Дівочий Двіж

2021-02-22 18:07:39 Оголошення: потрібен твій досвід

Мої дорогі читачі, ваші улюблені дописи скоро підвезуть! А наразі я росту – пишу матеріал для свого авторського блогу про стосунки, який невдовзі публікуватиму на одному сайті... Не хвилюйтеся, тут обов'язково залишиться моя віддушина, де можна писати все, що завгодно, та ще й з матюками)

Саме зараз я пишу про моменти, коли у тебе наче хтось є, але стосунками ти це не хочеш називати. І мені потрібна людина, яка готова відкрито розповісти про такий досвід. Коротке прев’ю можна почитати тут – Зараз я не готовий до стосунків.

Якщо ти хочеш розповісти мені свою історію, напиши у @Divochiydvizhbot. А я з неабияким хвилюванням відпишу тобі зі свого особистого акаунту… Там, де є мої фотки і все таке) Так ми познайомимося і ти знатимеш, хто ось тутечки сидить і пише за ноутом по ту сторону двіжа.

Отож напиши у @Divochiydvizhbot кодову фразу “хочу розповісти про свій досвід”. Чекаю! Мяу) Відкрити / Коментувати

2021-02-13 00:32:42 "Ні, я не образився"

Якось у мене вже йшло до стосунків із одним прикольним хлопцем. Але мав він звичку, з якою я не вжилася ну ніяк, – він любив ображатися.

Це з’являлося нізвідки. "Підемо сьогодні ввечері гуляти?" Я відповідаю: "Вибач, сьогодні я не можу, бо уже домовилась із подругою". Його усмішка миттєво згасла. Ти образився? "Ні", – відповідала його гримаса, а я почувалася препаршиво. Але я не можу тут-же дзвонити подрузі, якій виходить лише сьогодні, і ламати запланове…

Раз ми домовилися поїсти ввечері у якомусь гарному закладі. Коли зустрілися, він запропонував: "А давай не підемо їсти, а підемо гуляти чорт-зна-як-далеко?" Я була зовсім не проти гуляти, але того вечора дуже легко (бо гарно) вдягнулася і не хотіла змерзнути. Він нахмурився. Альтернатива прогулятися завтра не здалася йому привабливою. Надутися, як та рибка з колючками – його рішення на наступних півгодини. Що я мала робити? Сказати, ну гаразд-гаразд, давай я буду холодною і голодною вештатися?

Якось він образився, бо я не замовила у кав’ярні чай – 10 хвилин перед тим я ситно повечеряла, тож мені то було абсолютно зайвим. А він не хотів пити чай один. Що?? Це взагалі законно?

Його ображання на ці дрібниці так нормально підпсували загальне враження про нього. Ну добре, якщо це чай, але я боюся уявити, як він ображатиметься на речі серйозніші. Як тоді обирати місто для життя, марку спільної автівки чи колір стін у спальні? І чи не є ображання певною маніпуляцією? Адже він змушує мене обрати: мої потреби або його потреби. Точніше, не так: або мої потреби, його надуте лице і зіпсований вечір, або погодитися на його умови, проковтнувши свої. Але я не хочу мерзнути, скасовувати свої плани і терпіти важкість у шлунку...

Так, мабуть, у кожній із цих ситуацій йому було справді боляче і неприємно, якщо він так ображався. Але я теж не можу жертвувати своїм комфортом/вподобаннями/бажаннями щоразу, коли йому щось не подобатиметься. “Я не проти, але зараз я не хочу”, – чи почують про мої потреби?

Сама я дуже рідко ображаюся, ну хіба що на годинку і вже знову готова обійматися. Мене образити можна лише тотально: відкритою неповагою і наглим хамством. Але для чого тоді продовжувати спілкування з такою людиною?

Чесно, я вважаю, що ображання – це деструктивна поведінка, а регулярні ображання – повільне і тихе руйнування потреб, а заодно й особистості іншої людини. Це нестерпні діалоги: Ти що, образився? "Ні", – і тобі відповідає не обличчя, а застиглий цемент. Ненавиджу це! Що мені робити? Вимолювати прощення, стати на коліна, благати перестати сердитися? Будь-що, лише перестань! Бо я відчуваю глибоку провину, наче я винна у всіх твоїх бідах тільки тому, що маю свої комфортні рамки.

Я не хочу почуватися винною за те, ким я є. Я не хочу почуватися мамою поруч з вередливою дитиною, якій не купили цукерку. Я не хочу бути поруч із людиною, яка не вміє вести діалог. Я готова до діалогу і конструктивного вирішення ситуації. Я готова торгуватися і домовлятися. Будь-яку ситуацію можна вирішити, якщо говорити, чорт забирай, словами через рот! Ображатися весь вечір – найдибільніший варіант вирішення ситуації.

Я хочу дорослого спілкування і взаємовигоди. Я хочу, щоб потенційний партнер вмів мене чути! Жоден паршивий хлопчисько з тіндеру не коштує того, щоб я почувалася лайном через якісь дрібниці. Відкрити / Коментувати

2021-01-27 21:36:57 На скількох перших побаченнях я побувала. Порада від бувалої

Довелося сісти і сильно напружити мозок, щоб пригадати усіх, хоч я припускаю, що когось забула. Наразі рахувала лише побачення з тіндеру і баду. І зрозуміла, що сходила на побачення з 25 людьми. Я аж сама офігіла, коли побачила цю цифру. Нормально так, двіж хороший)

З них 15 побачень – це було вперше і востаннє, на 3-х я почувалася відверто awkward і хотіла чимшвидше звалити. Найскоріше побачення призначалося о десятій ранку, найпізніше – о пів на другу ночі) 1 побачення закінчилося класичним one night stand, 1 побачення закінчилося тим, що мені подарували троянду, 2 перших побачення закінчилися палкими поцілунками, 4 побачення розгорнулися у щось типу довгої історії. Моя статистика каже: 1 вдале побачення = 5 невдалих.

Не знаю, багато це побачень чи мало, це вже ви мені скажіть. Але лише минулого року я пережила 17 перших побачень. Отакий вийшов рік соціальної ізоляції))

Загалом за час мого дворічного досвіду дейтинг додатків, я помітила певну сезонність. Активність завжди зростає з середини лютого і у березні – пік, а тоді до травня спад. Влітку люди здебільшого неактивні – хтось вийшов переможцем з весняного полювання і вже має компанію для літніх відпусток, хтось довольний, що то сонячно і тепло на вулиці, тож додатково погрітися бажання немає, хтось продовжує полювання вживу, бо влітку традиційно люди частіше ходять в бари і на фестивалі.

З моїх спостережень влітку часто і починають нові, і завершуються давно приречені стосунки, тож до осені багато хто оговтується. З середини вересня, як реакція на перший холод, активність метчів зростає. Це другий пік – мабуть, люди усвідомлюють, що холод близько і йде до свят, а святкувати одному не хочеться. Це лише мої гіпотези.

Найстрашніше завжди почати. На тих, перших побаченнях, я страшенно хвилювалася. З кожним новим побаченням вироблялася толерантність до стресу. А ще до мудаків, нецікавих розмов, несмішних жартів. Методом проб і помилок я зрозуміла теми, які хлопцям найцікавіше слухати. Тож що церемонилися і вигадувати колесо – з часом я вивела для себе певні алгоритми дій: я маю набір історій, жартів і вдалих романтичних місць. Ще я маю резервні локації і завчені відмазки для невдалих побачень.

Суб'єктивна порада від мене, бувалої, для тих, хто вагається і всяке таке: куйте залізо, поки гаряче. Як тільки у переписці з’являються натяки про зустріч – тут же погоджуйтеся, пропонуйте зустріч чи принаймні маякуйте, що зустрітися не проти. Не ламайтеся, не тягніть час на переписки – цим ціну собі не наб’єте. У нього є ще п’ять резервних переписок, та й у тебе теж. Тож чим скоріше витягнете людину, тим швидше зрозумієте, чи взагалі є сенс продовжувати. Як на мене, одне побачення краще за будь-які переписки. Воно зразу демонструє певну картину і не доведеться витрачати час на переписки непонятно з ким. Відкрити / Коментувати

2021-01-22 21:53:23 Право жінки на найсолодший торт

Уявімо ситуацію. Ти зі своїм другом/партнером/хлопцем після прогулянки заходиш в супермаркет, якесь гіпотетичне Сільпо. У вас гарний настрій, вечір приємний. Ви гуляєте між рядами і в якийсь момент його очі загоряються щирою дитячою радістю: "Я хочу торт! Хочеш торт? Вибирай!"

Ти ніби й не проти з’їсти торта. Але варіантів, як відповісти є безліч – все залежить від твоєї позиції і твого погляду на цю ситуацію. Ти можеш сказати: "Ну не знааааю, хіба якийсь найменший" Ти можеш сказати: "Цілий торт? Може краще візьмемо окремо два шматочка?"

Ти можеш злякатися: "Ти що! Торт дорогий, не варто витрачати гроші (на мене)... може бісквітний рулет?", а на його щире "не переживай, я пригощаю, тобі мені не шкода!" погодитися, вибрати найдешевший тортик на маргарині, з’їсти найменший шматочок і і цілий вечір почуватися винною, не знаючи, як віддячити за таку щедрість.

Ти можеш і не до кінця усвідомлювати хочеш торта чи ні. Ти можеш сказати: "Ну я не проти, але вибирай сам", бо ти не знаєш, який торт хочеш. Шоколадний чи полуничний? Не буду думати, нехай він вирішить за мене.

Ти можеш автоматично сказати: "Я не хочу торта", хоча насправді дуже хочеш. А потім вдома давитися печивом "Марія" і мріяти про той торт, звинувачувати себе, чому не погодилася, бо ти хотіла торт. Або по дорозі додому образитися на якусь дурницю і накричати за нього. "Треба було взяти торт, якщо ти хотів! Я взагалі була не проти" "То давай повернемося і таки купимо?" "Вже пізно! Який торт! Справа не в торті, придурок! А в тому, що ти не розумієш, чого я насправді хочу!"

Ти можеш відмовитися: "Мені не можна солодкого, я на дієті". Хоч цілий рот уже набитий слюнькою, а животик нявчить і просить, благає. Тортика би, хоча би шматочок. І цілу ніч тобі лише снитимуться торти. Празький, київський, захер, трюфельний, наполеон…

Чесно кажучи, не знаю, чи хтось у здоровому глузді відмовився би від доброго шматка торта. Проте ти можеш вчинити як завгодно. Так, як ти хочеш і так, як вважаєш за потрібне. Ти можеш погодитися, але скромно: "Прийдемо додому і з’їмо шматочок з чаєм". Твої очі можуть загорітися у відповідь: "Нафіг це Сільпо, за кутом є кондитерська з смачнішими тортами!"

Ти можеш моментально включитися: "Торт? Хочу!!! Але давай ще візьмемо вино! Чи шампанське! І ананаси консервовані, кільцями! Прийдемо додому і будемо голими в ліжку їсти!" "Ми хоч поріжемо його?" "Яка різниця? Можна і руками!"

А ще ти можеш сама запропонувати йому торт, а ще можеш попросити купити тобі торт. Якщо людині не байдуже до тебе, то вона із залюбки принесе тобі найкращий торт і буде рада бачити твою задоволену усмішку. А ще ти можеш замовити, наприклад, кокосовий з бісквітними коржами. "І найбільший!" Ти можеш перепробувати хоч всі торти у місті. Все для того, щоб задоволено посмакувати. Торт – це радість, це свято, це феєрія смаку і ти можеш собі це дозволити.

Я вважаю, що кожна людина у світі заслуговує на цей торт. І не лише раз у рік, на день народження. І не лише як нагороду за що-небудь. Ти можеш хоч кожен день купувати собі, якщо не цілий торт, то хоча б шматочок. А якщо не торт, то сітку мандаринів, то відро фісташкового морозива, то омріяні туфлі, то пальто з манекена. І навіть, якщо в тебе немає грошей, це не означає, що ти не маєш права на торт. Просто отримаєш його чуть-чуть пізніше.

Такий торт, який ти захочеш. Такий торт, який тебе покличе з вітрини – найсолодший торт. Ти маєш право смакувати його де завгодно: на кухні, в кав’ярні, у своїй спальні, на лавці у парку чи хоч біля квиткової каси вокзалу, на заздрість усім касирам – вони так само мають право на торт. Всі мають право, лиш не всі це знають.

Хтось, мабуть, уже зрозумів, що я писала не про торт, насправді. Це метафоричний торт, його можна розуміти як завгодно – я ніколи не обмежувала вас у трактуванні. Ну а особисто я під тортом мала на увазі твій оргазм. Відкрити / Коментувати

2021-01-20 07:59:00 Просто закрийся, я вже не витримую

Я люблю пиздіти. От саме не говорити, а пиздіти. Я вже якось, здається, про це згадувала. Для мене немає нічого кращого, ніж живе спілкування, довгі бесіди телефоном і задушевні розмови на кухні. Це моє і дуже мені властиво. І хоч останнім часом я полюбила усамітнюватися і проводити час зі своїми думками (і як наслідок виник цей канал), все ж без розмов я дурію.

Мій колишній партнер не любив багато говорити. Ви лише уявіть цю картину: я – екстраверт-сангвінік, у якої рот просто не затикається, і він – інтроверт-меланхолік, який вже не витримує моїх розмов… Не дивно, що на цьому ґрунті ми мали чимало конфліктів. Давай і сьогодні погуляємо? Я сьогодні хочу побути один. Давай поговоримо по телефону? Добре, але не довше години.

Я усвідомлювала, що це його потреби і щиро їх поважала. Однак мене просто зжирав комунікаційний голод, коли він проводив мене додому і тупо всю дорогу мовчав. І не тому, що не було про що говорити. А тому, що просто хотів мовчати.

А я почувалася максимально незручно у цій тиші. Може, він образився? Може, він не наважується щось розказати? Може, мені почати розмову? Але про що почати розмову, якщо ви вже 15 хвилин йдете мовчки?

З часом я змирилася і подавила свій голод, навіть цю тишу дещо полюбила. Це був компроміс з мого боку. Я поважала його потреби і старалася не пиздіти занадто багато, хоча не завжди виходило, зізнаюся. Бо говорити – це моя фундаментальна потреба. Краще я не їстиму цілий день, ніж мовчатиму.

І боже, як зараз ахуєнно зустріти людину, яка любить пиздіти ще більше за мене! Я й забула, як це чудово – щира розмова. Коли слова ллються рікою, а ще стільки хочеться сказати і ви перебиваєте одне одного на півслові, щоб сказати свою думку. З однієї теми перестрибуєте на іншу, а потім ще на іншу, а потім повертаєтеся до головної теми і знову хтось щось згадав прикольненьке. Очі горять і від постійних розмов зовсім швидко ми почали завершувати репліку одне за одним. Говорити у ліжечку до 5 ранку – будь ласка! Не хочеш поговорити телефоном? – звичайно, хочу! Тепер я вже й сама іноді втомлююся від розмов. "Ну всьо, стільки можна! Закрийся, я вже не витримую", – кричу я і затикаю йому рота подушкою, а потім ржу і сама продовжую розмову))

Ось так у порівнянні я усвідомила, що баланс спілкування між двома – це супер важливо. Супер важливо, щоб обоє могли виговоритися і щоб обоє не втомлювалися від спілкування. І навіть якщо між вами у цьому плані є розбіжності, то все ж з поваги одне до одного важливо зберігати комфортний для обох баланс. Відкрити / Коментувати