. А тепер це, як ви знаєте, місто Сніжне в Горлівському районі Донецької области, з 2014 року окуповане росіянами.

Миколі було 3 роки, коли батьки поїхали шукати щастя на Зелений Клин. Дитинство його минало в селі Петропавлівка біля річки Зея, нині в Іванівському районі Амурської области РФ. Це теж Україна, якщо ви знаєте історію.

Закінчив педтехнікум у Благовіщенську, попрацював у школах на Амурі. У 1916 році вступив до учительського інституту в Хабаровську і там-таки 1917 року дебютував як поет в українській газеті «Хвиля України». Псевдо спершу обрав невибагливе — Мик. Куріпочка. Після революції поїхав у Ленінград, де 1924-го закінчив нарешті педінститут.

У 1926 році Микола Курочка приїхав до Києва і почав друкувати вірші під псевдонімом Віталь Сніжин. Через чотири роки офіційно змінив ім’я на Віталій Сергійович Сніжний.

Учителював, давав уроки, писав для дітей і працював у газеті «На зміну». Устиг видати дві збірки «дорослих» віршів.

Віталія Сніжного заарештували в червні 1935 року в Городні на Чернігівщині, куди він незадовго перед тим переїхав працювати в педтехнікумі. Присудили 10 років таборів і відправили на Соловки, а там 8 грудня 1937-го розстріляли.

У рецензії на збірку «Стугонить країна» писали: «Віталь Сніжний — маловідомий поет пролетарсько-колгоспному читачеві, але жаліти за цим не доводиться». Або ще: «Сніжний за прикладом Сосюри не соромиться слинити бульварно-естетські рядки...» «Решта віршів споглядальницька, естетська, надумана. ...Отже, книжка Сніжного на сьогодні не тільки що непотрібна, а шкідлива...»

Я охоче показала б вам якусь обкладинку, але в мене зараз нічого немає. З картинками мені завжди допомагає дорога Олена Подорожня. Перед самою війною ми з нею опрацьовували журнал «Глобус» і якраз тоді я звернула увагу на вірші Сніжного. Тому сьогодні будуть фото поета з інету, але обкладинки ще теж будуть. І вірші! Наслинені бульварно-естетські рядки:) Наважилася на довгий вірш, бо він про Крим і написаний у Криму.

#наші20
431 views19:32
Відкрити / Коментувати
2022-04-06 21:52:15
Вашенцев Сєрґєй Івановіч (1897–1970) — російський прозаїк, поет, драматург, журналіст. Брав участь у загарбницькому поході в Західну Україну й Білорусь 1939 року, в радянсько-фінляндській війні 1939–1940 років та в Другій світовій як воєнний журналіст. Багато років викладав в Літєратурном інстітутє ім. А. М. Ґорького, завідував кафедрою творчости.

Скоріно Людміла Івановна (1908–1999) — російська літературознавиця, критикеса. Заступниця головного редактора журналу «Знамя» в 1949–1976 роках.

Ковальчік Євґєнія Івановна (1907–1953) — російська літературознавиця, критикеса.

Про Базарова нічого не знайшла. Це, найпевніше, псевдонім.

Про Яновського, Дмитерка, Малишка, Мар’ямова і Стебуна в разі чого є статті в українській Вікіпедії.

#наші20
580 views18:52
Відкрити / Коментувати
2022-04-06 21:50:18 «Демонстративно на украинском языке»

Сьогодні формально не про наші 20-ті, бо про 1951 рік, але насправді і про 1920-ті, і про 2020-ті. 16 квытня 1951 року агент «Стріла» через начальника 5 управління МДБ УРСР полковника Цвєтухіна інформував про розмови з московським критиком Базаровим, який уперше приїхав до Києва. Завірив інформацію Володимир Сєкарєв, про якого багато в тг-каналі KGB files. Дружина Сєкарєва була відомою літературознавицею.

Усі герої цієї «інформації» — з наших 20-х: Юрій Яновський, Любомир Дмитерко, згаданий одним словом Олександр Мар’ямов і автор агентурного донесення Юрій Смолич. Трошки пізніші, з 1930-х, Малишко й Стебун. Ба навіть російській діячі Вашенцев, Базаров, Скоріно і Ковальчік.

На заседании секретариата Союза советских писателей присутствовали приехавшие из Москвы писатель Вашенцев и корреспондент «Литературной газеты» Марьямов и Базаров.

Агентурное донесение
Источник: СТРЕЛА
Принял: 16 апреля 1951 года

На заседании, как всегда, украинские писатели говорили по-украински, русские — по-русски. Яновский обратил внимание на то, что присутствуют москвичи, и сказал, что, быть может, товарищи не понимают и говорить надо всем по-русски. Вашенцев ответил на предложение Дмитерко, повторившего предложение Яновского, что всё понятно, — и разговор дальше шел на двух языках.

На следующий день в частной беседе корреспондент «Литературной газеты» Базаров сказал мне, что он «был удивлен, что заседание велось демонстративно на украинском языке».

На мои разъяснения, что у нас всегда заседания идут таким образом — на двух языках, украинские писатели говорят по-украински, а русские — по-русски, и на мое напоминание, что Яновский и Дмитерко предлагали говорить по-русски, а Вашенцев заверил, что все понятно, Базаров ответил, что «Вашенцев сказал это только из вежливости», и высказал недовольство тем, что именно Дмитерко говорил по-украински.

На мое разъяснение, что председательствующий у нас всегда говорит по-украински, если нет прямой нужды перейти на русский язык, Базаров вдруг сказал, что он «вообще не понимает, зачем это нужно», т. е. говорить по-украински.

Разговор наш происходил после футбольного матча, на котором был Базаров, и он сослался на то, что вот он только что был на стадионе, нигде возле не слышал украинской речи, вообще, в городе не слышит украинской речи (в Киеве и на Украине он впервые) и продолжал удивляться нужде говорить по-украински. Я ответил ему, что в том, что он не слышал на стадионе и в городе украинской речи, нет ничего странного, что люди в городе говорят по-русски — тоже нормально и не вызывает каких-либо недоумений, но (разговор у нас шел в дружеских тонах) посоветовал ему почитать статьи товарища Сталина по национальному вопросу и, в частности, выступления Сталина по вопросам марксизма и языкознания.

Сказал также, что с русскими мы всегда говорим по-русски, но заседания в Союзе писателей на Украине все-таки ведем и будем вести по-украински.

Несколько обидевшись, Базаров заговорил о том, что среди украинских писателей еще силен национализм. Я ответил, что такие явления бывают и партия ведет с этим непримиримую борьбу.

Базаров сказал, что в частности, когда он ехал в Киев, его один из критиков даже предупреждал, что националист Малышко. Базаров не хотел сказать, кто же из критиков ему это сказал, но потом назвал фамилию — Скорино, и пояснил, что у Скорино сложилось такое впечатление от какого-то разговора с Малышко.

Я ответил, что не знаю, о чем говорили Скорино и Малышко, и не могу судить, кто из них прав, кто нет в том ихнем разговоре, но высказал предположение, что у Скорино могут быть такие выводы, пожалуй, из разговоров, которые, возможно, были у нее с Малышко в связи с тем, что именно Скорино и Ковальчик (на прошлом пленуме в Москве) украинские писатели, в том числе и Мальшко, упрекали в защите группы критиков-космополитов на Украине, так как это именно они составляли доклад Фадееву в той части, где был взят под защиту Стебун, против чего возражала украинская делегация.

Разговор наш ничем не закончился, перебросившись на другие темы.

#наші20
614 views18:50
Відкрити / Коментувати