Nотатки Крука

2021-04-03 13:33:19 Стратегія деокупації: що там є і що там має бути: "Відеоформат" Відкрити / Коментувати

2021-04-02 14:32:12 Що таке Національна Ідея та чому вона важлива для кожної країни.

@BiletskyAndriy Відкрити / Коментувати

2021-04-02 11:01:49 ​​Тюркський світ

Анкара будує власний геополітичний проект. Наразі це вже ні для кого не секрет. Тюркський світ багато для кого скоро стане альтернативою "Рускому міру". Втім турецький конструкт далеко не тотожній російському. РФ будує свій проект на колективній ностальнії частини старшого покоління. "Рускій мір" не просто пофарбований у червоне, він повний відверто і приховано неосталінських рис. Його мета - СРСР-2.0. Спрямований він на території, які відносно нещодавно звільнилися від російського впливу. "Вєрнуть всьо взад" - так відчувається "Рускій мір" для навколишніх країн.

Пантуранський проект Анкари абсолютно не такий. Наразі він спрямований передусім на Закавказзя і в Середню Азію, на території, якими Османська імперія ніколи не володіла. Туреччина плекає не ностальгію за минулим, а віру у спільне велике майбутнє. Звісно є апелювання до близькості історії, культури й мов, але не до попереднього покоління, а до спільного Золотого віку - часів народження спільних традицій і легенд. Анкара нікому не пропонує повернути старе, вона закликає вірити в нове. Втім, особливо обманюватися також не варто. Пантуранський союз буде спільнотою на чолі з турками. Зверхність Туреччини над пертнерами практично за всіма параметрами настільки разюча, що сумнівів у лідерстві не може бути. Цей проект не буде демократичною утопією, він буде об'єднанням автократів. Жорстких, але ефективних. Задача N1 для Анкари - це закріплення свого домінування в Середній Азії. А це задача вкрай складна. І тут питання не в тому, що це донедавна була виключна зона впливу РФ, а в тому, що на виключний вплив тут претендує Китай.

Анкара вже інституціоналізує свій проект форматом Тюркської Ради, до якої окрім власне Туреччини входять ще Азербайджан, Казахстан, Киргизстан та Узбекістан, а в якості спостерігачів ще й Туркменістан та Угорщина. Під координацією цієї структури діє рада президентів, рада міністрів закордонних справ, парламентська асамблея, тюркська академія і навіть рада старійшин-аксакалів. А у вигляді міжнародної культурної ініціативи ТЮРКСОЙ структури ради проникають і в тюркомовні регіони РФ. Тюркська міжнародна геополітична концепція зростає і міцніє. Не виключено, що вона найближчим часом стане з'являтися в інформпросторі як альтернатива "Рускава міра" для України. Природно, що цю позицію вже можна почути від кримських татар. Еміне Джаппарова з посади заступника міністра закордонних справ заявила про зацікавленість нашої країни позицією спостерігача в Тюркській Раді. Можливо позиція спостерігача і справді цікава, але чи не стане вона з часом чимось більшим?

Тож, вірити у вічність нинішнього міжнародного стану України не варто. ЄС ми явно не цікавимо в якості члена союзу. З "Рускім міром" у нас війна і про мир у цьому поколінні говорити безсенсово. Тож, якщо ми самі не збудуємо собі майбутнє між трьома морями, то вочевидь саме Тюркський світ стане нашою головною перспективою. Наскільки це добре чи погано може показати лише час. Втім, вступати у союз з такими потужними гравцями як Туреччина, щонайменше ризиковано. Можна втратити себе.

На фото - емблема Тюркської ради. Під зверхністю цього символа в Україні відкрила свій офіс азербайджанська діаспора. З 2014 тут працює перше закордонне представництво цієї Тюркської Ради. Тільки цей факт вже наштовхує на думку про те, що Тюрському світу ми щонайменше цікаві. Відкрити / Коментувати

2021-04-01 17:55:34 Малиновий Клин

В історичній етнографії Малиновим Клином називається українська за складом населення Кубань, що розташована на узбережжі Чорного та Азовського морів. Малиновий Клин (Закубання і заселені українцями райони Ставропольського краю), заселявся у ХІХ ст. українськими селянами, подібно до того, як заселявся українцями Жовтий, Сірий і Зелений Клин. Утворився в період з XVIII до XIX століть внаслідок переселення запорозьких козаків та українських селян, переважно з Полтавщини та Чернігівщини.

Навіть за переписами 1930-х рр. з українським народом самоідентифікувалося 62 % людності Краснодарського краю, але відтак через Голодомор та зросійщення частка жителів з російською самоідентифікацією збільшилася. Натепер 82 % Краснодарського краю вважають себе росіянами, чимало з яких досі говорять говірками Наддніпрянщини (відомих під загальною назвою «балачка») і відносять себе до неформального субетносу кубанських козаків.

Дякую українському другу з Угорщини Пітеру за допомогу у створенні карти! Відкрити / Коментувати

2021-04-01 17:55:26 Хочу пропіарити ресурс, що розробляє цікаві, а щонайголовніше — правильні, мапи! Відкрити / Коментувати

2021-04-01 11:00:20 ​​Кива - науковець (нажаль не першоквітневий жарт)

Країна скоро матиме нового «проффесора». Кандидатська дисертація Іллі Киви готова до захисту.

Я майже впевнений, що сама дисертаційна робота та всі супровідні документи справді не мають ніяких документарних проблем. Не маю сумнівів, що готували їх люди, які до цього підготували до захисту не одну подібну «працю». Ті, хто може займатися справжньою наукою, або тікають з країни, або змушені виживати за копійки, в тому числі й здобуті роботою для надання наукових ступенів різноманітним кивам. Відрізняються від них лише одиниці. І це жахливо.

Але найгірше - нагорі держапарату. З огляду на те, що Кива - парламентар і дослідник у сфері держуправління, то й довідку про практичне впровадження результатів своєї наукової роботи (на фото) він отримував в парламенті.

Тож, маємо вкрай цікавий документ. Завдяки ньому ми можемо вже сьогодні оцінити результати наукових звершень Киви. Спробую їх перекласти з наукової мови на звичайну: суспільство впливає на владу. Це все. Слів там звісно більше, але не сенсу. Я здається на парканах бачив написи, що містять більше новизни.

Наступним кроком буде вочевидь Нобелівська премія. Уявіть тільки: перше в історії здобуття наукового ступеню без використання мозку. Якщо щось подібне відбудеться, я нажаль вже не здивуюся. А десь у Ростові якийсь «проффесор» почухає потилицю зі словами «а шо і так можна било?». Відкрити / Коментувати

2021-03-31 18:31:38 ​​Перший - так можна коротко охарактеризувати Миколу Міхновського, який народився 31 березня 1878 року.

Він заснував першу українську політичну партію в Наддніпрянській Україні - Революційну Українську Партію.

Він перший, хто висунув ідею боротьби за Самостійну Україну в однойменному політико-правовому маніфесті.

Він перший сформулював гасло Українського Націоналізму і його 10 заповідей - "Україна для українців".

Він перший, хто створив проект Конституції України в ХХ ст. і опублікував його в газеті "Самостійна Україна".

Він перший з українських політиків, хто почав вести боротьбу з Російською імперію терористичними методами, створивши відповідну організацію - "Оборона України".

Він перший, хто чітко визначив політичні кордони України - "від гір Карпатських аж по Кавказькі".

Він перший, хто організував збройне повстання проти Російської імперії в Києві - повстання київських саперів.

Він перший, хто почав формувати Українське військо в буремному 1917 р., поки інші політичні сили гралися написанням гучніших декларацій і універсалів.

Він перший, хто публічно став проти політики пацифізму та радикального соціалізму Центральної Ради, передрікаючи її катастрофічні наслідки для справи здобуття Самостійності України.

В 1917 р. він організував невжалий збройний виступ проти деструктивноїполітики Центральної Ради, а в 1918 р. сприяв приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського.

Міхновський був одним з найкращих адвокатів України і міг спокійно вести життя заможного обивателя.

Однак він не міг спокійно жити знаючи, що Україна поділена між чужинськими імперіями, перетворена на сировинно-демографічний придаток.

"Ми виписали на свому прапорі: "Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі", - писав в 1900 р. Микола Міхновський.

В 2021 р. можемо сміливо сказати, що цей прапор міцно тримає український правий рух.

#Ідеологія
#Історія_України
#Видатні_особи Відкрити / Коментувати

2021-03-31 11:00:30 ​​На захист живої української мови, яку чомусь вважають суржиком

31.ІІІ.1929 Українська академія наук ухвалила новий український правопис. У середовищі мовознавців його звали «голоскевичівкою» (за іменем ідеолога-розробника Григорія Голоскевича). Втім ширше відомим він став як «скрипниківка» (за іменем наркома освіти Миколи Скрипника) чи просто «харківським» (за тогочасною українською столицею).

В основі нової правописної системи лежав не просто галицький варіант української, а фактично галицька книжна мова. Та якою, в побуті ніхто не говорив в принципі. Нею лише намагалися спілкуватися дуже вузенькі кола інтелігенції.

Правопис викликав хвилю протесту одразу ж по запровадженню. Обурювалися передусім українські вчителі. Адже від запровадження української в школах чекали того, що освіта стане більш доступною, адже вона буде на народній мові. А виходило так, що навчання переводили з однієї частково зрозумілої мови на іншу частково зрозумілу мову.

Правопис прожив недовго. У 1933 українізацію було остаточно згорнуто (з огляду на Голодомор ми маємо розуміти, що відбулося це передусім фізично). Правописання з однієї крайності було кинуто в іншу – радянські мовознавці взялися всіма способами зближувати українську літературну норму з російською. А харківський правопис зажив своїм життям в діаспорі, все далі відриваючись від основного масиву українських мовців.

З кінця 1990х скрипниківку в Україні намагаються повернути. Аргументація - постмодерна (говорю так, щоб лишатися в межах цензури). З наркома Скрипника та націонал-більшовиків 1920х намагаються ледь не українських націоналістів зліпити (це дуууже далеко від істини, це як троцкізм вважати єдиною альтернативою сталінізму).

Сьогодні у нас існує і швидко розвивається фронт мовного пуризму, коли люди поза мовою не помічають України. Насправді ж, це такий же полюс неадекватності як і борці за російську мову в Україні. Зусиллями цих лінгвопуристів значна частина східняків сумнівається у власній українськості. Активні борці з суржиком навіть не розуміють, що він (суржик) на порядок ближче до живої української, ніж їх книжний винахід 1920х. Те, що зараз називають суржиком (я говорю про народну мову, а не про дикий треш типу «азірівки») - насправді є питомою лексикою Українського Сходу. В літературна норма РФ (сучасна російська мова) найімовірніше прийшла з цих теренів, а не навпаки.

І якщо вже говорити про війни правописів, то правда вочевидь не десь посередині, а взагалі поза їх контекстом. Адже в бою за те як правильно «прінтер» чи «принтер» вони зовсім забули те, що колись мову варто було збагатити словом «друківник».

На фото - літера «ґ», для живої української лексики не притаманна, використовується здебільшого у словах іноземного походження. А от літера «ї» відображає чисто українське звучання. Відкрити / Коментувати

2021-03-30 11:00:23 ​​Президент, не вартий згадки

13 (26).ІІІ.1917 до Києва із заслання повернувся Михайло Грушевський. Його вітали піднятими жовто-блакитними прапорами і майже одразу віддали керівництво новоствореною Центральною радою. На той момент він без сумніву був найкращим археографом і джерелознавцем свого часу, мабуть найгучнішим українським істориком його сьогодення (хоча наше сьогодення його "Звичайну схему" по суті вже спростувало).

Втім, що він зробив саме як політик чи як державник? Нічого. Навіть менше. Адже це з його оточення виринула пацифістично-утопічна дурня, що морально знищила фактично готову українську армію. Це з підпорядкованих йому кабінетів полетіли численні розпорядчі документики, що в підсумку добили ще не народжене національне військо. Він видав новоствореній державі паспорт (конституцію) і попередньо обрубав їй руки. Погодьтесь, без паспорта людині простіше, ніж без рук. Державі так само.

Жодні його демократичні утопії так і не втілилися в життя. І відроджена УНР згодом цілком природно перетворилася на диктатуру Головного отамана Петлюри. Втім, ця УНР його вже й не потребувала як і він її.

Він насправді ніколи і президентом не був. Легенда про це була розкручена Кучмою, який не хотів закріплювати за Кравчуком народний титул "першого президента" (і не дарма). Грушевський на еміграції штампував візитівки, де титулував себе президентом (тобто очільником) Центральної ради. Т.я. все це робилося для іноземців, то й титулувався він іноземним "president", а не вітчизняним "голова". Втім, в Україні той титул ніколи не виправдовував такої гучної назви, як і його носій не виправдав національних сподівань.

Тож, заслуги Грушевського у площині вивчення історії безсумнівно значні. А у просторі творення тієї історії - те саме зі зворотнім знаком. Українці довірили йому долю країну, а він натішивши своє самолюбство повноваженнями, просто жбурнув відповідальністю у тих самих українців. І вони зповна поносили ту відповідальність крізь роки війн, голодоморів та бездержавності. Всього того, чого цілком могли б уникнути, ну принаймні через це можна було пройти не так жорстко.

А професор Грушевський як соціаліст, просто повернувся до СРСР і продовжив досліджувати свої ліві утопії, втім тепер вже не при владі, а під владою. Не своєю, чужою.

На фото - 50-гривневі купюри різних років із зображенням Михайла Грушевського. Сподіваюсь прийде час і на них з'явиться хтось інший. Міхновський, Болбочан, Коновалець, Шухевич. ХХ ст. подарувало українцям чимало героїв. І саме про них варто нагадувати народу, а не про тих, хто все проморгав (кажу так, щоб лишитися в межах цензури). Відкрити / Коментувати

2021-03-29 11:01:03 ​​Кадри добровольчого руху почали готуватися задовго до 2014

Добровольці звісно є унікальним постреволюційним феноменом. Втім, цей феномен не виник на порожньому місці. Він мав абсолютно конкретні передумови. Ключові кадри, що у 2014 склали кістяк тих, хто з власної волі йшов на фронт, у 2000-х були дотичні до націоналістичного руху. Дотичні в різних форматах. Хтось був просто прихильником, хтось - активістом, хтось командував націоналістичним гуртом, хтось його засновував. Причому тут мова йде не тільки про добробати. Адже, в 2014 основу боєздатних підрозділів ЗСУ також становили добровольці. І відсоток націоналістів серед них також зашкалював. Знаю це з особистого досвіду. Сподіваюсь колись хтось підтвердить це інструментами академічної науки.

На фото - троє майбутніх добровольців 2014. Один з "Азову", другий буде в "Київ-2", третій - морський піхотинець. Сьогоднішні військові мабуть посміюватимуться не тільки з пластмасової зброї, але і з того, як ми її тримаємо. І не безпідставно. Втім, це сьогодні ми щось знаємо і вміємо, тоді ж ми лише намагалися вивчати ази військової науки. Всеукраїнський вишкіл "Скіфія-2007". Ліс в Чугуївському р-ні Харківської обл. Літо-2007.

#українські_нові_праві Відкрити / Коментувати