Get Mystery Box with random crypto!

Театр Мало Букв

Логотип телеграм -каналу olverg — Театр Мало Букв Т
Логотип телеграм -каналу olverg — Театр Мало Букв
Адреса каналу: @olverg
Категорії: Мистецтво
Мова: Українська
Передплатники: 676
Опис з каналу

Що хочу, те і пишу. Про театр і його фігурантів.

Ratings & Reviews

4.00

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

1

4 stars

1

3 stars

1

2 stars

0

1 stars

0


Останні повідомлення 5

2022-07-12 09:46:50 Київський Театр Франка 15 липня завершить театральний сезон, новий відкриють вже у серпні
https://zn.ua/ukr/CULTURE/kasovi-pokazniki-zmenshilisja-majzhe-na-100-natsionalnij-teatr-imeni-ivana-franka-zakrivajesezon-v-umovakh-vojennoho-stanu.html
175 views06:46
Відкрити / Коментувати
2022-07-11 20:57:35 ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ:закритий показ

У Запоріжжі, що здригається від пронизливого виття сирен повітряної тривоги, відбувся закритий показ нової вистави "Тіні забутих предків" за мотивами повісті Михайла Коцюбинського. Власне, відбулася здача нової вистави для керівництва театру, для акторів театру та окремих запрошених представників ЗМІ. Робити офіційну прем'єру для широкого глядача сьогодні нереально. Не той час. Тобто, час воєнний. Тому готова вистава, а разом з нею Іван, Марічка та Палагна чекатимуть переможних мирних днів в Україні, щоб з відкритим серцем вийти до запорізького глядача і розповісти історію великого трагічного кохання гуцульських Ромео і Джульєтти.
Виставу за Коцюбинським поставив перспективний режисер Рома Козак, лауреат всеукраїнської театральноі премії ГРА (за "Пер Гюнта" у Сумах). Відтепер екс-львів'янин Козак працює у Запорізькому театрі імені Володимира Магара, де його доброзичливо прийняло і керівництво театру, і велика акторська трупа.
Рома каже, що надалі є ідея запропонувати керівництву театру для роботи в новому сезоні одну з комедій Жана Батіста Мольєра, враховуючи, що цьогоріч весь театральний світ відзначає 400-річчя з дня народження великого французького драматурга-комедіографа.
135 views17:57
Відкрити / Коментувати
2022-07-11 10:13:11 Гуцульське весілє: секрети традиційного вбрання | Vogue Ukraine - Vogue UA
https://vogue.ua/ua/article/culture/teatr/guculske-vesilye-sekreti-tradiciynogo-vbrannya.html
Про український театр почав писати навіть журнал
VOGUE
157 viewsedited  07:13
Відкрити / Коментувати
2022-07-11 06:48:22 Цариця Тамара – Театрально-концертний Київ
https://www.tkk.media/tsarytsia-tamara/
124 views03:48
Відкрити / Коментувати
2022-07-10 18:17:59 Звісно, розповідати про акторську гру чи атмосферу вистави – все одне, що танцювати про логарифми. Весь "Калігула" – це анти-аналогія. На сцені не сучасність, не Рим, а умовне НДР часів розквіту Штазі, як у фільмі «Життя інших». Тиран любить мистецтво, а не завоювання та війни. А влада тримається не на страху та грошах, а на любові. Сліпій, безумній Любові.

Калігула Івана Уривського – поза сучасним дискурсом. «Жалоба до тирана» може здаватися не зовсім своєчасною. Але в тому й сенс мистецтва: піднятися вище заголовків новинярських сайтів та політично-популістичних закликів. Калігула – це вихід з двовимірного простору агітплакату в тривимірний простір справжнього життя. Де нема чорного та білого, добрих чи злих, правих та винуватих.

Вдячні за запрошення на прем'єру Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка та особисто Олексій Неволов. Мій уклін, що робите все можливе, щоб люди знову вірили в силу театру!

Наступні покази цього шедевру: 13 липня, 16 серпня, 19 серпня, 30 серпня.
240 views15:17
Відкрити / Коментувати
2022-07-10 18:17:59 Рецензує глядач
Не можу утриматися від репосту одного з найглибших відгуків на прем'єру вистави франківців "Калігула". Текст в соцмережі Фейсбук написав Дмитро Гелевера. Заради таких глядачів і варто робити інтелектуальний, а не тільки розважальний театр в Україні. Дякую, Дмитре. Нижче текст пана Дмитра Гелевери. Оцініть і ви

"Помилка всіх цих людей у тому, що вони мало вірять у театр. Якби вірили, то знали б, що кожному дозволено грати небесні трагедії і ставати богом." Камю. Калігула.

«Калігула» - перша прем'єра воєнного сезону Театр імені І.Я. Франка. Вистава, очікувано, – зла, правдива та безнадійна. Неочікувано, – повністю за межею сьогоденного дискурсу. Про тирана, але не про державника. Про катування та страти, але не заради ідей та величі нації, а заради любові. Про війни, яких не було, але герої жалкують про це. Та про людей, для яких державна зрада здається героїзмом, а героїзм - державною зрадою. Вистава режисера Іван Уривський поза межами часу. Над ним. Як і сама історія про імператора, чия безумна любов майже згубила власну імперію.

Точка відліку – смерть сестри та коханки Друзілли. Навіть для Риму інтимний зв’язок імператора з сестрою здається за межею суспільного дискурсу. А для Калігули – це останнє велике кохання до Людини. Якщо немає сенсу кохати мертву Друзіллу, то навіщо любити інших людей? Калігула покидає палац на три дні. А коли повертається – вже знає, що робити й з казною, й з невдоволеними патриціями, й з набридливими коханками.

Патриції повинні переписати всі спадки на користь держави. Страти самих патриціїв будуть відбуватися у випадковому порядку, а, при потребі, й за особистим розпорядженням імператора. А державні будинки розпусти - лупанарії - видаватимуть відзнаку за Громадянський Героїзм. Не отримав нагороду в цьому році – попрошу на ешафот.

І все це задля того, щоб перевірити силу любові своїх підданих. Терпіння патриціїв до імператора інакше ніж любов’ю не пояснити. Владні римляни готові змиритися зі смертю своїх батьків та синів, з тим, що їх дружин віддають у дім розпусти, а місце в сенаті займе імператорський кінь. Психологи називають цей стан «оправданням великих жертв». Тому й за образом субтильного імператора римлянам майорить щось більше. Вони вірять, що в блискучій сукні перед найвпливовішими людьми Риму танцює не навіжений, а сама богиня Венера!

Людський страх Калігула пояснює тим, що люди мало вірять у театр. Інакше б вже самі стали богами. А чи не є це свобода?

Ось і виходить, що Калігула до кінця доходить як більш мудра, управлінські підкована та сповнена прозрінь людина. Тому й режисер Іван Уривський дозволяє піти Калігулі достойно, «як громадянину». Достойніше, ніж вчинила Її Величність Історія з підлими патриціями-заколотниками та останнім скигленням: «Я ще живий!»

Живою грою в «Калігулі» виділяється робота двох акторів. По-перше, це гра Людмили Смородіної в ролі імператорського раба-охоронця Гелікона. Розсудливість, довірливий тон досвідченого допитувача та майже материнська турбота про Калігулу стають полінням для пекельного вогнища, що розпалили під сценою. Адже Гелікона не цікавлять такі дрібниці, як державна слава чи казна. Його життя повністю присвячено Калігулі. Цілі Гелікона виправдовують будь-які засоби. І від саме жіночого втілення цього інфернального образу становиться ще більш моторошно. Фізично боязно знаходитися з Людмилою Смородіною в одному просторі, коли вона грає Гелікона.

По-друге, це робота Віталій Ажнов в головному образі Калігули. Марить він про місяць чи пропонує відзнаку за розпусту – йому однаково віриш. Що саме здобуток місяця – це головна турбота держави. Що лише через розпусти можна заплатити данину власній Батьківщині. При виді Імператора-Ажнова серце сповнюється любов’ю. А його потурання богів та ексцентричні закони – лише підтвердження богообраності. За Ажновим в образі Калігули хочеться йти хоч у прірву. Ave Caesar!
215 viewsedited  15:17
Відкрити / Коментувати
2022-07-10 12:19:00 Вітаю наш видатний украінський театр з завершенням одного з найскладніших його сезонів, бажаю усім і кожному - тільки Перемоги. І над ворогами, і над іншими складними обставинами життя.
Днями прочитав правильний пост у ФБ від молодого київського актора Сашка Рудинського, де він пише про жагу справжнього чесного театру у теперішні часи випробувань. Так от цей актор і пише, що його знайомі друзі-переселенці, котрі нині знаходяться у Франківську, не вельми хочуть змінювати це місто на Заході Украіни на якесь інше украінське місто, бо тільки у Франківську є феноменальний Гуцульський театр, до якого ті переселенці майже щовечора приростають душею і не хочуть з таким театром ні на день розлучатися.
І саме така теза, на мій погляд, є найвищою оцінкою роботи Гуцульського (Франківського) театру в умовах війни:замість сотні високопарних рецензій на інтернет-порталах
Уім нам - - Перемоги і перемог, Миру, міцного здоров'я і постійного оновлення емоційного захвату чесним мистецтвом Театру у нових майбутніх мирних сезонах !
262 views09:19
Відкрити / Коментувати
2022-07-10 12:19:00 ГУЦУЛЬСЬКИЙ ТЕАТР
СЬОГОДНІ ЗАКРИВАЄ 83-й СЕЗОН
виставою про Січового стрільця

Назва "Гуцульський театр" в театральній історії України безпосередньо і тісно пов'яна з Гуцульським Театром Гната Хоткевича: такий театр було створено 1910 року на теренах теперішньої Івано-Франкіаськоі області, а саме - - село Красноїлля, Верховинський район.
Політичний емігрант Гнат Хоткевич на початку 20 століття організував оригінальний театр, що прагнув у ті часи об'єднати набутки українськоі сцени Наддніпрянщини та самобутні фольклорні традиції Гуцульського краю на Заході Украіни. Я дуже люблю цю тему і постать самого Гната Хоткевича мені іноді видається недооціненою в історії нашої національної сцени. Якось гортав комплект журналу "Український театр" за два дисятиліття (1980/90 рр) і лише раз зустрів скромну публікацію про "Гуцульський театр Гната Хоткевича" . І більше нічого. Хоча сама тема - - можлива основа і для повнометражного екшн-фільму, і для туго закрученого серіалу. Про те як східняк-харків'янин Гнат Хоткевич ( бандурист, педагог, етнограф, залізничник) втікає від переслідувань через російську революцію 1905, потім знаходить прихисток у Галичині (Австро-Угорщина), мандрує Буковиною і Галичиною, дає концерти. Згодом, у межах теперішньої Івано-Франківщини, він і організовує свій "Гуцульський театр", пише для нього репертуар:п'єси "Довбуш" , "Гуцульський рік" , інші тексти. І лише 1912-го повертається у Київ, потім і у Харків, відновлює там роботу робітничого театру. Займається українським просвітництвом. І в 1930-ті Хоткевич потрапляє під особливий політичний нагляд більшовиків, як неблагонадійний персонаж українського мистецького світу. 1938 року йому виносять вирок за "шпигунство на користь Нвмеччини". І розстріл. Але це окрема велика тема, окрема сторінка історії нашого національного театру.
До чого ж тоді така довга преамбула?
Напевно, до того, що теперішній Івано-Франківський національний театр імені Івана Франка позаочі іноді називають саме так - - "Гуцульський театр" .
Це сприймається мною і як творчий комплімент, і як симптоматичний мотив відлуння різних театральних епох - - початку 20 століття (Театр Хоткевича) і початку 21 століття ( Театр Держипільського) .
Театр Держипільського осмислено інтегрує у свою репертуарну палітру сюжети та мотиви, що укорінені в етнографічні, фольклорні джерела рідного краю на Заході Украіни. Тому такий шалений успіх супроводжує усі нові вистави західних франківців - - "Гуцульське весілє" , "Гуцулка Ксеня". І нарешті крайня прем'єра театру - - "Шаріка, або Кохання січового стрільця". Цією музично-патріотичною постановкою Гуцульський (Франківський) театр і закриває сьогодні свій 83-й сезон (автор музики та лібрето Ярослав Барнич, режисура:Ростислав Держипільський).
Сезон для гуцулів з Франківська видався драматичним і напруженим, як і для всіх театрів України в умовах воєнного часу.
Попри всі випробування тривожного часу, Гуцульський (Франківський) театр випустив декілька резонансних прем'єр - -" Гуцульське весілє" , "Навернений Грішник" , "Шаріка" , створив великий мистецький патріотичний проєкт "Бій за Украіну" (спільно з Президентським оркестром), активізував репертуарну діяльність в укритті:"Сцена в бомбосховищі", розгорнув масштабну волонтерську гуманітарну діяльність у межах свого просторого театрального приміщення. І навіть" заквасив" деякі сценічні проєкти вже на новий, 84-й театральний сезон. Це, зокрема, музична комедія від молодого режисера Назарія Паніва за мотивами суперпопулярного американського сценарію/фільму Біллі Вайлдера "У джазі тільки дівчата". Майбутня вистава передбачає два потужні акторські склади. Наш з вами кумир Іван Бліндар також там буде, як каже пан режисер.
Хоча обставини війни та інші обставини і не дозволяють мені бути у просторі Гуцульського (Франківського) театру, однак душею і серцем - - ТАМ. Тому і "серце навпіл" :поміж Києвом та Франківськом.
267 views09:19
Відкрити / Коментувати
2022-07-09 13:48:19 P. S. У щойно створену художню раду театру "Современник" , як керівного органу цього театру (за відсутності художнього керівника) рішенням "згори" не рекомендовано включати актрису Лію Ахеджакову. Хоча чимало не таких і знаних акторів цього театру якраз і увійшли в ситуативну "художню раду", коли в театрі зняли з посади художнього керівника (режисера В. Рижакова) за його антивоєнну позицію.
Військові злочинці не пробачать актрисі-бунтарці її вільного голосу пацифістки і просто чесного голосу порядної людини.
189 views10:48
Відкрити / Коментувати
2022-07-09 13:48:19 Пост про актрису

БУНТАРКА

Сьогодні, 9 липня, день народження у Ліі Меджидівни Ахеджаковоі. Їй 84.І з цієі нагоди хочу написати коротенький пост про актрису, яку люблю і поважаю.

Вона народилася в Україні, у місті Дніпро. І сьогодні в украінському трагічному суспільно-політичному контексті саме вона сприймається нами як мужня жінка-бунтарка, що одна з небагатьох має сміливість вголос говорити про російських військових злочинців у своїй країні, в РФ.

Мені і пригадалося, що тема відчайдушного бунту маленької жінки проти великого хижого світу неодноразово була втілена яскравою актрисою і на сцені, і на екрані.
У легендарній виставі Галини Борисівни Волчек "Крутий маршрут" за антисталінським твором Євгенії Гінзбург маленька і в'юнка Лія Ахеджакова грала бранку-бунтарку Зіну Абрамову, що стала жертвою репресій і навіть за тюремним ґратами залишається внутрішньо вільною людиною і навіть у полоні є відчайдухою- бунтаркою проти сталінськоі світоконструкціі. У виставі Романа Григоровича Віктюка "Квартира Коломбіни", коли режисер довірив актрисі відразу чотири ролі в одній своій постановці, Ахеджакова грала одночасно і відкритий, і прихований бунт нещасливих героїнь з тексту Л.Петрушевської, то був бунт проти радянської міщанської стандартизації, що нівелює жінку, її душу та її людську подобу.
Навіть у гоголівській виставі режисера Валерія Фокіна "Старосвітська любов", де актриса чудово грала в тандемі з Богданом Ступкою, Ахеджакова і там примудрилася провести тему бунтарства своєї зовні тихої старосвітськоі гоголівської героїні, Пульхеріі Іванівни, і то був відчайдушний жіночий бунт вже проти цілого Світоустрою, проти невідворотності Буття, що воліє з плином Часу розлучити Пульхерію з її коханим літнім чоловіком (у цій ролі якраз і був Б. С. Ступка).
Що вже казати про численні бунти Ахеджаковоі на кіноекрані, у кінохітах Ельдара Рязанова, зокрема?
У фільмі "Гараж" її героїня Малаєва влаштовує справжній бунт, навіть акцію громадянської непокори, проти корупційноі системи в одному псевдонауковому колективі, тобто у гаражному кооперативі.
У рязановському фільмі "Небеса обітованні" її трагікомічна героїня на ймення Фіма публічно та колоритно, не добираючи слів, бунтує і на паперті, і на сміттєзвалищі, і навіть у в'язниці:бунтує проти тотальності запліснявілого "совка", проти компартійних матриць-пережитків і навіть проти окремо взятого "санаторію", що нагадує у фільмі тоталітарну зону.
І навіть у такому політкоректному фільмі як "Службовий роман", вже б здавалося, саме героїня Ліі Меджидівни Ахеджаковоі, її популярна ексцентрична секретарка Вірочка, несе тему так би мовити, феміністського "бунту" проти стандартизації та унормованості радянського життя-буття періоду застою в окремо взятому статистичному управлінні. Тому майже кожна феміністська репліка актриси з цього фільму і йшла гуляти в народ.
"Именно обувь делает женщину женщиной!"

"В женщине должна быть загадка. Головка чуть-чуть приподнять, глаза отпущены, здесь все свободно, плечи откинуты назад. Походка свободная от бедра! Раскованная свободная пластика пантеры перед прыжком Мужчины такую женщину не пропускают! "
Кажуть, коли цей фільм лише вийшов на екрани 1978 року, то на афішах у центрі великих міст прокатники позначили імена тільки двох виконавців головних ролей - - Аліса Фрейндліх та Андрій Мягков. І вже після перегляду стрічки глядачі самі дописуватли на численних афішах третє прізвище:"Ахеджакова!!! ". З трьома знаками оклику, зазвичай.
У день народження талановитої актриси, нашої землячки та мужньої бунтарки, хочеться побажати їй, насамперед, сил та здоров'я, щоб витримувати усі болючі удари теперішнього життя, а також щиро хочеться побажати їй радості від роботи на рідній сцені театру" Современник", де сьогодні, без Г. Б. Волчек, там нема кому її захистити.
192 views10:48
Відкрити / Коментувати