читанка

2021-04-29 13:24:28 «Помаранчевий надувний пес», Дон Томпсон, Art Huss

«Буми, потрясіння та жадоба на сучасному арт-ринку» — такий підзаголовок у цієї книги економіста та маркетолога Дона Томпсона. Якщо ви думаєте, що ця книга пояснить вам чому одні картини продаються за шалені гроші, а інші нікому не потрібні роками, або що сталось з арт-ринком та як це працює – тоді не купуйте цю книгу. Бо Томпсон, звісно, згадує багатомільйонні угоди, карколомні кар'єри арт-консультантів та плітки з арт-ринку, але не розкриває ніяких таємниць. Бо ж він, напевне, знає правило маркетингу: розповідайте те, що й так на поверхні, а більше розповідайте тільки за великі гроші або взагалі ніколи.

Ця книга не так про експертизу, як про цифри, якими треба оперувати любителям поговорити про бізнес+мистецтво. З цікавого: ви знали що Кунс був одружений з порнозіркою Чічоліною, яка ще була депутаткою в італійському парламенті і запропонувала Садаму Хусейну секс в обмін на заручників? Так, там багато пліток, а ще «подейкують» та «кажуть».

Як стати класним арт-експертом в Крістіс або Сотбіс? Бути в потрібному місті у потрібний час (або дружити з внучкою Пікассо). Можливо, ця книга тому й захоплює багатьох людей. Бо вона про те, що ти можеш все, якщо удача буде на твоєму боці.

Готова обміняти цю книгу на щось ще про мистецтво. Наприклад, теж видавництва Art Huss. Хай живе буккросинг! Відкрити / Коментувати

2021-04-24 14:32:47 Фото з книги, взяла з сайту видавництва Fuel. А вище розповідаю про саму книжку Відкрити / Коментувати

2021-04-24 14:30:06 Поповнення в колекцію фотокниг!

Soviet Asia, про модернізм в Узбекистані, Казахстані, Киргистані та Татарстані. Політика забудови в цих республіках мала пропагандистський контекст: змінити візуальний простір на більш уніфікований, «московський», та змусити переселитись робітників у схожі будинки, де вони поступово забували свої традиції, та жили за однаковим графіком з однаковими меблями.

Якщо уважно розглядати фото, можна помітити національні елементи – плавні лінії, орнамент та навіть Ленін з вузьким розрізом очей. Дослідники модернізму та автори книги пишуть, що в мозаїках їм і дозволялось проявляти «національність», проте лише фольклорну (тут згадуються українські мозаїки з козаками, національних костюмах, тощо). Вони також пишуть, що більшість базарів перероблені з мечетей, а заможні жителі обирали життя в класичних будинках, а не нових багатоквартирних. Ще один момент, який дуже цікавий в цій книзі — майже всі архітектори не місцеві, а дослідники підкреслюють, що навіть в архітектурі переважав наратив про «великого брата росіянина».

Книжку (та ще багато інших) можна замовити в Bloop Books. Збираюсь поповнити колекцію ще радянськими зупинками, санаторіями та балканським модернізмом Відкрити / Коментувати

2021-04-23 09:42:15 ​​«Кіноревізія Донбасу 2.0», видавництво Довженко-Центру. Рецензія від нашої безцінної оглядачки світу мистецького нон-фікшну читанка.

Для початку я хочу, щоб ви запитали себе з чим у вас асоціюється Донбас? Я впевнена, що більшість скаже — шахтарі, терикони, а тепер і війна. Друге питання: звідки у вас взялись ці асоціації? Скоріше за все, в такому контексті і сприйнятті ви жили довгі роки, а формували це сприйняття медіа, телесюжети, можливо, фільми. «Кіноревізія Донбасу 2.0» не намагається розбити чи підважити ваші (наші) стереотипи. Навпаки, книга намагається розібратись звідки ці образи з'явились, кому це було вигідно та де вони заховані.

Насправді, ця книжка, оформлена як повністю чорний прямокутний предмет, про набагато більше, ніж образи Донбасу в кіно. Вона про причини шахтарських протестів (в статті Кирила Ткаченка), про появу голоса шахтарів (Катерина Яковленко), образи та пропаганду радянського кіно й культури (Ольга Брюховецька), наративи про окрему «країну» (Сергій Єкельчик), тощо. Загалом всі статті складаються в історію — від заснування перших підприємств (бельгійців, англійців, тощо) до протестів шахтарів у 90-х. А збірка різних фотографій в кінці книжки — річок, красивих будівель, трошки шахт і териконів, людей — ще більше наближає нас до (втраченого) середовища. Здається, це найкраще, що я читала про Донбас — без дурних стереотипів, звинувачень, зверхнього ставлення і ставлення, як до Іншого, а значить чужого.

«Кіноревізія Донбасу 2.0» на прикладах показує і розбирає дію радянської пропаганди в культурі: чіткі образи, увага до кожної деталі, неможливість інтерпретацій та навіть мова, яка має звучати в конкретних сценах і формувати до неї ставлення. Бонусом в кінці — вибрані фільми, де події відбуваються на Донбасі. Дуже хочеться, аби таких книжок ставало більше: з культорологічним аналізом. Бо не буває мистецтва поза політикою.

Читаєте дуже легко, навіть тим, хто не підготовлений до літератури з кінокритики. Відкрити / Коментувати

2021-04-17 13:54:13 Трохи коміксів з майбутньої книги Відкрити / Коментувати

2021-04-17 13:50:07 АААААА, абсурдні та смішні комікси «Химерна планета» видадуть українською
Інопланетні герої роблять звичайні речі, які під зовсім іншим кутом здаються нелогічними та дивацькими.

«Перекладачка Олена Оксенич вигадала нові найменування речей світу «Химерної планети»: особисті зіркозатемнювачі, трясорідина, ногоштовхач, циліндр смерті та ще безліч не менш прекрасних назв. Чи зможете відгадати, як ми звикли називати ці речі на Землі?» — пишуть у видавництві «Мальопис». Передзамовити тут. Відкрити / Коментувати

2021-04-13 13:39:29 «Як ходити до музею», Йохан Ідема, Фабула.

Я скептично ставлюсь до книг, які збираються пояснити як робити щось і як бути кимось. Бо немає відповідей, як робити щось правильно, коли це стосується вашої особистої взаємодії. Однак, з книги «Як ходити до музею» дійсно можна взяти декілька порад:

Споглядайте за емоціями відвідувачів: так ви зможете побачити, як по різному можна сприймати один і той же твір мистецтва.
Якщо вам огидно або неприємно від картини/роботи – запитайте себе чому саме виникає така реакція і з чим вона пов'язана.
Заговоріть з випадковим «сусідом»: під час обговорення може відкритись новий сенс або деталі. А ще краще – візьміть з собою дитину, яка щиро сприймає мистецтво і задає багато питань (читайте більше в «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» Барб-Галль».
Розділіть відвідування експозиції на розмову з другом в музейному кафе (не в українських музеях, звісно), це допоможе знайти роботи, до яких варто повернутись або розпочати дискусію між собою.
Дуже класна ідея, яку не використовують українські галереї та музеї — запросити відвідувачів прямо під час монтажу, аби аудиторія могла поспілкуватись з художником напряму. Впевнена, що це б залучило багато людей.
Оберіть музику для відвідування музею. Автор називає це «подружіть Паркера з Поллоком».

Я дуже люблю книги, які стосуються музеїв, як професійні, так і для широкої аудиторії, як ось ця. Ось тут писала, що почитати про музеї. Готова на другу частину

А ось тут можна замовити книжку, щоб отримати ще більше порад. Ну і чекаємо закінчення локдауну, щоб увірватись в улюблені музеї Відкрити / Коментувати

2021-04-12 22:24:25 Детальний текст від сябрів білорусів про те, як видати свою книгу.

як написати видавцеві і як вибрати видавництво;
а що як я хочу видати самостійно;
чи спрацює краудфандинг і як зробити, щоб спрацював;
чи треба вкладати свої гроші.

та інші питання від/для молодих авторів. поки що у нас таких текстів не бачила, пніть у коментарі, якщо є Відкрити / Коментувати

2021-04-12 19:09:40 ​​«Експеримент / Кіно», Довженко-Центр.

У найбільшої (і єдиної) інституції, яка досліджує, зберігає і популяризує українське кіно є своя видавнича програма. @sho_to_read та Zeigarnik Effect обрали для початку дві книги, про які розкажемо в нашій (не)постійній рубриці «стежками нон-фікшину про кіно».

«Експеримент/ Кіно» — це друга частина антології української кінокритики 20-х років. Чим цікава ця антологія і чому вона актуальна 100 років потому? По-перше, 20-ті в українському кіно (і культурі загалом) — це справжній розквіт. Можна навіть сказати політ птаха, якому на височині, прямо у польоті, підрізали крила соцреалізмом і репресіями. Тоді працювало Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), в підпорядкуванні якого було три кіностудії, з десяток журналів про кіно, кінофабрики, українське кіно продавалось активно на захід, а актуальної літератури не бракувало взагалі. На ВУФКУ працювали головні діячі українського кіно: від Довженка до Могилевського, від Курбаса до Бажана. Але 1930 року все згорнули.

Я завжди кажу, що тексти в цьому збірнику так само експериментальні, як і фільми, про які пишуть в статтях. А кожна стаття наближається до мистецтва. Критики дозволяють собі (прости господи) цей самий експеримент — спробувати розглянути окремі кадри, запропонувати режисерам прийоми та вирішення ситуацій, розібрати сценарій, ще раз розпочати дискусію про авангард. Кожного разу, коли я читаю ці книги (а їх поки що три томи), хочеться кричати: ну де ж така критика? Невже авангард все і якісна крута критика все? Потім я згадую, що грошей немає, писання текстів про культуру зазвичай йде поряд з основною роботою, а актуальність вимірюється у переглядах.

Короче кажучи, раджу читати й « Аналіза/ Кіно»(вступ до теорії кіно), й «Слово/ кіно» про мистецтво сценаріїв. Кажуть, що будуть ще наступні томи, де фокус буде й на текстах, які ближчі до пропаганди комунізму, ніж до кінокритики. То чому варто це читати 100 років потому? Щоб детально, майже під мікроскопом, розглянути той період: побачити, як працює влада та пропаганда в культурі, що варто запустити й не втратити зараз. Ну і взагалі, ніколи не зайве просто почитати хороші тексти про кіно.

До зустрічі в огляді «Кіноревізії Донбасу 2.0», який вже на підході! Відкрити / Коментувати

2021-04-12 19:09:40 Скоро на каналі Zeigarnik Effect буде й розіграш книжки, тому підписуйтесь Відкрити / Коментувати