Перехідник на Книжковий бункер

2021-11-22 19:57:47 "Крадійка" зібрала трохи цікавого . Почитайте й ви Відкрити / Коментувати

2021-11-22 19:57:43 ​​Всі ми обожнюємо книги, але рідко задумуємося про тих, хто стоїть за їх написанням. А дарма, адже життя письменників анітрохи не поступається по цікавості їх творінням.

Артур Конан Дойль (Автор Шерлока Холмса) мав приятельські відносини з всесвітньо відомим ілюзіоністом Гаррі Гудіні. Проте як тільки Гудіні дізнався, що Дойль справді вірить в спіритизм та вважає, що Гаррі має магічні здібності, їх дружба швидко закінчилася.

В честь Стендаля було названо хворобу, синдром Стендаля — це психосоматична реакція, характерна підвищенням серцебиття, галюцинаціями та запамороченням, які викликані естетичними переживаннями під час перегляду предметів мистецтва. Його ім'я для назви хвороби було обране не просто так, письменник майже не знепритомнів після того, як побачив собор Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції.

Гі де Мопассан був одним із тих, хто всім серцем ненавидів Ейфелеву вежу і часто обідав саме в ній, щоб не бачити на горизонті її обриси. «Тамтешній ресторан — єдине місце в Парижі, де не видно цієї потворної вежі» (хоча в деяких джерелах зазначають, що ненависть Мопассана не була такою сильною, а слова належали іншій персоні).

Також варто згадати Аврору Дюпен (Жорж Санд) про яку я вже писала раніше. Письменниця так полюбляла мистецтво, що встигла затягнути до себе в ліжко польського композитора Шопена, драматурга Альфреда де Мюссе та письменника Проспера Меріме.

Девід Лоуренс (автор «Коханець леді Чаттерлей») знаходив натхнення у дуже дивний спосіб: щоб стимулювати свою уяву, письменник абсолютно голий лазив по шовковиці (тутовому дереві). Навіщо? А біс його знає. Проте це спрацьовувало

Одного разу Гемінгвей украв із місцевого бару... пісуар. Письменник абсолютно чесно заявляв, що він достатньо «просрав» грошей в цьому закладі та повністю заслуговує на володіння цією річчю. До речі, сьогодні пісуар знаходиться в барі під виглядом садового фонтану.

Пес Джона Стейнбека з'їв перший рукопис «Про мишей та людей». Стейнбек жартома говорив, що це точно означає, що новелу треба серйозно передивитися та переписати. Відкрити / Коментувати

2021-11-21 18:36:00 Мій особистий топ-5 вигаданих світів

Роджер Желязни Серія «Хроніки Амбера»
Придумати багатогранну структуру мультивсесвіту, випередити свій час та дати порцію натхнення для Мартіна і його «Пісні льоду та полум'я»? Легко. А ще ця серія — справжня енциклопедія інтриг.

Джон Роналд Руел Толкін «Гобіт» + «Володар Перснів»
По-перше, читати треба тільки разом, бо книги нерозривно пов'язані між собою (навіть не дивлячись на те, що «Гобіт» — це казка). По-друге, екранізація на фоні творів виявилась максимально провальною. З неї викинули сотні відсилок між творами (які потім спробували відтворити у трилогії фільмів про Гобіта, але самі розумієте як це виглядає, коли намагаєшся закрити прогалини історії у її передісторії). А ще кінотрилогія Володар Перснів залишилась без купи важливих персонажів.

Віктор Пелевін «Смотритель»
Загалом у Пелевіна що не книги, то вигаданий всесвіт, але конкретно у цьому романі логіка світобудови видалась мені геніальною.

Сергій Лук'яненко «Черновик» + «Чистовик»
Тут взагалі важко щось сказати без спойлерів. Але цілісна картина світу мені дуже сподобалась. Шкода тільки, сама цілісність картини світу впродовж роману часто мініється

Джоан Роулінг Серія про Гаррі Поттера
Велична серія книг з не менш величною екранізацією. Той випадок коли вік не має значення, бо фанами стануть абсолютно всі.


Що з цього вже читали? Які вигадані світи подобаються вам? Відкрити / Коментувати

2021-11-19 13:38:16 Такі обкладинки малювали до книг відповідного жанру у сімдесятих та вісімдесятих. Відкрити / Коментувати

2021-11-18 17:53:31 ​​Літературний виклик
Вірджинія Вульф «Кімната Джейкоба»

Книга, яку я не розумів, герої, яких я не запам'ятовував, сюжетна лінія, яку я постійно втрачав. Лише побіжне знайомство з біографією Вірджинії Вульф дозволило мені трохи краще зрозуміти, що це було. Та все ж «Кімната Джейкоба» захопила мене, доля головного героя та чисельних персонажів не відпускала і непередбачуваність сюжету змушувала твердо зачитуватись аж до останньої сторінки.

Кімната у даному випадку — це душа, внутрішній світ того самого Джейкоба, а його історія оповідається через розмови та враження величезної кількості друзів, знайомих та випадкових зустрічних, які траплялися на шляху головного героя. Гра з образами б'є ключем, але навіть не намагайтесь запам'ятати хоча б частину персонажів. Все, що треба — пробувати серед опису подій, серед діалогів, серед живих сцен зрозуміти Джейкоба, зрозуміти його думки, його характер, його погляди. А потім усвідомити, що Вірджинія Вульф увесь твір десь між рядками нам кричить, що це неможливо. Людська душа — то її власна частинка унікальної свідомості, пізнати і зрозуміти яку хтось збоку не може.

Врешті я не певен, що прийшов до правильних висновків після прочитання цього роману. Залишилось багато питань і багато прогалин. Є бажання перечитати ще щось із Вульф, але є й побоювання, що ясності від того більше не стане.

Готовий поставити цій книзі 7/10, але радити читати можу тільки тим, хто дійсно до цього готовий і буде розуміти з чим матиме справу. Вірджинія Вульф — без перебільшення, специфічна письменниця. Відкрити / Коментувати

2021-11-17 13:00:10 ​​Читаю по 3-4 книги одночасно.

Звик до такого режиму і мені так комфортно. Знаю, що багато хто, навіть, дві книги паралельно читати не може, бо не йде. А от мені здається, що формат ідеальний. Сюжети прекрасно тримаються в голові і швидко виринають знову. Більша кількість різноманітних персонажів, кожен зі своєю історією та своїм світоглядом і всі вони десь паралельно витають, чекають свого часу.

Так уже до цього звик, що навіть не уявляю як це взяти одну книгу й прочитати її від початку і до кінця, а потім братись за наступну.

Хтось іще таке практикує? Відкрити / Коментувати

2021-11-15 11:10:13 ​​Не читаю попсу

Було дві спроби осилити книги, що були на хайпі популярності і обидва рази це був промах.
Перший промах трапився коли я побачив, що кожен другий пасажир метро читає Харарі і подумав "мабуть щось вартісне". Осилив сторінок з 50. Так, Харарі пише впевнено, Харарі пише переконливо. Але Харарі пише інформацію, яка написана вже мільйон разів. Нічого нового, нічого цікавого, ніяких унікальних концепцій. Просто набір гарного тексту. Він пише про те, що хочуть почути, грає десь на поверхні і не несе жодної інформаційної цінності своїми текстами. Просто вдалий комерційний проєкт.

Така ж історія була і з книгою "Шантарам". Осилив десь п'яту частину роману і набридло читати ту оду ниття. Автор ображений на своє життя, хоча по ходу історії складається враження, що він доволі усвідомлено робив певні дії, що призводили до відповідних наслідків. Так чи інакше бажання дочитувати до кінця не було взагалі. А ще багато "реальних подій з життя автора" здавались аж занадто перебільшеними. Поговорити з читачем начистоту і викласти душу врешті не вдалось.

Після цих двох промахів прийшло усвідомлення, що до хайпу треба підходити дуже обережно. Якщо книга у трендах, не обов'язково вона варта вашої уваги. Відкрити / Коментувати

2021-11-12 13:36:11 ​​Отже, «Дюна»

«Дюну» задумав прочитати десь за два-три місяці до виходу фільму (не того, що 1984 року), але руки дійшли тільки після. Про геніальність фільму говорити не буду, але якраз він став головним каталізатором у прийнятті рішення взятись таки за цей твір Френка Герберта.

І ось що цікаво. Чи не вперше в житті я можу сказати, що фільм мені сподобався більше. Хоча треба ще дочекатись продовження аби сформувати остаточне враження. Та я нізащо не скажу, що книга погана (не подумайте). Навпаки — це унікальний чарівний світ з логікою і зрозумілою структурою.

Проте складається враження, що роман не про Арракіс, не про Атрідів чи фрименів, а про захоплення Герберта арабами та їхніми релігіями. Я не читав навіть найкоротшої біографії письменника, але впевнений, що він дуже захоплювався історією Сходу та його релігійними течіями. Те, як Герберт смакує впродовж роману релігійним культом наштовхує мене на думку, що це твір саме про релігію. Все решта десь поблизу, але вибивається із переднього плану, хоч і зображене на ньому.

Так, так, я не читав ще інших книг із серії і не можу зробити остаточних висновків. Продовжувати я однозначно буду. Післясмак від першої позитивний, хоч з домішками здивування. Мабуть, чекав просто поринути у чарівний світ Арракісу, а зустрів більші глибокі сенси.

А ще у книзі є проблеми з інтригою. Мало не з перших сторінок дізнаємось ім'я зрадника (важливим сюжетний пласт) і багато моментів є доволі очевидними. Ось тому фільм узяв мене більше за книгу. У фільмі не було так усе розжовано і впевненості у фіналах на сюжетних поворотах було значно менше.

Впевнено поставив би цій книзі 8/10, а фантастичний світ, створений Френком Гербертом, точно увійде у мій особистий топ вигаданих світів.

Хто вже читав діліться своїми думками у коментах Та не забувайте уникати спойлерів Відкрити / Коментувати

2021-11-11 16:37:36 ​​Історія одного літературного парадоксу
Браян Д'амато «Вогонь майя»

Було у вас таке, що ви одночасно захоплюєтесь книгою і вважаєте її бездарною? У мене таке було саме з «Вогнем майя». З одного боку це чудова історія з гарно продуманими персонажами, добре пропрацьованим історичним підгрунтям та небанальним поглядом на хайпову тему. А гра, яку він придумав та навколо якої все обертається — то взагалі щось геніальне.

Але з іншого — в описі книги, в рецензії та з перших сторінок йде мова про сюжетні повороти, які вбивають інтригу на добрих 300 сторінок книги. 300 сторінок, Карл!

Автор просто взяв і почав з того, що буде потім. А тоді повернувся і як почав описувати напружені, драматичні, драйвові події . Уявляєте як воно переживати за героїв, які потрапляють у складні ситуації, але точно з'являться у певний момент (Джордж Мартін точно не схвалив би)? Як на мене — це повне фіаско.

Намагався поділитись враженнями і ненаспойлерити. Тому, якщо візьметесь читати цю книгу, раджу не читати опис та пропустити вступний розділ. Там сторінок до двадцяти і все це повториться, коли логічно дійде сюжет. Майже слово в слово. Відкрити / Коментувати

2021-11-09 15:28:28 Сьогодні поповнив свою колекцію

Вчора дочитав «Дюну», а позавчора — «Кімнату мертвих» і якраз маю вакантне місце для чогось нового. З чого порадите починати? Відкрити / Коментувати