2022-01-12 02:40:53
Епопея про труси і ліфчики з поролоном
Мені не пощастило народитися у 90-ті. У мої підліткові роки білизну можна було купити лише на базарі. По класиці, серед болота і картонок. Мабуть, десь тоді у мене з’явилася і закарбувалася огида до всього мережива і стразів на ліфах і трусиках. Не знаю, чи бувало таке у вас, але це мій досвід підлітковості у провінції.
Я ненавиділа це царство розкиданих бюстгальтерів на сумнівних прилавках, збитих з 2-х дощок. Ненавиділа тіток-продавщиць з бородавками і вусиками. Хіба могли вони бути прикладом ніжності, сексуальності чи хоча би якоїсь жіночності? Невже білизна може бути красивою?
Я ненавиділа всі походи з мамою на базар по білизну. Мені на прилавок кидали ці ненависні поліетиленові пакети на липучках, з кожного із яких витягали ще більш огидний варіант. Дешева позолота, квіти з люрексу, яке ще й кусало спину, лямки на яких тягнулися аж до шиї похоронним мереживом.
Це справді був похорон. Моєї жіночності, яка і так терпіла кардинальні зміни у 14-15. Я поправлялася і різко худла, з’явилися розтяжки і жирненькі бочки, жахливий животик, ще й усюди росте волосся і я ще не звикла до щомісячного болю внизу животика, що не маєш сил висидіти 7 уроків.
Я навіть згадувати не хочу про форми чашок, які доводилося приміряти. І про шари поролону по два сантиметри. І продавщицю, яка натягає
оце поверх моєї кофти холоднющими пальцями, відтягує застібнуті гачки, мовляв "сів" і грубо ляскає по моїх тендітних дівочих плечах широченними лямками з уйобськими візерунками люрексом.
Нехай би горіли в пеклі: продавщиці, картонки, поролон і гострі кісточки, які через два місяці носіння прорізаються крізь тканину і дряпають шкіру між грудьми до крові! І гачки, які обожнюють розстібатися. Коли? Взимку, коли на мені три шари одягу і я чекаю на зупинці маршрутку! У пекло ще й закиньте ті чашки, у яких я могла б провезти через польський кордон по дві пачки мальборо.
Коли навколо таке лайно, доводилося вибирати найменше лайно. Наступні 10 років я була неофіткою простої білизни. Без мережива. “Без мережива? Ну такого нема, хіба ця модель. Тут мереживо лише на спинці”, – і погляд, наче отака мала шмаркачка, ич чого захотіла! Без мережива. Носи, як і всі носять, і не вийобуйся. І мамині закочені очі.
У цієї історії була ще друга сторона, яка тягнулася от майже дотепер. Я відчайдушно вірила у те, що в універмазі, де є стіни і примірочні, можливо, буде щось красивіше. Мама мала на це своє залізобетонне “там дорого”. Після уроків я іноді ходила в універмаг і, між улюбленою канцелярією і зоосвітом, тихесенько і сором’язливо розглядала магазини з білизною. І знаєте, що? Там продавалося те саме уйобське мереживо, ще й мама мала рацію (а це ще гірше, коли тоді 15!) – все це лайно на базарі хоча б коштувало на 100 грн дешевше.
Минулого місяця я привезла собі з закордону кілька пар зручних трусиків і спортивних ліфів. Вони коштували копійки, якихось Є2,50. У моєму світі це ціна однієї чашки смачного фільтру. І, як виявилося, відсутність ціни самоповаги. Бо розповідаючи мамі, я помітила, що несвідомо применшую ціну, типу та вони там коштували якихось півтора євро. Ні-ні, ніяких бутіків, то мас-маркет, на знижці. Мама, як і 10 років тому, відповіла: для чого? у нас же дешевше!
І тут я схарилася за все. За картонки на базарі, за вусатих продавщиць, за все лайно, яке мусила носити, за те, як з мого поролону ржали однокласники, за серію випадкових подій, які траплялися зі мною півжиття і привели мене до того, що я дуже заклопотана своєю самооцінкою, жіночністю, сексуальністю –
дивіться, я навіть про це веду канал! Вошивий про воші!
Якщо я захочу, то буду носити труси хоч по дві тисячі гривень, хоч по тисячу баксів! Я буду носити вікторію сікрет на зло усім стереотипам і продавщицям. І я
можу це робити, бо тут взагалі-то немає нічого такого! Хочу і буду! Купувати найдорожчу білизну і носити на собі найдорожчі запахи. Чому?
Бо я можу і я хочу – і це моя резолюція! А як відомо, усе починається з установок у голові.
26 views23:40