Nотатки Крука

2021-03-14 12:00:44 ​​День українського добровольця важливий не як дата підписання якогось наказу, а як річниця перших втрат ворога.

Формально свято приурочене до збору перших 500 добровольців-майданівців у Нових Петрівцях. Згодом вони склали основу першого офіційного добробату Національної Гвардії, який носитиме ім'я загиблого генерала Кульчицького. Ні в якому разі не хочу применшити заслуги того добробату, адже його бійці справді героїчно воювали на Півночі Донеччини. Знаю декого з них особисто і стверджую, що це гідні поваги бойові побратими.

Втім, в той день, коли майбутній батальйон Кульчицького лише зібрався для формування, інші добровольці вже завдавали ворогу втрат. 14.ІІІ.2014 відбулася вкрай важлива подія - бій на Римарській. Боєзіткнення, завдяки якому Харків лишився українським. Тоді росіяни (а командував з того боку "Моторола", тому це точно були саме росіяни) понесли перші втрати загиблими. Це добряче морально підкосило наших противників, адже ніхто з них насправді не розраховував, що за Харків українці готові будуть не тільки помирати, але й убивати. Той бій звісно складно порівнювати з військовою операцією, але його значення було явно не меншим. Це був апогей протистояння в Харкові, адже ми не тільки морально зламали росіян, але й надихнули українців. З того часу сепарню в місті почали бити і ХНР відбутися так і не змогла.

Тож, нащадки мають пам'ятати День українського добровольця передусім як річницю бою на Римарській, день коли добровольці вперше зробили "Смерть ворогам!" не гаслом, а доконаним фактом.

#Історія_Азовського_Руху Відкрити / Коментувати

2021-03-13 12:01:14 ​​Культ безвідповідальності і релігія атеїстів

Ультралівий дискурс плекає абсолютно асоціальний ідеал індивідуалістичного гедоніста - істоти, що живе лише задля дрібних тілесних задоволень. По суті сьогодні це перетворилося у справжній релігійний культ. Культ атеїстичних фундаменталістів, в основі якого лежить прагнення позбавитися будь-якої відповідальності. Культові фрази по типу "я нікому нічого не винний" чи "спробувати треба все" це така собі аутотренінгова мантра, що повинна атрофувати в людині природні зв'язки не тільки з соціальними конструктами (як держава), але й з природними спільнотами (як родина). Здавалося б все просто - живи у своє задоволення і буде тобі добре. Але насправді не так все просто. Жити так легко, як пропагують ультраліві, можна лише за умови, що хтось буде тебе страхувати: родинні статки, соціальні служби, державні закони чи все це разом. Ти можеш робити що завгодно доти, доки армія забезпечує безпеку твоєї країни, а поліція - порядок в ній. Можна довго й нудно нарікати, що держструктури працюють не так, як треба, але взагалі без них жоден індивід нормально не існуватиме. Навіть ті, хто здається цілком самодостатніми, насправді дуже залежні від суспільного порядку. Нам навіть складно уявити всю повноту своєї захищеності сучасним соціумом. Якщо всі знехтують обов'язками перед спільним, то все своє лишиться беззахисним.

Наші співгромадяни на кілька поколінь вперед травмовані явно зайвим колективізмом. І через це вони так легко підпадають під вплив іншого полюсу неадекватності.

Але найбільш незахищеним є нове покоління. Молодь - наївна, не обтяжена досвідом, схильна до емоційних рішень і тому є особливо вразливою перед привабливими утопіями. І саме тому ультралівих цікавлять не ваші гроші, а ваші діти. А краще їх відсутність. Всі ці лгбт+, чайлд-фрі та інші нав'язливі асоціальні ідеї спрямовані на те, щоб наступних поколінь не було в принципі. На цьому моменті починає тхнути якоюсь чортівнею і в голові з'являються примари всесвітньої змови. Хоча може й не примари. Людині світській, нерелігійній від цього стає незручно, хочеться відкинути ці конспірологічні думки і зайнятися чимось більш зрозумілим, адже здаватися дикуном чи мракобісом нікому не хочеться. Але насправді це ще одна ультраліва пастка. В нас хочуть вселити ідею, що боротьба з гедоністичним культом соціальної безвідповідальності - це щось печерне, релігійне і несучасне. Насправді ж для людської природи неприйнятним є асоціальне, адже саме це принижує людину до рівня найбільшої дикості, відкидає нас у ті часи, коли ми ще не стали соціальними. В стадію тваринну.

Тож, тим, хто хоче бути не доісторичними недолюдками, а футуристичними надлюдьми, варто усвідомити міцність своїх зв'язків з соціумом і свою відповідальність перед ним. Варто не вірити у власну важливість, а знати про цінність спільного. Насправді своїм є лише наше. Без нашого не існуватиме і свого. А найпотужніший міжлюдський зв'язок - родинний. Тож, народжуйте і виховуйте дітей. Їх життя здобуде вам безсмертя у їх пам'яті.

На фото - шпальта газети "Times" під заголовком "Діти звісно прикольні, але вони негатив для екології". А мені все одно, що буде з Землею, якщо там не житимуть мої нащадки. Ця планета без наших дітей вже не буде нашою. Відкрити / Коментувати

2021-03-12 22:38:55 Єдина можливість для Медведчука і компанії зберегтися в українській політиці за наявного наступу Зе-влади - це заявити, що вони є секс-меншиною і їх переслідують через це.

Тоді адміністрація президента США Байдена автоматично стане на захист секс-меншини і наступ Зеленського на Медведчука і ко припиниться

#Українська_політика Відкрити / Коментувати

2021-03-12 12:01:32 ​​Хорватія за крок до визнання Голодомору геноцидом українців

В хорватському парламенті ініційовано відповідну декларацію. З огляду на передбачену чинним законодавством процедуру декларацію було подано фракцією хорватських сувереністів (блок національно-патріотичних сил). З боку громадськості ініціативність в цій справі проявила українська діаспора в Хорватії.

Нагадаю, що делегація Національного Корпусу вже двічі відвідала Хорватію з робочими візитами. Під час останнього з цих візитів були проведені зустрічі з Марком Мілановичем Літре, одним з лідерів хорватських сувереністів (парламентарем-ініціатором даної декларації) та Славком Бурдою, одним з керівників української діаспори в Хорватії (лоббістом цієї справи з боку громадськості).

Співпраця українських націоналістів та хорватських сувереністів продовжується. У грудні 2020 Марко Мілановіч Літре брав участь у міжнародній онлайн-конференції групи сприяння розбудові Адріатично-Балто-Чорноморського союзу (Intermarium-Support group), яку модерував Національний Корпус. Саме в такій співпраці народжується нова геополітична реальність - Інтермаріум.

На фото - делегація Національного Корпусу (з хорватським прапором) і хорватські сувереністи (з прапором України). Марко Мілановіч Літре - крайній праворуч, у футболці з зображенням Андрія Білецького на фоні шеврона батальйону "Азов" і напису "Mariupol 20.14". Відкрити / Коментувати

2021-03-11 12:01:37 ​​Реальна стратегія деокупації: крок перший

На платформі Інституту Національного Розвитку 10.ІІІ.2021 проведено круглий стіл "Крим і Донбас: шляхи повернення".

Нагадаю, що на попередньому круглому столі в такому ж форматі було утворено робочу групу по розробці законопроекту про колаборціонізм. Сьогодні цей законопроект вже зареєстрований у Верховній Раді.

Реальна стратегія по поверненню окупованих територій наразі у держави відсутня. Про кроки, які мають стати першочерговими, більшість політиків говорити просто не хоче. Вони непопулярні, бо не вигідні ані проросійським, ані прозахідним ЗМІ. Втім, вони вигідні, навіть життєвонеобхідні, для України. Тож в форматі круглого столу державницьке експертне середовище мабуть вперше предметно обговорило такі теми:
- повна економічна блокада окупованих територій (з призупинкою виплатою пенсій включно);
- військово-цивільні адміністрації в ОРДЛО і Криму замість виборів на тривалий період;
- тимчасове позбавлення політичних прав та позбавлення громадянства окремих категорій.
Без цього визволення окупованих територій не відбудеться.

По суті цей круглий стіл є сигналом для влади від патріотичного й експертного середовищ. Сенс цього сигналу в тому, що стратегія деокупації, про яку заявляла РНБО, не може лишиться порожнім звуком чи збіркою популярних гасел. Є конкретні кола, які готові творити і, що найголовніше, - вже зараз готувати визволення окупованих територій. Сподіваюсь, що ця подія стане стартом для розробки реальної стратегії, завдяки якій ми повернемо Nаші землі. Відкрити / Коментувати

2021-03-10 12:01:24 ​​Шевченківські свята

Шевченкові річниці завжди були для українців знаковими. Мабуть вперше масові святкування відбувалися у 1911 на 50-річчя смерті Кобзаря і, як це не дивно, в Москві. У 1917 Шевченківська маніфестація стала своєрідним прологом до тогорічної Української революції.

А в 2001 річниця поета стала поворотною датою в кампанії "Україна без Кучми", першій (невдалій) спробі революції в незалежній Україні. У 2006 Шевченківське свято було першою акцією, завдяки якій "Патріот України" потрапив в новини. Тоді ми не пустили харківського мера до пам'ятника Тарасу, адже за день до цього міськрада визнала російську другою офіційною мовою. Біля підніжжя Кобзарю на Сумській ми влаштували невеличку штовханину. Нас спробували витіснити звідти силами вітренківців. І тоді ми здобули перші трофейні червоні прапори. Вочевидь Пророк Українського Націоналізму зарядив ці дні якоюсь надзвичайною енергетикою.

На фото – Шевченківські свята в російської імператорської армії. 1917 Відкрити / Коментувати

2021-03-09 12:00:25 ​​Nаш Пророк

Він не був націоналістом, втім Nаше визначення Nації ("мертві, живі і ще не народжені") походить саме з його творчості. Він не винайшов нового літературного стандарту, втім його творчість відкриває золоту добу української літератури. За життя він був художником, але ми пам'ятаємо його передусім як поета. Насправді він ніколи не кобзарював, але саме слово "Кобзар" асоціюється у всіх саме з ним. Він народився в неволі, але в ньому найкраще зберігся вільний дух наших пращурів. І саме він вдихнув нове життя в козацьку традицію, перетворивши її в легенду. В легенду, з якої у ХХ ст. народиться нова реальність - Український Nаціоналізм. З днем народження, Nаш Пророк!

На фото – банкнота в 50 придністровських рублів із зображенням Тараса Шевченка. Раз у них на грошах Nаш Пророк (доречі є там і Nаш гетьман), то можливо колись і край цей знову стане Nашим. Відкрити / Коментувати

2021-03-08 12:00:14 ​​Свято весни. Масляна

Тиждень передвесіння, коли час прощатися з зимою і закликати тепло. Пора різноманітних млинців, вогнених колес та інших способів побутового втілення Сонця. Найбільший народний карнавал року, що закінчується спаленням опудала зими. Молодь впродовж цього тижня вправляється у боях на сніжках, а коли немає снігу, то і навкулачки. Цього року Масляна стартує 8 березня і триватиме аж до Дня Добровольця.

На фото - соціал-націоналістична башта на організованих "Патріотом України" народних гуляннях на Масляну. Харків, Салтівське собаче поле, 2010.

#українські_нові_праві Відкрити / Коментувати

2021-03-07 12:01:16 ​​Українська національна неорелігія

РУН-віру часто плутають з неоязичництвом. Певні паралелі звісно є, особливо зважаючи на те, що пророк-засновник цієї неорелігії Лев Силенко справді є вихідцем з неоязичницьких кіл. Але це все-таки окреме віровчення, з власним світоглядом, ритуалістикою і святим писанням (Мага-вірою).

Проповідь РУН-віри почалась у 1964 в США. До 1990х саме на Півночі Америки знаходилась більшість РУН-вірських осередків. Ця конфесія задумувалася як національна релігія, щось на зразок
українського аналогу японського синтоїзму чи єврейського юдаїзму. Втім, за відсутності справжньої багатовікової традиції, експеремент так і не досяг свого результату.

В Україні осередки неорелігії формувалися здебільшого людьми старшого віку, які думали більше про наступне життя, ніж про місіонерство. На сьогодні потужних осередків РУН-віри немає, харизматичних проповідників також. Конфесія повільно згасає, старі віряни поступово помирають, нових не додається. Та можливо колись національна неорелігія українців ще з'явиться. Принаймні молодих неоязичників серед активного українства достатньо, не виключно хтось спробує повторити спробу Силенка. Можливо вийде більш вдало. Хто зна.

На фото - РУН-вірська святиня в Спрінг Глені (США), яку я про себе зву зіккурат Дажбога. Щось подібне намагаються будувати на Кропивниччині, в рідному селі Силенка. Сумнівно, що це стане загальнонаціональною святинею. Принаймні не в цьому поколінні. Відкрити / Коментувати

2021-03-06 12:00:15 ​​Імперія – закономірний результат розвитку національної державності

Якщо нація успішно розвивається в рамках власної держави, то рано чи пізно перед нею постає проблема розросту.

Варіантів вирішення цієї проблеми лише два:
1) Обмеження себе лише своїм власним простором.
2) Зовнішня експансія (далеко не завжди військова, часто економічної, політичної чи навіть культурної експансії цілком достатньо).

Національне самообмеження у перспективі може призвести тільки до внутрішнього напруження, що неодмінно вибухне революцією або громадянською війною. Наприклад, занепад Києво-руської імперії був викликаний саме відмовою князівської еліти від масштабних закордонних походів і зосередженням на внутрішніх міжусобицях.

Для позаімперських народів імперії виступають своєрідними екзаменаторами. Війна з ними ставала іспитом для таких спільнот. Результатом цих війн міг бути або новий виток їх розвитку, або ж їх поглинення імперією. Проте, навіть підкорення нації не завжди є для неї катастрофою. Підкорення Києво-руською імперією балтійських і фіно-угорських племен дало старт їх політичному розвитку. Литовцям це дало змогу розвинутися й утворити власну державу, яка в XIV ст. навіть допомогла звільнитися від монгольської залежності своїм колишнім володарям – руським князівствам, разом з якими литовці згодом утворили спільну нову імперію. А фіно-угорські племена після підкорення їх імперським Києвом та змішання з вихідцями з руських князівств, утворили московську націю, яка спромоглася на створення потужної Московської держави, яка згодом знов-таки породила імперію.

Імперія – це форма міжнаціонального устрою, за якої більш розвинена держава-метрополія тримає у полі свого розвитку залежні нації-колонії. Елітою імперії не завжди є національна більшість. Так у вищих колах Російської імперії домінували німці, татари та вихідці з козацької старшини, а не великоруське селянство.

Народ, який програв імперії у збройній боротьбі, цілком може виховати собі нову еліту в межах імперських інституцій. Безумовно, в тих же інституціях він може і втратити свою ідентичність, але це вже залежить від міцності його провідників. Наприклад, американська еліта отримувала освіту в англійських вишах, а розділені польська й українська – в австрійських і російських паралельно. Саме у імперських університетах еліти підкорених націй зажадали повалення ворожих імперій і побудови імперій власних. І не варто шукати в цьому абсолютного зла. Це цілком природно.

Для нації-метрополії імперія є найбільш ефективною формою державного устрою. Вона отримує простір для кількісного розширення, ресурси для економічного розвитку, славетні перемоги для культурного піднесення. Для кожної нації її імперська доба була добою всебічного розквіту. Італійці рівняються на добу Римської імперії, англійці – на Вікторіанські часи, іспанці – на епоху конкістадорів.

Імперія – це найвищий прояв її могутності і державницької творчості. Тож, націям не треба боятися імперій, треба самим прагнути стати імперіалістами. А в сучасних умовах варто зважати на те, що імперії майбутнього будуть спрямовані в космос, а галактичні імперіалісти стануть провідниками позаземної колонізації.

На фото – фантастичні банкноти на мотиви Галактичної імперії зі всесвіту «Зоряних війн». Відкрити / Коментувати