Ostap Drozdov

2022-06-04 20:43:11 2491 – стільки років сьогодні виповнюється засновнику всієї західної філософії Сократові.
Він уперше в центр філософування поставив Людину. «В сонця є один недолік: воно не може бачити самого себе», - сказав Сократ дуже давно, а нині, з відстані тисячоліть, прості сентенції сонячного Сократа не втрачають своєї дороговказності.

• Краще мужньо померти, ніж жити в ганьбі.
• Заговори, щоб я тебе побачив.
• Коли молодь любить розкіш – вона погано вихована.
• Силою можна нажити лише ворога.
• Сильні уми обговорюють ідеї. Посередні уми обговорюють події. Слабкі уми обговорюють людей.
• У справжній дружбі немає різниці між давати і брати.
• Хто хоче – шукає можливості, хто не хоче – шукає причини.
• Як багато на світі речей, які мені не потрібні!
• Дивися і слухай більше, ніж говориш.
• Неуцтво приносить зло.
• Небезпеку можна подолати завжди – якщо людина готова хоч щось робити.
• Зла людина шкодить іншим без причини.
• Слово б'є болючіше від палиці.
• Хто хоче зрушити світ, нехай зрушить себе!
• Чим більше пізнаю людей, тим більше ціную мою собаку.
• У кожній людині є сонце. Тільки дайте йому світити.
• Я знаю тільки те, що нічого не знаю. Відкрити / Коментувати

2022-06-04 17:02:06 Людина – це те, до якої культури (матриці) вона належить. Не паспортні дані, не прописка, не актуальне місце обертання – а приналежність до культурної матриці є фундаментом ідентичності. За цією ознакою укр. істеблішментом є російські люди. Російські – за культурною орієнтацією.

Коли таку людину попросити о пів на п‘яту ранку (саме о цій порі почалося вторгнення) зачитати спросоння когось із рос. поетів – прозвучить членороздільний Пушкін, чи, якщо пощастить, Пастернак. А з укр. поетів – ніхто не прозвучить. Ну хіба що перший куплет «Заповіту» чи чогось шкільного заїждженого. Українка, Костенко чи хтось із маланюкового часу – всі вони далекі, чужі. Бо культурна орбіта – російська.

Якщо таку людину попросити назвати кількох знакових укр.медійників 90-х, буде мовчанка. Але точно згадається Лістьєв, Доренко, Познер, той же Нєвзоров і Лєонтьєв.
І так – у всьому гуманітарному. Люди російської культури мають терабайти інформації в мозку про все масове росіянське: від попси до письменства.
Культурні авторитети – лише російські, й цього не здатні змінити навіть бомби, теж російські.

Рос. культура зомбує і закодовує. В цьому її ціль – з ворожої стати рідною. Замінити національну. Убити її. Люди, які на рівні культурної ідентичності належать росії, можуть очолювати цілі держави і навіть провадити війни. Але все одно в вирішальну мить спрацює рубильник приналежності до культури ворога, і вона все згладить, усе пробачить, усе обнулить.

Люди, які культурно належать до московитів, повинні починати з перемоги над собою. Відкрити / Коментувати

2022-06-04 13:43:06 З отим «Польща нападе й відбере Галичину» насмішили мене, чесне слово.

Так і уявляю немитих поляків на танках, які виносять із львівських помешкань унітази, скручені килими, плазмові екрани й спідню білизну для своїх Агнєшок та Ельжбєт. І заздрісні написи польською мовою на стінах окупованих особняків «Ви занадто добре живете».

Лише збочена уява патрушева, якому, таке враження, з Афаністану привезли свіжу порцію білого порошку для нюхання, могла намалювати солдата в мундирі НАТО, який шуруповертом відкручує дорожний знак Івано-Франківськ і вішає натомість Stanisławów.

Вдавати з себе божевільного можуть або справжні психи, або підступно розумні циніки. Я схиляюся до другого варіанту, з тією лише поправкою, що всі без винятку кремляді настільки відстали від реалій та суспільних настроїв в Україні – що з цієї бульбашки самообманів їм уже до скону не вибратись.

Ну яка Польща... Ну яке захоплення… Великий респект афганським наркотрафікам, але наступного разу в москву варто посилати щось менш психоделічне і вставляльне.

Польща нападе – це і не смішно, і не страшно, і не погрозливо, і не каламбурно. Це – безсило. Нема чим уже лякати. Зате є чим вдавати з себе божевільних.

Видатний філософ-парапсихолог Олдос Гакслі попереджав: Божевільні звертаються до самої суті людини - її пристрасті й інстинктів, і тому завжди є небезпека, що хтось за цим піде. Тому – не вестися на ці припадки божевілля.

Як писала Ліна Костенко, буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік. Відкрити / Коментувати

2022-06-04 10:21:06 Архівні спомини підкинули мені дуже рідкісну програму 5-річної давнини (2017 рік), коли в Рівному, на каналі Сфера-ТV, мене посадили перед камерою і почали запитувати про глибокі й особисті речі.

Зазвичай всі мої інтерв’ю були й є злободенні, громадянсько-стурбовані. Тому ось такі програми, які межують із самоаналізом та ауторефлексіями, дійсно рідкість.

Задля різноманіття поділюся сьогодні, в суботній ранок (він ніколи в мене не є швидким і біготливим) оцією спокійною, суб’єктивною Анатомією Думки за 2017 рік.

Дитинство. Любов у множині. Панібратські стосунки з небом. Немоління наніч. Крах держави. Нестатеве мислення. Щастя й бідність. Рай як вигадка хитрих. Старість як красивий занепад.

Рідко про такі засадничо-існувальні речі говориться навіть наодинці з собою, не кажучи вже публічно. Кому буде по-суботньому цікаво, то публікую посилання


Відкрити / Коментувати

2022-06-03 19:24:06 Або я помиляюся, або я просто неуважний – цілий тиждень нема жодних відомостей про азовців.

Якщо раніше це списувалося на «делікатні» й підводні нюанси, то зараз уперта мовчанка на тему хлопців з Азовсталі, які ще тиждень тому були на вустах у всіх українців, більше скидається на відсутність що сказати.

На рахунку нинішньої влади це вже другий випадок. Першим був морпіх Журавель. У липні 2020 Ярослав Журавель лишився пораненим на полі бою після того, як групу евакуації розстріляли на підходах до тіла іншого розвідника. Його так і не змогли евакуювати. Він стік кров'ю. За муками в страшних корчах спостерігали побратими через дрони.

Врятувати сержанта можна було двома шляхами: військовим - ще раз спробувати дістатися до пораненого під обстрілами, або ж політичним - домовитися про гарантії для евакуації. Тоді не спрацював жоден.

Дуже не хочеться проводити жахливі асоціації з азовцями. Можливо, там і дійсно відбуваються «делікатні» й підводні нюанси. А можливо, все банально просто: їм дозволили здатися на свій страх і ризик від безвиході при розумінні, що ймовірність обміну мізерна.

Думаю, дружини й батьки азовців повинні апелювати не до суспільства «Благаємо вас не мовчати» - а до влади з тим самим благанням. Відкрити / Коментувати

2022-06-03 16:46:06 Не уявляю собі іншу країну, яка б роздавала своє громадянство направо-наліво, як безкоштовні презервативи на вечірці-оргії. Або як віскі в подарунок. Або як пачку цукорків на знак вдячності.

Громадянство – це кваліфіковане поняття. Претендент повинен ВІДПОВІДАТИ обов’язковим критеріям, які встановлює держава. Всі вони зводяться до: знання мови, знання історії та культури, знання основ законодавства, ценз осілості.

Щоб отримати польське громадянство, треба мінімум 3 роки пожити в Польщі (або 1 рік для людей із польським корінням) + іспит із польської мови.

Щоб стати громадянином котроїсь із балтійських країн, треба вільно володіти держ.мовою + дотриматися цензу осілості. А він у Литві – 10 років. Далі – іспит на знання основ законодавства.

У Латвії до цих вимог додається ще й тест на знання Конституції, гімну Латвії, а також окремий тест з історії і культури. В кінці – письмова Присяга на вірність Латвії.

Цікаво, а як естонці розцінили б шанси на отримання громадянства Естонії людиною, яка офіційно агітувала за путіна, вважаючи його «единственным, кто сможет удержать от катастрофы ежесекундно разваливающуюся империю»?

Обурливо-принизлива історія з Нєвзоровим – це історія знецінення українського паспорту. А це, нагадую, паспорт із тризубом, за який відрізали руки і стріляли в голови.

Прошу подивитися мій вкурвлений відеоблог із цього приводу


Відкрити / Коментувати

2022-06-03 13:43:06 Анекдотичним виглядає входження партії Слуга Народу до європейської партії "Альянс лібералів і демократів за Європу" (ALDE).

Ідеологічні метання «прислужників» має чудернацьку хронологію. Спочатку це збіговисько ноунеймів своєю ідеологією назвали лібертаріянство, хоча жоден із весільних фотографів не міг сформулювати бодай одного постулату цієї течії. Тому поціновувач корабельних сосен Корнієнко оголосив нову ідеологію. Нею став соціал-лібералізм – такий самий покруч, як і партія одного прізвища.

Не минуло й півроку, як соціал-лібералізм уже набрид владі, яка зосередилася на закручуванні гайок і кримінальному переслідуванню активістів (справа Шеремета, Стерненка тощо). І ось прозвучав новий перл: слугенята – це «український центризм». На прохання уточнити, що це за жабомиша така, глава партії не довго думав і сказав, що це позиція посередині між лівими і правими. Геніяльно!

Та й це не кінець. Наступною ідеологією Слуги Народу став «радикалцентризм». Описувати його вже ніхто не став, бо ніхто й не питав.

І ось – ліберальні демократи! Приїхали!
Лишається перепитати: а наскільки це ліберально – стріляти солдат за непокору командиру? Наскільки це ліберально – закривати кордон, порушуючи базовий принцип свободи пересування? Наскільки це ліберально – діяти методом заборон і ручного управління у всіх сферах?

Я би порадив ALDE більш перебірливо ставитися до нових членів, бо так і марксистів можна впустити в європейський ліберальний дім. Відкрити / Коментувати

2022-06-03 10:10:31 Росія – унікальний приклад у світовій історії імперій, коли метропольний центр екстраполював на загарбані території гірші стандарти, а не кращі.

Всі імперські столиці завжди були вищими від завойованих земель. І культурно, й економічно, й політично. Тому всі імперії завжди підтягували колонії до своїх зразків (кращих). Кожна імперія приходила в колонію як носій чогось якіснішого, просунутішого, успішнішого.

Росія – унікальний антиприклад, коли центр імперії суттєво поступався усім колоніям. Ось чому росія якщо щось і приносила, то розруху, занепад, гвалт, пограбунок, геноциди, соціальне дно. У світовій історії нема інших прикладів, коли б імперія не кращий стандарт утверджувала, а гірший.

РФ – це паразитарна імперія, яка живилася колоніями і в них забирала (не запозичувала, а крала) все найкраще. І нічого з тих пір не змінилося. Оркостан завжди йде на терени кращого світу, аби його понизити до гіршого. Оркостан завжди атакує кращих від себе з міркувань помсти.

Одинична патологія в історії людства. Відкрити / Коментувати

2022-06-02 22:17:06 На вечір - лірична музична пауза.
Пісня Соколята. Виконує Михайло Мирка.

Цю пісню, яка одразу увійшла в золоту скарбничку укр.естради, написав В’ячеслав Хурсенко. Вона звучить як прощальна пісня батька до дітей.

Зараз, коли стрічка новин перетворена в безперервний мартиролог, ця пісня набуває іншого значення. На жаль, теж прощального. Але й водночас нагадує цінувати кожну мить.

Хто батьки і біля кого поруч діти - в того й щастя поруч. Відкрити / Коментувати

2022-06-02 19:31:11 Рослинні паралелі.
Порошенко – це сакура. Коли цвіте – виглядає феноменально. Але сакура – пустоцвіт. Плодів не дає жодних. Коли цвіт опадає – перетворюється у звичайне дерево.
Зеленський – це ліана. Нездатна вільно триматися в повітрі, тому потребує опори. Обвиває те, що сильніше, й створює непрохідні хащі.
Тимошенко – це тис. Дерево міцне, але дуже отруйне. Якщо ножицями, якими обрізають тис, торкнутися інших рослин – весь сад гине. Тому якщо й розводити, то чимподалі.
Путін – це омела. Типовий паразит. Росте за рахунок чужого організму. Староукраїнська назва – Баб’ячий Прокльон. У середньовіччі алхіміки збирали омелу, яка виросла на черепах повішаних.
Ляшко – це барвінок. В’ється й стелиться. Є неодмінним атрибутом на весіллях, де всі п’яні й веселі.
Данілов – це кедр. Товста, зморщена кора. Чим суворіший, тим кращий. За повір’ям, запах кедра допомагає позбутися відчуття тривоги. Щоб розкусити, треба вміти розколоти.
Єрмак – це ріпак. Цвіте ядучим жовтим кольором. На тлі синього неба виглядає капець як патріотично. Але ріпак несамовито виснажує грунт. Після нього мало що росте. Іде на корм худобі.
Гриценко – це кактус. Дивне, колюче створіння. Повертати його не можна. Радять ставити біля радіації. Відцвітає й зацвітає, коли йому захочеться.
Медведчук та ОПЗЖ у повному складі – це трухлявий пень. Окрім личинок усіляких гнид, там нічого не живе. Відкрити / Коментувати