Віршолюб

2021-04-22 12:00:05 Олександр Олесь

О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…

Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною. Відкрити / Коментувати

2021-04-18 19:00:02 Ліна Костенко

А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас. Відкрити / Коментувати

2021-04-14 14:00:08 Леся Українка

Зорі, очі весняної ночі!
Зорі, темряви погляди ясні!
То лагідні, як очі дівочі,
То палкії, мов світла прекрасні.

Одна зірка палає, мов пломінь,
Білі хмари круг неї, мов гори,
Не до нас носила вона промінь,
Вона дивиться в інші простори…

Інша зіронька личко ховає
В покривало прозореє срібне,
Соромливо на діл поглядає,
Сипле блідеє проміння дрібне.

Ти, прекрасна вечірняя зоре!
Урочисто й лагідно ти сяєш,
Ти на людське не дивишся горе,
Тільки щастя й кохання ти знаєш.

Як горить і мигтить інша зірка!
Сріблом міниться іскра чудесна…
Он зоря покотилась, – то гірка
Докотилась сльозина небесна.

Так, сльозина то впала. То плаче
Небо зорями-слізьми над нами.
Як тремтить теє світло! Неначе
Промовля до нас небо вогнями.

Горда, ясна, огнистая мова!
Ллється промінням річ та велична!
Та ми прагнем лиш людського слова,
І німа для нас книга одвічна… Відкрити / Коментувати

2021-04-10 16:00:07 Іван Франко

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха! Відкрити / Коментувати

2021-04-06 20:00:20 Ліна Костенко

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, —
на сьогодні, на завтра, назавжди! —
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти — окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік. Відкрити / Коментувати

2021-04-05 19:00:36 Чудовий канал для поціновувачів віршованого рядка
Тут живе твоє натхнення спокій і розрада
Люби Твори Мрій Посміхайся

@tviy_virsh
@tviy_virsh
@tviy_virsh Відкрити / Коментувати

2021-04-02 12:00:06 Володимир Самійленко

Якби знати, що треба жить,
І сподіватись, і бажати,
То жив би так, щоб кожну мить
Для цілі одної віддати,
Щоб і хвилини не згубить, —
Якби знаття, що треба жить!

Якби знаття, що все дарма,
Що в руху вічному створіння
Мети ніякої нема, —
Навіщо радощі й боління,
Навіщо нам і жизнь сама, —
Якби знаття, що все дарма?! Відкрити / Коментувати

2021-03-30 17:00:08 Василь Симоненко

Сам собі підспівувать не стану,
Ні за що себе не прокляну –
Буду славить голубі тумани,
Гіркоту приємну полину.

Буду шаленіти від любові
До моїх прозорих сіл і міст
І шукати в кожнім людськім слові
Потаємний і великий зміст. Відкрити / Коментувати

2021-03-26 15:00:04 Василь Симоненко

Я досхочу напився милої отрути,
Я натомився від гарячих слів.
О, скільки довелося пригорнути
Довірливих і каверзних голів.

Але тепер вони усі на грані,
Де дійсність перетворюється в сни,
І в спогадах, неначе на екрані,
Проходять тінями холодними вони. Відкрити / Коментувати

2021-03-23 17:00:06 Леся Українка

Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне. Відкрити / Коментувати