Гендер в деталях

2022-10-27 17:27:43 ​​Продовжуємо знайомити вас з досвідами, які отримало українсько жіноцтво під час повномасштабної війни

ЖІНКИ, ЯКІ ЗАЛИШИЛИСЯ В ОКУПОВАНИХ І ЗАГРОЖЕНИХ МІСЦЯХ

Надзвичайно важливо зрозуміти, як у суспільній свідомості трансформується (чи руйнується) поняття нормативної фемінности з усіма її стереотипними уявленнями про «жінок як слабку стать», яка потребує чоловічого захисту, після того як весь світ бачив безстрашних українок, котрі голіруч виходили назустріч озброєним агресорам і з гідністю боронили своє право не коритися вимогам окупантів на власній землі.

Історія про насіння соняшнику в кишенях ворога, якого чекає погибель на українській землі, чи історія про конотопських відьом, котрі обіцяють ворогам імпотенцію, стали легендарними. Що й казати про майже фольклорно-казковий сюжет про бабусю, яка нагодувала ворогів отруєними пиріжками! Найпевніше, таких випадків набагато більше.

Ці питомо жіночі прийоми символічного чи реального знешкодження ворога заслуговують не лише на захоплення, а й на аналіз.
Ми повинні помічати й усвідомлювати відвагу і силу жінок, які залишилися в загрожених місцях, щоб далі дбати про залежних від них людей (дітей, старих і хворих родичів, сусідів), не зважаючи на небезпеку для життя, стійко витримуючи всі труднощі, ефективно використовуючи мізерні ресурси.

З одного боку, ці жінки продовжували ту саму традиційну опікунську працю (годувати, доглядати, лікувати тощо). Проте виживання в умовах бомбардувань, бойових дій та в окупації — це місія, яка вимагає неабияких фізичних і психологічних зусиль, особливих практичних і соціальних навичок. Ці жіночі досвіди не повинні залишитися поза увагою досліджень.

Чи ми усвідомлюємо, як це — далі виконувати свою непомітну, непрестижну, низькооплачувану роботу, від якої раптом залежить життя тисяч людей?

Ті продавчині в продуктових магазинах, аптекарки, сімейні лікарки й медсестри, провідниці евакуаційних потягів та безліч інших жінок, які в умовах загальної паніки раз у раз з’являлися на своєму робочому місці і замість турбуватися про себе та свою родину продовжували дбати про те, щоб люди навколо мали їжу, ліки, медичну допомогу чи просто мали шанс вижити.

Це підводить нас до необхідности переглянути засадничі постулати нормативної фемінности, у якій пріоритет має належати родині, а не професійним обов’язкам чи громадянській відповідальности.

Мабуть, усі знають історію двох простих жінок — Лесі й Тані з Ірпеня, які в окупації на свій страх і ризик пекли хліб для жителів окупованого міста. Такі випадки надзвичайно показові як приклад повсякденного — немілітарного і далеко неепічного — героїзму.

Окремого антропологічного дослідження вимагатиме повсякдення тих, хто довгий час, по кілька тижнів, фактично жили в місцях масових притулків, зокрема в метро і бомбосховищах. Це цілком нові досвіди, інший спосіб соціальної взаємодії й організації побуту в обмеженому просторі, в екстремальних непристосованих умовах, їх треба докладно вивчити.

Аналізуючи питомо жіночі досвіди цієї війни, дуже важливо осмислити практики екстремального материнства: пологи в бомбосховищах чи вдома за відсутности медичної допомоги, догляд за дітьми під час тривалого перебування в підвалах чи в умовах окупації, переживання втрати, насильства чи каліцтва дітей, практики солідарного материнства й інші пов’язані аспекти.

У цій війні, як і в багатьох попередніх, саме на матерів лягла основна відповідальність за добробут і безпеку дітей. І на тих жінок-опікунок, які через свій професійний обов’язок чи радше за покликом сумління (зокрема як волонтерки) неймовірними зусиллями знаходили спосіб вивезти сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зі зруйнованих міст туди, де безпечно.

Повний текст Оксани Кісь про жіночі досвіди війни читайте за посиланням https://bit.ly/3Q9Dpi8

Ілюстрація Олександра Грехова Відкрити / Коментувати

2022-10-26 14:00:08 ​​ЦЕ НА ДЄВОЧКУ, СЮДИ НЕ КИДАЙТЕ

Колись я почула дуже влучну фразу: «Ніхто не ненавидить жінок так сильно, як гетеросексуальні чоловіки». У цьому я переконуюся дуже часто, особливо коли приїжджаю з Києва в рідне містечко. Останній випадок спонукав мене написати цей текст. Справа в тому, що я вдруге в житті побувала на весіллі. Як і перше, воно базувалося на сексизмі й гендерних стереотипах. Якщо це не основа вдалого святкування, то що тоді? Та перейдімо до суті.

Згадаймо переконання багатьох чоловіків, що в нас давно вже панує гендерна рівність, якщо не матріархат. Припустімо, що це так, але з такою самою, як нині, зацикленістю на дітях. Кого в такому випадку бажали б народити парі — хлопчика чи дівчинку? За логікою, мало би бути однаково, обидві ж статі рівні. А якщо в нас матріархат, то дівчинку — їй же легше жилося б. Як же відбувається в житті?

Перша ситуація — перша пляшка шампанського. Ведуча каже нареченому: «Якщо пляшку відкриєш гучно, з піною і мінівибухом, у вас народиться хлопчик, а якщо тихенько, то дівчинка». Закреслюємо один стереотип у гендерному бінго і дивимося, що ж було далі. А далі наречений починає трусити ту пляшку, наче хоче здійснити нею переказ у Монобанку. Бо не дай боже народиться дівчинка! На превеликий жаль, трясіння не допомогло, корок вилітає акуратно й тихенько. Чуються смішки, але ведуча рятує ситуацію: «Ой, ну, тут хтозна, наче й не дуже тихо, тож, може, буде у вас дівчинка, а може, й хлопчик». Фух, усі полегшено зітхнули, одразу подавати на розлучення не довелося.

Друга ситуація — збирання грошей. Свідки (старші чи дружки — хто як називає) почали збирати гроші «на хлопчика і на дівчинку». Ритуал полягає в тому, що свідки беруть дві торбинки, які символізують дві статі, і гості кидають гроші в ту торбинку, дитину якої статі вони бажають молодятам. У кінці гроші рахують і визначають, яка ж стать перемогла. У процесі збирання свідок, котрий, по ідеї, мав би виманити якомога більше грошей для пари, казав усім: «Це на дєвочку, сюди не кидайте».

У цьому, як на мене, чітко проглядається ставлення до жінок. Не на словах про нібито давно здобуту рівність, а істинне ставлення. Жінка — так, це майже людина, тільки гірша, слабша, тупіша. Хай краще не народжується, нам треба нормальні люди в сім’ї. Просто подумайте: якщо жінкою бути не гірше, ніж чоловіком, то чому всі так активно бажають, щоб у пари не народилася донька? Чому народження сина — єдиний варіант, який не викликає смішків і жалісливого шепоту?

Звичайно, на весіллі не обійшлося без гендерних стереотипів, приказок ведучої «Дякуємо вам, хлопці, що ви у нас є, бо ми без вас ніщо» і веселих конкурсів, де чоловіки перевдягалися жінками, їх називали «дєвочками», змушували крутитися й танцювати. До речі, ви часто бачите конкурси, де жінки перевдягаються чоловіками, поводяться як чоловіки (це, до речі, як?), і всі з цього сміються? От прям конкурси, не сценки в школі. Я — ні. Мабуть, тому що це смішно, коли «престижні» хлопці перетворюються на дівчат, роблять із себе посміховисько тим, що себе сексуалізують. А коли дівчина піднімається вгору ієрархічною драбиною і типу стає хлопцем — вищим щаблем еволюції, то що ж у цьому смішного?

Якщо я кажу речі, які для вас нині неочевидні, і ви хочете писати мені гнівний коментар, відрефлексуйте своє ставлення до жінок, особливо незнайомих. Чи справді ви за замовчуванням ставитеся до них як до рівних, не сумніваєтеся в їхніх здібностях, не боїтеся порівнянь із жінкою і так далі? Якщо незнайомі вам експерти різної статі кажуть протилежні речі, кому ви охочіше повірите — чоловікові чи жінці? Просто подумайте про це.

Ах, так, забула сказати: у конкурсі чоловіки виконували роль проституйованих жінок, а свідок був їхнім сутенером. Кожному придумували історію і змушували щось виконувати.

ПРОДОВЖЕННЯ тексту за посиланням https://genderindetail.org.ua/season-topic/feminism-in-detail/tse-na-devochku-syudi-ne-kidayte.html

ЦЕЙ ТЕКСТ БУВ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рОСІЙСЬКОЇ фЕДЕРАЦІЇ

Текст — Діана Андрусенко
Ілюстрація — Анна Щербина Відкрити / Коментувати

2022-10-25 13:00:03 Поєднання материнства і роботи в Австрії: який досвід варто перейняти
Авторка: Олена Ткаліч

Я перебуваю у Відні — одному з найкомфортніших міст світу. Це, без сумніву, полегшує тягар материнства, хоча місцева доглядова інфраструктура, на перший погляд, мало сприяє жіночій зайнятості.

ЯК ПРАЦЮЮТЬ АВСТРІЙСЬКІ САДОЧКИ ТА ШКОЛИ

Моїм синам 5 та 11 років. Молодший пішов у садочок, старший — у середню школу. Правила прийому до навчальних закладах схожі на українські. Потрібно мати реєстрацію за місцем проживання. Після цього місто пропонує якийсь навчальний заклад поблизу. Для українців система працює трохи інакше, тому що наших школярів/ок намагаються зібрати в одному класі з україномовною вчителькою.

Мережа садочків тут дуже розвинута, вони є в кожному кварталі. Частина садочків муніципальні, частина приватні. Особливої різниці між ними, принаймні в розкладі роботи, немає. А розклад для нас трохи дивний: садки працюють з 6:30 і максимум до 17:30. При цьому якщо у когось із батьків немає офіційної роботи, дитину треба забрати по обіді. У Відні є садок для дітей медиків, який працює до 20 години, але це один такий виняток. Тож або хтось із батьків працює пів дня, віддалено або взагалі не працює, або дітей забирають бабусі.

В Україні ситуація часто така сама. Через брак персоналу садочки працюють неповний день, а персоналу не вистачає через дуже низьку зарплату. Вихователька з Австрії розповіла, що нині її напарниця в декреті, а замінити ніким, бо за таку роботу зарплата не дуже конкурентна. Звичайно, порівняно з українською вона гігантська, але загалом для Австрії низька.

КОМФОРТ, БЕЗПЕКА І ВІДСУТНІСТЬ СТРЕСУ

Я думала, що в ЄС дуже суворо з тим, що діти до певного віку не повинні ходити по місту самі. Однак тут на вулицях повно дітей, навіть молодших за сина. Безпека, продумана інфраструктура і зручний транспорт, як виявляється, кардинально полегшують материнство.

А ще кожен ранок не починається з істерики і дітей не треба силоміць тягнути з дому. Тут, звичайно, працює кілька чинників. Старшому влаштували кількатижневий період адаптації: їх водили в музеї, бібліотеки, парки, потроху вкраплюючи німецьку мову. Молодший знайшов у садку всі іграшки своєї мрії. До того ж він може не спати, якщо не хоче, і не їсти те, чого не хоче. Відсутність цього щоденного стресу теж суттєво економить сили.

ТО ЧИ АДЕКВАТНА АВСТРІЙСЬКА СИСТЕМА?

В Австрії 66 % усіх зайнятих жінок і 37 % чоловіків працюють неповний день. В еталонній з погляду доглядової інфраструктури Швеції частково зайнята фактично половина населення незалежно від гендеру. А ось в Україні, за даними станом на 2017 рік, співвідношення становить 20 % і 11 % відповідно.

Така різниця, найпевніше, пояснюється розмірами українських зарплат, особливо у жінок, — вони бувають екстремально низькими. По суті, громадяни і громадянки ЄС узагалі й Австрії зокрема можуть просто дозволити собі менше працювати.

Чи буде такий досвід прийнятний для України після нашої перемоги? Сподіваюся, так. Можливо, через розвиток складніших сфер економіки, які збільшать можливості для віддаленої роботи. А водночас за рахунок гідних зарплат для сфер, які неможливо перенести онлайн, але які ключові для суспільства.

А от що точно хотілося б запозичити з австрійських садків, так це демократичну атмосферу, коли немає чіткого графіку й примусу, а також відкритість закладів. Дітей можуть вивести на майданчик у сусідньому кварталі, повести в зоопарк або, наприклад, у метро подивитися на потяги. Уявити таке навіть у довоєнному Києві важко, бо перебувати з дитиною в місті без комфортної інфраструктури й високого рівня безпеки дуже стресово. Нині ж і поготів. Однак, сподіваюся, незабаром це зміниться і безпечна та інклюзивна Україна стане для нас реальністю.

Текст опрацювала Ірина Перегон

#наші_тексти #cкорочені_тексти Відкрити / Коментувати

2022-10-24 16:00:10 ​​Сексуальне насильство — інструмент війни, яким російські окупанти намагаються завдати шкоди українському населенню, придушити спротив та демотивувати армію. Одні історії про зґвалтування стали відомі після деокупації населених пунктів, інші нам ще доведеться почути після звільнення східних регіонів України. Проте подекуди жінки й чоловіки, навіть перебуваючи на окупованих територіях і в зоні бойових дій, шукають можливости розповісти про насильство, вчинене військовими рф.

Важливо розуміти, що сексуальне насильство — це не тільки зґвалтування. Це будь-які дії сексуального характеру, вчинені без згоди однієї зі сторін. Сюди належать примусові оголення, примус дивитися на сексуальну наругу, сексуальне рабство, проституція, каліцтво статевих органів тощо.

Усі перераховані дії — воєнний злочин, порушення законів і звичаїв війни.

ЩО ВІДОМО ПРО ЗЛОЧИНИ РОСІЙСЬКИХ ОКУПАНТІВ
З перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну почали з’являтися новини про те, що солдати рф ґвалтують жінок, чоловіків і дітей. Сексуальне насильство на окупованих територіях має масовий характер, але поки що порахувати кількість випадків неможливо.

Такі організації, як ООН, Human Rights Watch і La Strada — Ukraine, документують сексуальне насильство в Україні.

«Випадки, які ми задокументували, показують неймовірну навмисну жорсткість і насильство щодо мирних жителів України. Зґвалтування, вбивства та інші насильницькі дії щодо людей, які перебувають під окупацією російських сил, повинні розслідуватися як воєнні дії», — заявив Г’ю Вільямсон, директор Human Rights Watch у Європі й Центральній Азії.

Через те що бойові дії тривають, а багато міст і селищ досі окуповані й ізольовані, документувати всі твердження про насильство та отримати нові свідчення постраждалих важко. Повідомлення про звірства щодо цивільних надходять від людей, які змогли покинути захоплені території або після звільнення певних районів.

На початку березня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба розповів про численні випадки сексуального насильства в окупованих містах. Після цього українські депутати теж почали повідомляти, що російські солдати навмисно і цілеспрямовано стріляли в жінок та дітей, бо Україна не здалася. За їхніми словами, що жінки різного віку — від наймолодших до літніх — зазнавали групових зґвалтувань, а іноді після цього їх убивали.

Оприлюднені у ЗМІ випадки вражають жорстокістю і нелюдськістю: окупанти вбивали чоловіків і ґвалтували їхніх дружин у сусідній кімнаті, змушували людей дивитися на насильство над їхніми рідними тощо. Дехто з жінок і неповнолітніх дівчат завагітніли внаслідок сексуального насильства, вчиненого окупантами.

На «гарячу лінію» психологічної допомоги надходять повідомлення про зґвалтування дітей — і дівчаток, і хлопчиків. Часто від отриманих травм діти гинуть, а насильство навмисно чиниться на очах батьків. Прикметно, що сексуальне насильство росіяни чинять і з чоловіками, і з літніми людьми.

Дехто з дружин окупантів підтримують і заохочують їх чинити звірства. Записана розмова, де дружина військового рф «дозволяла» йому ґвалтувати українських жінок за умови, що він користуватиметься презервативами і нічого їй не розповідатиме. Дружина іншого окупанта детально описувала йому, як і сама хотіла б долучитися до знущань: калічила б жінкам статеві органи та вирізала б зірки на спинах.

Детальніше про цю проблему читайте у наших наступних постах а також у повній статті Яни Радченко «Сексуальне насильство під час війни: що ми знаємо і як можемо протидіяти?» https://bit.ly/3S1Ocfe

Ілюстрація Олени Іванків Відкрити / Коментувати

2022-10-24 14:04:59 ​​Скільки статей на сайті Гендер в деталях прочитали ви?

https://genderindetail.org.ua/

#фем_мем Відкрити / Коментувати

2022-10-21 17:30:00 ​​ПОПРИБИРАЙ ТУТ, БО ХТО ТЕБЕ ТАКУ ЗАМІЖ ВІЗЬМЕ

ТЕКСТ БУВ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рОСІЙСЬКОЇ фЕДЕРАЦІЇ

Недавно я прочитала чудову книжку Івана Черненка «Сміх у кінці тунелю» про його досвід у медицині — від навчання у виші до роботи анестезіологом. Книжку я щиро рекомендую: вона показує, як працює наша медична система, і заохочує сприймати лікарів/-ок як живих людей, а не святих рятувальників/-ць.

Здавалося б, до чого тут фемінізм і чому я починаю з цього колонку? А все через один момент. У розділі про навчання автор, зокрема, описує різних викладачів — як професіоналів і як людей. В одного з них була така особливість: він постійно тримав на кафедрі кількадесят брудних чашок. Автор розповідає, як одного разу дівчата взяли й перемили їх усі, а через тиждень посуд знову стояв немитий.
Дівчата. Взяли. І перемили.

Упевнена, більшість читачів/-ок не звернули на це увагу. І я їх розумію, років п’ять тому я й сама була б серед них. Що тут узагалі такого? І сюди свій фемінізм приплела. Це ж не якийсь серйозний прояв дискримінації, не насильство, ну, помили посуд, подумаєш. От тільки такі дрібниці посилюють стереотип про «жіночі обов’язки» й виливаються в набагато серйознішу проблему — великий розрив у часі на виконання хатніх справ.

Керолайн Кріадо Перес у книжці «Невидимі жінки» пише, що в усьому світі жінки виконують утричі більше неоплачуваної роботи, ніж чоловіки. У різних країнах цей показник різний, але немає жодної країни, де ці показники рівні. Наприклад, у місті Катебе в Уганді у жінок після всієї роботи залишається близько 30 хвилин на день на відпочинок. Тимчасом у чоловіків є на це майже чотири години.

Здавалося б, ми не в Уганді, навіщо драматизувати. Подумаєш, помити чиїсь чашки замість навчання — дрібниці. Тільки чомусь ці дрібниці виконують саме жінки. Накривають стіл на корпоративі і прибирають після застілля. Допомагають господині на кухні, поки господар спілкується з гостями. Роблять каву й чай партнерам перед робочою зустріччю. У свій день народження цілий день готують, цілий вечір обслуговують гостей, а половину наступного дня прибирають після святкування.

І все це сприймається за замовчуванням. Я переконана, що переважній більшості хлопців на думку не спало б помити чиїсь чашки чи в розпал вечірки запропонувати віднести брудний посуд на кухню. А жінкам спадає. То невже це в жінок генетична схильність до обслужувальної праці? Ні, але змусити нас так думати дуже вигідно. І поки ми витрачаємо час на репродуктивну працю, дуже зручно виконувати продуктивну, повноцінно відпочивати, розвиватися, отримувати підвищення і ще більше посилювати гендерний розрив в оплаті праці.

Тут я вже бачу, як з’являється аргумент «так а хто вас змушує?». Зазвичай він виникає в обговореннях ситуації в сім’ї, коли жінка після роботи готує їсти, прибирає, пере (так, навіть із пральною машиною це забирає чимало ресурсу), займається мікроменеджментом. Чоловік же після роботи тримає диван, щоб із ним, не дай боже, нічого не трапилося.

То хто змушує? Ну, не готуй. Подумаєш, дитина буде голодною, а через немитий посуд і бруд стоятиме неприємний запах і заведуться таргани. Хай чоловік цим займеться. Що, не займається? Ну, так треба було думати, за кого заміж виходиш. Після цього одразу зрозуміло, що робити в такій ситуації. Просто швиденько створити машину часу, щоб повернутися в минуле і вийти заміж за «правильного» чоловіка.

Щоправда, і це може не спрацювати. Навіть домовленості «на березі» не дають гарантій постійного справедливого розподілу обов’язків. Скажімо, після появи дитини все може повністю змінитися.

І жінки, на відміну від чоловіків, часто не можуть просто «забити» й перестати виконувати хатні справи. Вони відчувають відповідальність і піклуються про сім’ю через стереотипне суспільне уявлення про жіночу роль...

ПРОДОВЖЕННЯ на сайті Гендер в деталях ЗА ПОСИЛАННЯМ

Текст — Діана Андрусенко
Ілюстрація — Світлана Акатьєва Відкрити / Коментувати

2022-10-21 13:00:06 ​​Про смерть іранської школярки через побиття силовиками, позбавлення волі за пігулки для переривання вагітності в Польщі та заклик «лікувати» ЛГБТ-людей у Білорусі читайте у підбірці гендерних новин від Валерії Трунової

#гендерні_новини

Іранські силовики до смерті забили школярку: 16-річна Асра Панахі відмовилася співати гімн на честь верховного лідера Ірану аятолу Алі Хаменеї.
Силовики увірвалися до середньої школи для дівчат “Шахед” в Ардебілі і вимагали учениць заспівати гімн. Коли вони відмовилися, силовики почали бити школярок, внаслідок чого 12 з них потрапили до лікарні, а інших заарештували. Серед госпіталізованих була і Асра Панахі, яка померла від отриманих травм наступного дня в лікарні.
Звістка про смерть старшокласниці викликала нову хвилю протестів в Ірані, де активну участь беруть іранські школярки.

До трьох років позбавлення волі за пігулки для переривання вагітності: у Польщі судять активістку-правозахисницю Юстину Видржинську за пособництво в аборті.
Юстина організувала перший у країні чат-рум, де жінки обмінювалися інформацією про доступні їм безпечні способи переривання вагітності. Активістка співпрацює з Abortion Dream Team – польською організацією, яка займається дестигматизацією абортів та пов'язує жінок із іноземними постачальниками абортивних таблеток.
Але одного разу Юстина відправила свої власні таблетки жінці, яка їх гостро потребувала. Чоловік тої жінки, який хотів утримати дружину від аборту, знайшов таблетки та повідомив про це поліцію. Згодом у Юстини провели обшук і вона опинилась на лаві підсудних зі звинуваченнями у пособництві аборту. Наступне засідання у цьому беспрецедентному процесі відбудеться у січні 2023 року, вирок очікують у лютому.
Юстина стверджує, що бореться за права людини, і право на переривання вагітності належить до них. Про дискусійність цього питання радимо прочитати статтю «Штучне переривання вагітності. Дилема права на життя та репродуктивних прав?» Діани Булавіної.

На державному телебаченні Білорусі закликали «лікувати» ЛГБТ-людей – розмову вели секретар Білоруського Червоного Хреста та голова ТРК «Мир».
В ефірі білоруського пропагандистського каналу СТВ вийшла програма, в якій обговорювали «традиційні та нетрадиційні цінності», а також сексуальну орієнтацію. При цьому пролунали антинаукові та дискримінаційні заклики «лікувати» членів ЛГБТ-спільноти як «психічно хворих». Також, на їхню думку, ЛГБТ «пропагується» через західні мультфільми та тінейджерські фільми, а батьки та вчителі мають вести дітей до спеціалістів, якщо «помітили якісь схильності».

Загроза ув’язнення за участь в змаганнях без хіджабу: іранська спортсменка Ельназ Рекабі виступила у фіналі змагань зі скелелазіння в Сеулі з пов’язкою на голові.
Після виступу про жінку кілька годин не було жодної звістки. За інформацією іранських ЗМІ, спортсменку обманом заманили до посольства та забрали паспорт і мобільний телефон. Ельназ Рекабі могли змусити покинути чемпіонат Азії в Південній Кореї достроково. Після повернення додому їй може загрожувати арешт і негайне відправлення до в’язниці Евін.

Косово криміналізувало тест на цноту, оскільки він порушує основні права людини. Зміни затверджені разом з іншими нововведеннями, які передбачають більш суворі покарання за насильство в сім’ї, сексуальні домагання та зґвалтування відповідно до норм ЄС.

У Британії ЛГБТ-молодь удвічі частіше стикається з мовою ворожнечі в інтернеті, ніж гетеросексуальні підлітки. Щорічне дослідження Digital Youth Index показало, що ЛГБТ-люди частіше вважають, що перебування в соціальних мережах негативно впливає на їхній стан та спричиняє більше занепокоєння. Дві третини опитаних заявили, що бачили тривожний контент в інтернеті серед іншого в соцмережах. Дослідження показало, що ЛГБТ-спільнота є найуразливішою для негативного онлайн-контенту. Виявлено, що представники комʼюніті майже вдвічі частіше (52 %) зазнають ненависті в інтернеті в порівнянні з тими користувачами, які ідентифікують себе як гетеросексуали (26 %). Відкрити / Коментувати

2022-10-20 14:00:09 ​​ «Усі, хто дорікають жінкам за те, що вони не на фронті, знецінюють страждання жінок і їхні зусилля, спрямовані на перемогу», – зазначає Олена Стрельник, авторка статті «Як позиціонувати феміністичний рух і комунікувати тему гендерної рівности в контексті війни?»

Читайте її за посиланням https://bit.ly/3R5nuSj

Саме жінки народжують у бомбосховищах, емоційно підтримують дітей і в стані хронічного стресу допомагають їм з уроками між повітряними тривогами, долають виклики переміщення й адаптації життя родини за кордоном.

Переважно жінки працюють лікарками і медсестрами, провідницями евакуаційних поїздів, соціальними працівницями, поштарками і продавчинями. Вже не кажучи про досвіди виживання з дітьми під обстрілами й ударами бомб, у підвалах і на окупованих територіях.

Це звичайний, повсякденний героїзм сотень тисяч жінок, про який ми вже чули і ще не раз почуємо. Ми всі побачили війну з іншого боку, з того ракурсу, про який зазвичай не пишуть у підручниках історії: війна точиться на тільки на передовій, вона радикально змінює життя всього суспільства і повсякденне життя людей. Після оприлюднення драматичних досвідів проживання жінками війни заяви про другорядну роль жінок здаються особливо цинічними.

У кожного і кожної свій фронт. Жіночі й феміністичні організації працюють під час війни .Чимало цих організацій переформатували свою діяльність під гуманітарну допомогу жінкам, зокрема з вразливих груп. Передусім феміністичні організації активно допомагають постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з війною.

Феміністки і феміністичні ресурси роблять чималий внесок у підвищення помітности жінок під час війни.

Більше про діяльність таких організацій читайте тут https://bit.ly/3PBRrZv
Ілюстрація Олександра Грехова Відкрити / Коментувати

2022-10-19 17:46:03 Як ЗМІ висвітлювати воєнні злочини, зокрема, зґвалтування: експертний коментар
Авторка: Галина Гук

Подробиці дій сексуального характеру висвітлювалися в медійному просторі. Чим це може нашкодити людям, які зазнали насильства, і взагалі суспільству? Пояснює психологиня, лікарка-психіатриса, волонтерка психологічної кризової служби Галина Гук:
«Справедливо говорити про спільну відповідальність за  висвітлення теми з боку фахів(ців) і медіа». Ключова помилка — це так звана «помилка мети», полягає в підсиленні резонансу, несе небезпеку «травми свідка». Доцільнішою і здоровою метою медіа є констатація факту, який не вражає честі і гідності.

Потреби людини, яка зазнала насильства, —  в безпеці, збереженні приватности, допомозі. У більшості випадків змінюється ім’я та вік, але висвітлюються обставини, наявність свідків, особливості стану постраждалої людини, що допомагає впізнати знайому людину. Слід брати до уваги і сприйняття публікації постраждалою особою через деякий час, оскільки є загроза: ретравматизації; розвитку ПТСР; фізичної неможливості впоратись з переживаннями та ін.

Некоректно акцентувати наругу над певними категоріями людей: жінки і діти. Страждають чоловіки та особи похилого віку. Крім того, болісна інформація підвищує рівень тривожності і відчуття провини і тих, хто був у відносній безпеці.  

Фахівці і фахівчині, які працюють зі злочинами проти чести й гідности, мають бути обізнані з нормативно-правовими та професійними стандартами роботи.

Взаємодія з медіа не має бути табуйованою, але коректною: пріоритетність інтересів травмованої особи щодо колективних (суспільних) інтересів; інформована згода та її зворотність; компетентне втручання; конфіденційність та анонімність; необхідна і достатня за обсягом інформація; неупереджене й недискримінаційне висвітлення; суспільна значущість інформації.

Галина Гук закликає консультуватися з галузевими спеціаліст(к)ами. 

Антиприклад висвітлення інформації: «Наталію ґвалтували, приставивши пістолет до її скроні, застрелили її чоловіка у дворі в Київській області, розбили її авто, застрелили чоловіка, тіло лежало біля воріт, 4-річний син ховався в котельні. Коли нелюди заснули, постраждала втекла із сином у Тернопіль. Наталя досі не розповіла 4-річному синові про смерть батька, якого вона так і не поховала, бо село окуповано. Генеральний прокурор  подала клопотання про його затримання. Показали фото ґвалтівника і його сім’ї, його вже ліквідували ЗСУ».

Автор виконав принцип анонімности, однак не конфіденційности: вік жінки й дитини, обставини, хронологія подій — ці деталі дають підстави впізнати учасни(ць) подій,  і ставлять «під підозру»  людей зі схожими історіями.

Індивідуальні яскраві історії привертають увагу читацтва і добре закарбовуються в пам’яті.

Приклад написання: Офіційно стало відомо про злочин проти людської чести й гідности, від якого постраждала ціла родина. Жінку зґвалтували, розстріляли авто і застрелили чоловіка, дитина сховалась, після пережитого мати з дитиною втекли. Жінка  досі не може розповісти про загибель батька. Невдовзі стало відомо, що вбивцю і ґвалтівника ліквідували ЗСУ.

Є інший антиприклад:  Джерело .

Текст доповнюють фото з руїнами будинку, особистими речами, зроблені безпосередньо в помешканнях, названо місто проживання. Матеріал травмагенний, в публікації викладено відомості про слідчі дії, що може допомогти уникнути покарання. Простежується  формування сенсаційного контенту.

Корисно підкріплювати такі матеріали актуальними контактами для звернень по медичну, соціальну, психологічну і правову допомогу.

Ми не говоримо, що треба мовчати про злочини, однак має бути баланс користи й шкоди. На жаль, це не просто гострий сюжет, це справжні людські долі.

Свобода слова — важлива цінність сучасного демократичного світу і право кожної людини, а етика й права людини, зокрема у випадку висвітлення воєнних злочинів.

Текст опрацювала Світлана Пугач Відкрити / Коментувати

2022-10-18 14:31:29 ​​Сьогодні відзначається Всесвітній день менопаузи

За даними ВООЗ, в більшості країн світу тривалість життя жінок після 50 років коливається від 27 до 32 років, тобто приблизно третину свого життя кожна жінка проводить в стані, коли знижений рівень жіночих статевих гормонів.

При цьому в нашому суспільстві жінок старшого віку «списують» з рядів активного громадянства.

Дуже цікавий аспект включеності в функціонування населених пунктів розглянуто в статті Юлії Попової «Кому подякувати за гібіскус? Жінки, які озеленюють міста» https://bit.ly/3adIWoe

Зокрема, тут йдеться про те, що садівництво, як контроль, навіть над дрібними речами, допомагає старшим людям зберігати власну суб’єктність і активність.

Та чому взагалі виникає така потреба? Та чи могли б ми залучати жінок, які вже не можуть виконувати стереотипну функцію жіноцтва, як от народження дітей до інших важливих практик? Чи виграло б від цього суспільство?

Звісно ж.

Ось як міркувала про це головна редакторка Гендер в деталях Тамара Злобіна у своєму дописі про дорослішання:

«Багато роботи. І я свідомо інвестуватиму свій час і ресурси уже не в те, щоб явити світу себе (як в молодості), а у те, що зробить моє життя стабільним і якісним на довгі роки.
А згідно застарілих норм нашого суспільства, моє життя мало б вже устаканитись і іти на спад — допрацьовувати до пенсії, готуватись стати бабусею... Які ще інвестиції?
Не скажу, що суспільство якось на мене тисне в цьому плані. Воно то може, але ці стосунки я особисто відпрацювала в 30.
Що мене хвилює, так це те, що жінки не можуть дозволити собі розслаблятися в 40.
І поки просякнуте ейджизмом суспільство спонукає їх випадати з активного життя, йти з ринку праці, зневірюватись в можливості гармонійного кохання, "жити заради дітей", жінкам за 40 навпаки треба думати про СВОЄ здоров'я і про те, як і за що вони житимуть у 70,80,90 років.
Інвестувати в свою зрілість і старість, у якісне життя, а не "доживання"».

Тут також доречно згадати реакцію людей на продовження серіалу «Секс і місто» під назвою «І просто так». Він викликав шквал обурення і нерозуміння. Дехто на внутрішньому рівні не змогли змиритися з тим, що героїні серіалу вже інші. Адже прийнявши факт того, що соціально та сексуально активні дівчата, які шість сезонів вражали своєю прогресивністю, стали «бабусями» – це прийняти факт, що ми теж постаріли або постаріємо.

Але, якщо подивитися серіал повністю, стає зрозумілим, що вони залишилися таким ж прогресивними, як і 20 років тому, або принаймні прагнуть бути такими, аби встигати за часом. І найголовніше те, що вони живуть повноцінним життям, пробують нове і продовжують вивчати межі своєї сексуальності.

Культура старіння в Україні лише починає розвиватися. Та хочеться вірити, що ці зміни будуть доволі швидкими і менопауза стане усього лише фізіологічним процесом, а не характеристикою жінки, як людини, яку треба «списати з рахунків».

Вашими думками та спостереженнями діліться в коментарях Відкрити / Коментувати