ПЛАЙ

2021-10-17 19:59:14 Насправді на 10 треків “Радіо Афродити” припали лише чотири естрадні кавери. І це натуральне знущання над минулим. Але не в сенсі паплюження, а в сенсі творчого акту.

Справжньою місією “МП” на альбомі було не просто перевернути догори дриґом шлягери Івасюка, Мозгового та “Кобзи”, а ще й контркультурно перекроїти їх до невпізнаваності.

Забацати олдскульний хард-рок в “А ми удвох” дуетом із Андрієм Середою — “імператором Палпатіном” української готичної музики з гурту “Кому Вниз”.

Або викрутити куплети “Минає день, минає ніч...” у невротичний хіп-хоп. А потім, зненацька, майже один-в-один, відтворити на приспіві вокальний драматизм Мозгового. Бо, здається, він буде вцементований в цю пісню до кінця часів.



Відкрити / Коментувати

2021-10-17 19:55:01 11 жовтня від нас пішов Місько Барбара — вокаліст львівського гурту “Мертвий Півень” та актор харківського театру “Арабески”.

Якщо ви знаєте хоч щось про український альтернативний рок 90-х, то культовість явища “МП” для тогочасної андеграундної сцени вам доводити не потрібно. Що ж до театру, то актором Місько став майже випадково. Хоча, як на мене, завжди був і залишався ним навіть на музичній сцені.

А ще Місько любив українську естраду. Дещо з неї навіть закаверив на останньому альбомі “Мертвого Півня” — “Радіо Афродита” (2011).

Радіохвиля з такою назвою реально існувала в Україні під час Другої світової війни. Із підпілля на ній діджеїли справжні воїни ОУН-УПА. А в 45-му прийшли комуняки і, як завжди, повитягали всі дроти з розеток.

Логіка підказує, що у “Радіо Афродита” мали б бути переспіви українських стрілецьких пісень. Але ви її не слухайте. Бо, по-перше, цю роботу задовго до Барбари та музикантів зробив Тарас Чубай у проекті “Наші партизани” (2000).

А, по-друге, просто закину вам цитату із прес-релізу до альбому, яку я щойно скопіпастив з Вікіпедії: “Радіо Афродита – новий інді-партизанський проект «Мертвого півня». Це збірка осучаснених переспівів майже забутих українських гітів ХХ-століття”.

Українські хіти ХХ століття. Тобто, зокрема і забута українська музика 60-70-х років. Забута зараз, але популярна тоді.

(Більше про альбом “Радіо Афродита” буде далі, а ви поки слуханіть якийсь інший шедевр з репертуару “Мертвого Півня”. Наприклад, пророчу пісню “Холодно”)



Відкрити / Коментувати

2021-09-30 19:59:01 Як ви вже зрозуміли, гепі-енду не буде.

У 85-му Петру Теодорович теж не втримався під навалою московських орків. Композитор поїхав у “білокам’яну” піднімати з колін кар’єру багатообіцяючого парубка на ім`я Філіпп Кіркоров.

На країну насувалися буремні 90-ті, тож розпад “Черемошу” був лише питанням часу. Невдовзі Лідія та Євген Ротару пішли з музики at last. З оригінального складу вокалістів у грі залишилася лише Ауріка Ротару. Сольні альбоми вона випускає досі. От тільки хто їх слухає? А згадують про Ауріку хіба тоді, коли вона зрідка виходить на сцену разом із Софією Михайлівною заспівати Melancolie...

Підсумую. Як на мене, “Черемош” міг стати справді цікавим явищем на нашій сцені і залишити слід в українській танцювальній музиці 80-х. Натомість став вторинним і забутим ансамблем, а якщо точніше і справедливіше – буферною зоною для багатьох помітних у майбутньому музикантів, які просто “проходили повз”. І навіть магічне прізвище “Ротару” гурт не врятувало. So sad, but true.



Відкрити / Коментувати

2021-09-30 19:56:34 Сєров керував “Черемошем” лише три роки. Потім недовго посвітив фейсом у луцькому “Світязі”, а в середині 80-х вирушив лєпіть-творіть-малєвать сольну кар’єру в Москві.

На місці керівника “Черемоша” Сєрова замінив молдовський композитор Петру Теодорович. Він повів ансамбль власним, не очевидним, і саме тому надзвичайно цікавим та оригінальним шляхом.

По-перше, посилив бренд “Ротару” у складі Євгеном – братом Софії, Ауріки та Лідії, який вже відзначився на вокалі у популярному молдовському ВІА “Оризонт”. По-друге, зробив акцент на піснях молдавською. І це тоді, коли більшість тогочасних місцевих ансамблів працювали на україномовну та російськомовну аудиторію, а доволі численну молдовську діаспору регіону чомусь не помічали. Геніально!

Melancolie – найвідоміший хіт “Черемоша” тих часів. Під шумок Софія Ротару навіть позичила його у родичів собі.



Відкрити / Коментувати

2021-09-30 19:54:27 І от у 1981-му керівництво “Черемошем” перебирає на себе молодий та енергійний співак, композитор і саксофоніст Олександр Сєров (екс-”Співочі юнги”, “Жива вода”). Так-так, той самий Сєров, що у далекому майбутньому ще “любитиме нас до сліз”.

Він намагається розтрясти нанесене Затуловським болотце всередині колективу. Пише для нього новий матеріал. А у 83-му випускає разом із ансамблем міні-платівку “Сентименте”. На двох піснях співають сестри Ротару, а на третій солює сам Сєров.

На “Сентименте” ВІА “Черемош” звучить як суміш італійської естради та модного на той час шведського диско. Повноцінна платівка могла б розвинути ідею із солодкоголосим тандемом вокалісток і вокаліста далі. А там і до слави “українських АВВА” недалеко.

Але не судилося.



Відкрити / Коментувати

2021-09-30 19:51:57 Приготуйтеся до сюжетного повороту в стилі індійських фільмів. У Софії Ротару є рідні сестри та брати! І деякі з-них колись навіть виступали в одному ансамблі...

У 1979-му ВІА “Червона Рута” разом із Софією Михайлівною підступно переманюють до Ялти. Вакантне місце у чернівецькій філармонії потрібно було заповнити новим ансамблем. Створити його доручили композитору Леоніду Затуловському. До того чоловік іноді писав для “Смерічки”, але жодним справжнім естрадним хітом за життя не відзначився. Зате з часом яскравіше проявив себе у симфонічній музиці.

З назвою колективу Затуловський довго не заморочувався. Якщо Левко Дутківський свого часу просто визирнув у вікно і тицьнув пальцем у перше-ліпше дерево, то що тут думати — он у Карпатах річка тече, її тут всі знають. Хай буде “Черемош”!

Співати у “Черемош” Леонід Борисович запросив Ауріку та Лідію Ротару – рідних сестер Софії Михайлівни. Слава розкрученого прізвища мала б спрацювати. Та й і з піснями нічого вигадувати не треба: береш музичний спадок від “Червоної Рути” і кавериш скільки вистачить сил.

Однак публіка швидко втомилася від заслуханих до дір чужих хітів, а нічого нового “Черемош” їй запропонувати поки не міг. З цим потрібно було щось робити...



Відкрити / Коментувати

2021-09-13 19:47:13 Але, як я вже колись розповідав, успіх першого складу “Ватри” був нетривким. Невдовзі після виходу платівки чиновники звинуватили музикантів у націоналізмі та розігнали гурт.

У житті та творчості Лесі Боровець теж почалася затяжна чорна смуга. Вона надовго покинула Львів, а повернулася до міста аж у 90-х. На зміну тонким бароковим напівтонам у її стилі прийшла хмільна розгульність батярських пісень, які співачка каверила в гуртах “Львівське ретро” та “Галицька ревія”.

Одного разу на початку 2000-х Боровець випадково зустрілася з Янівським біля львівської консерваторії. Композитор на той час вже давно не писав естрадних пісень і переключився на музику для театру, погладшав, але мав добрий настрій. Потім Боровець та Янівський зідзвонилися перед Різдвом у 2005-му. Це була їхня остання розмова. Влітку того ж року композитора не стало. Леся Боровець пережила свого протеже на 14 років. Вона відійшла у кращі світи взимку 2019-го, не полишаючи музику до останніх своїх днів.

Безперечно, до дуету “Івасюк-Ротару” Янівському та Боровець було як до Марсу пішки. І причина тут точно не у вибуховому норові обох і тим більше не в рівні їхнього таланту. Я думаю, що причина – в обставинах, які їх оточували.

Як на мене, обидва просто народилися не в тому місці і не в той час. Бо кожного разу, коли я вмикаю “Сум Афродіти”, то уявляю собі Україну 70-х з альтернативної реальності – не совкову та забиту, а прогресивну та європейську. Україну, де навіть поп-музика може бути ось такою і має право не просто на існування, а на найвище визнання.

І розумію, що в “українському Billboard” ця пісня довго трималася б як мінімум у топ-10, загрожуючи скинути з першої сходинки “Червону Руту”. А сама Леся Боровець та ансамбль Богдана Янівського виступали б на розігріві у The Moody Blues чи Procol Harum на міжнародних гастролях.

Але мої фантазії – це лише мої фантазії. Бо хто про таких сьогодні взагалі пам'ятає? Але якщо їхні пісні таки перевидаються, а дописи про них пишуться – отже, все недарма.



Відкрити / Коментувати

2021-09-13 19:43:00 У 1973-му в кар’єрі Лесі Боровець відбувається новий успішний кульбіт. Дівчину запрошують на роботу до щойно створеного ансамблю “Ватра” при львівській філармонії.

Янівський на таке рішення своєї музи сильно ображається. До того ж, знаходяться недоброзичливці, що розсварили співачку та композитора на довгі роки. Янівський навіть намагався знищити записи з Боровець та перезаписати її пісні з іншими вокалістками. Але з цієї ідеї не вийшло нічого путнього.

Тим часом сама Боровець, аби якось заспокоїти свою совість, бере на першу і єдину платівку “Ватри” раннього складу (1975) пісню Янівського “Верховинська колискова”. Вона помітно вибивається із фольк-джазового звучання альбому своїм похмуро-психоделічним настроєм.



Відкрити / Коментувати

2021-09-13 19:41:35 А тепер повернемося до того ж таки літнього вечора 1967 року. Терпляче дочекавшись, поки юна Боровець договорить із високоповажним Ігорем Хомою, до неї підлітає захеканий молодик із курчавим розпатланим волоссям, в акуратному костюмі з краваткою за останнім фасоном.

Хлопець представляється Богданом Янівським і розповідає, що працює музичним редактором на львівському радіо, а у вільний від роботи час пише пісні, які, користуючись службовим доступом до студійної техніки, саме планує записати. Каже, що голос дівчини ідеально лягає на його мелодії.

Боровець розгублена. Одразу дві оманливі пропозицій за один вечір! Що обрати? Відмовити Хомі? Та це ж кар’єрне самовбивство! Чи послати під три чорти цього кумедного дивака? Але ж яка харизма, який вогонь в очах! Вирішила стріляти у двох зайців одразу...

А точніше, навіть у трьох. Вдень Леся Боровець бігала на пари до консерваторії, увечері виступала з “Медікусом”. А вночі, – наперекір забороні батьків, – засідала у студії львівського радіо та телебачення, аби записати перші пісні Янівського. У невеликому приміщенні співачці, композитору та його естрадно-симфонічному ансамблю ніде було розвернутися. Та попри скромні умови робота йшла легко і на куражі.

Платівка пісень Богдана Янівського за участі Лесі Боровець побачила світ аж у 1976-му. Її композитор розділив на двох із іншим колегою, Вадимом Ільїним. У релізі Боровець подарувала свій голос щонайменше двом шедеврам Янівського. Перший, – “Сум Афродіти”, – елегантний бароко-поп із лірикою Богдана Стельмаха в стилі неокласиків, присвячений давньогрецькій богині кохання, що безнадійно виглядає свого обранця за морським видноколом. Другий, – “В пустелі сизих вечорів”, – пісня на поезію опальної на той час, але культової нині Ліни Костенко, сповнена ніжної романтики та трагічної краси минулого кохання.

Жодна з пісень Янівського із платівки хітом не стала. І в умовах “совєтской дєйствітєльності” просто не могла стати. Бо така музика навіть для наших меломанів того часу звучала дуже вже як на “тоненького”.

А от Ільїну на платівці, до речі, пощастило більше. В композицію “Прощання” на слова Юрія Рибчинського він затягнув супердует Валерія Вітера (“Кобза”) та Ліни Прохорової (“Мрія”). Але про нього якось іншим разом.



Відкрити / Коментувати

2021-09-13 19:35:25 Cкучили за лонгрідами? Ну то тримайте!

Якщо ви читали або хоча б переглядали мій топ-100 пісень української естради (шукайте пост із посиланням вище), то могли звернути увагу на розкішну співачку Лесю Боровець та її таку ж розкішну баладу “Сум Афродіти”.

Зараз про Лесю Романівну якщо і згадують у сяких-таких ретроспективах, то зазвичай у зв’язку із ансамблями “Медікус” та “Ватра”, де вона працювала вокалісткою. Але окрім того Боровець мала ще й цікавий сольний експірієнс, пов’язаний із композитором Богданом Янівським. Про нього і поговоримо. Але давайте в порядку черги.

Влітку 67-го ще зовсім юна Cаша Боровець виступила на звітному концерті львівської музичної школи імені Соломії Крушельницької, яку щойно закінчила. Після виступу до дівчини підійшов Ігор Хома і запропонував їй попрацювати разом.

Сам Ігор Хома? Що? Так! До того часу він уже зарекомендував себе як головний джазмен Львова із ансамблем “Ритм”, що грав здебільшого кавери західних виконавців. Та на рубежі десятиріч музикант усвідомив, що час вже й свій матеріал писати, а заразом і пошукати цікаві голоси, які б могли його озвучити. Зі зміною концепції змінилася і назва гурту. Тепер він виступав під вивіскою “Медікус”, адже всі музиканти вчилися в місцевому медінституті.

(Ліричний відступ: великий допис про Ігоря Хому та "Медікус" теж шукайте вище)

Тож коли Боровець отримала пропозицію від самого Ігоря Хоми, то не могла повірити своєму щастю. Тепер, у складі “Медікусу”, вона виходила на сцену під псевдо “Леся”. Але на його вмовляння вступити до меду, де тусувалася вся “медікусівська” компанія, не піддалася. Серце підказувало йти до консерваторії...

У 2010-му компанія “Наш Формат” відшукала раритетні записи “Медікусу” із Лесею Боровець на фітах і видала їх окремим диском (разом із сольним каталогом співачки). Послухайте, як вона виконує на ньому Fly Me To The Moon. Виконує, треба сказати, не надо впевнено, наче поквапом, поганою (зі зрозумілих причин) англійською. Зате з настроєм та вокальними викрутасами у співачки тут все як треба.



Відкрити / Коментувати