Get Mystery Box with random crypto!

ПЛАЙ

Логотип телеграм -каналу playvia — ПЛАЙ П
Логотип телеграм -каналу playvia — ПЛАЙ
Адреса каналу: @playvia
Категорії: Музика
Мова: Українська
Передплатники: 3.63K
Опис з каналу

Офігенні історії про українську естраду

Зворотний зв'язок: @phillpukharev

Ratings & Reviews

2.33

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

1

4 stars

0

3 stars

0

2 stars

0

1 stars

2


Останні повідомлення 10

2022-04-29 20:46:04 Отже, “Золоті Ворота” — це подорож психоделічним простором між часами та епохами нашої історії, де панує Український Космос.

Мелодійний акустик-рок “на доріжку”, що відкриває альбом, переходить у блок українських народних пісень: “Тумани”, “Ой у гаю при Дунаю”, “Чом ти не прийшов”.

Завершують платівку переспіви українських естрадних хітів. “Тиша навкруги”, відома у виконанні Тріо Маренич, перетворюється із романтичної балади на латиноамериканське танго.

Івасюкова “У долі своя весна” розпочинається з інструменталу з пасхалкою на інший його шлягер — “Пісня буде поміж нас”.

Марафон камео Володимира Михайловича продовжується і в завершальному треці “Золотих Воріт”, який так і називається — “Епілог”. Це ніщо інше, як кавер на його “Залишені квіти” — і не простий, а ембієнтний, що твій Браян Іно!

До запису “Золотих Воріт” Yevshan Records підтягнули своїх найкращих артистів. Вийшов такий собі українсько-канадський супергурт. Партії Володимира виконав Олесь Цап (“Самоцвіти”), Дівчини в Білому — Ліда Шевчук (“Зоряна”). Їм підспівав та підіграв на сурмі Данило Кука (“Черемош”).

Цікаво, що крім електрогітари та басу ви не почуєте на альбомі жодних звукових наворотів. Гаетан Десб’єн, звукорежисер RCA Montreal та саундпродюсер “Золотих Воріт”, дуже вдало відтворив український автентичний мелос завдяки акустичним інструментам: фортепіано, скрипці, альту, бандурі, мандоліні. І загорнув всю цю красу в чудовий арт-рок, що за якістю запису та звучання нічим не поступається тогочасним закордонним аналогам.

Але і це ще не все. Очевидно, що цю рок-оперу записували не просто так. Режисер Богдан Тимець збирався поставити “Золоті Ворота” на сцені, а художниця Адріяна Лисак оформила для спектаклю театральну афішу. Чи вдалося реалізувати цей задум — невідомо. Та навіть якщо ні — саме час зробити це після нашої перемоги.



96 views17:46
Відкрити / Коментувати
2022-04-29 20:43:26 Незадовго до смерті Володимир “Наше все” Івасюк виношував ідею рок-опери “Дарина”. Її сюжет мав розгортатися в часи Київської Русі. У головних ролях композитор бачив своїх хороших друзів та суперзірок української естради, які раніше вже засвітилися у м’юзиклі “Червона Рута” — Софію Ротару, Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. Щоправда, про це відомо лише з розповідей приятелів Івасюка. Ні нот, ні текстів, ні будь-яких інших документальних доказів існування цього проекту не залишилося.

Тим не менше, відтоді привид Великої Української Рок-Опери з’являється у вологих снах не одного покоління наших музикантів. Дехто таки намагався зазіхнути на лаври “українського Ендрю Ллойда Веббера”. Але більшість із цих спроб не варті дорослої розмови. Я і сам вважав, що до Jesus Christ Superstar нам було як до неба рачки. Та днями з приємним подивом дізнався, що безбожно помилявся.

Почну, як завжди, здалеку. У 1972 році музичний промоутер українського походження Богдан Тимук заснував у Монреалі лейбл Yevshan Records. Він став місцем сили для провідних українських і україноцентричних музикантів Канади. Також до каталогу Yevshan Records входили канадські видання популярних артистів радянської України, зокрема — київського ансамблю “Кобза” та Тріо Маренич.

А тепер до суті. У 1980-му компанія Тимука видала платівку “Золоті Ворота”. На перший погляд це всього лише збірка розрізнених пісень від артистів Yevshan Records. Але насправді — перший та, імовірно, єдиний по-справжньому концептуальний альбом в українській естраді. І грець із ним, що діаспорній.

Далі процитую анотацію платівки:

“Золоті Ворота — це чарівна музична подорож Володимира крізь легендарні сторожі Київської Русі. Переступаючи межі часу й простору, це є нарис нашого одвічного шукання — особиста і групова мандрівка у глибини людського буття та ідентничности. Це — шукання за нашою спадщиною, за нашою „резон д’єтер“. Це — уявлена мандрівка у світ символу та метафору, що оживлюють столітню мрію Шевченка й Івасюка. Для деяких ці розшуки кінчаться відновленням візії або внутрішним спокієм. Інших це шукання заведе до легендарного рогу достатку. Отож, прилучіться і ви до Володимирової мандрівки у внутрішний світ Золотих Воріт!”.

Як бачите, про вплив творчості Івасюка на альбом говориться прямим текстом. Також ім’я головного героя “Золотих Воріт” можна пов’язати із Володимиром Великим — славетним київським князем, що навернув русинів на християнство, а його син, Ярослав Мудрий, якраз таки побудував легендарну київську браму.

На звороті платівки розміщено опис сюжету рок-опери. Перекажу його коротко. Володимир — архітектор українського походження, що живе розкішним життям на 18-му поверсі хмарочосу на Мангеттені разом зі своєю дівчиною Ненсі. На вечірці чоловік знайомиться із таємничою “дівчиною в білому”. Володимир забув її ім’я, але пам’ятає, що вона з України. Між героями зав’язується розмова. Дівчина в Білому запитує у Володимира, як він ставиться до Українського Руху Опору (!) та чи чув щось про смерть свого тезки, композитора Володимира Івасюка (!!) (платівка вийшла лише за рік після загибелі автора “ЧР”). Чоловік відповідає, що не цікавиться політикою і давно не стежить за новинами з батьківщини, ба більше — не впевнений, чи вона все ще існує там, за океаном. Прощаючись, дівчина дарує архітектору книжку Олеся Бердника “Золоті Ворота”. Вдома герой вчитується в рядки батька української фантастики, поринаючи в його фантасмагорійний всесвіт:

“Лишаючи позаду лабіринти металевих прірв Готему (!!!), Володимир знаходить себе у блискучих обіймах величних Золотих Воріт. Він опиняється в зачарованому раю, в квітучій країні див. Кругом весна — така, яку він ще ніколи не бачив. Чи це може бути Україна? А там, в далечині, — чи сниться? — стоїть вона, таємнича дівчина у білому! Усміхається, кличе його…”

ВАУ!



103 views17:43
Відкрити / Коментувати
2022-04-26 13:26:05 Що не кажіть, а Тарас Гаринальдович - таки великий музикант. І образливо недооцінений. Мало того, що в нього є пісні ледь не на будь-який випадок з української історії, так він ще той фірмач. Грав фанк, коли у нас про нього мало хто чув або просто не міг грати. А потім записав "Чорнобильську зону". За 25 років до появи цього кліпу. І за 33 роки до того, як Пінк Флойд випустять пісню з українцем на вокалі.



84 views10:26
Відкрити / Коментувати
2022-04-26 13:12:56 Трагедія, що розділила світ на До та Після.
Вона забрала життя більше 100 тисяч українців. Забруднила майже 200 тисяч квадратних кілометрів територій в Україні та інших європейських країнах.
Трагедія, що стала вироком злочинному режиму та забила цвях в його домовину.
Трагедія, що не так давно могла повторитися через вторгнення ворожих орків, які своїм дикунством заслужили називатися прямими спадкоємцями совєцької системи.
Але ми обов'язково переможемо. Обов'язково відбудуємо нашу країну, не жаліючи сил і засобів.
Чорнобиль буде новим місцем української сили. А Зона відчуження стане Зоною відродження.



48 viewsedited  10:12
Відкрити / Коментувати
2022-04-15 14:11:50 А тоді про “Еней” знову згадав Петриненко. У 74-му він об’єднав обидва свої гурти в суперансамбль “Візерунки шляхів”. Татарченко чомусь за ним не пішов, але без роботи не залишився. Музиканта прихистила “Кобза”, яка вже набавилася з електробандурами і саме шукала хорошого гітариста на фултайм. Зіркою ансамблю залишався Валерій Вітер, тож Геннадію Петровичу довелося відійти на задній план і вдовольнитися методичним, зате майстерним перебиранням струн.

У 78-му “Кобза” випустила другу платівку, на якій і справді зміцнила звучання. “Ой у полі рута...” отримала на ній друге життя. Еклектичне інтро із початкової версії повністю забили сопілками, а ритм пісні розкачали до фанку. У кліпі на неї Вітер та інші витанцьовують у білих смокінгах під веселковий відеоряд. Стривайте, а вони руту з іншою психотропною рослиною не переплутали?

Тим часом із самим Татарченком почали відбуватися дивні дива. Про ексцентричні перформанси музиканта згадує у книжці “Україна In Rock” музичний журналіст Олександр Євтушенко (RIP). Мовляв, він тримав вдома живого гусака, а іноді надягав на нього повідок і вигулював по Бесарабці. Ну чим вам не панк?



181 views11:11
Відкрити / Коментувати
2022-04-15 14:11:39 А ви в курсі, що “Червона рута” – не єдина на нашій естраді пісня про цю лісостепову квітку? Була як мінімум ще одна, але сьогодні про неї ніхто не пам’ятає. Що дивно. Бо саме “Ой у полі рута...” можна вважати початком (і кінцем?) українського регі.

Тут треба вкотре подякувати всюдисущому Тарасу Петриненку. Як я вже розповідав, у 60-х він зі своїми однокласниками організував фольк-роковий гурт “Еней”. Столичні парубки моторні швидко набирали популярність серед тогочасної хіпстоти, але постійно перечіплялися через партійних бурлак, які терпіти не могли будь-що автентичне. Тарас Гаринальдович хотів стояти рівно, тому на початку 70-х плюнув на все це і створив більш нейтральний, біг-бітовий ансамбль “Дзвони”.

Троя впала, але “Еней” вижив. Коли Петриненко вийшов із чату, до гурту влилися нові музиканти, а вакантне місце фронтмена посів студент київської консерваторії, вокаліст і гітарист Геннадій Татарченко. У такому складі “Енею” вдалося записати кілька пісень. Погана новина: частина з них виявилася несуттєвим ідеологічним сміттям, хоча й загорнутим у строкаті аранжувальні фантики. Хороша новина: у тодішньому треклисті музикантів знайшлося місце для “Ой у полі рута...” – обробки української народної пісні.

“Ой у полі рута...” – це справжній музичний трансформер, від якого Оптімус Прайм закрився б у собі. На перших секундах пісня влітає у вуха нехитрою балканщиною, підбираючи по дорозі золоті зуби Горана Бреговіча. Далі інструментальний вступ карколомно зривається в закрутистий прог-рок, якому топові на той час британці YES сказали б одностайне: “Так!” Коли ж Татарченко нарешті подає голос, на Ямайці народжується один Боб Марлі.

Нічого дивного, адже “Еней” був одним із найбільш всеїдних гуртів на нашій естраді. У сучасних інтерв’ю колишні “енеївці” зізнаються, що не гребували ні Бахом, ні Led Zeppelin. Але як музикантів занесло аж на територію дабу? В голові не вкладається!



154 views11:11
Відкрити / Коментувати
2022-04-15 14:11:30 Аби ввести в курс справи новоприбулих та освіжити пам'ять давніх читачів каналу, продублюю минулорічний пост про історію треку:
153 viewsedited  11:11
Відкрити / Коментувати
2022-04-15 14:09:33 Вчора я остаточно переконався, що українська естрада по-справжньому повертається в наш культурний контекст.
Для цього мені достатньо було зайти в один із найпопулярніших фастфудів Чернівців і почути там ось цю пісню. Нагадаю, що першим "Руту..." виконав ансамбль "Еней", а пізніше переспівала київська "Кобза".
Ще кілька місяців тому я б не повірив, що у 2022-му ця мелодія лунатиме не лише у моїх навушниках, а й отак посеред білого дня гратиме собі в публічному місці. Причому, не в якій-небудь їдальні з українською кухнею, а в максимально попсовій забігайлівці під "Макдональдс".
Ласкаво просимо додому!



175 views11:09
Відкрити / Коментувати
2022-04-12 16:19:08 Одного разу “Кроку” вдалося потрапити до хіт-парадів. Все завдяки співачці Лідії Відаш, яка долучилася до гурту в перші роки його існування. Дівчина перебралася до столиці з Чернівців, де, на секундочку, прославила перші пісні молодого Володі Івасюка.

Разом “Крок” і Відаш закаверили шлягер Ігоря Поклада, “Як я люблю тебе”. І зробили це так, що пісня ще довго не сходила з хвиль українського радіо.

Ви тільки зацініть цей проговий інструментал на початку! І все б нічого, якби “кроківці” не злили офігезне інтро всього за кілька секунд. Далі – типовий естрадний вальс під залюблені співи Відаш. У другому куплеті музиканти ще реабілітуються завдяки фанковим ритмам, але на приспіві знову зачинають тієї самої.

У таких от балансуваннях між “красивим і корисним” – вся картина того, як жили та виживали гітарні гурти в українській естраді. Після такого дорікати їм “меншовартістю” чи “відсталістю” на фоні західних колег особисто у мене просто не повернеться язик.

Ці музиканти могли більше і хотіли кращого. Тільки уявіть, що було б, якби їм просто не заважали.



255 views13:19
Відкрити / Коментувати
2022-04-12 16:17:29 Та повернемося у кінець 1960-х. Тоді найпрогресивніші кияни та киянки зустрічали Новий рік на “рейвах” у місцевому художньому інституті. Там для них грав рок-н-рол гурт “Червоні дияволята”. Його фронтмен, Володимир Ходзицький, неофіційно вважався найкращим гітаристом тогочасного Києва.

Але невдовзі ідилію “рокового сцотанізму” порушили справжні комуністичні біси. У 70-х столичні чиновники настільки визвірилися на Ходзицького та музикантів, що відібрали у них назву. Протягом десяти років хлопаки викручувалися як могли, продовжуючи грати під вивіскою “Гурт В. Ходзицького”.

Крига для музикантів скресла лише у 1979-му. Ходзицький зібрав новий ансамбль “Крок”, до якого долучилися колишні учасники популярних київських ВІА “Кобза” та “Чарівні гітари”.

Офіційно закріпившись під дахом молодіжного театру, “кроківці” клепали саундтреки до вистав та фільмів. А тишком-нишком, поки ніхто не бачить, вигадували фірмовий прогресив-рок.



194 viewsedited  13:17
Відкрити / Коментувати