Гендер в деталях

2022-11-09 13:00:12 ​​НАВІЩО ВІЙСЬКОВІ ҐВАЛТУЮТЬ ЦИВІЛЬНИХ ЛЮДЕЙ?

Знайомимо вас з уривками зі статті Яни Радченко «Сексуальне насильство під час війни: що ми знаємо і як можемо протидіяти?»

Повний текст за посиланням https://bit.ly/3S1Ocfe

Сексуальне насильство — інструмент війни, яким російські окупанти намагаються завдати шкоди українському населенню, придушити спротив та демотивувати армію.

У Міжнародному протоколі з документування й розслідування сексуального насильства в конфліктах виділяють мотиви агресора, серед яких — досягнення воєнних цілей. Ідеться про те, що подекуди сексуальне насильство набирає масового характеру, і тоді воно вважається частиною широкомасштабного нападу на мирне населення або є актом геноциду. Такі злочини можуть здійснюватися за прямого чи непрямого наказу командування, а також коли командири систематично «заплющують очі» на порушення правил їхніми підлеглими.

Крім того, сексуальне насильство може застосовуватися для послаблення громади і здобуття контролю над нею. Воно може бути формою катувань, застосовуючи яку агресор прагне покарати, принизити або залякати постраждалих чи змусити їх видати якусь інформацію.

Прикметно, що сексуальне насильство, вчинене над цивільними, може виступати нагородою для солдатів. А ще це метод, завдяки якому бійці стають співучасниками злочинів, і відтоді вони прив’язані до групи.
Дара Кей Коен, авторка книжки «Зґвалтування під час громадянської війни» (Rape During Civil War), пише, що іноді в збройних конфліктах групові зґвалтування стають своєрідним ритуалом, покликаним привчити бойовиків-початківців до насильства. Це особливо актуально в патріархальних суспільствах, де зрілість і мужність асоціюються з насильством і домінуванням.

Дослідниця зазначає, що зґвалтування часто використовують як форму насильницької соціалізації у тих військових формуваннях, які не добровільні, а сформовані через примусовий призов. Серед військових, які створюють армії з власного бажання, зґвалтування як метод ведення війни куди менш поширені.

Серед особистих чинників можна назвати те, що військові під час бойових дій зазнають стресу і прагнуть вивільнити його. Ними можуть керувати ненависть до ворога, бажання помститися за полеглих товаришів, прагнення проявити владу над слабшими і в такий спосіб наче повернути контроль над власним життям.

У вищезгаданій статті окрім розʼяснення причини зґвалтування також наведені юридичні та психологічні поради, медичні рекомендації та поради ЗМІ як писати про сексуальне насильство, аби не завдати ретравматизації постраждалим та не травмувати споживач(ів) контенту.

Стаття – за посиланням
Ілюстрація Олени Іванків Відкрити / Коментувати

2022-11-09 13:00:11 НАВІЩО ВІЙСЬКОВІ ҐВАЛТУЮТЬ ЦИВІЛЬНИХ ЛЮДЕЙ?

Знайомимо вас з уривками зі статті Яни Радченко «Сексуальне насильство під час війни: що ми знаємо і як можемо протидіяти?»

Повний текст за посиланням https://bit.ly/3S1Ocfe

Сексуальне насильство — інструмент війни, яким російські окупанти намагаються завдати шкоди українському населенню, придушити спротив та демотивувати армію.

У Міжнародному протоколі з документування й розслідування сексуального насильства в конфліктах виділяють мотиви агресора, серед яких — досягнення воєнних цілей. Ідеться про те, що подекуди сексуальне насильство набирає масового характеру, і тоді воно вважається частиною широкомасштабного нападу на мирне населення або є актом геноциду. Такі злочини можуть здійснюватися за прямого чи непрямого наказу командування, а також коли командири систематично «заплющують очі» на порушення правил їхніми підлеглими.

Крім того, сексуальне насильство може застосовуватися для послаблення громади і здобуття контролю над нею. Воно може бути формою катувань, застосовуючи яку агресор прагне покарати, принизити або залякати постраждалих чи змусити їх видати якусь інформацію.

Прикметно, що сексуальне насильство, вчинене над цивільними, може виступати нагородою для солдатів. А ще це метод, завдяки якому бійці стають співучасниками злочинів, і відтоді вони прив’язані до групи.
Дара Кей Коен, авторка книжки «Зґвалтування під час громадянської війни» (Rape During Civil War), пише, що іноді в збройних конфліктах групові зґвалтування стають своєрідним ритуалом, покликаним привчити бойовиків-початківців до насильства. Це особливо актуально в патріархальних суспільствах, де зрілість і мужність асоціюються з насильством і домінуванням.

Дослідниця зазначає, що зґвалтування часто використовують як форму насильницької соціалізації у тих військових формуваннях, які не добровільні, а сформовані через примусовий призов. Серед військових, які створюють армії з власного бажання, зґвалтування як метод ведення війни куди менш поширені.

Серед особистих чинників можна назвати те, що військові під час бойових дій зазнають стресу і прагнуть вивільнити його. Ними можуть керувати ненависть до ворога, бажання помститися за полеглих товаришів, прагнення проявити владу над слабшими і в такий спосіб наче повернути контроль над власним життям.

У вищезгаданій статті окрім розʼяснення причини зґвалтування також наведені юридичні та психологічні поради, медичні рекомендації та поради ЗМІ як писати про сексуальне насильство, аби не завдати ретравматизації постраждалим та не травмувати споживач(ів) контенту.

Стаття – за посиланням
Ілюстрація Олени Іванків Відкрити / Коментувати

2022-11-08 11:45:17 Не кінець історії: що не так із західним поглядом на українську ЛГБТ+ спільноту під час війни
Авторка: Інна Ірискіна

У той перший день, коли по Києву били ракети й окупанти сунули на нас із півночі, я почала пристосовуватися до нових умов. Уже тоді, практично в перші години, мені написали з міжнародної європейської організації, до правління якої я входжу. Серед іншого звучала готовність допомогти, якщо мені буде потрібна евакуація з України.

І якщо в перші дні така увага і до мене особисто, і взагалі до трансгендерних людей в Україні ще була приємною, то незабаром вона почала радше дратувати, а подекуди навіть обурювати. Адже вся турбота про нас зводилася до питання виїзду з України.

Схоже, що в західному інформаційному полі як рішення за замовчуванням подається саме настанова виїхати з України, принаймні для трансгендерних людей, та й для ЛГБТ+ загалом. А ті, хто свідомо (а не тому, що не можуть цього зробити через якісь перешкоди) залишаються, — це така собі аномалія.

Якщо взяти рейтинги становища з правами людини для транслюдей і ЛГБТ+ загалом, що їх регулярно складає, наприклад, ILGA-Europe, то там Україна, м’яко кажучи, не на перших позиціях. Але до ситуації, коли «все погано», можна ставитися як до даности: отак воно є і нічого з тим не поробиш. А можна — як до задачі, яку треба розв’язати: гаразд, тепер це так, але що і як можна змінити, щоб стало краще? У першому, пасивному підході транслюдина виступає лише об’єктом. І все, що можна зробити, — це забрати об’єкт звідти, де йому погано, і перенести туди, де умови мають бути для нього сприятливішими. У другому ж підході транслюдина сама стає активним суб’єктом змін.

І такі зміни в Україні вже відбувалися. У 2016 році було повністю реорганізовано процедуру транспереходу, яка стала доступнішою і не такою принизливою. Наші активістки представлені в міжнародних організаціях, наші голоси нехай і не дуже часто, але все-таки звучать на рівні аж до ООН.

Та варто трохи вийти за межі «активістської бульбашки» — і упс, увесь цей рух раптом виявляється невидимим, а українська трансспільнота постає винятково у вигляді пасивних жертв. На мою думку, це має глибші корені, які виходять за межі суто ЛГБТ+ контексту.

Свого часу Френсіс Фукуяма сформулював концепцію «кінця історії»; згідно з нею ліберальна демократія — це найвища точка розвитку людства, якої воно зрештою повсюдно досягне і на тому соціально-політичні зміни зупиняться. Схоже, що з погляду пересічних громадян/ок західних демократичних країн світ уже майже там.

У цій картині світу не може бути загарбницьких воєн — у світі ліберальної демократії для них просто немає причин. Власне, після 1945 року «перші країни» їх і не знали.

Коли ж 24 лютого 2022 року росія відкрито перейшла до повномасштабного вторгнення в Україну, це вже ніяк не можна було натягнути на глобус «кінця історії». І першим бажанням західної людини в цій ситуації могло бути якнайшвидше «повернути все назад», наче цього й не було. Байдуже, що зробити це можна було б лише коштом України — якби вона припинила спротив і погодилася на вимоги росії, тобто фактично капітулювала.

Міжнародний світоустрій не просто недосконалий — він виявився неадекватний для викликів, які перед ним постали. Такі організації як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ЄС, а якоюсь мірою й НАТО виявилися або взагалі безсилими, або дуже неефективними в реаліях великої війни. «Глибока стурбованість» і складні забюрократизовані методи ухвалення рішень не дають ефекту там, де потрібні нагальні реакції й дії, щоб стримати та приборкати агресора.

Те саме стосується сфери активізму. Велика частина його концептів, наративів і підходів походить із Заходу, різні ідеї часто приймаються й засвоюються некритично, без належного переосмислення й адаптації їх до наших реалій. Тому, можливо, для українського активізму настає час теж прибрати більшої суб’єктности, розвивати власні підходи до боротьби за права, спираючись на чималий уже досвід, без сліпого копіювання і комплексу меншовартости.

Текст опрацювала Ірина Перегон Відкрити / Коментувати

2022-11-04 13:30:25 ​​Про домашній арешт за виступ без хіджабу, легалізацію одностатевих шлюбів у Мексиці, аборт за власним бажанням у Фінляндії та мультфільм про плюс-сайз балерину – у підбірці гендерних новин від Валерії Трунової
#гендерні_новинини

Ще одну школярку в Ірані силовики забили до смерті, бо не знайшли в її підручниках зображень засновника Ісламської Республіки. У учениці середньої школи Парміс Хамнави почалася носова кровотеча в школі після того, як її побили представники сил безпеки країни. Наступного дня школярка померла в лікарні. Співробітники спецслужб погрожували її родині та друзям, щоб вони не повідомляли про смерть дівчини в ЗМІ.

Аборт за власним бажанням: у Фінляндії депутати парламенту підтримали зміни до закону про переривання вагітності, які спрощують цю процедуру. Відтепер жінки зможуть зробити аборт до 12 тижня вагітності. Зміни до закону ініціювала громадянська ініціатива “Своя воля”. У 2020 році вони набрали необхідні 50 тисяч підписів для винесення питання спрощення процедури аборту на розгляд у парламенті.
Про репродуктивні можливості жінок як чинник гендерної нерівності радимо прочитати в статті «Материнство: пригноблення чи нові можливості? Відповідь феміністичної теорії» соціологині Олени Стрельник

Іранську альпіністку, яка виступила на спортивних змаганнях без хіджабу, відправили під домашній арешт. Спортсменці Ельназ Рекабі, яка повернулася до Тегерана після змагань зі скелелазіння у Сеулі, погрожували конфіскацією родинного майна, якщо вона не визнає провину. Шанувальники альпіністки прийшли до аеропорту на знак протесту проти її затримання. Зі свого боку, Нью-Йоркська група, яка захищає права людей, звернулася до Міжнародної федерації спортивного скелелазіння, щоб захистити її.

У всіх штатах Мексики легалізовано одностатеві шлюби: влада штату Тамауліпас проголосувала за зміни до Цивільного кодексу. Таким чином у всіх 32 штатах країни відпер дозволені такі союзи. Напередодні аналогічний закон, який дозволяє одностатеві шлюби, ухвалили законодавці південного штату Герреро.
Ще у 2015 році Верховний суд Мексики оголосив неконституційними закони мексиканських штатів, що забороняли одностатеві шлюби, проте деяким штатам знадобилося кілька років на приведення своїх законодавчих норм у відповідність до цього рішення.

Запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству: в Україні 1 листопада набула чинності Стамбульська конвенція. Документ запроваджує міжнародний стандарт захисту від усіх форм насильства та дозволяє створювати нові можливості міжнародного співробітництва для захисту громадян.

Переривання вагітності за допомогою телефонної консультації: у Новій Зеландії жінки зможуть зробити аборт, зателефонувавши на національну гарячу лінію, що працюватиме цілодобово. Жінки зможуть отримати консультацію від лікарів щодо раннього медикаментозного аборту, а потім ліки, які доставить кур’єр.
Процедура передбачає прийом двох таблеток і можлива лише в перші 10 тижнів вагітності.

“Відображення”: студія Disney представила бодипозитивний мультфільм про плюс-сайз балерину. Стрічка порушує проблему дисморфії тіла – це ментальний розлад, при якому людина зациклена на недоліках своєї зовнішності.
“Відображення” — це мініфільм з серії експериментальних фільмів Short Circuit, де йдеться про важливість формування власної особистості та самооцінки.
Про збільшення чутливості медіа-індустрії до гендерної тематики та інклюзивності радимо прочитати статтю «Female power: як супергероїні змінили світове кіно» кінокритика та журналіста Дмитра Десятерика.

· “Утопія. Бути рівними” – в Україні вийшла антидискримінаційна гра.
Це тренінговий інструмент для громадських та правозахисних організацій, яку можна використовувати під час тренінгів та інших освітніх програм. Це можливість симулювати життєві ситуації, з якими стикаються різні люди. У грі зібрані ситуації й рішення, які зустрічаються представникам ЛГБТК+ спільноти, людям різних рас, віку, соціальних поглядів та віросповідань. Гра доступна за посиланням. Відкрити / Коментувати

2022-11-03 13:48:25 ​​ФЕМІНІСТИЧНИЙ МАНІФЕСТ ЧИМАМАНДИ НҐОЗІ АДІЧІ
#книжковий_огляд

Твоїм феміністичним самоствердженням має бути «Я важлива». Не «якщо». Не «за умови, що». Я важлива завжди. Крапка.

Книжка-лист, книжка-маніфест. Маніфест того, як виростити доньку феміністкою, тобто прищепити їй повагу до себе, вміння протистояти стереотипам та бути повноцінною особистістю. Нігерійська письменниця й активістка Чимаманда Нґозі Адічі писала цю книжку як порадник для своєї подруги, яка недавно стала матір’ю.

Авторка дає 15 коротких уроків про те, як не загнати свою доньку в рамки звичних гендерних ролей. Вона також наголошує, що виховати її ідеальною феміністкою не вдасться, адже з віком маленька людина сформує власну думку й ставлення до всього. Головне, щоб їх не нав’язало суспільство.

Вам може здатися, що книжка неактуальна для України. Проте, як виявляється, наше суспільство дуже схоже на нігерійське. Патріархат однаковий, хоч у який куточок світу ви заберетеся. Дівчаток одягають у рожеве, а хлопчиків — у блакитне, донькам купують ляльки, а синам — інструменти. Здавалося б, такі дрібниці, але навіть тут закралися гендерні стереотипи. Вони є в кожному аспекті нашого життя, і коли навчитися їх помічати, то вже не вийде просто заплющувати очі.

«Уміння готувати їжу не надається разом із піхвою». Таке нібито логічне твердження, а ні, дівчатка по всьому світу день у день чують, що повинні вміти куховарити, бо це їхній обов’язок, жіноча справа. І я теж не раз чула, що справжня дівчинка неодмінно має бути хазяйновитою. Чому ж тоді серед найвідоміших шеф-кухарів так багато чоловіків?Чому вони виконують «жіночу» роботу? Бо всі стереотипи насправді не про «жіноче» і «чоловіче», вони про покору: жінка має бути скромною, тихою, займатися домом і всім подобатися.

«Не думай, що виховання її феміністкою означає відкидати власну жіночність. Фемінізм і жіночність не заперечують одне одного. Вважати їх несумісними — мізогінія». Мені дуже відгукнувся розділ, у якому авторка торкається теми зовнішности. Серед міфів про фемінізм є принизливі твердження про жінок, які не доглядають за собою.

Фемінізм не заперечує красу чи бажання покращити свою зовнішність. Він заперечує конвенційну красу як єдиноможливу, дає вибір. Усі тіла прекрасні, усі жінки красиві — ось про це фемінізм. Мало хто з дівчаток схожі на телезірок, яких вони бачать у популярних фільмах і шоу і яких суспільство вважає красунями. Це породжує тисячі комплексів, навіть призводить до хвороб. Який чудовий був би світ, якби зовнішність людей не була визначальною цінністю.

ПОВНИЙ ТЕКСТ за посиланням в коментарях Відкрити / Коментувати

2022-11-02 18:27:46 ​​ НЕВИДИМА ДІЄЗДАТНІСТЬ: ТУРБОТА Й ЕМОЦІЙНА ПІДТРИМКА

Історикиня Оксана Кісь підсвічує досвіди війни жінок під час війни. Сьогодні про один із них:

Традиційно саме на жінок суспільство покладає відповідальність і обов’язок опікуватися тими, хто цього потребує (дітьми, хворими, старими, немічними), та дбати про емоційний клімат у родинах. Змалку дівчаток привчають бути уважними до потреб оточення, співчувати, втішати, розраджувати, дбати про комфорт рідних, піклуватися про їхні самопочуття й добробут.

Завдяки такій гендерні соціалізації жінки стають універсальними опікунками (caregivers), бо володіють цілий спектром знань, умінь і навичок, потрібних для того, щоб ефективно турбуватися про інших.
У час війни суспільний запит на турботу шалено зростає, адже безліч людей зазнають фізичних і емоційних страждань. Так те, що виховували в жінок для потреб патріархальної родини стає цінним ресурсом для суспільства в кризі. Осмислюючи всі жіночі досвіди війни, нам важливо простежити, як працює ця жіноча «етика турботи», про яку свого часу писали Керол Гіліган і Ненсі Чодоров, у нашому суспільстві, що переживає екстремальні випробування.

Мільйони жінок по всій країні щодня виконують роботу, яку неможливо ніяк ні виміряти, ні облікувати, — це турбота про інших та емоційна підтримка.

Досвіди жінок, які відкрили двері своїх домівок для втікачів, щоб ділитися тим, що мають, із тими, хто втратили все, — дуже важлива тема майбутніх досліджень. Завважмо, що ці гостинні господині не лише пропонують притулок і їжу, а й зазвичай дають емоційну підтримку своїм гостям, вислуховуючи їхні болючі історії.

Чи усвідомлюємо ми, як працюють неформальні жіночі мережі, коли запит на допомогу спонукає жінок активувати безліч ланцюжків особистих контактів (родинних, сусідських, товариських), щоб знайти потрібне рішення? Чимало допомогових практик відбувається в спонтанний, неорганізований, позаінституційний спосіб. Жінки з власної ініціативи брали на себе відповідальність і особисто супроводжували важкохворих за межами України: допомагали їм оформити документи, потрапити в лікарню й отримати належну медичну допомогу, порозумітися з лікарями і соцпрацівниками, облаштувати побут, тижнями й місяцями підтримували своїх посестер в інших країнах.

Якщо у волонтерських ініціативах (притулках, психологічно-правничих пораднях, евакуаційному транспорті, кухнях і соціальних їдальнях тощо) ще якось можна порахувати кількість тих, кому надали допомогу, чи обсяг цієї допомоги (літри супу, число порцій, кількість поїздок, кілометри пробігу тощо), то як можна виміряти емоційну роботу, яку виконують звичайні жінки в такому собі «фоновому режимі», вислуховуючи безліч болючих історій про страх, втрати, втечі, насильство, каліцтва, руйнування, смерть?

Читайте також про досвіди жінок у волонтерстві, про жінок, які вимушені були покинути власні домівки про тих, які залишились в окупації і навіть про (а)моральні досвіди жінок за посиланням в повній статті https://bit.ly/3Q9Dpi8 Відкрити / Коментувати

2022-11-01 14:06:38 ​​У що вона була вбрана? У незалежність
Авторка: Тамара Злобіна

«Україна якось спровокувала, якщо Росія напала», «просто так нічого не буває», — з початком війни росії проти України разом піднялася й хвиля обвинувачень жертви, що добре знайоме жінкам. Замість осуду ґвалтівника обговорюють жертву: у що була одягнена, чому пішла тією вулицею, чому з кимось говорила... Поведінка жертви «призвела» та «спровокувала» насилля.

Звинувачення жертви виникає не з відсутности емпатії, у нього є прагматична мета — вгамувати власні страхи і відсторонитися від потенційно загрозливої ситуації.

В обвинуваченні жертв гендерного насилля та обвинуваченні країни, проти якої ведеться війна, є спільна логіка. Якщо жертва постраждала, тому що поводилася «неправильно», можна, отже, поводитися «правильно» і бути в безпеці. Це хибна думка: зі мною нічого не станеться, адже я завжди «правильно» поводжуся.

Така психологічна ілюзія шкодить постраждалим, знімає відповідальність із нападників, спотворює картину світу, заважає побачити реальність.

Звинувачення жертви визнає, що у світі є жорстокі люди, але вони реагують лише на певні подразники, а уникаючи їх, чужу агресію можна контролювати. Наприклад, можна купувати в росії газ і перешкоджати вступу України до НАТО, сподіваючись, що це задовольнить апетити агресора.

Однак такі уявлення хибні, адже причина зла — свідомий намір нападника його вчинити, а не довжина чиєїсь спідниці.

У що була вбрана Україна? У незалежність?

Друга частина функціоналу обвинувачення жертви — можливість самоусунутись. Різниця між нападником і жертвою в тому, що жертва слабша, оскільки її скривдили, а агресор сильний, з ним може бути небезпечно.

Якщо в конфлікті між Україною й росією «не все так однозначно», Україна теж наче «щось не те робила», то можна на звинувачення не реагувати, або реагувати номінально і вести «бізнес як звичайно». Навіть тепер звучать голоси, на кшталт: «домовлятися будь-якою ціною». Замирення без справедливости — швидкий шлях уникнути небезпеки від сильного супротивника коштом жертви. Так «вона ж сама винна».

На цій стадії конфлікту Україна «винна» вже не тільки в тому, що «спровокувала» напад, а й у загрозі світового голоду, зростанні цін на товари, в іншому дискомфорті. Захищати жертву дорого, особливо якщо перед тим переконати агресора в безкарності, зігнорувавши попередні злочини.

Унаслідок таких настанов виникає суспільство, де не захищений ніхто. Панівна сила може чинити який завгодно примус, правозахисні системи перестають працювати, а звинувачення жертви дозволяє це не помічати.

ООН та інші міжнародні організації стали поламаним запобіжником, а мирне співжиття на планеті опинилося під загрозою. Перемога росії може стати катастрофою планетарного масштабу — вона означатиме, що будь-яка ресурсніша країна може перетворитися на хижачку, ласу до чужих територій. Тому Україна воює не лише за себе, а й за весь світ, і повинна перемогти. А світова спільнота повинна відновити цінності правосуддя і справедливости, створити нові механізми, які їх забезпечать. Для всіх.

Ми повинні голосно заявляти феміністичну максиму: в агресії винен лише агресор. У що була вбрана росія? У колоніалізм? Чому інші країни так довго цього не помічали?

Справедливість складається з однозначного засудження агресії, підтримки жертви, зупинки і покарання кривдника. Правосуддя має бути справедливим і відновним — повністю зцілити стан і репутацію жертви, зобов’язати кривдника компенсувати завдану шкоду і створити умови, які запобігатимуть рецидиву.

Нашим суспільствам потрібні структурні зміни, які зроблять обвинувачення жертви дивним звичаєм минулого.

Створити міжнародну спільноту і організації, чутливі до найменших проявів насилля, суворі до кривдників і співчутливі до жертв, стійкі до «не все так однозначно» і економічним підкупом, позбавлені колоніальної сліпоти і зверхности — завдання на після перемоги.

Текст опрацювала Світлана Пугач Відкрити / Коментувати

2022-10-31 17:55:06 ​​З Гелловіном! Готуйте свої найкращі костюми

В коментарях напишіть продовження фрази «це я, коли...» Відкрити / Коментувати

2022-10-28 16:00:11 ​​ЯК ГОЛИЙ ТОРС ВІТАЛІКА ДОПОМІГ МЕНІ ПЕРЕМОГТИ, АБО ЩО НЕ ТАК ІЗ КОНКУРСАМИ КРАСИ

Я виграла конкурс «Міс Барбі Чернівці» завдяки сину маминої подруги. Йдеться не про відомий мем із соцмереж, а про Віталіка. Припускаю, ви зараз недовірливо смієтесь, а даремно.

Почнемо з того, що я не схожа на Барбі. Ні тепер, ні у 12-річному віці, коли цей конкурс організовувало чернівецьке модельне агентство New Models. Мене туди записала мама — «щоб не сутулилась». Моделінгу нас навчали в актовій залі Будинку офіцерів. На жаль, ті заняття не врятували моєї постави. Зате тепер я можу писати в резюме «Міс Барбі Чернівці 2002». Можу, але не пишу. По-перше, як уже сказано вище, я виграла завдяки Віталіку. По-друге, я з презирством ставлюся до конкурсів краси. Про обидві причини ми з вами і поговоримо в цій колонці. Пропоную почати з моєї патологічної ненависти до конкурсів краси.

Я люблю «Гендер в деталях» за те, що, крім моїх непропрацьованих дитячих травм, запакованих у жартівливу манеру оповіді, тут є ще й розумні тексти. Наприклад, стаття політологині Уляни Мовчан про конкурси краси (https://bit.ly/3UcKEsn). Щоб кинути раціональне зерно на грядку з джунглями мого модельного досвіду, пропоную вам цитату з Уляниного матеріалу: «Конкурси краси стверджують, що надають молодим жінкам глобальну платформу для самовираження, особистісного розвитку й розвитку лідерського потенціалу».

Сьогодні кожен український закапелок може похвастатися власним конкурсом краси. Вивчивши слова «сексизм» та «об’єктивація», організатори продають ці б’юті-шабаші як майданчик для жіночого самовдосконалення. І суспільство радісно вдає, що так воно і є.
Торік я знімала репортаж на конкурсі «Краса України». Перед зйомкою я зі щирою наївністю поринула в читання статуту конкурсу, щоб розповідати про цінності, а не про те, як жінки шикуються в купальниках під паршиву музику. Конкурс аж кишів цінностями на всі смаки. Тут тобі і широкий діапазон віку учасниць, і дозвіл на участь плюс-сайз конкурсанток, і демократичне ставлення до зовнішности жінок, бо ж «усі українки по-своєму прекрасні». Жодного тобі патріархального тиску, ще трохи — і допустять до участи феміністок!

Серед завдань конкурсу — формування образу справжньої української жінки, плекання традиційної української сім’ї та популяризація патріотичного ставлення до своєї країни. Будете сміятися, але кожне завдання модний франшизний конкурс феєрично провалив.
Жінок на сцені роздягали, перевдягали, крутили й оцінювали, але сказати слово їм ніхто не дав. Жодна учасниця протягом усього дійства не взяла в руки мікрофон. У журі конкурсу була запрошена зірка — співак із Данії, який багато років тому прописався в Москві, Томас Неверґрін. Ви можете пригадати його за хітом «Since you’ve been gone».

Його перший шлюб із російською співачкою Поліною Ґріффіс розпався, бо жінка звинуватила Томаса в домашньому насильстві. «Він брав мене за плечі і жбурляв об паркан», — розповідала в інтерв’ю Поліна, мабуть, не здогадуючись, що мине добрий десяток років і Томас буде амбасадором конкурсу, який плекатиме сімейні цінності в українській столиці. І не лише там. Данський співак — постійний гість російських конкурсів краси, після окупації Криму він щонайменше двічі судив ялтинських конкурсанток. Звісно, контрольний іспит «Чий Крим?» суддя українського конкурсу провалив, відповівши, що не говорить на політичні теми.

Навіщо я вам розказую про своє знайомство з «Красою України 2021»? Бо це чудова ілюстрація того, як патріархальні б’юті-заходи прикриваються добробутом жінок, а по суті займаються бізнесом на сексизмі. Як і в пластичній хірургії, у конкурсах краси переважна більшість учасниць — жінки. І вони конкурують між собою на сцені в одязі, позах і постановках, у яких більшість чоловіків ніколи не стануть змагатися...

ПРОДОВЖЕННЯ за посиланням

Текст — Емма Антонюк
Ілюстрація — Олександр Грехов

ТЕКСТ БУВ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рОСІЙСЬКОЇ фЕДЕРАЦІЇ Відкрити / Коментувати

2022-10-28 12:29:43 ​​Про гендерну нерівність у Політбюро Компартії Китаю, звернення ЛГБТК-спільноти до Ради церков та акцію протесту в Берліні читайте у підбірці гендерних новин від Валерії Трунової

#гендерні_новини

Крок назад у просуванні політичного представництва та прав жінок: у Політбюро Компартії Китаї вперше за чверть століття не буде жодної жінки.
Сі Цзіньпін втретє став лідером Китаю. Високопосадовець оголосив новий склад Політбюро. Серед 24 членів Політбюро Компартії Китаю лише чоловіки.
Міжнародні ЗМІ зазначили, що напередодні Сі Цзіньпін запевняв, що залишається "відданим" гендерній рівності.

Відверте несприйняття з боку вірян, дискримінація та порушення фундаментальних прав людини: українські ЛГБТК-організації звернулися до Ради церков з відкритим листом та закликом до діалогу.
Автори звернення наголосили, що не збираються нав’язувати вірянам свої погляди та повністю підтримують їхнє право на свободу сумління та віросповідання.
Зокрема, ЛГБТК-спільнота не виступає проти криміналізації злочинів ненависті за ознакою релігії, що вже передбачено в чинному Кримінальному кодексі України, тоді як Всеукраїнська рада церков та церковних організацій і її окремі учасники виступають проти аналогічної криміналізації злочинів ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Крім того, підписанти зазначили, що жодним чином не заперечують права сповідувати традиційні для вірян визначення понять сім’ї та шлюбу і взагалі не збираються втручатись у питання внутрішньоцерковного життя.
Також у зверненні йдеться про те, що ЛГБТК-українки та українці, які зараз захищають свою країну від російської агресії, заслуговують на рівність та повагу до своїх прав.
Стосовно цієї теми радимо ознайомитися з дослідженням «ЛГБТ+ військові та ветерани: видимість і сприйняття військовим побратимством», проведеним ГО «Точка опори» у співпраці з ImMind.

"Жінки, життя, свобода": у Берліні пройшла багатотисячна акція протесту проти іранського режиму.
Десятки тисяч людей зібралися в суботу 22 жовтня в столиці Німеччини, в знак солідарності з антиурядовими протестувальниками в Ірані. Деякі демонстранти заявили, що приїхали з інших регіонів Німеччини та інших європейських країн, щоб висловити свою підтримку.
У цей же день в Тегерані пройшли антиурядові протести в кількох університетах.

Перша прем’єр-міністерка в історії Італії: Джорджа Мелоні склала присягу глави уряду. Також склали присягу і нові 24 члени уряду. Шестеро з них — жінки.
Згідно з рішенням Мелоні, більшість міністерських портфелів дістанеться представникам її партії «Брати Італії». Частина посад відійшла представникам правих партій «Ліга» та «Вперед, Італіє».
У зовнішній політиці «Брати Італії» займають пронатівську позицію та заявляють про солідарність з Україною. А от «Ліга» та «Вперед, Італія» симпатизують президенту рф володимиру путіну. У решті Мелоні дотримується правої ідеології — виступає проти легалізації одностатевих шлюбів, за обмеження абортів і посилення правил, пов’язаних з імміграцією.

Український центр сприяння інвестиціям та торгівлі запрошує долучитися до онлайн-презентації результатів оновленого дослідження «Портрет українських жінок-підприємиць», яка відбудеться 28 жовтня о 15:00. Метою дослідження було визначення поточного стану та перспектив розвитку жіночого підприємництва в Україні, оцінка рівня та масштабу впливу зовнішніх факторів на його розвиток. У межах презентації буде обговорення актуальних запитів та напрямів підтримки жінок-підприємиць з представниками державних органів влади, донорських організації, інституцій з розвитку жіночого підприємництва та бізнесу. Зареєструватися на захід можна за посиланням. Відкрити / Коментувати