Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦

2022-05-27 12:04:10 У наш час узагалі мало хто думає про розсудливість як про чесноту. Христос сказав був, що ми зможемо ввійти до Його світу тільки тоді, коли станемо подібними до дітей, і багато християн через це вважає: дурень ти чи ні, не так уже й важливо, головне, щоб був "добрим". Але це наслідок банального нерозуміння. По-перше, діти переважно виявляють неабияку розважливість, коли займаються тим, що цікавить їх по-справжньому, і доволі ретельно все обмірковують. По-друге, як слушно зауважує св. Павло, Христос аж ніяк не хотів сказати, що ми маємо залишатися дітьми у плані розуму - якраз навпаки. Він закликав нас бути не тільки "лагідними, як голубка", але й "мудрими, як змія". Хоче, отже, щоб ми мали дитяче серце, але дорослий розум. Хоче, щоб ми були простосердими, прямодушними, люблячими і сприйнятливими, як добрі діти; проте водночас хоче, щоб кожна часточка нашого розуму пильно виконувала свою роботу і була цілковито готова до боротьби. Якщо ви даєте гроші на доброчинність, то це аж ніяк не означає, що не треба бодай спробувати з'ясувати, чи не йдуть ваші гроші шахраям. Якщо ви думаєте про самого Бога (наприклад, коли молитеся), то це ще не означає, що вам слід задовольнятися дитячими уявленнями про Нього, засвоєними у п'ятирічному віці. Бог, звісно, не стане любити вас ані на дещицю менше (чи мати з вас меншу користь), якщо вам випало народитися з мізками далеко не вищого гатунку. У Нього знайдеться місце для кожного, зокрема й для людей без великого розуму, та Він хоче, щоб кожен як слід використовував ті здібності, якими наділений.

Суть не в тому, щоб бути добрим, а розумними нехай будуть ті, хто на це спроможний; суть у тому, щоб бути добрим, а водночас намагатися бути й розумним настільки, наскільки це кожному до снаги. Лінощів розуму Бог не любить так само, як і лінощів будь-якого іншого штибу. Якщо ви розмірковуєте про те, чи не стати християнином, то мушу вас попередити: християнство вимагає повної віддачі і від розуму, і від усього решта. На щастя, воно діє також і у зворотному напрямку: кожному, хто щиро намагається бути добрим християнином, невдовзі впаде в око, що його розум робиться дедалі гострішим: одна з причин, через які для навернення на християнство не потрібна жодна спеціяльна освіта, полягає у тому, що християнство саме по собі - освіта. Тим-то такий неосвічений християнин, як Беньян, зумів написати книжку, що вразила цілий світ.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-05-26 08:00:20 Сатана ж зумів переконати наших далеких предків, що вони самі можуть бути "як боги", тобто здатні давати собі раду самостійно - так, наче створили себе самі, - бути самі собі господарями, винайти якесь щастя для себе поза Богом і окремо від Нього. І саме ця безнадійна спроба дала поштовх майже всьому тому, що ми називаємо історією людства, - грошам, убогості, себелюбству, війнам, проституції, суспільним класам, імперіям і рабству: тривалій і жахливій історії людини, яка намагається знайти джерело свого щастя десь поза Богом.

Ці пошуки не матимуть успіху ніколи, й ось чому. Бог створив нас, винайшов, як людина винайшла, приміром, двигун. Автомобіль сконструйований так, що працює на бензині, й ні на чому іншому належним чином не працюватиме. Людську ж "машину" Бог замислив так, що працювати вона може лише на Ньому самому. Адже саме Бог є тим паливом, яким має горіти наш дух, або ж тим харчем, що має наш дух живити. Інших варіянтів не існує. Тому немає сенсу просити Його зробити нас щасливими на якийсь інший, приємніший для нас манір, а не морочити голову релігією. Бог не може дати нам щастя і мир поза Ним самим. Нічого подібного поза Богом просто немає.

Оце і є ключ до розуміння історії. Витрачається неймовірна енергія, виникають і розвиваються цивілізації, створюються чудові інституції, проте щоразу щось неминуче йде не так. Через якусь злощасну ваду нагорі незмінно опиняються себелюбні і жорстокі люди й усе вкотре скочується до лихоліття та руїни. Насправді машина весь час глохне. Заводиться начебто легко, проїжджає кілька метрів - і ламається. Уся річ у тім, що її постійно заправляють не тим пальним. Ось що заподіяв нам, людям, сатана.

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
#простохристиянство Відкрити / Коментувати

2022-05-25 08:01:52 Сина Джонсів звуть Сиріл. Та я ніяк не второпаю, чому для тебе так важливо молитися за людей, називаючи їх на ім’я. Я завжди вважав, що Богу відомі і їхні прізвища також. Боюся, що чимало людей в моїх молитвах фігуруть, як «той старий чоловік із Кру» , «офіціантка» чи навіть «той чоловік». Можна забути чиєсь ім’я або взагалі його не знати, та при цьому пам’ятати, як їм конче потрібна молитва.

Листи до Малкольма

#lewisdaily
#letterstoMalcolm Відкрити / Коментувати

2022-05-24 08:04:01 Чоловік – голова жінки так само, як Христос – голова Церкви. Він повинен любити її так, як Христос полюбив Церкву – і далі читаємо – і віддавати своє життя за неї (Еф. 5:25). Таким чином, це верховенство найповніше втілюється не в чоловікові, яким би ми всі хотіли бути, а в чоловікові, чиє подружжя більше схоже на розп’яття; чия дружина одержує найбільше і віддає найменше, є найбільш недостойною його, є – лише за своєю природою – найменш привабливою. Бо Церква має лише ту красу, яку їй дає Наречений; він не знаходить її привабливою, а робить її такою. Єлей цієї коронації треба бачити не в радощах шлюбу чоловіка, а в його скорботах, у недугах та стражданнях доброї дружини і у вадах поганої, у його невтомній (і непоказній) турботі чи його невичерпному прощенні: прощенні, а не мовчазній згоді. Так само, як Христос бачить у недосконалій, гордій, фанатичній чи літеплій Церкві на землі ту Наречену, яка одного дня буде без жодної плями чи зморшки, і наполегливо працює для того, щоб так було, так само і чоловік, чиє лідерство подібне до Христа (іншого йому не дано), ніколи не впадає у відчай. Він – цар Кофетуа[1], який після двадцяти років все ще сподівається, що дівчина-жебрачка одного дня навчиться говорити правду і митися ще й за вухами.

Це не означає, що укладення подружжя, яке б містило такі страждання, заслуговує на якусь чесноту чи мудрість. Немає мудрости або чесноти в прагненні непотрібного мучеництва чи навмисній гонитві за випробуваннями; але саме мученик найповніше сподобляється Цареві. Тому головування в такому мученицькому подружжі, якщо тільки чоловік зумів його витримати, є найподібнішим до Христового.

Найзапекліша феміністка не повинна шкодувати для моєї статі корони, наданої їй чи то в поганській, чи християнській тайні. Бо одна зроблена з фольги, а інша – з терну. Справжня небезпека полягає не в тому, що чоловіки можуть вхопити останню з надмірним запалом, а в тому, що вони дозволять чи примусять своїх жінок захопити її.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

[1] Цар Кофетуа – персонаж англійського фольклору. На схилі віку він закохується в дівчину-жебрачку і одружується з нею. Відкрити / Коментувати

2022-05-23 13:12:35 Давні християнські вчителі стверджували: якби людина не згрішила, то насолода, яку приносять статеві стосунки, була б не слабшою, ніж тепер, а сильнішою. Мені відомо, що деякі не надто тямущі християни своїми словами створили враження, буцім і секс, і тіло, і насолода з християнського погляду - погані самі по собі. Вони помилялися. Християнство - чи не єдина велика релігія, яка ставиться до тіла цілком схвально, яка вважає, що матерія добра, що Бог сам колись зодягнувся в людське тіло, що якесь нове тіло ми отримаємо навіть на небі і що від нього нового тіла істотною мірою залежатиме наше щастя, краса і сила. Християнство прославило шлюб більше, ніж будь-яка інша релігія, а майже всі найкращі поетичні твори про кохання створили християни. Коли хтось починає твердити, що секс, чи то пак статеві стосунки, самі по собі - погана річ, то християнство тут-таки заперечує. Та коли люди кажуть сьогодні, що сексу, мовляв, соромитися нічого, то можуть, звісно, мати на увазі й дещо інше: що соромитися не варто сучасного стану, у якому перебувають статеві стосунки.

Якщо саме не в них на думні, то, гадаю, рації вони не мають. Як на мене, то причин для сорому тут насправді хоч греблю гати. Немає нічого ганебного в тому, щоб насолоджуватися їжею; та якби добра половина людства перетворила їжу мало не на головний сенс свого життя і збавляла час перед малюнками із зображенням харчів, пускаючи слинку і прицмокуючи губами, то це було б таки достоту ганебно. Я не хочу сказати, що ви чи я сам особисто відповідаємо за теперішнє становище. Від своїх предків ми отримали у спадок викривлений у ньому сенсі організм, та й зростаємо ми під впливом пропаганди, що не надто сприяє цнотливості. Є люди, яким вигідно постійно розпалювати в нас статевий інстинкт, бо вони просто заробляють на ньому гроші. Адже людина, опанована нав'язливим бажанням, навряд чи зважатиме на витрати. Бог знає, у якому ми становищі, і не судитиме нас так, наче нам не треба було долати жодних труднощів. Важливо тільки щиро і наполегливо прагнути ні труднощі таки подолати.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-05-22 08:29:38 Зараз я говоритиму лише про частку користі, а все інше ви зможете знайти в розділах про пророцтва. Крім того, тут я говоритиму лише про користь, до якої повільно та поступово я прийшов сам.

Від початку я був впевнений (як і зараз), що не можна думати, що наявність таких фраз в Біблії робить мстивість та злобу якимось чином добрими та благочестивими. Але також не можна заперечувати наявність тут ненависті. Вона є - неприхована, гризуча та злорадна; але буде гріхом виправдовувати ту пристрасть в кому-небудь, а тим паче в собі. Всі наступні міркування мають зміст лише тоді, коли ви з цим погодитеся.

Як завжди, мені перш за все допоміг також і нерелігійний досвід. Я впізнав ці почуття - вони знайомі всім нам. Це - прикрість, виявлена настільки вільно, безсоромно і непристойно, як її в нас час виявляють хіба діти. Звичайно, мені не прийшло в голову, що древні євреї жили без обмежень та умовностей. Східні і древні культури у багатьох речах умовніші, ритуальні та ввічливіші від нашої. Але приховували вони зовсім не ті речі, які стримуємо ми. Вони не приховували злоби ради пристойності і не боялися зійти за невротиків. Тому ми й бачимо тут злобу у всій її сутності.

Здавалося, після цього цього мені варто було б заглянути в своє серце. Справді, душекорисно зробити такий висновок із "злих псалмів". Але ми і найзлішому ворогу не бажаємо такої відплати. Життя наше спокійніше (вірніше, в деяких країнах воно поки спокійніше). Псалмоспівці жили серед жахливих вбивств, насильства, кривавих жертвоприношень, іноді навіть людських.

Крім того, повторюсь, ми краще вміємо приховувати наші почуття навіть від самих себе. "Що ж, - кажемо ми,- він ще пожалкує..", і думаємо, що лише віщуємо без злорадства. Але, читаючи як псалмоспівець плекає в собі образу, можемо впізнати себе. Що не кажіть, зла і відчужена людина, що жаліє себе, для нас є зрозумілою.

Міркування над Псалмами
#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily Відкрити / Коментувати

2022-05-22 08:29:38 Читаючи певні псалми, можна помітити як з сторінок від ненависті нам пече аж в лице, наче вогнем з печі. Коли ця ненависть не лякає, то лише тому, що виглядає смішною для сучасної свідомості. Прикладів жахаючої ненависті можна знайти чимало, але найжахливіший, напевне, в 108 псалмі. Автор просить Бога, поставити нечестивого над його ворогом, "і по правиці його сатана нехай стане!" (108:8). Здається, сенс тут зовсім інший ніж бачить читач-християнин. "Сатана" - звинувачувач, можливо донощик. "Як буде судитись нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!" (108:9) Тут, я бачу, мовиться не про молитву до Бога, а про моління до людини, судді. "Нехай дні його будуть короткі, хай інший маєток його забере! Бодай діти його стали сиротами, а жінка його удовою! І хай діти його все мандрують та жебрають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!… Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його сиротам милости!" (108:8‑10,12). Ще жахливіше вірш з прекрасного псалма - про немовлят вавилонських. (136:9). І поправді сатанинська, витончена злоба в 68:23: "Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами"

Такі приклади викликають посмішку, якщо не сміх, особливо ріжуть вухо в улюблених псалмах. Ось, в псалмі 142 після одинадцяти віршів, що проймають до сліз, неочікувано дописане (ледве не забув): "А в Своїм милосерді понищ моїх ворогів". Ще наївніше, наче дитячий виклик: "Якби, Боже, вразив Ти безбожника" (138:19) — нібито автор дивується, як це Всемогутній не додумався до такого простого способу перемоги над злом. Найжахливіший приклад -один з найкращих псалмів, 22; після зелених пасовиськ, тихої води, жезла та посоху посеред "долини смертної темряви" ми натрапляємо на такі слова: "Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах", тобто я їм, святкую, а вони дивляться! Псалмоспівець не здатний, здається, радіти дарам Божим, якщо ці підступні вороги не побачать їх і не заздритимуть в злобі йому. Тут, напевне, менше сатанинського, ніж у вірші, що я цитував вище, дріб'язковість і вульгарність такого почуття нестерпні.

Відкинути ці вірші,чи пропустити їх повз вуха - неможливо. Але, як не шкода, вони нероздільно переплетені з поправді дивовижними рядками. Якщо ми все ще віримо, що Писання святе, що християни, які читали псалми, не діяли проти Божої волі; якщо ми пам'ятаємо, що Сам Господь постійно з псалмів черпав образи та слова, - давайте спробуємо видобути користь з цих віршів. Яку ж? Відкрити / Коментувати

2022-05-21 10:30:08 Той, хто поспішає нам допомогти й у підсумку задовольниться тільки абсолютною досконалістю, захоплено спостерігатиме завтра, коли ви візьметеся виконувати найпростіші зобов'язання, за вашими першими слабкими й нерішучими зусиллями. Як пише один великий письменник-християнин (Джордж Мак-Доналд), кожен батько тішиться, коли його дитина робить свої перші, ще зовсім не певні кроки, але жоден батько не вдовольниться, доки не побачить твердий, вільний, карбований крок дорослого сина. Так само, каже він, і з Богом: Його "легко потішити, але важко задовольнити".

Просто християнство
#lewisdaily Відкрити / Коментувати

2022-05-20 09:01:53 Біблія, схоже, вирішує питання про те, що важливіше – віра чи вчинки, поєднуючи ці два поняття в одному дивовиж­ному реченні. У першій його половині читаємо: “…працюй­те над спасінням вашим в острасі та трепеті” – з чого начеб­то зрозуміло, що все залежить тільки від нас і від наших учин­ків; але у другій половині бачимо таке: “…бо то Бог викликає у вас і хотіння, і діяння за своїм уподобанням” – і з цього вже можна виснувати, що Бог робить усе, а ми – нічого. Боюсь, що власне з чимось таким ми у християнстві і стикаємося.

Я збен­тежений, але не здивований. Бачите, ми оце намагаємося зро­зуміти, відокремити і розкласти по окремих поличках, що саме робить Бог і що саме робить людина, коли вони діють спільно.

І, звісно ж, насамперед у нас перед очима постає двійко лю­дей, які працюють разом, і тоді легко можна сказати: “Він зро­бив те й те, а я – те й те”. Проте у тім­ то й річ, що тут таке по­рівняння абсолютно недоречне. З Богом усе зовсім інакше. Він діє як у нас усередині, так і ззовні; навіть якби ми могли збаг­нути, хто що тут робить, то я все одно дуже сумніваюся, щоб це можна було виразити властивими людській мові засобами.

Намагаючись усе­-таки якось це зробити, різні Церкви гово­рять по­-різному. Але ви самі переконаєтеся, що навіть ті з них, які особливо наголошують на неабиякому значенні добрих учинків, скажуть, що вам потрібна віра, а ті, які акцентують увагу на вагомості віри, порадять завжди пам’ятати про доб­рі вчинки. У будь-­якому разі, я навряд чи зумію сказати на цю тему щось іще суттєвіше.

Просто християнство
#ualewis Відкрити / Коментувати

2022-05-19 13:38:57 ... ви помітили, що сам Христос іноді називає християнський шлях дуже важким, а іноді – дуже лег­ким. “Візьми свій хрест”, – каже Він, і звучить це так, ніби нас зараз заб’ють до смерти у якомусь концтаборі. А вже за хвили­ну ми чуємо: “Ярмо ­бо моє любе, й тягар мій легкий”. І те, і те Він говорить абсолютно серйозно. Чому обидва ці тверджен­ня – щира правда, думаю, пояснювати не треба.

Та це жахливо, це майже неможливо – віддати Христові все своє єство, з усіма його ба­жаннями і пересторогами. І водночас це набагато легше, ніж те, що всі ми намагаємося робити натомість. Бо ж ми пробує­мо зостатися, так би мовити, самими собою, не відмовляємося від особистого щастя як головної мети свого життя – й одно­часно стараємося бути “добрими”. Кожен із нас силкується не заважати розуму і серцю йти своїм шляхом, зосереджуватися на грошах, чи на насолодах, чи на амбіціях – і в той самий час сподіваємося попри це поводитися чесно, цнотливо і скром­но. А якраз від цього й застерігав нас Христос. За Його слова­ми, смокви на будяках не ростуть. Якщо я – нива, де росте сама трава, то пшениці там не виростити. Звісно, траву можна час од часу косити, тоді високою вона не буде, але й на пшеницю від цього не обернеться. Якщо ви все­-таки маєте твердий на­мір вирощувати на такій ниві пшеницю, то зміни мають бути не лише поверхові. Її треба переорати і засіяти наново.

Просто християнство
#lewisdaily Відкрити / Коментувати