Get Mystery Box with random crypto!

night reading

Логотип телеграм -каналу timetoread — night reading N
Логотип телеграм -каналу timetoread — night reading
Адреса каналу: @timetoread
Категорії: Без категорії
Мова: Українська
Передплатники: 22
Опис з каналу

stories hurt, stories heal, they make us who we are. they give us a home to go back to

Ratings & Reviews

2.67

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

1

3 stars

1

2 stars

0

1 stars

1


Останні повідомлення 2

2022-03-25 23:39:41 одразу після взялася взялася за "Український Шпіцберген" Максима Беспалова, бо систематизоване читання - це те, що я люблю. автор був на архіпелазі влітку дві тисячі сімнадцятого року і по факту це просто збірка його травел нотаток.

розпочинається книжка з опису авіакатастрофи дев’яносто шостого року, коли ТУ-154 врізався у гору недалеко від аеропорта, всі люди на борту загинули. ця подія стала однією з причин, змусивших Арктиквуголь закрити селище Піраміда. зараз там постійно проживає близько десяти людей взимку і близко п’ятидесяти влітку. майже всі вони працюють у туристичній сфері, а видобуток вугілля більше не здійснюється. ну і взагалі присутність цієї компанії на архіпелазі можлива тільки через бажання росії мати хоч якийсь вплив на цій території. зарплати затримуються, прибутку майже немає (сподіваюсь, скоро взагалі не буде).

на острові і зараз проживає багато українців, деякі з яких продовжуть працювати там, бо не мають куди повертатись - їхні будинки у Донецькій або Луганській областях зруйновані.
ще є багато інтерв’яю з місцевими та і загалом вийшов дуже докладний майже путівник, в кінці гарні фоточки і відчуття довгої класної статі десь на national geografic.
26 views20:39
Відкрити / Коментувати
2022-03-23 14:19:25 далі мені трапилась дуже класна серія книжок Моніки Крістенсен - норвезької вченої, метеорологині та учасниці багатьох експедицій до Арктики та Антарктики. події відбуваються на Шпіцбергені і виглядає все як детектив, але є нюанс як-то кажуть.

1. "Hollendergraven" - туристи, що плавають поруч зі Шпіцбергеном, сходять на берег біля історичної пам’ятки - могил голандських китобоїв, що жили там десь двісті років тому, і випадково знаходять у могилі свіженький череп, який ну ніяк не може належати якомусь китобою. книга могла бути дуже смішною, бо всі туристи виявляються дуже специфічними людьми, а в адміністрації Шпіцбергена свох приколи, але на жаль ні, хоча пейзажі дуже красиві

2. "Kullunge" - чесно кажучи теглайном всієї книжки могло бути "чоловіки - сміття", але нє. тут теж з детективом не дуже склалося, але вже є більш заглиблення в побутове життя Шпіцбергену, в роботу вугледобувних підприємств і все таке

3. "Operasjon Fritham" - оце прям дуже класно. Ветерани WWII збираються на Шпіцбергені, щоб згадати війну в Арктиці, але серед них переховується вбивця, який втік на архіпелаг на початку війну, заховавшись серед шахтарів. це могло бути дуже класною книжкою, якби її писав Несбе, але загалом сприймати це як історичну довідку не варто

4. "Den døde i Barentsburg" - ця книжка на жаль не перекладена на жодну з відомих мені мов, а моя норвезька ще не настільки вільна. і якщо я можу зрозуміти, чого немає перекладу на російську, адже Баренцбург - це єдине російське місто на Шпіцбергені, не рахуючи покинуту Піраміду, то з англійською звісно питання відкрите. Але французською книга називається дуже смішно - "Водка, пиріжки та кав’яр"

5. "Ekspedisjonen" - а вот оцю книжку мав писати Сіммонс)) група людей вирішує, що зможуть самостійно дійти Північного Полюса, але багато пиздять, труять собак, і відмовляються від домоги уряду, роблячи при цьому уряду купу проблем.

загалом я дуже давно дивилась на цю серію, але кожної зими про неї забувала. так що можна сказати зловила момент))0)

#щоподивитись
ютуб блогерки, що вже декілька років живе на Свальбарді. я фоловлю її в інстаграмі, бо не люблю влоги, але ще є тікток наприклад
24 views11:19
Відкрити / Коментувати
2022-03-22 13:14:01 одного дня я перестану хапати книжки про сніг, вбивства, та скандинавські країни, бо давно маю таке відчуття, що перечитала все нормальне, що тільки було. ну тобто очевидно, що Snow Blind від Рагнара Йонассона я нікому не раджу. молодий поліцейський з Рек’явіку їде до маленького містечка, куди дістатись можна лише через тонель, який одразу після його приїзду завалює снігом. ну і звісно вбивства і все таке. виглядає цікаво, а насправді дуже нудно, головний герой зайобує свохми думками, а всі поруч кажуть - ой, ну в нас таке маленьке містечко, всі свої, що одразу вбиває всю детективну лінію.

саме цікаве, що в автора там аж серія книжок, але, чесно, я не уявляю, як можна розвивати лінію про таке місто, де нічого не відбувається, якщо ви звісно не Луїза Пенні.
20 views10:14
Відкрити / Коментувати
2022-03-21 16:14:38 в січні я ще мала квитки до Осло на останній тиждень лютого, того здалося класним зробити цей місяць традиційним місяцем Несбе. я почала с The Readbreast і закінчила на The Leopard, коли дізналась, що мій транзитний рейс скасован. тепер я бачу, що це к кращому, але встигла прочитали якесь стареньке інтерв’ю Несбе, де він каже, що The Readbreast його улюблена книжка, бо там він розповідає історію своєї сім’ї. ну тобто ніхто з його родичів звісно не планував замах на короля, просто його батько під час WWII дійсно воював проти радянської армії. до речі маю нагадати, що саме Несбе автор серіалу "Occupied" (#щоподивитись), де в найближчому майбутньому територія Норвегії є окупованою росією.

першою книжкою лютого стала The Christmas Pig від Джоан Роулінг. це одна з двух книжок, що я придбала на гроші з єпідтримки, бо все інше потім відправилось на допомогу нашій арміі (донатити все ще можна тут)

ну, що я взагалі можу сказати про дитячу книжку ще й і від Роулінг, якщо п’ять хвилин книги і я вже лізу у кінець за спойлерами, ще п’ять хвилин і я сиджу у соплях, бо мені таке не можна читати.

я прочитаю десять книг Гранже і мені можливо буде нудно, але всі історії про дитячі іграшки крають моє серденько. взагалі книжок про подорожі дітей до казкових світів дуже багато і всі вони різні, але Роулінг як завжди вдається написати щось своє - дуже влучно описати почуття хлопчика, який втрачає улюблену іграшку, а з нею майже дім, друга і відчуття захисту.

тут я не можу не пригадати теж дитячу і таку ж сумну When Hitler Stole Pink Rabbit від Джудіт Керр (спойлер - там хеппіенд). рятуючись від нацистів родина виїжджає з Берліну. кількість речей, які можна взяти з собою, дуже обмежена і дівчинці потрібну обирати, яку саме іграшку лише одну їй взяти з собою. я сильно плакала, коли читала і ніколи не думала, що сама буду стояти посеред квартири, вирішуючи, що взяти із собою.
21 views13:14
Відкрити / Коментувати
2022-03-21 01:08:09 також нова рубрика, до якої я готувалась дуже довго, але як виявилось за минулий рік з нормальним робочим графіком, кіно я люблю майже так само як і книжки, тому по цьому хештегу іноді можна буде знайти щось цікаве

#щоподивитись
Little drummer girl - дуже гарна екранізаця ле Карре. про це говорить навіть те, що він сам та його сини були продюсерами. трохи змініли кінец, бо я б хотіла побачити як Флоренс П’ю кричить "I’m dead" в обличчя Александру Скашґорду, але маємо що маємо

Fauda - мій найкращій аудіопідручник з арабської та івриту. три сезони, прямо зараз знімають четвертий і нема сил дочекатись. всіх шкода (це іноді мінус), а в третьому сезоні навіть є Сектор Газа

Tehran - від сценаристів Фауди, але не так захоплююче. я не додивилась сезон, бо знімають епл тв, невідомо скільки чекати другого сезону, а в мене пам’ять як у рибки. агентка Моссаду прилітає до Ірану щоб щось там зробити, але там через х’юман ерор всі швидко про неі дізнаються. є знайомі обличчя з Хоумленду та дуже красиві зйомки

Oslo - про те як були підписані угоди в Осло між Ізраїлем там ОВП. плюси - Ендрю Скотт та реальні кадри Арафата, Рабина і Клінтона в кінці. мінуси - цей мерзотний жовтий фільтр, яким супроводжуються всі фільми про Близький Схід, тут викручений на максимум

Munich - про те як Моссад вбивав усіх причетних до теракту на Мюнхенській Олімпіаді. головний герой робив все класно і правильно, а під кінець чогось почав задаватись незрозумілими питаннями типу хто я що я навіщо це роблю. ну що я можу сказати - шкода, що не розумієш . із плюсів - молодий Деніел Крейг, що вигукує "don’t fuck with Jews!"

Spy - шестисерійна історія Елі Коена, ізраїльского шпигуна, що працював під прикриттям у Дамаску. все закінчилось погано. плюси - режисер та сценарист Гідеон Раф, один із творців Хоумленду та Hatufim

Hatufim - оригінальний Хоумленд, якщо можна так сказати. військові повертаються після сімнадцяти років полону, але всього на два сезоні (Броуді протягнув довше)

Operation Finale - про те як Моссад привіз до себе та засудив Ейхмана. із плюсів - головний герой Фауди Ліор Раз і отой мужик, на якого всі пускають слюні після Дюни, але я все ніяк не подивлюсь, бо постійно на щось відволікаюсь
24 views22:08
Відкрити / Коментувати
2022-03-21 01:03:53 як виявилось, писати щось не про війну здається недоречним, а мовчати важко. всім потрібні антинакрутні пости, а мені потрібно мати хоть щось із старого мирного життя.

дісклеймер: перші три абзаци були написані до війни

в грудні знову провела сто п’ятсот паралелей з Вейнером, який здається зі мною назавжди, і нарешті (бо два рази відкладала вже не пам’ятаю заради чого) дочитала "Rise and Kill First: The Inside Story and Secret Operations of Israel's Assassination Program" від Ронена Бергмана. насправді я очікувала щось типу окремих історій про якісь визначні операціі, а отримала цілий скарб про історію всієї держави Ізраіль разом з усім Близьким Сходом за останні десь сто плюс років (глава про Сирію).

не бачу сенсу казати, кого я вважаю правим у конфлікті між Ізраїлем та Палестиною, бо це очевидно. мене завжди вражала обороноздатність Ізраїля, минулого року я дивилась багато відео, як працює Залізний Купол, і думаю, що коли на кордонах вороги, єлиним бажанням яких є неіснування країні та нації, єдиним вірним виходом є нарощування військової сили та розвиток розвідки.

If someone comes to kill you, rise up and kill him first - це цитата з Талмуду, ну і власне цим принципом і керувались майже всі лідері підрозділів. і тут до речі цікава штука. коли я читала Вейнера, проблема була в перекладачі - людина явно мала антиамериканські настрої, звинувачуючи ЦРУ у всьому. тут же автор, ізраїльский журналіст, здається сам часом не може визначитись на чиєму він боці. але, чувак, послухай, ти пишешь книгу з такою назвою, в нас тут не News Night with Will McAvoy і ми розуміємо, якою важкою ціною видобувається свобода і державність.

***

все, що написано вище, було написано до 24 лютого 2022 року. сьогодні 20 березня, в мій будинок втрапив руснявий снаряд, а свої погляди на Ізраїль і його політику я трохи змінила (бо підтримка русні це для лохів)

але тут я пишу переважно про книжки, тому ця книга дуже гарний зразок того, як має себе поводити держава, маючи кордон з ворогами. як казала Керрі - I will hunt you down, I will kill you. ніхто не повинен піти від відповідальності, а вороги мають бути засуджені.

в цілому я чекала від цієї книжки просто розповідей про розвідувальні операції, а отримала дуже детальну історію Близького Сходу (глава про Сирію - <3), а також про відносини кожної краіни з Ізраїлем. звісно там бували свої провали, але в цілому Моссад здався мені більш компетентним ніж ЦРУ (sorry not sorry). взагалі не важно здогадатись чому, бо найдієвішою та найефективнішою стратегію завжди буде захист, а якщо ви хочете просто позайобувати всіх під гаслом "диви, як я вмію", то ви програєте і нічого не вийде. звісно, зараз я кажу не про ЦРУ
23 views22:03
Відкрити / Коментувати
2022-02-26 17:09:09 в мене немає більше добрих слів, в мене є тільки лють, тому від сьогодні і до кінця війни я буду використовувати цей канал для того, аби підтримати ЗСУ і українців.

також буду небагатомовною

донатьте тут: https://savelife.in.ua/donate/
кров тут: https://t.me/donorua
інформаційний бот тут: https://t.me/Hotovyi_do_vsioho_bot

якщо ви за кордоном і хочете підтримати ЗСУ, для вас інфа тут https://bank.gov.ua/ua/news/all/natsionalniy-bank-vidkriv-spetsrahunok-dlya-zboru-koshtiv-na-potrebi-armiyi

усім дякую, россійскій воєнний корабль, іді нахуй.
36 views14:09
Відкрити / Коментувати
2022-02-21 20:18:05 загалом було очевидно, що наступною книжкою стане "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, яку я не раз згадувала під час "Амадоки" і чомусь вирішила, що зараз у мене буде достаньо сил на те щоб перечитати.

минулий раз був у серпні дві тисячі чотирнадцятого року і все, що я пам’ятаю - це мова (трохи незвчина для людини, яка тільки що прочитала три книги Жадана поспіль) і неймовірна інтенсивність історії. я обожнюю довгі книги, де переплітаються історії декількох поколінь, бо іноді минуле - це все, що ми маємо і навчитись жити з ним - одна з найважливіших речей. а в "Музеї" було це все та ще й в знайомих декораціях.

перше, що неприємно вразило мене зараз (і я не думала, що колись це скажу) - це дуже мізогінна книжка. буквально на кожній сторінці головна героїня протиставляє себе іншим жінкам (не дуже приємні епітети detected), бо вона одна талановита і розумна, а інші якось так.

минуле і тут мені подобається більше за сучасне, але річ у тому, що тут сучасному (до весні дві тисячі четвертого року) я вірю. і читати це дуже сумно.

усе інше - мова, історія - залишились саме такими, як я їх і пам’ятала, лише з однією різницею - не думаю, що буду радити цю книжку так щиро, як робила всі ці вісім років.
46 views17:18
Відкрити / Коментувати
2021-12-29 17:09:31 десь близко року я періодично читаю в мережах радощі людей, що дочитали "Амадоку" Софії Андрухович, як важко було її читати, яка вона велика, як застрягли на якомусь розділі. і чесно кажучи у мене виникло питання - що люди взагалі читають, бо вісімсот сторінок це не така й велика книга з моєї точки зору. ну типу ти береш читаеш.

ладно, у першому розділі йдеться про не дуже адекватну працівницю архіву, якій один чоловік приносить декілька валіз із сімейними знімками. вони проводять разом ніч, потім він йде на війну, а жінка починає спілкуватися з його батьком і одного дня дізнається, що у лікарню привезли сильно поранену людину з амнезію. вона вирішує, що це і є той самий чоловік, каже всім, що вона його дружина, заводить сторінку на фейсбуці, привозить його до себе додому і починає показувати ті самі фотографії, розказуючи про "його" родину.

власне вся друга частина - ця розповідь. там про війну, холокост, окупацію, про те, як важко зробити правильний вибір, коли "правильно" взагалі немає, про те, як людям із поламаним дитинством і юністю доводиться якось жити далі. про кохання, яке є єдиним стимулом для виживання і яке потім вбиває. мені сподобалось так сильно, що інколи навіть було страшно. але потім сталась частина три))

тут взагалі треба зробити невеликий дисклеймер, що якби я хотіла почитати нонфікшн про українську літературу я би почитала нонфікшн про українську літературу, але що вже. історія життя Віктора Петрова - письменника Домонтовича, чоловіка Софії Зерової, яка у цьому шлюбі забажала залишити прізвище першого чоловікаб розстріляного у Сандармоху. тут багато про археолочну та ймовірну розвідницьку діяльність Петрова і можливо це гарно б виглядало окремим твором але коли ти половину книги емоційно інвестуєш в одних героїв, переключатись на інших, більш того реальних і відомих, якось не дуже хочется. особливо коли бачиш, що до кінця книги зовсім трошки і ніхто не поспішає розповідати чи згадав той поранений чоловік хоть щось.

про це буду трошки у самом кінці і ця частинка мені найбільше не сподобалась, бо я не повірила жодному слову. меня завжди потрібна чітка і логічна структура, щось хоч трішечки близьке до реальності. але як не намагаюсь, не можу уявити ситуації, коли людина сьогодні повертається з війни - понівечена, втративши пам’ять, а її звуть на ток-шоу і сумніваються у її вчинках.

що мені сподобалось так це сам факт появи цієї книжки - це ще одна розповідь про цю війну. так, про це потрібно постійно говорити. мені сподобались розповіді про Амадоку - найбільше озеро, по якому ходили кораблі і яке колись можливо існувало на межі Волині і Поділля. принамні воно є на картах Геродота - озеро Амадока мало бути десь тут, але більше його немає

я твоє озеро Амадока, найбільше в Європі озеро, яке простягається на сотні километрів серед міст і сіл, полів і лісів, серед хмар і небесних тіл, води його хлюпочуться ритмічно до берега, дедалі швидше і швидше, чуєш солодкі води розгойдуються хлюп-хлюп-хлюп, ти знайдеш мене тільки на давніх мапах, але я залишуся в тобі назавжди.
57 views14:09
Відкрити / Коментувати
2021-12-20 01:12:10 всегда говорю, что абсолютно неиронично люблю количество информации, которое сейчас находится буквально на расстоянии вытянутой руки. цепочка такая: я захожу в твиттер Суад Мехеннет - вижу пост с анонсом статьи про 9/11, где её соавтором выступает Джобби Уоррик - захожу к нему в твиттер и узнаю, что в феврале вышла его новая книжка - через 10 минут она у меня.

ну ладно, всё не так радужно, потому что я решила, что обойдусь без бумажной и купила версию для киндла на амазоне и never again. я привыкла пользоваться покетбуком и читать на телефоне да ещё и в приложении киндла, а не стандартном iBooks - мучение. читала в итоге раза в три дольше, чем могла бы. удивительно, мне казалось, что мир бумажных книг для меня закрыт примерно навсегда.

в общем, кодовое название книжки "Что Питер Куинн делал в Сирии между четвёртым и пятым сезоном Homeland" (сори нот сори), а официальное - "Red Line: The Unraveling of Syria and America's Race to Destroy the Most Dangerous Arsenal in the World". после того, как перечитала "Чёрные флаги", в принципе было понятно, что у Уоррика я прочитаю всё, включая учебник по физике, если он такой напишет, но насчёт химии я бы не была так уверена)) и это оказалась именно она.

мои познания в химии ограничены понятием валентности и очень общими знаниями о некоторых веществах нервно-паралитического действия (окей, об одном веществе, потому что я смотрела Newsroom и Homeland, а в последнем даже наглядная картинка была). и почти вся книга Уоррика посвящена тому, как все пытались разоружить Асада и договориться с ним об уничтожении запасов зарина на сирийских складах. но опять же, это не сухая статья в википедии, это полноценное расследование с огромным количеством героем, их жизнями и мыслями. это не "специализированная" литература не для всех, как "Армия террора", в принципе тут даже никакой предистории знать не нужно, кроме фамилий основных государственных деятелей и пары химических формул (переводить названия веществ было тяжеловато). это очень интересно, как за очень сжатые сроки учёные смогли изобрести и построить машину, которая путём гидролиза должна была нейтрализовать весь зарин, но сделать это можно было только на палубе корабля, потому что ни одна страна, включая США, не согласилась на такое на своей территории. и как в самый ответственный момент капитан понял, что топлива осталось критически мало. из этого бы вышел очень хороший сериал, как впрочем и из других книжек Уоррика.

в последних главах в общих чертах рассказывается, что вообще происходит в Сирии, какое там расположение сил и есть забавные фразочки в духе "Russia began preparations for its first foreign intervention since the Soviet Union’s invasions of Afganistan" - first)))0)

в "Тройном агенте" рассматривался единственный инцидент на кэмп Чепмен - то есть вот событие, а дальше подробный рассказ, что привело всех участников к этой точке. в "Чёрных флагах" - была подробная биография Заркави пусть с некоторыми ответвлениями в истории Иордании например (хотя и это важно), но всё было завязано на одном человеке. "Red line" по сравнению с этим двумя книжками буквально роман, настолько она целостная, длинная и всеохватывающая.

интересно ещё что я, хватаясь за любую книжку про Ближний Восток, всё равно выделяю и отдаю предпочтении Сирии (и мне бы хотелось думать, что дело не в Куинне)). и кажется близок тот день, когда раскопаю всю библиографию Рафика Шами и больше никогда не буду онлайн.
53 views22:12
Відкрити / Коментувати