Гендер в деталях

2022-10-03 13:36:03 ​​Розпочинаймо тиждень правильно! А саме - з котиків і фемінізму Відкрити / Коментувати

2022-09-30 15:14:37 ​​ Відновлюємо нашу рубрику #гендерні_новини

Про мусульманство та фемінізм, сексистський скандал з директором Yakaboo та реформи на Кубі читайте у підбірці гендерних новин від Валерії Трунової


Десятки загиблих та сотні заарештованих – протести в Ірані стають масштабнішими. Урядові сили почали репресії проти незалежних ЗМІ та активістів, також було обмежено доступ до інтернету і мобільного зв’язку.
Нагадаємо, що масові демонстрації розпочалися після смерті Махси Аміні, яку затримали правоохоронці поліції моралі за порушення правил носіння хіджабу. Свідки стверджують, що затриману били по голові кийком, а після - головою об автівку, після чого вона впала в кому і померла. Останніми днями з вулиць Тегерана зникли фургони, які використовує іранська поліція моралі.
Жінки стали рушійною силою в протестів, але нам важко зрозуміти природу мусульманського фемінізму та труднощі, які долають жінки, аби відстоювати звичайні, на нашу думку, права. Аби розібратися в цьому більш детально, радимо прочитати книгу «“Жіночій емірат? ” Політикині мусульманського світу» Наталії Малиновської. Книжка допоможе зрозуміти мусульманській світ, права жінок в ісламі, суперечливість та поєднання фемінізму та ісламу.

Легалізація одностатевих шлюбів на Кубі - 67% мешканців проголосували на референдумі за новий Сімейний кодекс. Ратифікація кодексу також посприяє рівному розподілу домашніх прав і обов’язків між чоловіком і жінкою, легалізує безкоштовне сурогатне материнство, а також дозволить одностатевим парам усиновлення.
Водночас реформи зустріли сильний опір, зокрема з боку євангельського руху на Кубі — попри широку урядову кампанію на підтримку цього заходу.

YouTube сприяє інтернет-руху Incel, що закликає до насильства. Центр протидії цифровій ненависті проаналізував пости на міжнародному форумі для чоловіків Incel. Виявилося, що згадка про згвалтування з’являлася на форумі кожні 29 хвилин, а в 9 із 10 дописів у відповідних дискусіях підтримували сексуальне насильство щодо жінок. Окрім того, кожен п’ятий допис на форумі містив жіночоненависницьку, расистську, антисемітську або анти-ЛГБТК+ лексику. Форум отримав масову аудиторію в основному через соціальні мережі та YouTube, де відео, що пропагують ідеологію Incel, переглянули загалом більше 24 мільйонів разів.
Скандал на зустрічі популяризаторів читань - сексистські висловлювання гендиректора Yakaboo. Даючи відповідь на запитання, пов’язане із загальним портретом читачів видавництва, Іван Богдан визнав, що жінок серед покупниць книг у Yakaboo значно більше, ніж чоловіків. При цьому він переконаний, що кошти, які витрачаються на це, беруться із чоловічої кишені.
У соціальних мережах українки масово заявляють, що більше не замовлятимуть видання в Yakaboo, адже їхній CEO вважає нормальними приниження власної цільової аудиторії.

Наступного дня Іван Богдан перепросив за свої слова та заявив про його звільнення з посади СЕО.

У Франції екстрені контрацептиви стануть безкоштовними для жінок будь-якого віку. Ще одним важливим нововведенням стане безкоштовний скринінг на інфекції, що передаються статевим шляхом, для молоді. Наразі вони можуть безоплатно лише зробити тест на ВІЛ.
Нагадаємо, з 1 січня 2022 року уряд Франції розширив програму, яка спрямована на запобігання небажаній вагітності жінок до 25 років. Система медичного страхування стала покривати витрати на контрацепцію та пов’язані з нею процедури. Рішення було ухвалено за результатами досліджень, які вказали, що молоді жінки часто відмовляються від використання протизаплідних засобів із фінансових причин.

Аби зрозуміти ефект цих нововведень треба усвідомлювати, що було у Франції з сексуальним просвітництвом до цього. Радимо до прочитання статтю «Розкутість культури vs. брак сексуальної освіти у Франції» Дарини Мізіної. Відкрити / Коментувати

2022-09-29 15:56:29 ​​А ви впізнали героїнь нового коміксу Видавництво «Видавництво» «Коротка історія українського фемінізму»?

Напишіть, кого саме?

Підказки від команди Гендер в деталях шукайте за посиланням https://bit.ly/3BhMrFb

До речі, в нашому фейсбуці та інстаграмі стартував розіграш цього видання, долучайтеся! Відкрити / Коментувати

2022-09-28 17:42:57 ​​Українки проживають війну у сотні способів — як бійчині й волонтерки, як урядовиці й дипломатки, як мами, як пекарки і медсестри, як ті, хто залишилися на окупованих територіях, і ті, хто виїхали. Усе це розмаїття досвідів заслуговує на увагу — історикиня Оксана Кісь накреслила основні напрями й тенденції, які варто фіксувати та вивчати.

Сьогодні — про один з них

ПРОФЕСІЙНІ ДОСВІДИ: БІЙЧИНІ Й УРЯДОВИЦІ

Нинішня війна оприявнила здатність жінок успішно виконувати такі функції, які раніше вважалися неподільною цариною чоловічої відповідальности в умовах війни. Насамперед ідеться про збройні сили та сферу ухвалення рішень найвищого рівня. Ми не можемо не помічати і не визнавати внески тих жінок, які взяли до рук зброю і захищають нашу незалежність безпосередньо на фронті. Їх чимало!

Напередодні війни жінки становили близько 17 % військовослужбовців ЗСУ, а це близько 32 тис. осіб. Це один із найвищих показників у світі.
Після кількох етапів проєкту «Невидимий батальйон» (2015) та кампанії на захист рівноправности жінок у війську ігнорувати масову жіночу присутність у лавах Збройних сил і заперечувати здатність жінок дієво опановувати бойові професії стало неможливо.

Їхній новий воєнний досвід потребує вивчення — як він змінив цих жінок. Не менш важливо зрозуміти й те, як жіноча участь змінила самé військо: і на рівні командування, військових ієрархій та субординації, і на рівні неформальних відносин між військовослужбов(и)цями, і на рівні повсякденного побуту підрозділів, і на рівні зв’язків із цивільними (місцевими, волонтерами, рідними й друзями).

Війна теж уповні засвідчила професійність і компетентність жінок, котрі обіймають відповідальні посади в уряді та в органах управління різного рівня.

Згодом нам буде важливо проаналізувати гендерні особливості менеджерського стилю посадовиць — ті характеристики, що сприяли чи перешкоджали їхній ефективності у виконанні покладених на них завдань і обов’язків.

Та вже тепер міф про неспроможність жінок керувати через нібито надмірну емоційність, якусь особливо вразливу жіночу психіку чи фізичну крихкість зазнав краху, а жіноче лідерство, зокрема на міжнародному дипломатичному фронті, засвідчило готовність жінок до найвищого рівня державної відповідальности.

Про інші жіночі досвіди читайте в повній статті за посиланянм https://bit.ly/3Q9Dpi8

Ілюстрація Олександра Грехова Відкрити / Коментувати

2022-09-22 17:16:33 ​​160 СТОРІНОК НЕСПРАВЕДЛИВОСТИ
#книжковий_огляд

Анотація книжки: Кім Джійон — типове ім’я для цілого покоління корейських жінок. Їх від народження супроводжує одна велика вада: вони народилися дівчатками — у суспільстві, де жінка просить вибачення навіть у жінки, за те, що народила дівчинку. Життя героїні роману, Кім Джійон, так само типове, як і її ім’я — з дитинства все найкраще діставалося її брату, у школі — хлопцям, а на роботі — колегам-чоловікам. Джійон ніколи не вбачала в такому порядку речей чогось неправильного чи неприродного. Та плин буднів у сім’ї Кім Джійон переривається, коли вона починає говорити й чинити дивно, лякаючи рідних. Що це? Невдалий жарт? Протест проти остогидлих суспільних норм? Чи за цим криється щось серйозніше?

Роман про нелегке життя жінки в консервативному патріархальному суспільстві, попри те, що Південна Корея аж ніяк не надається до визначення країни, відсталої в культурному й економічному розвитку. Відверта й розпачлива історія «другої статі», у якій сотні тисяч жінок по всьому світу впізнають себе.

Я дочитала цю книжку і кілька хвилин мовчки дивилася у вікно потяга, намагаючись осягнути величезну проблему, описану там. Хай скільки я читаю таких історій, у мене в голові не вкладається, як суспільства і культури можуть будуватися на твердженні, що жінки — «другий сорт» людства. Як можна жити щасливо, принижуючи половину нації? Позбавляючи її прав, можливостей і мрій жорстким суспільним тиском?

Усього 160 сторінок, які чіпляють саме своєю простотою і лаконічністю. Сила цієї книжки в тому, що вона про звичайне, буденне. Вона про життя однієї з мільйонів сучасних жительок Південної Кореї, яка здається дуже передовою країною. Насправді ж, як випливає з цієї книжки, мислення більшости її населення, культурні й суспільні стереотипи зовсім не такі прогресивні. Авторка взяла чимало ситуацій із власного досвіду, але головна героїня — це збірний образ тисяч реальних жінок.

Суспільство патріархальне скрізь, але окремі культури набагато жорсткіше ставляться до жінок, ніж інші. «Кім Джійон. 1982 року народження» — це біографія жінки, яка мріяла працювати й забезпечувати себе, мала амбіції і прагнула розвиватися, але через нестерпний суспільний тиск народила дитину і тепер не може змиритися з тим, що втратила свої мрії. Адже їй довелося відмовитися від усього, про що вона мріяла.

Кім Джійон виросла в суспільстві, де їй постійно нагадували, що вона нижча, гірша за хлопців. Мене вразило ставлення бабусі, яка малу Кім і її сестру принижувала і вважала нічого не вартими порівняно з їхнім братом. Бо син у сім’ї — це щастя, а донька — сором. І це не думки однієї людини, це суспільна установка. Скільки болю й злости я відчуваю, читаючи таке!

У школі дівчата мали право обідати лише після хлопців, і зміна цього правила сприймалася як перемога, як величезне досягнення. Дівчата майже ніколи не могли стати старостами, їм не робили жодних поступок, як хлопцям, бо ті ж хочуть побігати і порозважатися. Дівчатам не можна цього хотіти, бо вони дівчата.

Час від часу мене переповнювала злість через несправедливість, з якою стикалися героїні. Коли в багатодітній сім’ї навчатися могли тільки сини, і щоб забезпечити їм цю можливість, неосвічені доньки йшли на важку роботу на заводи. А потім про це ніхто навіть не згадував, наголошуючи, що хлопці всього досягли самі. Коли бабуся Кім Джійон, утретє завагітнівши донькою, боялася в цьому зізнатися. Почувши, що родина не може аж так осоромитися — мати трьох доньок, вона зважилася на аборт.

ПОВНИЙ ТЕКСТ ЗА ПОСИЛАННЯМ Відкрити / Коментувати

2022-09-20 18:24:11 ТРАНСАКТИВІЗМ
Авторка: Інна Ірискіна

Більшість змін на краще в становищі трансгендерних людей стали можливими тому, що самі транслюди брали участь у їх просуванні.

У просуванні аргентинського законодавства велику роль зіграла трансгендерна жінка Діана Сакаян. Після ухвалення Закону про гендерну ідентичність Сакаян першою отримала ідентифікаційну карту з визнаним жіночим гендером із рук президента. На жаль, консервативні противники оцінили це досягнення на свій лад — 2015 року Діану жорстоко вбито.

Інший відомий приклад — Анна Гродська, перша відкрита трансгендерна політична діячка в Польщі. Одна із засновниць організації «Транс-Фузія», разом із якою займалася розробкою та просуванням прогресивного законодавства про визнання гендеру. На жаль, після проходження всіх етапів розгляду в парламенті на закон наклав вето президент, а на наступних виборах у парламент Гродська вже не пройшла.

До трансактивізму можна віднести людей зі сфери культури й шоубізнесу, які своєю діяльністю сприяють підвищенню видимости і популяризації транстематики. Це авторка й продюсерка серіалу «Поза» Дженет Мок, трансгендерна зірка серіалу «Помаранчевий — хіт сезону» Лаверн Кокс, модель, котра починала працювати як андрогін, а згодом зробила камінгаут як трансжінка Андрея Пеїч, квір-авторка і перформерка Алок Вейд-Менон, режисерки «Матриці» й «Восьмого чуття» сестри Лана та Ліллі Вачовські.

Найбільших успіхів активісти й активістки досягають тоді, коли об’єднуються в організації.

Одна з найбільших і найвпливовіших міжнародних організацій — Transgender Europe (TGEU). Її створили 2005 року спершу на волонтерських засадах, а тепер це велика мережа, до якої входять 148 організацій із 46 країн Європи й Центральної Азії разом з Україною.

Ще одна визначна організація — Global Action for Trans Equality (GATE) («Глобальна діяльність заради трансрівности»). Організація є головною рушійною силою реформи МКХ у контексті трансгендерних діагнозів.

У межах колишнього СРСР діє організація ТрансКоаліція. Її створили 2013 року активістки з кількох країн, із яких нині найактивніші Казахстан, Киргизстан, Росія й Україна. Коаліцію започатковано як неієрархічну інформаційно-ресурсну платформу, спрямовану на деконструкцію патріархату, циснормативности і гетеронормативности.

Варто навести і важливі дати, які щороку в усьому світі стають приводом привернути увагу до ситуації і проблем трансгендерних людей.

Міжнародний день дій, спрямованих на депатологізацію трансгендерности, припадає на передостанню суботу жовтня. Цей день заснувала в межах кампанії STP (англ. Stop Trans Pathologization) ініціатива іспаномовних активістів. Цього дня проходять акції й заходи, покликані нагадати, що трансгендерність — не хвороба, про необхідність переглянути діагностичні класифікації і скасувати вимогу проходження медичних процедур як умову визнання гендеру.

Міжнародний день пам’яти трансгендерних людей відзначають 20 листопада. Ця дата виникла після жорстокого вбивства афроамериканської трансжінки Ріти Хестер 1998 року. Наступного року її друзі й знайомі організували «вахту пам’яти» — вийшли із запаленими свічками на траурну ходу. Цього дня активісти привертають увагу до проблеми трансфобії і згадують постраждалих від неї.

Міжнародний день видимости трансгендерних людей відзначають 31 березня. Його заснувала 2009 року американська трансактивістка Рейчел Крендалл, яка дійшла думки, що транслюдям потрібен не лише день трауру, а й свято. Цього дня транслюди розповідають свої життєві історії та заявляють і нагадують суспільству про своє існування.
З менш відомих, але таких, що теж мають стосунок до трансгендерности, варто назвати Міжнародний день небінарних людей (14 липня); Міжнародний день особових займенників (третя середа жовтня) — привернення уваги до потреби правильно вживати займенники при звертанні; Трансродительський день (перша неділя листопада) — день, присвячений трансгендерним батькам і їхнім дітям, а також трансдітям цисгендерних батьків.

Текст опрацював Антон К.
#наші_тексти #cкорочені_тексти Відкрити / Коментувати

2022-09-15 14:00:04 В деталях: економічна дискримінація та економічне насильство
Авторка: Любов Жарова

За даними досліджень, в Україні 33 % жінок стикалися з насильством у сім’ї в дорослому віці і 27 % — у дитячому. 35 % українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження і контроль), 21 % — із фізичним (побиття, а також замикання, зв’язування, примушування стояти нерухомо), 17 % — з економічним (примушування звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1 % — із сексуальним насильством.

Насильство може набирати різних форм і стосуватися будь-кого — чоловіків, жінок, дітей. В одностатевих парах теж є насильство щодо партнерів і дітей, але у 95 % жертвами домашнього насильства стають саме жінки, тож далі поговоримо про насильство чоловіків щодо жінок.
Є широкий спектр способів, якими чоловіки контролюють своїх партнерок і руйнують їхній фінансовий і матеріальний добробут. Наскрізний мотив такого насилля — усталене суспільне сприйняття чоловіка як головного годувальника, а отже, й розпорядника коштів родини. Власне, закріплення такої ролі не вимагає навіть підтримки грішми — досить самої впевненості у правоті і можливості розпоряджатися. Економічне насильство доволі специфічне, адже вважається, що джерело його — сім’я.

Якщо розглядати економічну дискримінацію в цифрах, то в Україні протягом 2013– 2016 років зарплатна нерівність збільшилася: 2013 року середня зарплата жінок становила 77,2 % від середньої зарплати чоловіків, а 2015 року — 74,9 %. Найбільші розриви спостерігаються у сфері мистецтва, спорту, розваг і відпочинку (52,8 %) та фінансовій і страховій діяльності (33,6 %), і лише у сфері адміністративного і допоміжного адміністрування гендерний розрив на користь жінок (–1,1 %).
У середньому рівень зайнятості жінок на українському ринку праці майже на 10 % менший, ніж чоловіків, і на жаль, ситуація має сталу тенденцію до погіршення.

Неможливість працювати, продовжувати освіту, відвідувати курси тощо протягом подружнього життя знижують конкурентоспроможність жінки на ринку праці на тривалий період, адже навіть після розірвання стосунків жінка не завжди може одразу надолужити втрачене — існують такі обмежувальні чинники як вік, гроші, можливість залишити дитину на час навчання та багато інших.
Наслідком економічного насилля в сім’ї стає погіршений добробут дітей — від голодування і неможливості отримати якісне медичне обслуговування до соціальної ізоляції. Відчуття фінансової небезпеки триває після розлучення і гальмує процес відновлення (не тільки фінансового, а й психологічного).
На рівні суспільства надзвичайно важливо підвищувати обізнаність населення і публічні прояви стурбованості проблемою.

Що може зробити суспільство або кожен/кожна з нас?
- Поширювати інформацію про права жінок і можливості зарадити ситуації, яка вже склалася.
- Досліджувати економічне насильство і дискримінацію в Україні та можливості протидії.
- Стимулювати структурні зміни і вдосконалювати роботу служб та ініціатив, покликаних підтримати жертв гендерно орієнтованого насильства.
- Поширювати інформацію про можливості отримати юридичну, психологічну і навіть фінансову допомогу у разі розірвання відносин, а також притулку на якийсь час.

Що робити, якщо ви зрозуміли, що зазнаєте економічного насильства і хочете змінити ситуацію? Є багато рекомендацій, але узагальнити їх можна так.
- Вийти з ізоляції, адже перший крок насильника — зруйнувати коло спілкування, віддалити від колег, родичів, друзів. Дуже важливо підтримувати, відновити, встановити особисте (незалежне від партнера) коло спілкування.
- Налагодити стосунки з людьми, яким ви можете довіряти, — з друзями, родичами чи навіть місцевою церквою.
- Створити або відновити власні фінансові ресурси.
- Збирати інформацію про всі можливості отримати допомогу і підтримку, коли ви вирішите перервати стосунки і піти.
- Припинити такі стосунки. Зазвичай вони будуються на основі влади, а не довіри, тому не можуть бути безпечними, навіть якщо іноді настає покращення.

Текст опрацювала Анастасія Лось Відкрити / Коментувати

2022-09-14 14:00:04 ​​Читайте уривок з книги Шарона Моалем «Генетичний джекпот» за посиланням та беріть участь у розіграші в нашому Інстаграмі та Фейсбуці Відкрити / Коментувати

2022-09-13 14:00:07 ТРАНСГЕНДЕРНІ ЛЮДИ У ЗАКОНОДАВСТВІ КРАЇН СВІТУ
Частина II
Авторка: Інна Ірискіна

ЗАКОНОДАВСТВО НА ОСНОВІ САМОВИЗНАЧЕННЯ
АРГЕНТИНА, МАЛЬТА ТА ІНШІ
Раніше неодмінною умовою юридичного визнання гендеру було встановлення медичного діагнозу. Поки нарешті активістки і правозахисники не почали дедалі частіше критикувати її, заявляючи, що позаяк гендерну ідентичність людина визначає самостійно, жодні лікарі й діагнози не повинні давати вказівок.

Першою країною, яка скасувала вимогу діагностики, стала Аргентина, де 2012 року ухвалили Закон про гендерну ідентичність.

У ньому заявлено: кожна людина має право на визнання своєї гендерної ідентичности. Будь-яка особистість, яка досягла 18 років, може запитати зміну зареєстрованої статі й імені, якщо вони не відповідають її гендерній ідентичності, як вона сама її сприймає.

Від заявників у жодному разі не повинні вимагати довести, що вони пройшли хірургічну процедуру, гормональну терапію чи ще яке лікування. Вибрані особою гендерна ідентичність та ім’я повинні використовуватися при будь-якій взаємодії з нею, а попередні заборонено розкривати без її згоди.

Закон дозволяє змінювати гендерний маркер не лише на «чоловічий» чи «жіночий», а на будь-який за власним вибором, зокрема на відсутній. Утім, законодавство не містить чіткого врегулювання, як саме небінарні маркери впливатимуть на правове становище людини в гендерованих контекстах.

Неповнолітні теж можуть отримати визнання їхньої гендерної ідентичности, але заяву за них мають подавати законні представники. Якщо ті незгодні, питання може вирішуватися в суді.

Також закон регулює доступ до медичних процедур, потрібних для транспереходу. Держава має гарантувати вільний доступ до гормональних і хірургічних втручань тією мірою, якою вони потрібні особі для узгодження її тіла із самосприйняттям гендерної ідентичности. Єдина умова для цього — інформована згода. Закон передбачає, що всі витрати на медичні процедури має покривати страхування.

Приклад Аргентини почали наслідувати інші країни. Мальта у 2015 році ухвалила Закон про гендерну ідентичність, гендерну експресію і статеві ознаки (GIGESC).

Незабаром після GIGESC уряд Мальти опублікував політику для освітніх установ, що стосується трансгендерних, гендерно-варіативних та інтерсексдітей. Вона покликана зробити школи інклюзивними для таких дітей і дати рекомендації, як реагувати у випадках камінгауту і транспереходу.

Мальтійське законодавство, як і аргентинське, може бути прикладом для інших країн. Крім цих двох флагманів, є ще країни, де процедури ґрунтуються на самовизначенні і мають відповідні особливості.

Данія 2014 року стала першою такою країною у Європі. Тут, однак, закон передбачає піврічний період очікування між поданням заяви й отриманням визнання. Це начебто має гарантувати, що заявник не передумає і не захоче змінити гендер назад. Також данський закон дозволяє змінити маркер на небінарний «X».

В Ірландії Закон про визнання гендеру ухвалено 2015 року. Активісти боролися за нього роками в ситуації, коли в цій сфері взагалі не було хоч якогось законодавства.

Норвегія скасувала вимогу отримання діагнозу і проходження медичних процедур 2016 року. Тут отримання юридичного визнання гендеру доступне для дітей від 6 років зі згоди батьків, а з 16 років — на повноправних умовах.

До названих країн треба додати Бельгію, Ісландію, Люксембург, Колумбію, Чилі. Аналогічне законодавство діє в окремих штатах чи провінціях таких країн з федеративним устроєм, як США, Канада, Австралія, Іспанія.

Ініціативи з просування подібних змін на тому чи тому рівні є в багатьох країнах, і щороку вони десь зрештою перемагають. Можна сподіватися, що незабаром такі процедури стануть не окремими прикладами кращих практик, а стандартом де-факто — відповідно до Джок’якартських принципів та рекомендацій Ради Європи і її Парламентської Асамблеї.

Текст опрацював Антон К. Відкрити / Коментувати

2022-09-12 17:49:36 ​​А ви вже прочитали текст «Український фемінізм між Заходом та Росією»?
Він за посиланням тут

Проаналізувавши вплив західних та східних фемінізмів, авторка матеріалу задалась питанням: чи можливий український апарат аналізу?

І прийшла до висновків:

ТЕКСТ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рф

Теоретичні й прикладні феміністські дослідження на місцевому матеріалі потребують фахових навичок та часових і фінансових ресурсів, яких наразі мало. Українські феміністки (й українське громадянське суспільство взагалі) роками демонструють приголомшливі результати «на ентузіазмі», але для сталого поступу потрібні сталі ресурси.

Наукові фемдослідження мали би вестися в університетах і оплачуватися заробітною платнею дослідниць. А вже їхні результати, спочатку презентовані у фахових академвиданнях, згодом мають перероблятися для масового читацтва в науково-популярний формат.
Натомість «Гендер в деталях» часто замовляє статті на теми, взагалі не вивчені в укрконтексті, і має багато текстів, у яких певне питання вперше розглядається українською мовою.

Активістські ж рухи потребують організаційного, фінансового і так само часового ресурсу. Брак цих чинників досі узалежнює укрфемінізм від західного й російського, меншою мірою в його активістській частині, більшою — в аналітичній і рефлексивній.

Якщо самоорганізуватися на проведення маршів, підписання петиції та інші колективні дії ми вже можемо непогано, то в частині апарату рефлексії й аналізу ми досі плаваємо між некритично запозиченими із Заходу та/або «пережованими» з Росії парадигмами, жодна з яких нас не стосувалася. Причину цього легко назвати і вона не потребує окремого пояснення — це структурний брак ресурсів для споживання й виробництва знання, парадигмальної тяглости і навичок самостійного аналізу.

Більшість ресурсів на розвиток фемінізму і впровадження гендерної рівности в Україні походять із розвинутих капіталістичних країн Заходу, і така ситуація триває вже кілька десятиліть. Місцеве виробництво знання можливе лише тоді, коли замовником і джерелом фінансування цього знання стане саме суспільство.

Більше — в статті

Ілюстрація Олександра Грехова Відкрити / Коментувати