Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦

2022-06-05 15:18:53 #фото

На фото: Клайв (зліва, 9) та Ворні (справа, 13) в серпні 1908 року. Цього місяця померла від раку їх мати Флора. Відкрити / Коментувати

2022-06-05 15:18:53 Чи знаєте Ви, що...

…в Льюїса був старший на три роки брат - Воррен. Брати були тісно прив'язані один до одного з самого дитинства. Льюїс називає його "дарунком долі", говорить, що той ніколи не поводив себе як старший і, хоча вони були несхожими, але стали душевними товаришами змалечку. Разом вони придумували країну одягнених тваринок Звірландію-Боксен, переживали горе втрати матері, разом навчалися у Малверні, репетитором в обох був Великий Причепа Кіркпатрік. Після закінчення військової служби вони ще довго разом холостякували, Ворні одним з перших приєднався до товариства інклінгів з Джеком та Толкіном, допомагав братові з письменницькою діяльністю, часто відповідав на листи та дзвінки, виконуючи обов'язки секретаря та друга.

...Брат Льюїса був військовим, отримав звання капітана під час першої світової війни, після неї відбував службу в Китаї. В 1932 році він подав у відставку і повернувся до Джека в Оксфорд, де зайнявся дослідженням французької історії XVII століття та впорядкуванням сімейних архівів. Ним було опубліковано сім книг з історії Франції під іменем Воррен Гамільтон Льюїс. Коли почалася Друга світова війна, Ворні, як офіцера призвали до лав армії знову, присвоїли звання майора, але дуже скоро його повернули назад в резерв. Можливо, причиною відставки був його постійний ворог - алкоголізм.

...Незважаючи на те, що був старшим, він пережив Джека майже на десять років, але втрату його переживав так важко, що не зміг бути навіть на його похоронах. Воррен також редагував видання листів Клайва, опублікував свої мемуари про нього, крім того багато сімейної документації та власні щоденники, завдяки чому ми можемо краще розуміти і знати улюбленого письменника.

#проЛьюїса Відкрити / Коментувати

2022-06-05 10:17:07 ...що ж зробив Бог? Насамперед залишив нам сумління, відчуття того, що правильно, а що - неправильно; й упродовж усієї історії були люди, які намагалися (іноді докладаючи всіх зусиль) до цього дослухатися. Нікому не пощастило сягнути на цьому поприщі повного успіху. По-друге, Він дав людському роду те, що я називаю "світлими мріями". Маю на думці ті дивні історії, розкидані чи не поміж усіма поганськими релігіями, історії, де йшлося про бога, який помирає - і знову повертається до життя, а завдяки своїй смерті якимсь чином дарує нове життя і людям. По-третє, Бог обрав собі особливий народ і кілька століть втовкмачував у голови того обраного народу, що Він - один-єдиний Бог і що належна поведінка людей має для Нього неабияке значення. Тим народом були євреї, сам же перебіг того втовкмачування детально описано у Старому Завіті.

А потім - справжнє потрясіння. Ні з того ні з сього серед євреїв об'являється чоловік, який говорить так, ніби він сам - Бог. Стверджує, начебто прощає гріхи. Каже, що існував завжди і що в кінці часів прийде судити світ. Тут варто зупинитися, щоб дещо пояснити. Серед пантеїстів - таких, як, приміром, індуси - назвати себе частиною Бога чи одним цілим з Богом міг будь-хто, і в цьому не було б нічого аж такого дивного. Та той чоловік був євреєм, а тому, безперечно, мав на думці Бога трохи інакшого. У розумінні євреїв Бог був істотою з-поза матеріяльного світу, Тим, хто цей світ створив і безконечно відрізняється від усього сущого. Лише цілковито це усвідомивши, ви збагнете: те, що говорив згаданий чоловік, було чи не найбільш приголомшливим твердженням, яке будь-коли злітало з людських уст.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-04 09:06:34 Сподіваюся, жоден читач не дійде висновку, що “просто” християнство пропонується тут як така собі альтернатива існуючим віросповіданням – так, наче можна віддати пере­вагу йому, а не, приміром, вченню конгрегаціоналістів, грецькому православ’ю чи будь-якому іншому християнському віросповіданню. Скоріше його можна порівняти з передпокоєм, звідки можна відчинити двері до кількох кімнат. Якщо мені пощастить привести когось до цього передпокою, я вважатиму, що досягнув мети, яку ставив перед собою. Проте вогонь у каміні, крісла і накритий стіл знайдемо не у передпокої, а лиш у тих кімнатах. Властиво, той передпокій – це місце, де можна зачекати, з’ясовуючи тим часом, що далі там, за дверима; для життя воно не годиться. Щоб оселитися надовго, краще підійде, гадаю, навіть найгірша зі суміжних кімнат (хоч яка з них то могла б бути).

Правда, декому, можливо, доведеться почекати трохи у передпокої, тоді як інші майже не потребують часу, щоб збагнути, у які двері мають постукати. Чому існує така відмінність, я не знаю, але впевнений, що Бог нікого не змушував би чекати, якби не вважав, що це тій людині лише на користь. Коли ж ви зрештою таки потрапите до призначеної для вас кімнати, то побачите, що довге очікування й справді дало добрі наслідки, яких інакше ви просто не отримали б. Важливо, одначе, ставитися до цього періоду власне як до чекання, а не як до таборування. Треба й далі молитися про просвітлення; і, звісно, навіть перебуваючи ще у передпокої, намагатися дотримуватися правил, спільних для цілого дому. Насамперед же – запитувати, які двері для вас істинні, а не вибирати ті, які найбільше сподобаються своєю обшивкою чи пофарбуванням. Висловлюючись простіше, запитання має звучати не «Чи мені до вподоби це служіння?», – а так: «Це вчення правильне? Тут живе святість? Чи спонукає мене до цього сумління? Небажання постукати у ці двері викликане гордістю? А може, просто моїм смаком або неприязню до цього конкретного сторожа при дверях?»

Увійшовши до своєї кімнати, збережіть добре ставлення як до тих, хто постукав в інші двері, так і до тих, хто ще у передпокої. Якщо вони помиляються, то ваші молитви потрібні їм тим більше; якщо ж то ваші вороги, то молитися за них ви зобов’язані. Це одне з чинних для цілого дому правил.

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-03 19:45:55 ...я міг навчитися, навіть від поетів, що Любов це щось величніше, ніж проста доброзичливість: навіть любов мiж чоловіком і жінкою - це , як у Данте, "повелитель зі страхітливою подобою". Любов містить у собі доброзичливість, але Любов і доброзичливість це не одне і те ж саме, і коли доброзичливiсть (у поданому вище розумінні) відокремлюється від інших елементів Любові, вона відзначається певною фундаментальною байдужістю до свого об'єкта, і навіть, деякою мірою, презирством до нього. Доброзичливості дуже легко звикнутися з усуненням свого об'єкта - ми всі зустрічали людей, у яких доброзичливість до тварин спонукає радше вбивати їх, лиш би вони не страждали.

Доброзичливість, як така, не турбується тим, чи її об'єкт стає добрим, чи поганим, якщо тільки він уникав страждання. Як говорить Святе Письмо, лише незаконним синам усе дозволяють, а законних синів, які повинні продовжувати родинні традиції, карають (Євр.12:8). Лише для людей, які нас не обходять, ми хочемо щастя, незважаючи ні на що; до наших друзів, коханих, дітей ми вимогливi i воліємо краще бачити, як вони страждають, ніж бачити їх щасливими будь-якою цiною . Якщо Бог - це Любов, тоді Він є щось більше, ніж проста доброзичливість. Він часто докоряв нам і осуджував нас, але Він ніколи не дивився на нас з погордою. Бог зробив нам нестерпний комплімент, люблячи нас у найглибшому, найтрагічнішому, найбільш невблаганному розумінні.

Проблема страждання

#lewisdaily
#проблемастраждання
#theproblemofpain Відкрити / Коментувати

2022-06-02 15:05:19 Християни, отже, вірять, що певна зла сила сама себе зробила князем нього світу і так триває й досі. А це, ясна річ, породжує цілу низку запитань. До такого стану дійшло згідно з Божою волею чи ні? Якщо так, то якийсь дивний з Нього Бог, скажете ви; якщо ж ні, то як узагалі може щось відбуватися всупереч волі істоти, яка має абсолютну владу?

Однак чи не кожному, хто був коли-небудь наділений владою, відомо: бувають випадки, коли щось може, з одного боку, відповідати вашій волі, а з іншого - йти врозріз із нею. Наприклад, у матері є всі підстави сказати дітям: "Я не збираюся щовечора змушувати вас прибирати у вашій кімнаті. Вам слід навчитися підтримувати там порядок самостійно". Та якось увечері заходить вона до дитячої і бачить, що на підлозі впереміш валяються плюшевий ведмедик, чорнильниця і підручник французької. Це суперечить її волі. Вона воліла би, щоб у дітей було прибрано. Проте, з іншого боку, питання про те, прибирати чи ні, вона сама, з власної волі залишила на їхній розсуд. Таку ж картину спостерігаємо в будь-якому полку, профспілці чи школі. Варто лиш оголосити, що ту чи ту річ можна робити, а можна й не робити, - і добра половина людей уже точно її не робитиме. Ви, звісно, цього не хотіли, та можливим це стало таки з вашої волі.

Щось подібне, ймовірно, трапилося і з усесвітом. Бог створив істот, наділених вільною волею. Значить, ці істоти могли піти як правильним шляхом, так і неправильним. Дехто вважає, що можна вигадати істоту, яка має вільну волю, але чинити неправильно неспроможна; я такої істоти уявити не можу. Якщо хтось вільний обирати добро, то він так само вільний обирати і зло. Властиво, саме вільна воля й уможливила зло як таке. То чому ж тоді Бог узагалі дав згаданим істотам вільну волю? Та тому, що хоч вільна воля й уможливлює зло, без неї не можливі ні любов, ні добро, ні радість, гідні так називатися. Світ автоматів - істот, що функціонують, як машини, - навряд чи варто було би створювати. Щастя, яке Бог замислив для своїх вищих істот, - це щастя вільно, з власної доброї волі вступати у злуку з Ним і одне з одним у самозабутті любови й захвату, порівняно з яким найпалкіше кохання між чоловіком і жінкою на землі - це просто молоко навпіл з водою. Та для нього ті істоти мають бути вільні.

Звісно, Бог знав, що трапиться, якщо вони скористаються своєю волею неправильно, проте, очевидно, вважав, що ней задум вартий такого ризику. Нам, можливо, не надто хочеться тут із Ним погоджуватися. Проте не погоджуватися з Богом доволі складно, бо ж саме Він є тим джерелом, з якого ви черпаєте всю свою здатність розмірковувати й аргументувати. Ви не можете мати рації, а Він - помилятися; десь так само не може піднятися вище за джерело потік, який із того джерела виходить. Сперечаючись із Ним, ви сперечаєтеся, по суті, зі силою, яка й дає нам змогу сперечатися; це приблизно те саме, що рубати гілку, на якій сидиш. Якщо Бог уважає, що стан війни у всесвіті не є надто високою ціною за вільну волю - себто за створення живого світу, де істоти, які його населяють, здатні на по-справжньому добрі і лихі вчинки, де може відбуватися щось дійсно важливе, а не світу іграшкового, де все приходило б у рух тільки тоді, коли Він смикав би за шнурочки, - значить, доведеться нам погодитися, що ця ціна й справді не надто висока.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-01 11:27:36 Як і досконалих любови й милосердя, досконалої цнот­ливости завдяки суто людським зусиллям не сягнути: щодо цього можете не сумніватися. Треба просити Бога про допо­могу. Навіть якщо ви так і робите, то ще довго, либонь, матимете враження, ніби жодної допомоги не отримуєте, а якщо й отримуєте, то менше, ніж потребуєте. Не зважайте. Спіткнув­шись, щоразу просіть прощення, набирайтеся духу – і пробуй­те знову. Дуже часто Бог спершу дає не саму чесноту, а власне силу для нових і нових спроб. Адже хоч якою важливою є цнот­ливість (чи відвага, чи правдивість, чи будь-­яка інша чесно­та), сам описаний процес виробляє в нашій душі навичку, яка має значно більше значення. Він зцілює нас від ілюзій сто­совно самих себе і вчить покладатися на Бога.

З одного боку, ми з’ясовуємо, що не можемо цілковито довіряти собі навіть у найкращі хвилини, а з іншого – що й у разі найгірших невдач впадати у розпач не слід, бо ці невдачі нам прощено. Єдина згубна для нас помилка – це просто сісти і вдовольнитися тим, що маємо, відмовитися від прагнення до досконалости.

Просто християнство
#lewisdaily Відкрити / Коментувати

2022-05-30 08:03:01 ...маючи намір зробити якусь спробу, не можна сидіти й розважати про те, можливо це чи неможливо. Отримавши на іспиті необов'язкове запитання, ми розмірковуємо, чи можемо на нього відповісти; якщо ж запитання обов'язкове, то тут уже не до роздумів: треба просто взяти і зробити все, що можна. Якісь бали, напевне, одержимо навіть за геть небездоганну відповідь, та якщо відповіді немає взагалі, то й на бали нічого розраховувати. Не лише під час іспитів, але й на війні, у горах, навчаючись кататися на ковзанах, плавати чи їздити на велосипеді, ба навіть застібаючи задубілими від холоду пальцями тугий комірець, люди доволі часто роблять те, що здавалося неможливим, доки вони не спробували. Просто дивовижно, на що ви спроможні, коли відступати нікуди.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-05-29 13:19:43 Ми чуємо багато про невихованість молодого покоління. Я сам належу до старших і мав би стати на їхній бік, але, правду кажучи, мене набагато більше вражають погані манери батьків стосовно дітей, ніж дітей стосовно батьків. Хто з нас не був у ролі спантеличеного гостя за сімейнім столом, де батько чи мати поводилися зі своїми дорослими дітьми з такою невихованістю, яка, якщо б її застосувати до будь-яких інших молодих людей, просто поклала б край стосункам. Категоричні судження про речі, які їхні діти розуміють, а батьки – ні, грубе перебивання розмови, тупі спростування, насмішка над речами, які молоді сприймають серйозно, образливі натяки на їхніх друзів – все це дає просту відповідь на запитання: „Чому вони уникають свого дому? Скрізь їм до вподоби, лише не вдома!“. Хто ж не надасть перевагу цивілізованості перед варварством?

Якщо б ви запитали когось із цих нестерпних людей, чому вони так поводилися, вони б відповіли: „Ой, облиш, ти приходиш додому розслабитися. Ти ж не можеш постійно думати про манери. Якщо не можеш бути самим собою у власній хаті, то де? Ясно, що ми вдома не прагнемо до вишуканих манер. Ми – щаслива сім’я. Можемо сказати один одному все. Ніхто не проти. Ми всі розуміємо“.

І знову, це є таким близьким до правди і таким фатально хибним. Прив’язаність – це коли йдеться про старий одяг і легкість, нежданий момент, вольності, які б трактувалися як погані манери, якщо б ми застосовували їх до незнайомців. Але старий халат удома – це одне; носити одну сорочку, аж поки вона засмердиться – інше. Є відповідний одяг для виїзду на природу чи для якоїсь урочистости; але одяг для дому мусить бути також по-своєму відповідним. Так само відрізняється публічна і домашня ввічливість. Базовий принцип однаковий для обох: „Щоб ніхто не висувався на перший план“. Але що офіційніше середовище, то більше ми дотримуємося цього принципу. Є „правила“ добрих манер. Що інтимніша ситуація, то менша формальність; але не менша потреба ввічливости. Навпаки, Прив’язаність у своєму найвищому вияві практикує незрівнянно тоншу, чутливішу і глибшу ввічливість, ніж та, що є публічною. На публіці вистачить ритуалу. Вдома ви мусите мати справу з реальністю, яку символічно втілював цей ритуал. Якщо її немає – усіх підімне під себе найегоїстичніший член сім’ї. Ви справді не повинні висуватися на перший план; на вечірці ж достатньо вдавати, що не висуваєтеся. Звідси й давня приповідка: „Поживи зі мною і знатимеш, хто я“. Те, як особа поводиться вдома, засвідчує справжню цінність (який одіозний вислів!) її прилюдних манер. Ті, хто залишають манери, коли приходять додому з танців або вечірки, не були насправді ввічливими навіть там. Вони лише мавпували ввічливих.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily Відкрити / Коментувати

2022-05-28 08:06:47 Кожен християнин погодиться, що духовне здоров’я людини прямо пропорційне його любові до Бога. Але любов людини до Бога за своєю природою дуже великою мірою, а часто й цілковито, є Любов’ю-потребою. Це стає очевидним, коли ми благаємо прощення наших гріхів або підтримки в наших терпіннях. Врешті-решт, це стає очевиднішим, коли ми дедалі більше усвідомлюємо, що все наше єство за своєю природою – це одна велика потреба: усе неповне, незакінчене, порожнє і водночас захаращене, що взиває до Того, хто може розв’язати зв’язане і зв’язати розв’язане.

Я не кажу, що людина не може принести Богові нічого, крім єдиної Любови-потреби. Витончені душі можуть нам розказати, що осягнули щось вище. Але вони ж, на мою думку, першими нам скажуть, що ці висоти перестануть бути справжньою благодаттю, стануть неоплатонічними чи в кінцевому підсумку диявольськими ілюзіями, як тільки людина посміє подумати, що вона може ними жити і надалі не потребує Бога. „Найвище“, йдеться в Наслідуванні Христа, „не тримається без найнижчого“. Лише нахабне і дурне створіння може стати перед своїм Творцем, вихваляючись: „Я – не жебрак. Я люблю Тебе безкорисливо“. Ті, хто підходить найближче в Любові-дарі до Бога, через хвилину, навіть тієї ж миті, б’ються в груди разом з митарем, виливаючи свою нужду перед єдиним істинним Дарителем. Сам Господь так хоче. Він звертається до нашої Любови-потреби: „Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені“, чи в Старому Заповіті: „Відчини свої уста і Я їх наповню!“ (Пс. 81(80):11).

Чотири Любові
#lewisdaily Відкрити / Коментувати