Віршолюб

2022-02-07 17:10:00 ​#поезіяпідписників

​ В Е С Н Я Н К А

В багатотисячній паралельній реальності
де губити нічого, навіть самого Cебе
коли взяти нічого, обійняти нікого
там... Я чомусь згадую Тебе...

Ті віковічні гарячі Зими, що спопелили всіх і все —
мені немає чим їх гасити, топити і гнати геть!
Я лечу вгору, в яму, що немає їй кінця,
де лихо лиш спіткає, де чатує на мене лиш Вона..

Вона вимагає, труїть і прагне свого.
Їй мало того, що інші звуть Любов'ю
Їй треба крові, гасл і хоругв
мечів, списів і зламаних душ.

Зима — товаришка її
знає як притупити біль,
Гордість — то її поводир.
Я вип'ю чашу цю сповна.
Заклик(н)аю: нехай прийде вічна Весна!

Словесний Фізик Відкрити / Коментувати

2022-02-06 22:27:46 Не варто вже! Не поривайся і не клич...

Не варто вже! Не поривайся і не клич!
Усі стежки загорнуті в сувої
Десь там за пам’яттю,
За світом потойбіч.
І тільки власні кроки за собою.

Та мариться: два силуети у вікні,
Мов дрібки сонця, встромлені жарини
У чорноводдя ночі, ґанок, вікна у вогні
І смолоскип червоної жоржини.

Вдивляюся у себе, наче звіддаля.
Щось є в душі, чого повік не збутись.
Невже це я! Кричить під серцем немовля
Ще ненароджене, а вже забуте.

Отож не клич, не варто! Прощавай!
В моїм житті усе нормально буде,
Хоч мрій моїх розхитаний трамвай
Обплутаний мільйонами огудин.

Лариса Коваль Відкрити / Коментувати

2022-02-03 18:53:10 Душі закортіло на люди...

Душі закортіло на люди,
а людям було не до душ…
Казали, що з нею не будеш
крутитися, наче вуж.

Вона не годує злиднів,
а просить уваги і часу…
І перед душею завидна
гримів у дверях засув.

Душі не було де присісти,
сплакнути, розвіяти шок.
Довкола одні аферисти
чіпляли усіх на гачок.

Общипували товстосуми:
“Ну що то вона за річ?
Якої потрібно суми,
щоб з нею провести ніч?”

Шамани тягли на арканах,
вдаючи із себе богів,
підпоювали дурманом,
заплутували в борги.

Були б затоптали в бруді
п’яниці, повії, бомжі,
не вирви з хмільного блуду
архангельські крила душі.

Відтоді тривожно-займиста,
ненависна владі гроша,
далеко-далеко за містом
живе наодинці душа.

Іван Ольховський Відкрити / Коментувати

2022-02-02 17:00:04 #поезіяпідписників

СПЛІН

бувають жінки що спустилися прямо з небес
вони розмовляють з ангелами коли п’ють віскі
у них життя повне пригод а найбільше чудес
тільки мучить постійно їх сплін паризький

вони повні любові мов річище після дощу
у них погляд налитий розпеченими ночами
віддаватись їм страшно немов віддатись мечу
але краще за це ніколи не трапиться з вами
коли вони люблять вагітніє чорна земля
їхні стогони вводять у транс жителів пекла
вони можуть у шторм пірнути із корабля
коли вириває троси з такелажних петель

коли обнімають то ніби в останній раз
якщо вже цілують стається панічна тривога
їхній красі не потрібно дешевих прикрас
з ними так мало добра й так багато лихого

тіла в них по ночі парують гарячі й липкі
їхній спокій пильнують кошмари темні й солодкі
їм щоб прибути завжди бракує квитків
їм щоб піти вистачає сварок коротких

на шкірі у них запеклись невідомі міста
в яких ночували лиш раз і то ненароком
там ранок існує для того щоб зняти з хреста
там цілунки печуть неначе рани глибокі

мені пощастило одну із таких я зустрів
наче випив отрути і тут же запив антидотом
ти вийшла з моїх занедбаних київських снів
щоб додати до них прекрасну паризьку скорботу

Павло Матюша Відкрити / Коментувати

2022-01-31 19:14:00 ​​ Не треба слів, пророщених в теплі...

Не треба слiв, пророщених в теплi,
Пустопорожнiх дзвоникiв на збруї –
Ти ж не питаєш вазу на столi,
Чому вона за лiтом не сумує,

Не докоряєш стомленим дверям,
Що зустрiчi з тобою не зрадiли…
Ти зайвих почуттiв безглуздий крам
Розмiнюєш на дотики до тiла.

Як їх багато: промiнь, вiдблиск, снiг,
Тепло крижини, наче нiжнiсть ката…
А я вже так стомилася од них,
Що втому перестала вiдчувати.

То що? Я занiмiла. Я мовчу.
Напнулася на лiжку, мов вiтрило…
Чого ти хочеш? Запитай свiчу,
Чому вона на ранок догорiла.

Марина Брацило Відкрити / Коментувати

2022-01-31 15:14:09 Є 2 способи почати говорити красиво:

1. Читати стопками книги, наукові доповіді та вивчати нудну граматику. У результаті витратити багато часу і забути більшість слів.

2. Читати канал «Лексико́н». Переглядати розумні слова, сленг і прикольні слівця в простих картинках.

Підписуйтесь і нехай друзі офігуватимуть: «Як він так гарно говорить?» @lexic_on Відкрити / Коментувати

2022-01-30 18:27:23 Юрій Андрухович Відкрити / Коментувати

2022-01-30 17:00:02 #поезіяпідписників

Мистецтво ніколи не спить

я сьогодні бачив лисицю
яка лизала руки та шию
а потім вбирала мої слова
які прилипали, наче будяк

вона кликала своїх друзів
зайця, ведмедя та їжака
вони слухали мої твори
і кожен думав по-своєму

хтось написав собі книгу
додавши щось своє
а потім видавав підпільно
під чужим псевдонімом

анонім здобуває славу
до нього приходили інші
щоб послухати те
що раніше ніколи не чули

надихнувшись чужими ідеями
вони писали й додавали від себе
і це знову для всіх буде свідчити
що мистецтво ніколи не спить

Сич Відкрити / Коментувати

2022-01-27 17:10:00 ​​ Над посіченим січнем...

Над посіченим січнем
Від зимової стоми
Стоїмо
пересічні
незнайомо-знайомі.
Кожен погляд – як здогад,
Кожен порух – як слово.
І чекаємо Бога
для своєї Любові.
І чекаємо дива
(Кажуть, див не буває),
Ідучи несміливо
Через пекло до раю,
Через лютий у літо,
Через літо… у січень,
І блукаємо світом,
І шукаємо Вічність…

Опиняється в хмарах
Від зимової стоми
Непарована пара
Незнайомо-знайомих…

Анна Багряна Відкрити / Коментувати

2022-01-26 17:32:00 #поезіяпідписників

Замели сніги мою печаль...

Замели сніги мою печаль,
Заховали в землю томні сльози
Залишилася душа на самоті,
Опустошена й опалена морозом.

Без любові, мрії та надій
Починало серце деревіти,
Замели сніги мою печаль,
Не лишивши приводу радіти.

Та й дорога ця вела у нікуди,
Розуміючи: немає вже звороту,
Я давала тобі цілий океан,
А ти знову вибирав чиєсь болото.

Ну ось так і помирали почуття,
Із байдужістю в холодному двобої.
Замели сніги мою печаль,
Не лишивши часу для любові...

Марія Голяк Відкрити / Коментувати