Історія та пам'ять

2021-12-29 20:44:54 ​​28 грудня Верховний суд Російської Федерації ухвалив рішення про ліквідацію міжнародного товариства «Меморіал». Під час підсумкового засідання представник Генеральної прокуратури РФ заявив, що «Меморіал» створював спотворений образ Радянського Союзу як терористичної держави.
 
Забороняючи «Меморіал» – організацію, яка послідовно відновлювала та зберігала пам'ять про жертв комуністичного терору, російська держава вчиняє черговий злочин проти історії та позбавляє мільйони людей, насамперед своїх громадян, права на правду про злочини СРСР та надії на відновлення справедливості.
 
Таке рішення Верховного суду РФ не є несподіваним для країни, в якій героїзують Сталіна. Воно є підтвердженням найгірших прогнозів щодо повернення Російської Федерації до найжорстокіших тоталітарних практик.
 
Вилущення з колективної пам'яті росіян знання про злочини, вчинені у період панування комуністичної влади та ідеології, сприяє відтворенню подібних практик сьогодні й у майбутньому, і не лише в Росії, а також на територіях російських сателітів. Репресії, арешти, катування стають звичним явищем також у Білорусі.
 
Легітимація сталінських практик у колективній пам'яті російського суспільства посилює загрози й у зовнішньополітичному вимірі. Риторика президента РФ наповнена не лише ностальгією за Радянською імперією, але й ревізіоністськими намірами щодо відновлення сучасною Росією тодішніх сфер впливу.  
 
Злочини радянського комуністичного тоталітарного режиму мають бути засуджені міжнародною спільнотою, так само як і злочини нацистського Третього Рейху. На Європейському континенті вже мають місце і збройна агресія однієї держави проти іншої, і спроба насильницької зміни кордонів, і застосування тоталітарних практик і нелюдського поводження з людьми. Сьогодні, як ніколи гостро, постала небезпека розгортання повномасштабної війни та повторення злочинів проти людяності. Влада Російської Федерації цілком вважає, що «може відновити» порядок часів сталінського СРСР. Це відбувається також через те, що правда про ті злочини так і не була повністю розказана, а винні не були засуджені.
 
Тому перед нами постає завдання не лише поширювати інформацію про злочини радянського комунізму, а й зробити все можливе, щоб і цей тоталітарний режим був засуджений на світовому рівні за злочини проти людяності, а щодо мільйонів жертв радянських репресій була вповні відновлена історична справедливість.
 
Графіка з фейсбук-сторінки «Меморіалу» Відкрити / Коментувати

2021-12-25 10:44:26 ​​Вітаємо з Різдвом Христовим та прийдешнім Новим 2022 роком!

Щиро дякуємо за співпрацю та увагу до роботи Українського інституту національної пам'яті.

Нехай рік, що надходить, буде роком успіхів, досягнень та нових можливостей!
Радісних свят! Відкрити / Коментувати

2021-12-21 17:32:30 ​​До річниці -ї річниці з дня народження видатного українського мецената та громадського діяча Євгена Чикаленка Український інститут національної пам'яті презентував документальний фільм «Меценат України – Євген Чикаленко».

У короткометражному фільмі розповідь про Євгена Чикаленка ведеться від імені історика, який здійснює подорож до місця народження, до рідної землі мецената. Пам’ять про нього пов’язується з об’єктами – пансіоном, де він вчився в Одесі, книжками, які він сам видавав та допомагав видавати українським письменникам і науковцям, після цього знайомства з одеським періодом розпочинається подорож. Залізнична станція, де Чикаленко сідав на потяг і прибував додому, і де так само бували Володимир Винниченко, Сергій Єфремов та інші друзі Чикаленка. Нарешті, Перешори – руїни храму, побудованого родиною Чикаленка, і його земля.

У той же час, Укрпошта вводить в обіг поштову марку із зображенням портрету Євгена Чикаленка. Випуск марки ініційовано Українським інститутом національної пам’яті. Погашення марки «Євген Чикаленко. 1861-1929» спеціальним поштовим штемпелем «Перший день» відбудеться у Києві. Марка випущена тиражем 130 тисяч примірників. Номінальна вартість марки – V (еквівалент 10,50 грн), що відповідає тарифу на пересилання листа масою до 50 г у межах України. Відкрити / Коментувати

2021-12-14 10:00:37 ​​Пам’ятаєте, у липні цього року вийшла стаття Путіна про буцімто «історичну єдність» українців і росіян, яка наробила чимало галасу?
На нещодавньому Київському безпековому форумі відомий американський історик Тімоті Снайдер проаналізував цю статтю – про що вона насправді? чому з’явилася саме зараз, через 7 років після нападу на Україну?

Ось лише найцікавіші тези:

Немає історії Росії, яку може розповісти пан Путін. Він може розповісти історію про певні взаємовідносини з Україною, які з певних «містичних» причин зіпсувалися.

У викладі Путіна Україна та Білорусь в цій історії відіграють роль своєрідних милиць. Росія не може розповісти історію про саму себе, тож ця історія ґрунтується на інших народах.

Росія на чолі з Путіним вторглася в Україну, аби могти розповісти щось на кшталт історії про те, хто такі росіяни. І ця історія, що жахливо для Росії, – тотально негативна.

Пан Путін – старіючий лідер деспотичного режиму. Деспотичного режиму, який провалився у власних прагненнях. Він не зміг зробити Росію незалежним гравцем міжнародної політики, натомість Росія стала залежною від Китаю. І він не зміг зблизити Росію та Україну. Навпаки – напавши на Україну, Росія на довгий час стала ворогом. Тож на цьому етапі кар’єри Путіну залишається лише приховувати ці провали за брехнею.

Поширюємо виступ з дозволу організаторів Київського безпекового форуму
Текстова версія Відкрити / Коментувати

2021-12-11 11:26:19 ​​ грудня вшановуємо пам'ять євреїв Криму та кримчаків, які стали жертвами геноцидної політики Третього Райху.

Згідно з переписом населення 1939 року, в Криму проживало 65 452 євреї, з яких, ймовірно, понад 7 тисяч - були кримчаками. Кримчаки - це окрема етнолінгвістична спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою і є одним з корінних народів Криму.

Більшість представників єврейського та кримчацького населення розстріляла айнзацгрупа "Д" поліції безпеки СД під командуванням оберфюрера СС Отто Олендорфа.

Після вигнання нацистів із Криму живими лишалось лише 499 осіб. Однак, серед жителів Криму були й ті, хто під страхом смерті, рятував євреї та кримчаків. Наразі відомо 68 імен Праведників народів світу з Криму

На фото "поле смерті" під Сімферополем. Джерело: Радіо Свобода. Відкрити / Коментувати

2021-12-10 16:36:38 ​​Вау-новина:
Віртуальний музей російської агресії назвали кращою ініціативою у сфері історичної пам’яті стосовно російської збройної агресії

До Міжнародного дня прав людини 10 грудня Коаліція організацій, що опікується захистом прав постраждалих від конфлікту, відзначила найважливіші ініціативи у сфері захисту прав постраждалих від збройного конфлікту в Україні.
Дякуємо коаліції та всім партнерам проєкту Відкрити / Коментувати

2021-12-06 12:28:08 ​​ років - Збройним Сила України!

Цей день відзначається щорічно 6 грудня - в день ухвалення закону України "Про Збройні сили України".

Збройні Сили України - це військове формування, на плечах яких оборона України та захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Дякуємо захисникам України, які стоять на сторожі нашого спокою, адже держава існує допоки є ті, хто готовий її захищати. Спокій наших осель та мирне небо, море та тверда земля під ногами - це ваша заслуга.

Вітаємо з 30-річчям Збройні Сили України!

Віримо у ЗСУ! Відкрити / Коментувати

2021-12-05 13:02:15 ​​«Немає загадки таланту, є вічна загадка любові».

Це слова одного з найбільш проникливих новелістів із покоління шістдесятників – Григора Тютюнника. Сьогодні, 5 грудня, виповнюється 90 років від його дня народження.

Доля приготувала письменнику чимало випробувань. Шестирічним він втратив батька, якого заарештували в 1937-му за доносом сусіда – більше рідні його так і не побачили, не збереглося ні фото, ні могили. Хлопця забрала до себе на виховання родина старшого батькового брата Филимона на Луганщину. Там він навчився розмовляти і писати російською. У Харківський університет вступав саме на російську філологію, і перші свої твори писав російською мовою.

До рідної мови повернула дружина Людмила, теж родом із Полтавщини, а також старший брат-письменник, який в одному із листів дорікнув Григорові: «От ти пишеш по-російськи… Ну що ж, як воно вже так склалося, пиши. Тільки знай, братику, мова – душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу не через їхню мову, сиріч душу? Ти обов’язково зайдеш у цей тупик і потупцяєш назад, шкодуючи, що змарнував стільки часу. Тоді згадаєш мене!».

В літературу Григір Тютюнник прийшов уже досить зрілою людиною – після тридцяти. А до того були «робітничі університети»: Зіньківське ремісниче училище, «щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день», які рятували його і маму під час голоду 1946–1947 років; робота на заводі Малишева в Харкові, звідки втік, захворівши на сухоти, за що відсидів 4 місяці у колонії; колгосп; будівництво шахти під Дебальцевим; чотири роки в армії на Далекосхідному флоті; вчителювання на Донбасі.

Весь цей життєвий досвід пізніше вилився у його новелах. Як сказав Тютюнник одному доскіпливому літератору, який намагався випитати секрет його творчості: «Є! Передаю секрет: біль. Повна душа болю».

Болючими стали для письменника і 1970-ті, коли його ім’я партноменклатура занесла до «чорного списку» і заборонила друкувати або нещадно цензурувала. Його намагалися «перевиховати», за ним стежило КГБ, його рукописи повертали, навіть не пояснюючи причину відмови. Тютюнник важко переживав це. Одного разу він з болем кинув: «Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?».

У 1980-му році наче ситуація змінилася – Григору Тютюннику присудили премію імені Лесі Українки за повісті «Климко» та «Вогник далеко у степу». Втім, «приручити» письменника так і не вдалося: у ніч із 5 на 6 березня 1980-го Григір Тютюнник наклав на себе руки. У руці він стискав передсмертну записку: «Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть». Відкрити / Коментувати

2021-12-04 11:47:03 ​​ Видатний режисер, класик європейського кіноавангарду, збирач української документальної спадщини. Сьогодні в рубриці #ЄвропаЦеМи розповідаємо про Ежена Деслава.

Справжнє ім’я одного з найкращих кіносценаристів Європи – Євген Слабченко. Він народився у 1899 році у селянській родині в містечку Таганча на Черкащині. Ще змалку хлопець захопився скаутським рухом. Навчаючись у Білоцерківській гімназії, Євген став одним із засновників дружин бой-скаутів у Наддніпрянщині. А згодом створив першу дружину українських скаутів у Києві.

Під час революційних подій 1917–1921 років Слабченко був у найближчому оточенні лідерів Української революції Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Його включили до складу Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки у США, в якій він пропрацював близько півроку.

Після цієї роботи Євген залишився в Європі. Жив у Відні, Празі, потім переїхав до Парижа, де в 1920-х розпочалася його кінокар’єра. У цей час Євген захопився кіно – популярним на той час видом мистецтва – та став слухачем навчальної кіностудії.

Окрім кінематографії, Слабченко активно займався літературною та журналістською діяльністю, а згодом зайняв чільне місце серед кінокритиків того часу. Свої матеріали він підписував творчим псевдонімом – Ежен Деслав: французьке de slave, що означає «зі слов’ян».

У 1927 році відбувся тріумфальний дебют молодого кінорежисера зі стрічкою «Старі замки». Далі з’явилися його експериментальні фільми «Марш машин», «Електричні ночі» та «Монпарнас», яким судилося увійти до класики кіноавангарду.

Під час Другої світової війни митець виїхав до Канади, де зацікавився проблемою збереження документальної спадщини українців. Повернувшись до Франції, Слабченко розпочав активну роботу над пошуком українознавчих матеріалів та архівів, залучаючи до цієї справи своїх співвітчизників.

Станом на червень 1962 року Світова бібліотека україніки Євгена Слабченка налічувала понад 4000 книжок про Україну та українську культуру вісімнадцятьма мовами світу. Вже у 1963 році митець започаткував приватну книгозбірню у Ніцці, яка стала доступною для всіх охочих. Цим він прагнув відкрити Україну світу, інтегрувати українську культуру в західноєвропейський простір та засвідчити її багатовікову історичну спадщину. А також українець заснував у Франції Товариство друзів українського кіно.

Проте головною справою свого життя Євген Слабченко називав написану ним «Дипломатичну історію України». На жаль, ця книга не встигла вийти в світ за життя автора, який раптово помер восени 1966 року. Лише у 2016 році ця праця була видана українським видавництвом «Кліо» на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України. А також вже за незалежності земляки віддали шану режисеру та промоутеру українського кіно й української культури, заснувавши у Білій Церкві кінофестиваль сучасного експериментального кіно «Деслав Сінема Фест».

P.S. Рубрику про історичні та культурні зв'язки України з іншими європейськими країнами Український інститут національної пам'яті веде спільно з Офіс Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Відкрити / Коментувати

2021-12-03 11:46:44 ​​ Світ ловив його та не спіймав. Сьогодні 299 років з дня народження видатного українського філософа та літератора Григорія Савовича Сковороди.

Син козака-шинкаря, Сковорода студіював науки у Києво-Могилянській академії. Викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, а згодом став мандрівним вчителем на Слобожанщині. Вів життя аскета та відмовлявся бути придворним мислителем при російській імператриці Катерині.

Власну філософію описував у піснях, байках та діалогах. За життя не надрукував жодного твору. Філософські пошуки спрямував навколо етики. У своїх поглядах опирався на хитросплетіння біблійного вчення та античної філософії, зокрема стоїцизму та неоплатонізму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Придумав ідею "сродної праці", яка базується на принципі, що щастя людини можливе лише коли вона робить справу, яка до душі.

Ось лише кілька влучних афоризмів Григорія Савовича Сковороди.

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.

З видимого пізнавай невидиме.

Чисте небо не боїться блискавки та грому. Відкрити / Коментувати