2021-11-23 23:34:57
цей канал з'явився з болю
Я ніколи не писала про це прямо. Старалася, як Чендлер, замаскувати болючі спогади під жарти. Наче: ахаха, от я розірвала свої перші стосунки і як тігріца помчала у світ інших чоловіків!
Ще я не хотіла перетворювати текст на ниття. Не хотіла транслювати біль і сльози. Хотіла надихнути вас своїми сюжетами, навіяти впевненість і силу, поділитися своїми класними роздумами і дати зерно для ваших. Найважливіше – я прагнула бути максимально чесною і відвертою, писати свої думки так, як я їх розповідаю подругам. Тому мене гнітило, що тут досі не було цієї історії.
Мабуть, я нарешті дозріла.
...Я розійшлася зі своїм першим серйозним хлопцем восени 2018. Все звалилося дуже невчасно. Це були мої перші стосунки, ще й з найкращим другом, ще й з хлопцем, в якого я була шалено закохана у свої 13. Уявляєте мою прив’язаність? Почався шалений голод – моє тіло вимагало обіймів і не спати одній, мої вуха мріяли слухати, як в нього справи, мій мозок не хотів розуміти, що це кінець.
Почалися дикі емоційні качелі. Одного вечора я бігла до нього з надією все полагодити, наступного ранку поверталася щасливезна, через день – мене накривало сумом і порожнечею, через кілька днів я починала ненавидіти його, а тоді ненавидіти себе ще більше, що це я, така погана, все наламала і… коло починалося знову.
Туманно пригадую ту осінь. Я зібрала рюкзак і переїхала в інше місто, до друзів. Сенс життя наче покинув мене і у ще не обжитій квартирі я не розуміла, за що взагалі братися.
Я багато часу проводила в ліжку. Мені чомусь було так холодно, ніяк не могла зігрітися, а сірість за вікном викликала огиду до всього там, у світі. Зранку я не могла піднятися з ліжка. Розплющувала очі, дивилася на зелені штори і білу стелю. Просиналася моя сусідка, бігла на роботу. А я далі лежала. Я не могла піднятися і вдягнути шкарпетки, коли змерзала. Годину збиралася з силами, щоб піднятися і піти в туалет. І навіть коли підіймалася, просто не розуміла, що робити далі. Снідати? Піти в магазин? Залипнути в телефоні?
Мої друзі зберігали нейтралітет, мовляв, ми нікого із вас двох не підтримуємо, ви самі дрова наламали, то самі громадьте. Мені довелося ігнорувати усі запрошення на вилазки і дні народження, щоб не перетинатися з колишнім. Ще мене жахливо пригнічувало, коли люди навколо веселилися – тоді я усвідомлювала, що у своєму болі сама.
Моя сусідка теж напередодні завершила перші серйозні стосунки, але розрив перенесла ніби легко. Мені здавалося, що мої страждання – це неправильно. Інші люди так не побиваються. Страждати – ще признак слабкості. А я ж не слабачка. Якось подруга сказала: “перестань себе жаліти”. Я не знала, що відповісти. Що вона взагалі знала? Як можна пояснити, що коїться в моїй голові? Вона теж мене не розуміє.
Тої осені я випила багато алкоголю. Ще й у нас на квартирі організовувалися постійні вписки. Я більше не могла провести ранок і вечір без цигарки на балконі. А земля внизу виглядала такою умиротвореною. Просто … перехилися через поруччя – і все закінчиться.
Мене рятували лише музика і письмо. Я писала багато сумних заміток, довжелезних записів у щоденник про те, що відчуваю. Кручених, незрозумілих речень. Мене більше не надихали улюблені речі – я перестала мріяти про подорожі, хотіла продати улюблений похідний рюкзак, а найгірше – не могла працювати, навіть не мала сил, щоб просто сходити на співбесіду. Зате черв’ячок в голові працював на повну. Я ненавиділа себе за все.
Через три місяці трохи полегшало. Мій колишній якось приїхав і коли зайшов на кухню, я відчула, що ця людина мені чужа.
148 views20:34