Гендер в деталях

2022-08-29 16:49:16 ​​Українки проживають війну у сотні способів — як бійчині й волонтерки, як урядовиці й дипломатки, як мами, як пекарки і медсестри, як ті, хто залишилися на окупованих територіях, і ті, хто виїхали. Усе це розмаїття досвідів заслуговує на увагу — історикиня Оксана Кісь накреслила основні напрями й тенденції, які варто фіксувати та вивчати.

Зокрема, декілька з них:
⠀
Важливо зрозуміти, як у суспільній свідомості трансформується (чи руйнується) поняття нормативної фемінности з усіма її стереотипними уявленнями про «жінок як слабку стать», яка потребує чоловічого захисту, після того як весь світ бачив безстрашних українок, котрі голіруч виходили назустріч озброєним агресорам і з гідністю боронили своє право не коритися вимогам окупантів на власній землі.
⠀
Війна засвідчила професійність і компетентність жінок, котрі обіймають відповідальні посади в уряді та в органах управління. Міф про неспроможність жінок керувати через нібито надмірну емоційність, якусь особливо вразливу жіночу психіку чи фізичну крихкість зазнав краху, а жіноче лідерство, зокрема на міжнародному дипломатичному фронті, засвідчило готовність жінок до найвищого рівня державної відповідальности.
⠀
Дуже важливо осмислити практики екстремального материнства: пологи в бомбосховищах чи вдома за відсутности медичної допомоги, догляд за дітьми під час тривалого перебування в підвалах чи в умовах окупації, переживання втрати, насильства чи каліцтва дітей, практики солідарного материнства й інші пов’язані аспекти.
⠀
Для більшости жінок, які евакуювалися, необхідність стати єдиною опікункою і годувальницею цілої сім’ї — неймовірне випробування, особливо за кордоном. Такі досвіди суттєво похитнуть у суспільній свідомості образ чоловіка-годувальника, показавши жіночі стратегії виживання й адаптації в умовах вимушених міграцій.
⠀
Про інші досвіди жінок, зокрема й тих, хто стають на бік ворога – у статті за посиланням https://bit.ly/3Q9Dpi8
⠀
Авторка тексту зазначає, що історії попередніх воєн засвідчують, що навіть за умови активної й масової участи жінок у воєнних зусиллях (у тилу й на фронті) повернення до мирного життя зазвичай супроводжувалося поверненням до патріархальних норм у гендерних відносинах.
⠀
Але цього разу так не має трапитися.
⠀
Звідки такі висновки? Читайте – в тексті
Ілюстрація – Олександр Грехов Відкрити / Коментувати

2022-08-26 12:00:05 ​​До Міжнародного дня котів ми "завербували" котиків членкинь редакції у фемінізм

І з цього вийшли топові меми Тож, ловіть перший Відкрити / Коментувати

2022-08-25 14:00:05 Що потрібно знати про гендер, коли тобі 16?
Авторка: Яна Радченко

Гендер — це означення чоловіків і жінок на основі їхньої ролі в соціумі. Тобто це соціальне поняття, на відміну від статі, бо стать біологічне поняття. Гендер це завдання, функції і ролі, які визначено суспільством і які вважаються характерними для представника/-ці певної статі. Гендерна ідентичність активно розвивається саме в підлітковому віці, коли тинейджер/-ка починає приміряти на себе гендерні ролі (чоловіка або жінки), що їх транслює суспільство.

Гендерні стереотипи трапляються і в розмежуванні наших інтересів та особистісних рис. Наприклад, вважається, що чоловікам властиво бути сміливими, незалежними, сильними (як у фізичному, так і в психологічному плані), владними і домінантними. Натомість жінки нібито ніжні, залежні, покірні, слабкі й емоційні. Це також про чоловік «здобувач», а жінка - «Берегиня».

Фемінізм — це рух за права жінок, у якого більше як двохсотлітня історія. Першими на цьому шляху були суфражистки: наприкінці XIX — на початку XX століття вони боролися за базові права, які тепер здаються тобі звичними. Фемінізм сьогодні — це насамперед про безпеку і свободу вибору жінки. Займатися хатніми обов'язками й доглядати дітей, обирати кар'єру й самореалізацію, поеднувати це або взагалі обрати інший варіант це вибір самої жінки, і питання полягає тільки у її комфорті й можливостях. Фемінізм це «я можу», а не «я повинна».

Сучасний світ диктує комерційні ідеали жіночої й чоловічої краси і формує у підлітків неправильне (нездорове) бачення цього. Постійно перебуваючи в онлайновому середовищі, дівчата й хлопці починають мислити інстаграмними штампами, сприймають зірок як еталони краси і зовсім не думають про те, якими методами знаменитості виробили таку зовнішність.

Бодіпозитив — це феміністський рух, який прийшов до нас із Заходу. Гасло цього руху — «Моє тіло — моє діло!». Учасники/-ці руху закликають усіх любити свою зовнішність такою, як вона є, попри світові стандарти краси. Бодіпозитив це не тільки сучасна релігія Instagram plus size блогерів/-ок. Це рух за право жити в тому тілі, у якому хочеш ти, і не бути об'єктом знущань.

Сексуальна освіта – надзвичайно важлива тема для підлітків. Людська сексуальність особистости людини. Тому варто це прояв спілкуватися на ці теми, а не табуювати й забороняти їx. Коли йдеться про сексуальні прояви підлітків, то слід аналізувати це і з психологічного погляду. Для пубертатного періоду (12-18 років) характерні мрії і фантазії, формування сексуального лібідо (статевого потягу), залицяння, еротичні пестощі й ігри. Перше кохання, перший поцілунок, перший секс це те, що найчастіше відбувається з нами саме в підлітковому віці.

Існує три найпоширеніші види сексуальної оpiєнтації: гетеросексуальна (різностатеві пари), гомосексуальна (одностатеві пари), бісексуальна (практикуються i одностатеві, i різностатеві стосунки). Та взагалі типів сексуальности набагато більше. Скажімо, є люди, яких секс узагалі не цікавить, асексуали. А пансексуали не звертають уваги на стать людини. Сапіосексуалів збуджує інтелект людини, тому стать і гендер теж не відіграють для них суттєвої ролі.
Якщо ти відчуваєш потяг до людини своєї статі, не засмучуйся і не соромся цього. Гомосексуальність і бісексуальність це нормально й природно.

Твоє життя тільки починається попереду злети й падіння, успіхи й невдачі. Ти стаєш дорослою людиною, яка сама відповідальна за себе, свій вибір і свої вчинки. Гендерні знання особливо важливі для тебе саме тепер, коли ти щойно починаєш здобувати життєвий досвід. I твоє дорослішання складається з трьох основних аспектів — самопізнання, самовираження, самоствердження. Щоб жити без обмежень і нав'язаних суспільством стереотипів, просто будь собою, не задумуючись про те, чи може дівчина вступити на техніка або чи може хлопець зробити маску для волосся перед прогулянкою. Може. Може зробити будь-що, якщо це робить його/її трішки щасливішими. Тому прислухайся тільки до свого серця і з повагою i стався до інших. Успіхів!

Текст опрацювала Анастасія Лось Відкрити / Коментувати

2022-08-23 17:53:26 Між дискурсом і матерією: переосмислення тіла у квір-дослідженнях
Авторка: Марія Тетерюк

Знання про сексуальність можна описати як систему правил, що визначають норму і відхилення, умови, за яких вони формуються й існують характеристики згідно яких визначаються, категорії людей залежно від їх відповідності нормі, коло осіб, які можуть визначати сексуальну норму і т. д. Ці правила реалізуються в сукупності текстів, які створюються і функціонують у межах різних інституцій (медицини, науки, педагогіки, релігії, державної політики). Цей дискурс про сексуальність, зокрема, ділить людей на гетеросексуальних і гомосексуальних. Обидві суб'єктні позиції накладають певні обмеження і відкривають певні можливості.

Для аналізу гендерної і сексуальної нерівності квір-теоретикині запропонували поняття гетеронормативності. Гетеронормативність — сукупність знань і суспільних практик, завдяки яким гетеросексуальність ототожнюється із сексуальністю взагалі, припускається як базова форма сексуальності і водночас стає привілейованою щодо інших форм сексуальності, зокрема гомосексуальності.
З гетеросексуальними припущеннями ми постійно стикаємося в щоденному спілкуванні. Наприклад, нав'язливі запитання до малознайомих, а то й зовсім незнайомих жінок про їх шлюбний стан («а ти ще заміж не вийшла?») базуються на припущенні, що 1) всі жінки гетеросексуальні (бо шлюб в Україні наразі може укладатися лише між жінкою і чоловіком); 2) що моногамні гетеросексуальні бажана, правильна й стосунки ідеальна форма організації сексуальності для кожної жінки (грубо кажучи, що всі жінки хочуть заміж і рано чи пізно таки вийдуть).

Антропологічні, соціологічні, історичні дослідження показували, що фізична реальність статевої відмінності може набирати майже будь-яких суспільних значень. Вони відкривали нові можливості для феміністичної політики, спростовуючи аргументи консерваторів про непорушність «природи» і «традиції», показуючи, що культура повсякчас трансформує природу, а будь-яку традицію може бути змінено.

Чільний американский сексолог 1950-х Джордж Мані виділяв шість компонентів статі. Хромосомна стать визначається в момент запліднення. Гонадна стать визначається диференціацією статевих залоз зародка на яєчники і сім'яники, що закінчується до 7-го тижня вагітності. Гормональна стать визначається рівнем андрогенів зародка. Внутрішня морфологічна стать визначається будовою внутрішніх репродуктивних органів. Зовнішня морфологічна стать будовою зовнішніх геніталій. I нарешті акушерська або громадянська стать — це стать, яка фіксується в документах на підтвердження особи і відповідно до якої відбувається виховання.

Якщо можливості тіл суспільство розглядає переважно з погляду «здоров'я» i функціональності, то їхні форми й розміри розташовуються переважно в площині естетики. Утім, таке розділення умовне, бо краса пов'язана із здоров'ям. Хворе вважається неестетичним, потворне хворим. Тож тіла, що визначаються як дисфункціональні з погляду медицини й економіки, сприймаються також як негарні (тіла з інвалідністю, тіла з віковими змінами), а непривабливі і небажані тіла визнаються дисфункціональними, хворобливими (повні тіла, нестандартні тіла). Квір-теорія показує, як форма і розміри тіла залучено до створення й підтримання суспільних нерівностей. Нормативні тіла — красиві, стрункі і молоді - отримують суспільні привілеї. Навіть фізично суспільний простір: сидіння в транспорті, меблі, сходи, одяг, підлаштовано саме під їхні потреби.

Kвір-дослідниці звертають особливу увагу на те, як стандарти зовнішності пов'язано з гетеронормативністю. Феміністична критика тілесних стандартів зосереджується переважно на патріархальних засадах практик досягнення нормативних тіл (дієти і пов'язані з ними харчові розлади, мода, конкурси краси, пластичні операції, епіляція). Квір-теорія дивиться на норму з протилежного ненормативних тіл і їхніх досвідів. Ненормативні тіла не можуть виконувати правильний гендерний перформанс, а тому визначаються як негарні й небажані.

Текст опрацювала Анастасія Лось Відкрити / Коментувати

2022-08-22 15:11:38 ​​Вплив радянської історії та Рунету на український фемінізм

ЦЕЙ ТЕКСТ БУВ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рОСІЙСЬКОЇ фЕДЕРАЦІЇ

Повну статтю Ганни Гриценко «Чи всі ми сестри? Український фемінізм між Заходом та Росією» читайте за посиланням https://bit.ly/3O1MHex
Як вплинув Радянський Союз на український фемінізм:

Жіноче питання у Радянському Союзі конструювалося на перетині емансипації жінки — яка почасти насправді мала місце, надто у перші роки радянської влади — та специфічної національної політики.

Жіночий рух у Галичині як часів Австро-Угорської імперії, так і у міжвоєнні часи, після приєднання регіону до складу СРСР не вписався в офіційну історію і став повністю невидимим.

Радянська влада конструювала «нову людину», не укорінену у «старій», тож жінка могла бути лише «робітницею» чи «селянкою».

Вся ця передісторія впливає на те, як ми самі себе бачимо. Так, у 2018 році організований «Інсайтом» Марш жінок до 8 березня зазнав критики з боку деяких українських феміністок. Одне із зауважень стосувалося того, що використаний для логотипу шрифт нібито взятий в ультраправої організації «Правий сектор». Насправді це модифікована робота одного із засновників українського графічного дизайну Георгія Нарбута. Навіть у 2018 році досить безневинне звернення до місцевої культури, що свого часу не ввійшла у дозволене радянське поле, було промарковане як «націоналістичне» = «погане».

Як вплинув Рунет на український фемінізм:

Старі зв’язки з колишньою метрополією залишилися і мали вплив. На російському телеканалі ТВ–6 у 1995–2001 роках виходило жіноче ток-шоу «Я сама», яке транслювалося і в Україні. Його співведуча, письменниця й драматургиня Марія Арбатова, була першою російською публічною особою, яка називала себе феміністкою і мала певну популярність у пострадянських державах.

Від середини 2000-х років у Росії й Україні поступово почали розвиватися соцмережі. У 2005 році в сервісі онлайн-щоденників LiveJournal московська користувачка sadcrixivan (Єлизавета Морозова), котра публікувала переклади західної публіцистики з англійської, створила спільноту feministki. Згодом спільнота нараховувала кілька тисяч користувачок і довгий час була чи не найбільшою точкою входу у фемінізм для пострадянських жінок.

Місцевий феміністичний рух у часи пізнього СРСР за окремими винятками фактично не існував, тому масове знайомство із фемінізмом на пострадянському просторі від початку мало подвійний колоніальний характер — рецепція його відбувалася спершу із Заходу в Росію, а потім із Росії в Україну.

Після 2014 року частина українських феміністок покинула російські майданчики в соцмережах і перейшла на українські, зокрема спільноти Фемінізм UA у фейсбуку. Проте українські користувачки, особливо наймолодші, далі читають російські спільноти та стежать за блогерками (наприклад, Сашею Мітрошиною).

Українські феміністки, які перебувають у спільному інфополі, транслюють на своїх сторінках російський порядок денний — анонси акцій і лекцій, але це завжди одностороння експлуатація праці в медіаполі і ніколи не взаємна підтримка.

Російські феміністки не постять українські анонси, не цікавляться конкретними історіями, актуальними для українських феміністок і час від часу різко реагують на прохання про солідарність. Такий розпад «сестринства» сприяє деколонізації свідомости з українського боку.

Ще більше цікавого аналізу читайте у статті за посиланням https://bit.ly/3O1MHex

Стаття у перекладі англійською від Галини Котлюк тут https://bit.ly/3aR1hrB

Ілюстрація авторства Олександра Грехова Відкрити / Коментувати

2022-08-19 14:00:06 ​​Замість допомоги – повтор російської пропаганди. Міжнародні гуманітарні організації розчаровують нас своєю неефективністю і навіть – прихильністю до ворога.

Як нам на це реагувати, ти чи можемо ми це виправити?

Один із варіантів – підписати петицію за звільнення керівництва Amnesty International https://bit.ly/3A9P6A3
До підписів долучилися вже понад 9000 осіб.

Розбір останнього скандалу зі звітом Amnesty International у вечірньому стрімі Арсена Данилюка разом із експерткою, головною редакторкою Гендер в деталях Тамарою Злобіною для Zaxid.Net за посиланням


Відкрити / Коментувати

2022-08-18 14:00:07 ТРАНСГЕНДЕРИ У ЗАКОНОДАВСТВІ КРАЇН СВІТУ
Частина I
Авторка: Інна Ірискіна

Законодавство, яке стосується трансгендерних людей, можна поділити на дві категорії:

- закони, що регламентують трансперехід;
- закони, що впливають на ситуацію транслюдей як соціальної групи.

У другому випадку це може бути захист від дискримінації, захист від трансфобних злочинів на ґрунті ненависти тощо.

Іноді, на жаль, буває й навпаки — коли трансгендерним людям законодавчо обмежують якісь права. Це може бути заборона укладати шлюб, усиновляти/вдочеряти, служити в армії тощо.

У законах, які регулюють перехід, центральний момент — юридичне визнання гендеру. Адже саме ім’я і громадянська стать/гендерний маркер визначають, як особу сприймають в офіційних взаємодіях та які її гендерно-обумовлені права (наприклад, вік виходу на пенсію або можливість працювати в певній професії там, де її обмежено залежно від гендеру).

Досі таке законодавство є не всюди. У багатьох країнах Азії й Африки, де тема трансгендерности вельми стигматизована, а правозахисні рухи слабкі або маргіналізовані, офіційних механізмів переходу як таких немає. Однак і в європейських країнах подекуди, як-от у Болгарії, Грузії, Литві, досі немає чіткого законодавчого регулювання визнання гендеру. Угорщина 2020 року взагалі заборонила таке визнання і жорстко прив’язала паспортну стать до приписаної людині при народженні. Росія наразі намагається піти ще далі: поданий там законопроєкт може примусити транслюдей, які вже отримали визнання, обмінювати свідоцтва про народження назад, повертаючи початкове значення вказаній у них статі.

На сьогодні із 41 країни Європи й Центральної Азії, у яких є регламентовані процедури з юридичного визнання гендеру:

31 країна вимагає встановити діагноз;
13 країн вимагають стерилізації (яка зазвичай передбачає хірургічну операцію на статевих органах);
20 країн вимагають не перебувати в шлюбі або розлучитися;
31 країна має вікові обмеження, які ускладнюють або унеможливлюють доступ до визнання гендеру для неповнолітніх;
лише одна країна забезпечує можливість визнання гендеру для небінарних людей у всіх сферах життя.

Окремо відзначимо потребу в законодавчому визнанні транслюдей із небінарними ідентичностями. Для багатьох із них важливо, щоб гендерний маркер у документах відбивав їхню ідентичність, яка не є ні жіночою, ні чоловічою.

Нині у світі близько 15 країн, у яких так чи так визнається небінарний гендер. Їх можна поділити на такі категорії.

- Країни, де таке визнання доступне лише за медичним висновком. Крім окремих штатів Австралії, сюди належить Німеччина, де спочатку 2013 року дозволили не вказувати стать у свідоцтві про народження інтерсексдітей, а пізніше, 2019-го, відкрили можливість змінювати гендерний маркер всім інтерсекслюдям.

- Країни, де «третій гендер» пов’язано з місцевими культурними традиціями, тому визнання дається насамперед людям, котрі належать до відповідної спільноти. Така ситуація з хіджра в Індії, Бангладеш, Пакистані.

- Країни, де визнання небінарного гендеру доступне за самовизначенням. Це Аргентина, Данія, Канада, Мальта, Непал, Нова Зеландія, Уругвай та окремі штати Австралії і США.

При цьому якщо Австралія принаймні декларує, що визнання небінарности поширюється на всі сфери життя, а на Мальті законодавство взагалі гендерно-нейтральне, то в окремих країнах, як-от Аргентина чи Уругвай, немає чіткого врегулювання цих питань. В інших країнах небінарний маркер враховують лише в певних сферах, наприклад при голосуванні чи зборі статистичних даних, а за їхніми межами людину однаково сприйматимуть як «жінку» або «чоловіка». У таких країнах, як Данія й Канада, для цього є спеціальні механізми, а Мальта взагалі дозволяє мати два паспорти одночасно — з бінарним маркером і маркером «X».

Читачі, більш-менш знайомі з правовими питаннями щодо трансгендерности, могли помітити, що досі не згадано країни з найбільш передовим законодавством щодо юридичного визнання гендеру. Вони заслуговують на уважніший розгляд, до якого й переходимо в наступній частині.

Текст опрацював Антон К.
#наші\_тексти #cкорочені\_тексти Відкрити / Коментувати

2022-08-17 14:00:13 ​​Ми продовжуємо тему цьогорічних прайдів очима українців та українок. Багато з них були вимушені поїхати не лише до сусідніх країн, але й далі Європою.

Виїхати – не означає забути. Виїхати – означає казати про себе та проблеми своєї країни всюди, де є ця можливість. Публічні акції, протести, масові заходи – багато в чому на них зараз будується видимість нашого народу в європейському просторі. Адже це можливість привернути увагу до війни, яка все менше з’являється в ЗМІ та побутових розмовах, а також можливість посприяти допомозі для своєї країни.

#ПарижПрайд – ще одна подія світового масштабу, яка зібрала тисячі людей у ході від палацу Порт-Доре до площі Республіки. Цього року вони скандували «je suis Ukraine», маніфестуючи потребу України в підтримці та свободі. Вперше за всю історію прайду його відкривала українка – Anna Zhytar, звертаючись до усіх присутніх зі сцени.
Як цитує її французьке видання «Le Monde»:

«Є дві ситуації, які дійсно змінили моє життя, - це камінг-аут 12 років тому, а після – війна».

Інша українка – Anna Sharyhina – співзасновниця КиївПрайд та ХарківПрайд, віце-президентка жіночого об'єднання «Сфера» – описує основні меседжи дуже просто:

«Прайд – це досі протест. Україна потребує підтримки. Уряд Франції має знати, що люди підтримують Україну».

Два роки пандемії обмежували Марш гордості та рівності, але тепер він набуває нових відтінків, адже цей період показав, які ще проблеми ЛГБТ-спільноти потребують уваги. І в цей раз вони вийшли у знак солідарності з Україною, але й з ідеєю боротьби із трансофобією.

Бачучи, які наслідки зокрема для ЛГБТ-спільноти спричинила пандемія, розуміємо, якими тотальними можуть бути наслідки війни.

Офіційною айдентикою стали синьо-жовті кольори, їх можна було побачити не лише у якості стягів серед французьких та райдужних, але й в одязі, макіяжі, на афішах, що розповсюджували напередодні.

Прайд – це протест. Проти несправедливості, нерівності, невизнання.
Українці та українки знов вийшли за свою свободу та чужі свободи в іншому місці, однак з надією, що саме це посприяє наступному українському прайду у вільний Україні.

Текст підготувала Альона Грузіна Відкрити / Коментувати

2022-08-16 13:00:03 Як фемінізм очищає науку від упереджень та «сліпих плям»
Авторка: Вероніка Пугач

Гендерні стереотипи так глибоко вкорінено в нашій свідомості, що вони спрацьовують автоматично, якщо ми не докладаємо зусиль для їх переосмислення. Ми схильні сприймати людину як істоту чоловічої статі за замовчуванням. За цим ідуть і стереотипні уявлення про «типово чоловіче» як сильне, велике й розумне. Керолайн Кріадо Перес називає це «male-unless-otherwise-indicated» («чоловік, якщо не зазначено інше»).

Це проблема для наукових досліджень, які часто стають заручниками цінностей й переконань дослідни(ць). Наприклад, довгий час вивчали патріархальних шимпанзе і тому обґрунтовували такий соціальний лад як природний. Водночас менше уваги приділяли матріархальним бонобо, адже це розхитує уявлення про природність патріархальних відносин.

У 1990-х Гелен Лонґіно звернула увагу на те що, коли дослідження ведуть науковці з одного соціального середовища, то їхні цінності викривлюватимуть дослідження і ніхто не може викрити ці упередження, бо вони властиві для всіх. Попереднє визнання таких цінностей робить наукові дослідження об’єктивнішими.

Фемінізм змусив переглянути базові переконання і підважив «очевидні» інтерпретації результатів досліджень. Одна з галузей, де було викрито упередження — археологія, де діяв принцип «male-unless-otherwise-indicated». Відома історія про воїтельку з Бірки, яку довгий час уважали чоловіком. У її похованні були зброя, щит і коні, тому останки вважали чоловічими — це відповідало загальному уявленню про те, що воїнами були чоловіки.

У 2009 році було знайдено могилу, де два скелети тримаються за руки. Поховання, датоване IV–VI ст. нашої ери, назвали «коханцями з Модени» і вважали, що там чоловік і жінка. Коли у 2019 році виявили, що обидва скелети чоловічі, робочою гіпотезою стало припущення, що ці чоловіки були військовими побратимами або друзями, оскільки припущення про поховання гомосексуальної пари не відповідає нинішнім твердженням про те, як у ті часи ставилися до гомосексуальности.

У програмі ЗНО з історії України неважко побачити, наскільки вона однобока. Програма включає вивчення 175 персоналій, серед яких лише вісім жінок. Це трохи менше як 5% персоналій за більше ніж тисячу років. В історії різних країн уже сформувався канон, у якому важко знайти місце для жінок.

Соціологія теж довгий час зосереджувалася на чоловіках. До 1970-х років жінок вивчали хіба в питаннях материнства чи виховання дітей, а у дослідженнях економічних, політичних і релігійних інституцій вони були невидимими.

В еволюційній біології популярна теорія батьківського внеску: стать, яка витрачає більше ресурсів і часу на дітей, більш вибіркова й пасивна щодо партнер(ки) протилежної статі. В її основі дослідження Анґуса Бейтмана, проведене на дрозофілах, згідно з яким самці борються за самок, натомість самки перебірливі і не такі охочі вступати в сексуальні відносини. Це стало загальною моделлю сексуальних ролей «у природі»: самці змагаються між собою за більшу кількість самок, бо їм нічого втрачати. Проте це зовсім не універсальна модель: в морських коників вагітніють і турбуються про потомство самці, а самки лише віддають яйцеклітини. Самці ж змагаються за самок більше, ніж самки за них.

В антропології ще в другій половині ХХ століття було помічено відмінність між спостереженнями дослідників і дослідниць.

Аргументація про важливість фемінізму присутня й у фізиці, де гендерний розрив до сьогодні один із найбільших серед усіх наук і де так і не сформувалася спільнота дослідниць/ків з іншими поглядами. Можливо, фізика під впливом фемінізму теж суттєво зміниться.

Щоб викрити упередження, а також заради справедливости жінок має бути активно залучено в дослідження. Важливо переглянути навчальні матеріали на предмет упереджености, пропонувати спеціальні програми і тренінги, щоб зацікавити дівчат дослідженнями. Такі ініціативи з’являються і в Україні: 2019 року пройшов конкурс статей про науковиць для української Вікіпедії, 2020-го відбулася онлайн-конференція НАН України для жінок у STEM.

Текст опрацювала Галина Котлюк Відкрити / Коментувати

2022-08-15 13:00:06 ​​* «Коли мене питають, яка я тепер феміністка, я кажу, що практична. Ситуативно-практична»
*Світлана Дубина, Громадська організація ВІСЬ м.Вінниця

Ми недарма починаємо текст з цієї цитати, адже феміністичний рух завжди орієнтується на потреби жінок, які найбільш актуальні у конкретний проміжок часу.

Ми недарма публікуємо і цю ілюстрацію від Олександра Грехова, адже ще до 24 лютого феміністки та інші активіст(ки), які боролися за права людей, часто могли почути в свою адресу звинувачення, що займаються чимось неважливим.

Проте коли деякі чоловіки гостро відчули один із негативних наслідків існуючої патріархальної системи під час війни (зокрема, обовʼязок йти воювати), почали звинувачувати у цьому активіст(ок), яким довго затикали рота.

Це та реальність у якій ми живемо.

Та ми не маємо часу та ресурсів, аби на це гостро реагувати, хіба що зіронізувати в картинці до цього поста

Адже правозахисні організації продовжують робити власний внесок у нашу боротьбу. І мова не лише про інформаційну діяльність, а й про й допомогу переселен(цям) та іншим соціально незахищеним групам населення.

Більше про це можете прочитати за посиланням - https://bit.ly/3PBRrZv

У статті розповідаємо, що саме зараз роблять Феміністична Майстерня, Центр "Жіночі перспективи", Громадська організація «Інсайт» Марш Жінок, Sphere, Women Association KharkivPride Ла Страда-Україна/La Strada-Ukraine Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем" Громадська організація ВІСЬ, Український Жіночий Фонд, Gender Zed KyivPride

У статті також є детальна інформація та контакти, куди і за якою допомогою ви можете звернутися, якщо потребуєте матеріальної або психологічної підтримки.

А також, як саме можна підтримати жіночі та ЛГБТ організації, які продовжують працювати - заради захисту прав і заради перемоги України водночас.

Авторка тексту Альона Грузіна

Цей текст англійською тут https://bit.ly/3PpTY8H Відкрити / Коментувати