Історія та пам'ять

2021-12-02 10:00:48 ​​#анонс
6 грудня, у День Збройних сил України, разом із Жіночим ветеранським рухом та Національним музеєм історії України у Другій світовій війні проведемо показ відео з проєкту «Жінки, які загинули за Україну» та дискусію «Жінки в українській визвольній боротьбі у 20–21 століттях. Чи місце жінки в армії?»

З 2014 року на російсько-українській війні загинули 20 хоробрих захисниць. Водночас навіть за останні сім років жодна жінка-військовослужбовиця не була нагороджена найвищою державною нагородою «Герой України». У цьому році Жіночий ветеранський рух зробив подання на присвоєння цього найвищого звання трьом героїням відеопроєкту: Ірині Шевченко, Сабіні Галицькій та Наталії Хоружій. Кожна з них загинула на російсько-українській війні, рятуючи життя інших.

У День Збройних сил України ми хочемо спільно поговорити про жінку на війні:
чи (не)жіноча справа війна?
що мотивує жінок добровільно йти захищати свою країну?
чи жінка в армії – це феномен лише останніх років?
чи користуються жінки в сучасній українській армії тими ж повноваженнями і правами, що й чоловіки?

6 грудня, початок о 16:30
Де: Національний музей історії України у Другій світовій війні (Київ, вул. Лаврська, 27)

Розпочнемо подію показом фільму про Катерину Носкову. Катерина воювала у складі 57 окремої мотопіхотної бригади, загинула в серпні 2015 року під Горлівкою, рятуючи пораненого під мінометним обстрілом. Їй було 26.

Після показу відбудеться презентація відеопроєкту і панельна дискусія «Жінки в українській визвольній боротьбі у 20–21 століттях. Чи місце жінки в армії?».

Учасники:

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті;
Тетяна Швидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації «Експертний корпус», модераторка розмови;
Андріана Арехта, ветеранка;
Андрій Козинчук, військовий психолог;
Оксана Іванців, правозахисниця, громадська активістка, засновниця проєкту «Що таке пам’ятати». Відкрити / Коментувати

2021-12-01 12:01:38 ​​1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України.

На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності.

Референдум відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній республіці Крим, Києві та Севастополі. У ньому взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) проголосувала «За».

Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19 % громадян, у Севастополі — 57,07 %; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80 % виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність проголосувало понад 95 %, у решті областей — понад 90 % громадян.

Уже наступного дня, 2 грудня, Україну визнали перші дві держави - Канада та Польща. За ними до кінця тижня - Угорщина, Латвія, Литва, Росія, Болівія, Аргентина, Болгарія, Куба, Хорватія, Чехословаччина.

Одночасно з референдумом 1 грудня відбулися перші в історії незалежної Української держави вибори президента України, на яких главою держави був обраний Леонід Кравчук (61,59 відсотка голосів). Другий результат на виборах президента здобув В’ячеслав Чорновіл (23,27%), а на третьому місці опинився Левко Лук’яненко (4,49%). Загалом балотувалися 6 кандидатів. Відкрити / Коментувати

2021-11-30 16:39:20 Він стояв біля джерел українського фанку, диско та попмузики, яку радянська влада намагалась накривати однорідною вивіскою "естрадна музика". Сьогодні своє 70-річчя святкував би український співак та Герой України Назарій Яремчук.

Народився Назарій Яремчук у селі Рівня, що на Буковині, у сільській багатодітній родині. Батьки Яремчука були артистичними людьми: батько співав в церковному хорі, а мати грала в Народному театрі. Дванадцятирічним Назарій втратив батька, і мати була змушена віддати сина навчатись в школу-інтернат.

У 1969 році Яремчук працює сейсмологом в геологічній експедиції, того ж року керівник вокально-інструментального ансамблю "Смерічка" Левко Дутковський запрошує 18-річного тенора у колектив. За рік виконавець вступає на географічний факультет Чернівецького університету та знайомиться з молодим композитором та студентом медінституту Володимиром Івасюком, який написав перший шлягер для гурту "Смерічка" - "Червона рута".

За рік Яремчук спільно з колегою по ВІА "Смерічка" Василем Зінкевичем та тоді молодою викладачкою Чернівецького культосвітнього училища Софією Ротару знімається у телемюзиклі "Червона рута", що приніс широку популярність гурту та можливість займатись професійно музикою в СРСР.

У 1975 році популярний ансамбль переживав партійні цькування за нерадянський характер музики. Врешті-решт - Василь Зінкевич переїжджає до Луцька, де виступає у гурті "Світязь", а Яремчук починає працювати старшим інженером на катедрі економічної географії Чернівецького університету. Однак любов до музики взяла гору і зовсім скоро Яремчук повертається до філармонії.

За три роки співаку присвоюють звання заслуженого артиста. В цей період ВІА активно гастролює в Чехословаччині та Східній Німеччині. Однак під кінець 1970-тих популярність гурту падає, зокрема через постійні зміни складу. Після повернення в гурт Левка Дутковського, "Смерічка" вкотре переорганізовується і в ансамблі лишається лише Назарій Яремчук та Павло Дворський.

У 1980-тих у складі "Смерічки" Яремчук активно гастролює Радянським Союзом та бере участь у низці музичних фестивалів. Також Яремчук неодноразово дає концерти в зоні бойових дій в Афганістані та в зоні ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС.

Після відновлення Незалежності України у 1991 році, Яремчук веде активну гастрольну діяльність закордоном, насамперед в місцях, де є велика активна українська діаспорна громада - Канаді, США, Бразилії. В цей час артист знайомиться зі своїм старшим братом Дмитром, який був членом мельниківської ОУН та зумів мігрувати до Канади в 1940-х роках. Йому та іншим мігрантам Яремчук присвятив пісню "Лелека з України".

У 1993 році артист дізнався, що хворіє на онкологію. Попри всі зусилля західних фахівців з медицини, здоров'я співака було не повернути. Помер Назарій Яремчук 1995 року. Як справжній артист він виступав до останніх днів свого життя. У 1996 році Назарія Яремчука посмертно нагороджено Шевченківською премією. Відкрити / Коментувати

2021-11-26 17:36:15 ​​ Меморіальні заходи на вшанування жертв Голодомору 1932 – 1933 років, масових штучних голодів 1921 – 1923 та 1946 – 1947 років відбудуться на території Національного музею Голодомору-геноциду у Києві (вул. Лаврська,3).

Програма заходів:

15:30 - Молитва за вбитими голодом за участі глав українських церков на площі біля Свічі пам’яті Національного музею Голодомору-геноциду у Києві
16:00 - Загальнонаціональна хвилина мовчання.
16:01 - Звернення Президента України Володимира Зеленського у День пам’яті жертв голодоморів. Акція «Запали Свічку пам’яті»

Долучитися до заходів може кожен бажаючий. Просимо дотримуватися обмежувальних заходів: одягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема захисних масок, дотримання між учасниками фізичної дистанції не менш як 1,5 метра та врахування необхідності вакцинації для запобігання поширення захворювання.

Український інститут національної пам’яті закликає вшанувати пам’ять убитих голодом у Голодоморі 1932 – 1933 років та долучитися до акції “Запали Свічку пам'яті” і 27 листопада запалити свічку і залишити її на підвіконні своїх домівок у пам'ять про мільйони вбитих голодом українців Відкрити / Коментувати

2021-11-26 15:45:48 Продовжуємо серію дописів про спогади людей, які в дитячому віці пережили жахи Голодомору 1932-33 років.

Письменник і журналіст, автор книг «Київські фрески» та «Неопалима купина» Сергій Плачинда пережив Голодомор на Кіровоградщині, в селі Масляниківка. В червні 1933-го йому виповнилося п’ять років. Із дітей з усього села в живих лишилося двоє: він і сусідська дівчина Оля. Від смерті їх оберігали всім селом.

«Мій батько був серед перших, хто в Україні заговорив про Голодомор, свідком якого був. Ще у 1947-му році. За спогадами батька, в газеті «Кіровоградська правда» оголосили конкурс на найкраще оповідання. Батько написав три: два про війну, а третє – про свого діда Максима. Його розкуркулили, і в 1933-му він поїхав у Єлисаветград роздобути для онука шматок хліба. Діда по дорозі зарізали і з’їли. Публікації оповідання батько не дочекався. Пішов до голови журі конкурсу Віктора Яроша. Той сказав: "Дорогий Серьожа, візьми свій рукопис, винеси його через чорний вхід, щоб ніхто не бачив. А потім спусти в клозет". Про це батько напише лише через півстоліття. Теж – одним із перших», - згадувала його дочка, журналістка Галина Плачинда.

Сам Сергій Петрович неодноразово розповідав у численних інтерв’ю про жахливі картини, які зберегла його дитяча пам’ять. Зокрема у інтерв’ю газеті «Нація і держава», 16 червня 2010 року

https://telegra.ph/Spogadi-pro-Golodomor-Serg%D1%96ya-Plachindi-11-26 Відкрити / Коментувати

2021-11-25 12:05:15 Цього року виповнюється 75 років масовому голоду 1946-47 років.

Причиною голоду стала сукупність факторів, серед яких страшна посуха, повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства із США в рамках ленд-лізу. А також – показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму.

За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України у 1946-47 роках надсмертність в Україні перевищила 700 тисяч осіб, більше чверті жертв – діти до 14 років. Багато свідків штучного голоду 1946-47 років досі живі.

Ролик створено Українським інститутом національної пам’яті спільно зі студією «Диваки-продакшн».

У ролику використані історичні фото та відеоматеріали із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного та матеріали виставки «Lend-lease – зброя перемоги. Що замовчувала радянська пропаганда?».



Відкрити / Коментувати

2021-11-24 16:04:45 Продовжуємо серію дописів про спогади людей, чиє дитинство було змарноване Голодомором 1932-33 років.

Голодомор застав родину Плаксіїв у селі Маньківка на Вінниччині. Галі тоді було шість років. А ще в батьків була дворічна Марія, одинадцятирічна Явдокія та чотирнадцятирічна Фросина.
Батьки мали землю, були дуже господаровиті. Аби вижити під час колективізації, мусили віддати у колгосп худобу і весь реманент. Нові хазяї з колгоспу навіть бляху здерли з хати і накрили нею зерносховище. Якимось дивом лишилась корова – саме вона і врятувала родину. Хоча й бідували всі дуже.

Галина Плаксій прожила 80 років, виховала трьох дітей. Одна з них – відома поетка Наталка Поклад. Саме вона і записала спогади мами про ті страшні часи

Також закликаємо долучитися до акції “Запали Свічку пам'яті”. 27 листопада, після 16:00 засвітити свічку і залишити її на підвіконні в пам'ять про мільйони замучених голодом українців.

https://telegra.ph/Spogadi-pro-Golodomor-Galini-Plaks%D1%96j-11-24 Відкрити / Коментувати

2021-11-23 18:25:58 ​​ 23 листопада на 97-му році життя помер у Харкові Ігор Федорович Маліцький – колишній в'язень нацистських концтаборів та вчений у галузі машинобудування.

Ігор Маліцький народився 1925 року у харківській родині службовців. До війни встиг закінчити 8 класів середньої школи. У 1943 році нацистські окупанти примусово відправили його на роботи до Німеччини. Дорогою, на території Чехословаччини, Маліцький зумів утекти, але потім його знову заарештували та відправили у в'язницю міста Кладно. Після цього Ігорю Маліцькому довелося пройти через концтабори Терезін, Аушвіц, Маутгаузен та його філію "Лінц 3". У таборах йому витатуювали номер – "188005". На початку травня 1945 року він взяв участь у повстанні та з групою в'язнів пішов назустріч Червоній армії.

До 1950 року Маліцький служив в артилерії у складі радянських військ в Австрії та Німеччині. Після демобілізації навчався у Харківському гірничому інституті, де спеціалізувався на гірничій електромеханіці. З середини 1960 років працював в Українському заочному політехнічному інституті (тепер – Українська інженерно-педагогічна академія). Опублікував понад сто наукових праць та понад 80 навчальних посібників, автор 15 авторських свідоцтв і патентів. Шість його учнів стали кандидатами технічних наук. Відзначений відомчими та державними нагородами за наукову працю.

Окрім наукової діяльності, Ігор Маліцький завжди займав активну громадянську позицію, працював з молоддю. У 2017 році підтримав звернення до президента щодо заборони експлуатації тварин у цирках та дельфінаріях. Регулярно відвідував позиції ЗСУ у зоні АТО/ООС та засуджував російську агресію проти України.

Спогади Ігоря Маліцького зафіксовані у книзі "В'язні з України в концтаборі Маутгаузен: історія та пам'ять", яка була видана за підтримки Українського інституту національної пам'яті. Відкрити / Коментувати

2021-11-23 13:14:09 Цього року виповнюється сто років від початку масового голоду на Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. В Україні це був перший масовий голод, що став наслідком поразки Української революції 1917-1921 років.

Масштаби голоду на півдні України більшовики всіляко приховували, ведучи мову лише про «продовольчі труднощі». Нині Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України оцінює втрати українців від надсмертності в 1921-23 роках на рівні 935,8 тисяч осіб. 40% із них становили діти до 14 років.

Масовий голод пригасив і селянський повстанський рух, що ширився Україною. Більшовики це врахували. Уже за десять років вони застосують практику «впокорення голодом», організувавши в Україні штучний Голодомор-геноцид, щоб закріпити свою політику на окупованих землях.

Ролик створено Українським інститутом національної пам’яті спільно зі студією «Диваки-продакшн». У ролику використані історичні фото та відеоматеріали із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного.



Відкрити / Коментувати

2021-11-22 18:09:15 ​​ листопада у селі Базар Народицької селищної територіальної громади Коростенського району Житомирської області відбулось вшанування вояків Армії УНР, які брали участь у Другому Зимовому поході та були полонені й розстріляні більшовиками поблизу села.

"Ми відзначаємо день Гідності та Свободи та згадуємо сьогодні не тільки Революцію на граніті, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності, але й Українську революцію 1917-1921 року. Ця пам‘ять робить нас сильними, допомагає відчути, що вільний дух непереможний, що він об‘єднує людей доброї волі навіть через багато поколінь", - зазначив голова УІНП Антон Дробович.

Вшанували 361 вояка Армії УНР військовим церемоніалом Збройних Сил Україні. У заходах взяли участь військовослужбовці Окремого президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького, Сил спеціальних операцій Збройних сил України, а також курсанти Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова та представники Міністерства оборони та Генерального штабу ЗСУ. Відкрити / Коментувати