ПЛАЙ

2022-02-23 21:04:25 P. S. Переслухав цю пісню і подумав, що її варто запостити окремо. Мусимо зробити все, щоб вона не стала пророчою.



Відкрити / Коментувати

2022-02-23 20:35:22 Але час розставив все на свої місця.

Наші музиканти різних поколінь та жанрів каверили “Україну” ледь не частіше, ніж птн розповідав казки про “іхтамнєтов”. Та й чутки про те, що у 91-му пісню розглядали як варіант нашого національного гімну, з порожнього місця не беруться.

А на концерті до 30-річчя Незалежності Тарас Петриненко заспівав свій головний шлягер зі Святославом “Наше Все” Вакарчуком (див. відео від 17:20)

Слава "Україні"

Слава Україні



Відкрити / Коментувати

2022-02-23 20:32:32 Що тут скажеш? Нагорода нарешті знайшла свого героя.

У 89-му Петриненко став членом журі першої “Червоної Рути” і виконав “Україну” наживо зі сцени фесту. Того ж року канадський лейбл “Кобза” видав на касетах повноформатний альбом “Грона” під провокаційною вивіскою “Я – професійний раб”.

Погодьтеся, від самої лише назви релізу так і тхне шароварництвом. І все ж це етапна річ для української музики. Щонайменше з трьох причин:

1. Саунд. Як не дивно, він не має нічого спільного ні із популярними тоді застільними піснями, ні з не менш поширеним ура-патріотичним-роком. У більшості своїй тутешні аранжування репрезентують вісімдесятницький синті-поп із мінімумом гітар і акцентом на синтезаторах та інших електронних примочках. Переслухайте ту ж “Україну” в альбомній версії і переконайтеся.

2. Контекст. До тем, які підіймає “Гроно” в альбомі, всі інші українські музиканти раніше боялися навіть торкатися. Серед таких: Голодомор (“Колискова 33-го року”), вибух на ЧАЕС (“Чорнобильська зона”), конформізм псевдопатріотів (“Лівобережна-Правобережна”) та звитяга справжніх (“Народний Рух”).

Скажу чесно: слухати деякі з цих треків моторошно, а подеколи просто важко морально. Втім, це варто зробити заради решти шедеврів на альбомі.

3. Хіти. На касету 89-го увійшли практично всі музичні блокбастери пізнього Петриненка. Окрім “України” це також “Пісня про пісню” і незаслужено забута електробалада “Останній з Могікан” – присвята українським емігрантам, що самотньо сидять на березі океану, безнадійно попиваючи вино з пляшки.



Відкрити / Коментувати

2022-02-23 20:25:37 Наприкінці 80-х українська музична сцена нагадувала загнаного коня. У найкращому випадку її колишні зірки застрягли в попередньому десятиріччі, в найгіршому – забили цвях у кар’єру, а в найнайгіршому – спопсилися настільки, що їхні нові пісні було соромно вмикати у пристойному товаристві без горілки.

Від такої долі Тарас Петриненко зважується влаштувати українській музиці гідний ревайвл. Музикант згадує про пісню, яка вже бозна скільки лежить під цензурою в його шухляді. Робоча назва – “Поки кохаєм”. А йдеться в ній про золоті стежки, якими ліричним герой повертається на батьківщину, аби віддати їй вірне синівське серце.

У 1987-му Тарас Петриненко та “Гроно” у ранковій програмі “Українського радіо” вперше презентують пісню “Україна”. І хоч союзом вже переможно ширилася гласність, але жодною незалежністю ще не пахло. Можна тільки уявити, скільки волосин посивіло у редакторів під час цього ефіру.

За законами жанру після такого у всіх відповідальних мали полетіти голови. Але, як то кажуть, ви не повірите, що було далі. “Україну” не забанили, а навпаки – прокрутили в телеефірі московської “Ранкової пошти”. Зворотний відлік пішов.



Відкрити / Коментувати

2022-02-23 20:21:39 Якщо я запитаю у вас, що стало пушем для української незалежної музики у совку, то ви, скоріше за все, згадаєте про фестиваль “Червона Рута” 1989 року в Чернівцях. Насправді ж вона вперше вирвалася з радянського ярма двома роками раніше. І відбулося це завдяки одній естрадній пісні, яку ви не можете не знати.

Я вже неодноразово розповідав вам про “російське заслання” Тараса Петриненка. Нагадаю, наприкінці 70-х музикант разом із частиною учасників ВІА “Візерунки шляхів” влився в оновлений склад київського ансамблю “Чарівні гітари”. А вже звідти Тараса Гаринальдовича разом із його земляками перекинули у 80-х до тульського колективу “Красные маки”. На батьківщині російських самоварів він написав і записав кілька хітів, завдяки чому отримав офер із Сахаліну і збирався скористатися ним, щоб чкурнути до Японії.

Можливо, зараз ми б слухали пісні Тараса Петриненка в заставках до “Наруто”. Але історія повернула його долю у зворотний бік. У 1984-му російська влада оприлюднила чорний список ансамблів, у якому опинилися і “Маки”. Ловити Петриненку в рашці більше було нічого. У 86-му він повертається до Києва, де збирає новий гурт – “Гроно”. І помічає на місці колись величної української естради випалену землю.

(Перепрошую за пісню не українською. Але слів із неї не викинеш)



Відкрити / Коментувати

2022-01-26 10:11:41 Спокійний той, хто підготовлений

Зберігаймо спокій



Відкрити / Коментувати

2022-01-17 16:02:09 А якщо ви втомилися це терпіти, вам сюди:

https://forms.gle/Fuwi2RXsbYTJKGvA6 Відкрити / Коментувати

2022-01-17 16:00:17 Cподіваюся, ви вже відійшли від свят і готові до серйозної аналітики. Як і обіцяв, ділюся з вами результатами опитування, яке я влаштував тут наприкінці 2021-го. Спробую коротко. Поїхали!

ПЛАЙ читають переважно чоловіки 30-45 років, які дізналися про канал із соцмереж. Ок, із зумерським сленгом буду обережніший.

В українській естраді вас найбільше цікавлять історії її героїв (77%) та звучання пісень (74%). Логічно.

Ви слухаєте естрадні шлягери щонайменше раз чи навіть кілька разів на тиждень в інтернеті. Непогано як для “богом забутих” пісень.

Найпопулярніший естрадний співак: Назарій Яремчук (97%). За його колегу по “Смерічці”, Василя Зінкевича, проголосувало 80% із вас. У битві між естрадними Чаком Норрісом і Брюсом Лі маємо однозначного переможця.

Найпопулярніші естрадні співачки: Софія Ротару та Квітка Цісик (по 98%). Із Софією Михайлівною все зрозуміло, за Цісик приємно.

Найпопулярніший вокально-інструментальний ансамбль (ВІА): “Водограй” (80%). А ось це несподівано. Думаю, тут свою справу зробив перевиданий два роки тому альбом джазового секстету Володимира Шаповала, за сумісництвом — керівника “Водограю”.

Найпопулярніша естрадна пісня: (вгадайте з трьох разів)

Найпопулярніший естрадний композитор: (вгадайте з одного разу)

Найпопулярніший поет-пісняр: Дмитро Павличко (внєзапно). Вельмишановний Юрій Рибчинський кличе всіх на Майдан.

Чи потрібен вам документальний серіал про українську естраду? Так, потрібен.

Що це має бути? Відеоблог з епізодами до 30 хвилин. І щоб побільше інфи про ВІА, а ще закордонні тренди в їхньому звучанні. Що ж, чекайте на анонси.

А поки на честь гегемонії Івасюка поставлю вам “Літо пізніх жоржин” (1978)— останній записаний трек за життя композитора в його ж виконанні і мій улюблений з нехітових.



Відкрити / Коментувати

2022-01-06 17:31:19 У “Сійся, родися” музичний клан Байко вперше і востаннє зібрався повним складом. До п’ятьох сестер долучилася їхня мати, Магдалина Павлівна.

А так ще від початку 50-х за всіх віддувалося тріо Надії, Даниїли та Марії Байко. У період 1958-1966 рр. останню тимчасово замінила найстарша сістер — Зеновія.

Дівчата народилися на Лемківщині, тож більше половини їхнього репертуару складали місцеві пісні. Чимало для сестер Байко написав Анатолій Кос-Анатольський — колишній музикант гурту “Ябцьо-джаз” та майстер закосів під лемківщину в українській естраді.

За сорок років гьорлз-бенд випустив чотири студійники. Ранні записи Байко — незамулений спів без жодного інструменталу. Аж у 70-х дівчата наважилися додати до звучання фортепіано. А Марія Байко в сольних платівках навіть розщедрилася на симфонічний квартет.

Мюзикл “Сійся, родися” став хайлайтом тріо. У вокально-інструментальну тусівку сестрички вписувалися зі скрипом, тому надалі майже не виступали і не випускали нічого нового, зосередившись на викладацькій діяльності. Востаннє вони зібралися разом у 1999-му, на зйомках документалки “Немеркнучі зірки — Сестри Байко”.

У 2019-му не стало Даниїли Байко. За рік у кращі світи відійшла Марія. 94-річна Зеновія давно не з’являється у медіаполі, а про долю непублічної Ірини взагалі нічого невідомо.

Ніна Байко зрідка ще дає концерти та інтерв’ю. “Ми переконані в тому, що ніщо з історії роду не може бути забуте і ніхто не може бути забутий”, — сказала вона в 2017-му. Зрозуміли, прийняли.



Відкрити / Коментувати

2022-01-06 17:29:08 Сьогодні багато з вас передивлятимуться “Вечори на хуторі біля Диканьки” із піснями Костянтина Меладзе. Але в мене є варіант цікавіше — з часів, коли мюзикли до зимових свят ще не стали мейнстрімом.

Наприкінці 1969-го на львівському телебаченні вийшов фільм “Сійся, родися”. Головні ролі в ньому зіграли сестри Байко. Їхні переспіви народних пісень крутилися на вінілах українців задовго до “Кобзи” та інших амбасадорів фольк-саунду з гітарами. Зняв стрічку Роман Олексів. За два роки режисер прославиться мюзиклом “Червона Рута” із Ротару, Яремчуком та Зінкевичем.

Сюжет “Сійся, родися…” простий, як новорічні промови президентів. На зимові свята львівські дівчата тікають від міської метушні до рідного села. І весь час співають. У кадрі можна почути як народні пісні, так і авторські речі на музику Мирослава Скорика, Олександра Білаша, Анатолія Кос-Анатольського та Богдана Янівського.

Після перегляду цього забутого українського мюзиклу мені не дає спокою лише одне запитання. Як наша автентика настільки органічно співіснує в ньому із "совковою романтикою"?

Старовинні австрійські будівлі змінюються в кадрі конструктивістськими коробками із комуністичними прапорами та портретами Ілліча. Замість пахучих чоколяд, як колись, вітрини магазинів на площі Ринок заповнені типовими ялинковими іграшками тих часів: сивобородими Дідами Морозами та червоними зірками.

А коли стіл вже накритий і бенгальські вогні запалені, до хати залітає різдвяний вертеп у всій своїй красі. “Світ новий народився”, — співають ряджені. Але всі розуміють, що і кого вони мають на увазі насправді.

Різноманітним вийшов і треклист “Сійся, родися”. Знайшлося місце і для святкових бугі-вугі, і для народного акапельного співу, і для танцювальних шлягерів у супроводі Естрадного оркестру Львівського телебачення та радіо (колишні музиканти ансамблю "Веселі скрипки" Мирослава Скорика).

Коротше, вмикайте — не пошкодуєте.



Відкрити / Коментувати