2021-06-17 19:00:24
Христина Алчевська, одна з ключових фігур для жіночої освіти в Україні – персона загалом неоднозначна. Одні джерела свідчать, що вона була конфліктна й жорстка (а чи можна було інакше робити зміни та досягати чогось у сфері, за яку вона взялася?). Інші, навпаки, дорікають компромісом, на який вона свого часу змушена була піти.
Хай там як, саме ця жінка, окрім того що представниця однієї з найбільш впливових українських родин зламу століть (так, назва міста Алчевськ – зовсім не випадкова), стала однією з перших українських педагогинь, просвітниць та організаторок народної освіти. І саме вона півтора століття тому написала:
«Кажуть, що у кожної людини буває свій “пункт божевілля”. Моїм виявилося бажання навчити грамоти якомога більше жінок».
Народилась Христина Алчевська 1841 року у Чернігівській губернії. Її батько був вчителем і усвідомлював необхідність освіти для своїх дітей. Втім, лише для хлопців. Під час уроків із вчителем Христина мусила лишатись за дверима. Дівчинка скорилась і весь час занять таки була за дверима – буквально за ними, уважно слухаючи, що відбувається по той бік.
«Батько вважав абсолютно зайвим навчати мене, дівчинку, грамоти. Але мені так хотілося цього, що я навчилась читати, підслуховуючи їхні уроки, і читала краще за моїх братів», – згадує згодом Христина.
І не лише читати навчилась, а й усі домашні завдання виконувала – зрештою брати почали в неї списувати!
Проте офіційну освіту, навіть шкільну, Христині отримати так і не вдалося – таланти, які у неї виявились, не те що не переконали, а навіть ще більше роздратували свавільного батька. Тож надалі самоосвітою дівчина займалась потай.
Христина почала відвідувати молодіжні літературні гуртки, 1860 року вірші та статті Христини під псевдонімом «Українка» почали з’являтися на сторінках революційної газети «Колокол». У 1862 році одружилась з підприємцем Олексієм Алчевським та переїхала у Харків. Тут втілила свою найпалкішу юнацьку мрію – першу безкоштовну жіночу недільну школу в Російській імперії. І викладати в ній почала українською.
Станом на 1871 рік у школі вже навчалося 154 учениці та працювало 24 педагогині й педагоги. Школа стала простором для власних педагогічних експериментів та розробок Алчевської, що згодом ляжуть в основу чи не всієї системи середньої освіти в Російській імперії та Радянському Союзі.
Зокрема, власним цікавим винаходом Алчевської були щоденники для учениць, але не ті, до яких ми звикли – з домашніми завданнями та оцінками, а з персональними даними та фіксуванням прогресу кожної учениці. На її думку, такий щоденник сприяв «з'ясуванню ставлення вчителя до школи, до учениць і, врешті, допомагав з'ясувати характер, здібності, індивідуальні особливості кожної учениці».
Окрім того, Алчевська активно студіювала праці з педагогіки та впроваджувала розробки, що здавалися їй найбільш вдалими – так уроки доповнилися методами бесіди та пояснення, а граматику почали викладати звуковим методом. Фактично Христина Алчевська заклала підвалини того, як виглядає шкільний урок і в сучасних українських школах.
Та в той же час було кілька компромісів, за які жінку й критикують. Її звинувачували у «двоєдушності», а її педагогічні методи, хай які інноваційні, не виключали й надмірної суворості. Та правда й те, що 17 тисяч жінок на Східній Україні завдяки її діяльності отримали освіту, розширили свої горизонти – а зрештою і змогли більше.
І хоча Христина Алчевська й справді могла жити, ні в чому не знаючи потреби, виховувати дітей і носити красиві сукні – вона все життя поклала на те, щоб втілити мрію, що з’явилась у маленької дівчинки, яка сиділа під дверима. Мрію, щоб жодна жінка, яка прагне отримати освіту, більше не мусила сидіти під дверима – і щоб ця освіта стала доступною якомога більшій кількості жінок
Як і за які компроміси сварили Алчевську сучасники – читайте за посиланням https://bit.ly/3pXV6VY
Цей текст є частиною виставки «Жінки, які торують нові шляхи».
Витинанку-портрет Христини Алчевської можна переглянути за посиланням – https://genderindetail.org.ua/media/vystavky/15-women
709 views16:00
Г
