ПЛАЙ

2022-07-11 12:24:48 Дивлюся я на музикантів-зрадників України і дивуюся. Ні, зі свідомими русофілами мені і до 24 лютого багато чого було зрозуміло. А от як сприймати тих, хто перевзувся у процесі? Тих, хто ще вчора носив вишиванку і зізнавався Україні в любові, а сьогодні звалив у рашку та підгавкує тамтешнім пропагандистам з ящика?

Але така “зміна свідчень” на користь ворогів для нашої сцени не нова. Подібних персонажів вистачало ще в часи української естради. Чи не найяскравіший і найпоказовіший з них – Олександр Сєров.

Справжнє прізвище музиканта – Сяров. Це натякає на білоруський слід в його родоводі, та народився Сашко в українському Миколаєві. У школі він вперше почув Тома Джонса. Відтоді британський співак став для хлопця пожиттєвим крашем. Його хрипувату манеру співу Сєров копіює досі.

Хоча співати Сєров не збирався. До повноліття музикант опанував клавішні та духові і вже почав заробляти собі на хліб як лабух. Однак після служби в морфлоті, наприкінці 70-х, Сєрова рекрутували у ВІА “Співаючі юнги”. Саме там музикант познайомився з клавішником Ігорем Крутим, який стане архітектором його російської кар’єри.

Що ж до самого аснамблю, то він грав хоч і непоганий за звучанням, але маскимально ватний за змістом джаз-рок, про що я вже писав окремо. Але кілька україномовних треків у репертуарі “Юнг” все ж були. Наприклад, ось цей, на вірші Олександра Вратарьова.



Відкрити / Коментувати

2022-07-06 13:24:20 @bezodnya.music випустили відео про Володимира Івасюка. Згадали головні факти біографії композитора включно з цікавинкою про "повалення" бюсту Леніна. І, звісно, пройшлися головними версіями смерті Володимира Михайловича. Приємно, що в цій частині автори посилаються на мій матеріал

Мені особисто не вистачило інфи про музику Івасюка і чому саме вона вважається настільки проривною, але то вже нюанси. Раджу глянути!



Відкрити / Коментувати

2022-07-05 13:35:31 Ну а тепер пройдемося по піснях з альбому. Щоб не спамити, як було з Яремчуком минулого разу, вміщу їх розбір в один пост.

“Два перстені”. Ноти до пісні Івасюк накреслив просто на піску кримського узбережжя. Лірика вийшла у нього фентезійною казкою в стилі Толкієна. Чистий, як гірське джерело, вокал Яремчука, що хлюпоче поміж клавішними переливами – чудовий початок для платівки.

“Незрівнянний світ краси”. Композиція Левка Дутківського – не лише одна з найбільш знакових у репертуарі Назара Назаровича, а ще й маніфест для всієї “Буковинської школи” нашої естради. Головна фішка треку – помпезні духові інструментали.

“Ой чия ж то крайня хатка”. В авторській стилізації буковинської народної пісні фірмач Гамма Скупинський проявив весь свій композиторський талант. Тут вам і фольк-рок під Ірландію, і синтезаторний програш у найкращих традиціях прогресива, і джаз-рокове соло на трубі.

“Скажи, скажи”. Сольний вихід Василя Зінкевича під джаз-рок. Музику до пісні написав Валерій Громцев – засновник ВІА “Карпати”, де грав на басу молодий Володя Івасюк, а згодом – худрук волинського ансамблю “Світязь”, куди за рік до релізу цієї платівки перейшов сам Зінкевич.

“Єдина”. Понурий прохідняк про кохану, мати та родіну. Next!

“Горянка”. Гітарний соляк у стилі Тоні Айоммі. Що? Так! Той випадок, коли Яремчук із Зінкевичем зустрілися на одному треці, не пересравшись.

“Водограй”. Друга за популярністю пісня Івасюка, на яку його надихнув косівський водоспад Гук. Композитор поєднав у ній весільні ритми Карпат із західним соулом. Вперше пісня прозвучала у мюзиклі “Червона Рута”, де в кадрі її співають нібито Зінкевич із Ротару, а насправді – Яремчук із Марією Ісак. На платівці жіночі партії взяла на себе Надія Пащенко.

“Осінь вже прийшла”. От ніби все добре: Зінкевич на вокалі, Скупинський – композитором. Але мені від цієї пісні несе якимось радянським вайбом – наче саундтрек з “Іронії судьби” послухав. Такоє.

“Шовкова косиця”. Добротний блюз, що перетікає в кабацький романс. Солює Алла Зборлюкова, про яку в тіні Яремчука та Зінкевича всі якось забули.

“Ми йдемо далі”. Пропагандистська агітка, що славить технічний прогрес “єдіной і нєділімой”. Компенсацію за мозкозасиральний меседж можна вважати незле джаз-рокове аранжування.

“Я - твоє крило”. Пошуки великого новорічного хіта у нашій естраді рано чи пізно приведуть до шлягеру Івасюка. До речі, саме “Крило…” відкриває платівку Софії Ротару з піснями Івасюка, що побачила світ за рік після “Двох перстенів”. Так Володимир Михайлович ніби натякає, що вона є логічним продовженням альбому “Смерічки”.

Що тут ще скажеш? “Два перстені” – стопудів один із найважливіших естрадних альбомів наших 70-х та й всієї української поп-музики загалом. В іншій країні йому би знайшлося місце в топах умовного Rolling Stone, а сама “Смерічка” у майбутньому записали б ще з десяток не гірших лонгплеїв. Але маємо що маємо.

Все, що ми можемо зробити для цієї музики сьогодні – влаштувати їй заслужений ревайвл, розповідаючи друзям і ставлячи на репіт.



Відкрити / Коментувати

2022-07-05 13:30:23 Якщо ми вже дірвалися до рецензій, пропоную нарешті поговорити про те, чому “Смерічка” – це база. До вашої уваги – САМЕ ТА платівка чернівецького ансамблю 1976 року, довкола якої я так довго кружляв у попередніх дописах.

Для розігріву – кілька загальних зауваг про реліз.

Офіційно у цього альбому немає назви. Вказувати лише виконавців на обкладинках платівок для лейблу “Мелодія” було звичною практикою. Вокаліст “Кобзи” Валерій Вітер розповідав мені, що це робилося зумисне – для “урівняйлівки, аби не випендрювалися”. Однак серед вініломанів та музикознавців такі релізи прийнято називати за першими піснями у треклисті. У випадку “Смерічки”-1976 це “Два перстені”.

“Два перстені” – це, як сказали б поважні критики, лебедина пісня “Смерічки”. Тобто, найкращий альбом чернівецького ансамблю, після якого вони вже не змогли перевершити самих себе. А все через те, що на момент релізу платівки в ансамблі із золотого складу залишився хіба Назарій Яремчук. Чому так сталося, я вже розповідав у попередніх дописах, тож повторюватися не буду.

Як не називай “Смерічку” “українськими Бітлз”, але “Два перстені” – більше поп, ніж рок. Звучить альбом доволі м’яко: електрогітари на місці, але поступаються першістю прифанкованим духовим, синтезаторам та вокалу Яремчука/Зінкевича. Не дивно, що чимало наших тогочасних ансамблів, які позиціонували себе “справжніми рокерами”, дивилися на “смеречан” як на позерів. Тарас Петриненко, фронтмен київських “Візерунків шляхів”, розповідав в інтерв’ю, що столична музтусівка хоч і ставилася до Івасюка та його лоббі не без поваги, але вважала музику буковинців попсою.

Прийнято вважати, що “Два перстені” – це композиторський хайлайт Володимира Івасюка. Хоча по факту до треклисту платівки потрапили лише три його хіти: автентичні “Два перстені”, соул-фольковий “Водограй” та новорічна “Я – твоє крило”. Натомість не менший сонграйтерський внесок в альбом зробили інші учасники ансамблю: художній керівник Левко Дутківський, а також музичний керівник і клавішник Гамма Скупинський (див. про нього окремий допис вище).

Якщо уявити “Два перстені” полем бою між постійно конкуруючими Яремчуком і Зінкевичем, то, як на мене, Назарій Назарович зробив тут Василя Івановича всуху. Одночасно обидва вокалісти співають лише в двох треках (“Ой чия ж то крайня хатка”, “Горянка”), натомість в інших кожен солює по черзі. І якщо на рахунку Зінкевича – посередні та вже призабуті шлягери (“Скажи, скажи”, “Осінь прийшла”), то Яремчук відхопив весь хітовий сік (“Два перстені”, “Незрівнянний світ краси”) та ще й чудово вписався в дуети із Надією Пащенко (“Водограй”, “Я – твоє крило”).



Відкрити / Коментувати

2022-07-01 11:53:14 Для мене “Незрівнянний світ краси” Назарія Яремчука та “Музик” – це улюблений альбом українських 1980-х. А для всієї нашої сцени – останній грандіозний акорд української естради у всій її чарівності та величі.

Не випадково через всю платівку проходить лейтмотив ранньої осені, що приходить на зміну довгому та щасливому літу. Сонце ще гріє, але пожовкле листя вже опадає з дерев, сповіщуючи про нову епоху на горизонті. Епоху, в якій Карпатській Утопії з “Незрівнянного світу краси” місця вже не буде.



Відкрити / Коментувати

2022-07-01 11:51:38 “Коли заснули сині гори”





Фінальний трек платівки від ветерана української естради, Анатолія Кос-Анатольського. За звучанням він помітно вибивається із funky groove всього релізу і нагадує скоріше про симфонічний бароко-рок а-ля The Moody Blues. У будь-якому випадку – красиво! Відкрити / Коментувати

2022-07-01 11:50:56 “Посміхнулась ти”





Що там у нас за фанковою програмою максимум? Соляки на духових вже були, афробіт-перкусія – теж. А ось і фірмові “квакаючі” гітарки підвезли! Відкрити / Коментувати

2022-07-01 11:50:03 “Золотоволоска”





Той випадок, коли стара версія краще, ніж нова. Бо музичний вайб Івасюка настільки самобутній, що імітації не піддається. Починаєш підганяти його під готові (хай навіть і суперпрогресивні) аранжувальні лекала – і вся розпрекрасна мелодика першоджерела губиться у беззмістовному галопі. Що, власне, і сталося із піснею в “НСК”. Тому не бийте мене сильно, але особисто я вважаю “Золотоволоску” найслабшим місцем цієї платівки.

Думаю, не випадково “Золотоволоску”-1980 окремим треком на Ютубі ви не знайдете. Тож ось вам оригінал. Відкрити / Коментувати

2022-07-01 11:48:39 “Незрівнянний світ краси”





Пісня Дутківського, що дала назву всій платівці, тягнеться за Яремчуком ще зі “Смерічки”. У версії 1980-го він ніби уявляє, що співає “НСК” десь на Бродвеї. Відкрити / Коментувати

2022-07-01 11:47:31 “Останній лист”





Давайте по правді: Павло Дворський вміє створювати підручникові шлягери, але всі ці закоси під Мотаун – взагалі не його тема. Текст до пісні у тандемі із самим Яремчуком написав Володимир Кудрявцев, який до того працював із Дворським над хітом “Стожари”. Відкрити / Коментувати