2021-10-07 22:34:00
Мій ранок почався з пропозиції дікпіка
Я прокинулася, розблокувала екран телефону і побачила сповіщення про коментар, який залишили під останнім дописом. Ну йомайо. Я спеціально не видалятиму той коментар, як символ. Ідіотизму певних чоловіків. Перш ніж читати, гляньте і ви під останній допис.
Саме таких повідомлень я й боялася, коли створила свій блог в телеграмі. Саме тому я пишу анонімно, саме тому я спілкуюся лише з перевіреними читачами Двіжа. Неадекватів всюди багато, а ось вони добралися і до мого safe place.
А втім, подібне час від часу зі мною відбувається. Я почала згадувати і десь із підсвідомості вигулькнуло чимало огидних спогадів, які моя психіка наче забула. Наприклад, вперше я побачила вживу чоловічий член, коли ми з подругою йшли через парк додому. Мені було 14. Я тоді капець злякалася.
Пам’ятаю і того легендарного вуличного онаніста, який задовільняв себе біля під’їзду кожного ранку о 7:40. І коли ми, молоді студентки, спішили на тролейбус, то часто боковим зором його помічали. Спочатку обурювалися, тоді розмірковували про можливі психічні відхилення, а з часом навчилися його не помічати. Пам’ятаю ще одного дядька, який дрочив на університетській вулиці біля дитячого садочка. Того ранку більшість моїх одногрупниць зайшли в аудиторію з офігівшим виглядом. Я рятувалася пофігізмом.
Пригадую однокласника, який ляскав мене по дупі з істеричним сміхом. Потного вонючого дядька, який намагався помацати мене за ляшки у електричці. І кожного разу це прилітає нізвідки, і стає страшно, огидно і хочеться гримнути його арматурою. Бо фіг зі мною, я доросла і можу дати відсіч, але у цьому світі ще ж є діти...
Я думала, що виросту і більше такого не буде. А кілька місяців тому чекаючи таксі на зупинці, посеред білого дня я побачила, що чоловік поруч підозріло чухає себе у районі паху. Тоді я не витримала і коли таксі вже під’їхало (і я знала, що якщо що, то зможу заскочити всередину наче в безпечніше місце) сказала тому чоловікові, до речі, у солідній куртці “що ви робите? вам не соромно?”
Та навіть якщо ти уникаєш вечірнього парку, підозрілих дворів, зупинок громадського транспорту і самотніх поїздок, все одно доводиться ігнорувати чуваків, які хочуть познайомитися з тобою в інстаграмі і турків, які додаються у друзі на фейсбуці. Чесно кажучи, непрошені дікпіки можуть прилетіти нізвідки. І я вже навчилася це ігнорувати і сприймати скептично, але сьогодні я злюся і хочу трубіти на увесь телеграм про цю гидоту!
Бо як себе захистити?..
Коментарі, як завжди, під стікером нижче
247 views19:34