Гендер в деталях

2022-07-28 14:00:06 Впливові: українські політикині різних епох
Авторка: Мар’яна Байдак

Історія українських політикинь — це переважно історії окремих жінок. «За спиною» в цих жінок дуже часто стояли чоловіки, які виховували у них чітку суспільну позицію чи підтримували цю роботу. До того ж, незважаючи на противників активної політичної діяльності жінок, серед чоловіків були і є її прихильники.

Найвідомішою політикинею києворуської доби вважають княгиню Ольгу. Нині у багатьох Ольга асоціюється хіба зі страшною помстою древлянам за смерть свого чоловіка, цю легенду переказують в усіх підручниках з історії України.

Поза легендами слід нагадати, що Ольга як правителька відзначалася дипломатичним хистом та запам’яталася реформами внутрішнього життя держави в різних напрямах — економічному, ідеологічному, культурному.

Сьогодні княгиню Ольгу вважають першою українською святою, яка захищає весь народ, а також допомагає матерям синів і вдовам. Її малюють на іконах, їй моляться і ставлять пам’ятники (найвідоміший — у Києві на Михайлівській площі).

Життя і діяльність княгині Інгігерди (у хрещенні — Ірина) в більшості історичних розвідок показують крізь призму життя її чоловіка, давньоруського князя Ярослава Мудрого. Разом з Ярославом відбула походи на Новгород і Київ. Інгігерда мала власне військо, яке утримувала своїм коштом. Відомо, що Ярослав Мудрий довіряв дружині політичні справи.

Гюррем Султан (бл. 1505 — 15 квітня 1558), або Роксолана відома українським читачам за однойменними творами Осипа Назарука і Павла Загребельного, а глядачі знають цю історію ще й завдяки українському телесеріалу Бориса Небієрідзе, у якому головну роль зіграла Ольга Сумська.

Роксолана зіграла важливу роль у дипломатичних відносинах Османської імперії з Польським королівством. Вона підтримувала дружні зв’язки із Сигізмундом І і його наступником Сигізмундом ІІ Августом. Дослідники вважають, що завдяки Роксолані зменшилася кількість набігів на українські землі, які перебували у васальній залежності від Османської імперії.

Серед небагатьох політичних діячок ХІХ століття слід згадати і письменницю Лесю Українку, — хоч вона й не брала безпосередньої участі в політичних процесах, але була політично ефективною. Вона вважала інтелігенцію засадничою рушійною силою політичної боротьби, виступала за мирну боротьбу без залучення зброї, агітувала за покращення умов життя для народу, за реалізацію ідей соціальної справедливості та за державну самостійність.

Революційні події 1917 року зробили молоду дівчину Марію Нікіфорову з Олександрівська (нині — Запоріжжя) впливовою політичною особою на українських землях у складі Російської імперії. Нікіфорова уславилась як лідерка найрадикальнішої гілки революційного руху — анархістів-безмотивників, котрі виступали проти влади й закону, діяли дуже радикально й жорстоко. Відомо, що її вважали харизматичною ораторкою, яка вміло представляє анархістські ідеї.

Яскравим прикладом поєднання політичної кар’єри і захисту жіночих справ стала діяльність Мілени Рудницької. Головною метою своєї діяльності в Союзі українок Рудницька вважала піднесення політичної свідомості жінок та активізацію їх у політичному житті Галичини. Сама вона була активною членкинею коаліції поміркованих демократичних сил — Українського народно-демократичного об’єднання.

Ціле життя Оксани Мешко пов’язано зі спротивом радянській каральній системі. Оксана Мешко ніколи не вела відкрите політичне життя і до кінця своїх днів була в опозиції до офіційної влади. Політична і громадська діяльність Оксани Мешко тісно пов’язана з її особистим життям. Постійна потреба захищати і захищатися через «неправильне» походження, ідеї й дії визначили її місце й місію в історії українського суспільства.

Як показують історії українських жінок, політична активність вимагає багато праці і рішучості, а часом і жертв. Наступні політичні діячки мають брати на себе відповідальність за непопулярні дії, усвідомлювати, що не все вдається одразу, бути готовими до нерозуміння й осуду.

Текст опрацювала Вікторія Борисенко Відкрити / Коментувати

2022-07-27 14:00:07 ​​У 2018 році в Україні почали створювати інклюзивно-ресурсні центри для дітей з особливими освітніми потребами.

Фахівчині, які працюють у цих центрах, у воєнних умовах не просто виконують свої основні функції, а й узяли на себе нові виклики.
Серед таких людей — Мар'яна Палагнюк, директорка одного із закладів на Івано-Франківщині.

Як психологині, котрі досі працювали тільки з дітьми, навчилися допомагати дорослим людям з травмами й горем?
Як вони працюють з дітьми в таких умовах і водночас щодня думають про розвиток закладу й громади?
Читайте в новому інтервʼю серії «Освіта і гендер під час війни» авторства Ірини Дєдушевої.

Серію підготовлено «Гендер в деталях» за підтримки Швейцарії в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, що його впроваджують Консорціум ГО DOCCU та Pädagogische Hochschule Zürich. Відкрити / Коментувати

2022-07-26 19:32:28 Чи існує секс у плюс-сайзі?
Авторка: М .

Якось я наштовхнулася в фейсбуці на одне обговорення: чергові «експерти зі схуднення» полоскали дружину актора Пірса Броснана. Чого я тільки не начиталася про цю жінку! «Товста корова», «не вміє одягом приховувати свої вади», «не носить утягувальної білизни, а з її вагою це обов’язково!», «розпустилася і постаріла», «безсоромно демонструє свої пишні форми», «замолоду була тонкою тростинкою, а тепер утричі товща».

І тут виникає питання: а чому мене так хвилює обговорення тіла чужої жінки? Усе просто. Не обов’язково бути дружиною кіношного агента 007, щоб суспільство постійно тебе осуджувало й ганьбило. Якщо ти раптом перестала бути молодою, втратила ідеальне тіло з різних причин чи ніколи його не мала, то все, ти не маєш права на різні види задоволення. Ти не заслужила.

Якщо подумки повернутися в моє минуле, то тепер я розумію, що була нормальною. Не худою і не товстою — плюс-мінус звичайна середньостатистична дівчина з розміром М. Та після своїх 25 років я почала чути, як буквально з кожної праски транслюється одне: жінка повинна бути худою.

Тоді, у 25 років, почалися мої гойдалки з вагою. З 55 кг схудла до 53, потім поправилася до 58, тоді знову відкат, а потім ще п’ять разів туди-сюди і так до сьогодні, коли у свої 39 я важу 89 кг.

І от у черговому витку схуднення на гречці й кефірі з купою спорту влітаю я на повному ходу в нездорові стосунки. Пригадую, як на одному з перших побачень романтично варю каву на кухні, на мені красива білизна, а мужчина видає: «Ти не носила б панчохи, вони так негарно перетягують твої товсті ноги». Тепер я вилила б йому каву на голову, послала нахєр і забула б цього хлопця за тиждень. А тоді, у свої 28, я перестала повертатися до нього спиною, коли була гола, не носила короткі шорти і намагалася займати поменше місця в просторі.

Не знаю, скільки років я думала, що зі мною якісь проблеми, бо я не те що кінчити з чоловіком не могла — навіть нормально розслабитися не вдавалося. А як розслабишся? Тут складка, в тій позі живіт, а ззаду взагалі зад! Як можна отримати хоч якесь задоволення, коли ти щосекунди контролюєш своє тіло? Який секс? Які до чорта оргазми?

На щастя, мені вистачило сміливости припинити тривалі не дуже здорові стосунки. З них я винесла майже тридцять зайвих кілограмів, клінічну депресію і залізобетонну впевненість, що мене не можна хотіти. Щоправда, через півроку целібату я таки вибралася на побачення. Хоча глибоко в душі була переконана: всі чоловіки, які звертають на мене увагу, — збоченці. БО ЯК МОЖНА ХОТІТИ МЕНЕ? Секс — для худих.

Так от, через два з половиною роки вільного життя можу нарешті сказати: секс — для всіх, хто хоче ним займатися. А якщо хтось із чоловіків починає доносити мені свою дофіга цінну думку про моє життя, секс, стосунки, вагу, тіло, коханців, він дуже швидко валить куди подалі.

Я вже не соромлюся своїх фотографій у білизні. І без білизни теж. Тепер я бачу спокусливі вигини і живе красиве тіло. Перестала думати, що в житті більше не буде класного сексу. А ще я собі дозволила нарешті вибирати таких чоловіків, які справді подобаються, а не плюс-мінус підходять. І яким подобаюся я — із задом, грудьми, бісиками в очах і з абсолютною впевненістю, що жінка, яку бачу в дзеркалі, офігенна.

А ще мені неймовірно допоміг бодіпозитив. Основний його посил — відчепіться від чужих тіл і від свого тіла насамперед. Дайте можливість собі й іншим бути щасливими з тим тілом, яке є. Люди мають право жити так, як їм хочеться, і ви теж маєте таке право. Вони мають право бути товстими, худими, високими, низькими, білявими, чорнявими, рудими, лисими, з ластовинням, з акне, надто блідими, супертемними, з кривими ногами й тонкими губами. І нікого це не повинно обходити.

Текст опрацювала Вікторія Борисенко. Відкрити / Коментувати

2022-07-25 13:00:04 ​​Пройшов червень – прайд-місяць. Цього року прайду в Україні не було, втім українці були на багатьох прайдах. Їхні голоса звучали в усіх просторах, аби знов привернути увагу світу до подій війни та потреби свободи.

ВаршаваПрайд – щорічна одна з найбільших подій ЛГБТ-спільноти в Європі – цього року пройшов сумісно із Київ Прайд.

Із загальних 120 000 людей, українців було майже 3000. Вони стояли окремою колоною, несучи українські стяги над головами.

Українці у Варшаві виходили не тільки за права ЛГБТ, а за саму Україну та проти російської агресії. КиївПрайд напередодні події опублікували цілий маніфест, серед основних положень якого позиція української нації як рівноправної серед європейських, заклик надавати нашій державі, нашому народові, війську та урядові максимально можливу підтримку у боротьбі за свободу та цілісність, та заклик рахування з потребами та інтересами спільнот ЛГБТІ+ як невід’ємної складової української нації.

«Звичайно, війна дуже вплинула на права ЛГБТ-людей в Україні. По-перше, як в принципі впливає будь-яка криза на права людини. Зараз дуже багато сервісів є недоступні. Наприклад, транс-люди не можуть отримати у повній кількості терапію. Складність у ВІЛ-позитивних людей, у тому числі, і на окупованих територіях, адже вони теж не можуть отримати терапію», - Тіна Собко, спеціалістка з комунікацій ЄКОМ, ЛГБТ-активістка

Всі різні – всі рівні. У колоні зустрілися ті, в кого більше немає дому; ті, хто тікав від ракет та артилерії; ті, хто солідарні із ними. Польша надала простір для усіх голосів.

«Я вийшла на українсько-польський Прайд у Варшаві, щоб вимагати свободи для України. Тому що "рускій мір" з його жорстокістю і ненавистю до всього, що не вписується в єдино правильну парадигму, не має мати шансів для існування», - Dzvenyslava Shcherba, координаторка з росту та активізму в Amnesty International Ukraine

На вимогу КиївПрайду, будь-яку російську символіку під час ходи було заборонено. Тим не менш, представники росії із умовно опозиційними прапорами все одно були присутніми, що сильно суперечило цьогорічним гаслам.

«Поки я тут – мій дім розносять ракетами. Як далі жити в цьому світі – я не знаю. Мій план – битися до останньої краплі крові, так, як я можу, на тих фронтах, на яких вмію. Всім, хто забуває про війну, танцюючи на вулицях Європи, я ткну її прямо в обличчя», -Edward Reese, квір-активіст, проєкт-менеджер КиївПрайд.

Огляд цьогорічних прайдів готує для Гендер в деталях Альона Грузіна Відкрити / Коментувати

2022-07-24 14:25:08 Нагадуємо, що маємо стікерпак у телеграмі Відкрити / Коментувати

2022-07-22 10:00:07 ​​Як впливають західний та російський фемінізми на український?

ЦЕЙ ТЕКСТ БУВ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рОСІЙСЬКОЇ фЕДЕРАЦІЇ

Чи фемінізм вільний від імперіалізму?
Як дивляться на своїх сестер з інших країн західні феміністки?
Чи є порозуміння між українським і російським фемінізмом?
Зрештою, якими є постколоніальні клопоти, як ми бачимо самі себе, та чи виробляємо власну критику і знання?

Відповіді на всі ці питання шукала Гана Гриценко o у матеріалі за посиланням https://bit.ly/3O1MHex

Зокрема, чи «західний фемінізм» підходить всім?

Адже:
Попри тривалу дискусію, західний фемінізм, зокрема і в академічній сфері, де людям не бракує доступу до знань, і досі часто ставиться зневажливо до проблем жінок з-поза глобального Заходу.

Лінія нерівності полягає не лише між білими та чорними американками, а й між народженими у країнах Першого світу та тими, що туди емігрували, між жительками цих країн та жительками країн Другого та Третього світу.

У парадигму «трьох хвиль» західного фемінізму не вписується «жінологія» — теорія та практика емансипації жінок Курдистану, чи іспанський жіночий анархістський рух часів громадянської війни Mujeres Libres («Вільні жінки»).

Дослідниці та активістки — і ті, що працюють на глобальному Заході, і ті, що лише контактують з ним — стверджують, що їхні екзотичні прізвища та зовнішність сприймаються з тривожністю і як запрошення до практикування стереотипів, спроби виробити власний стиль письма сприймаються як брак академічної культури.

Місцеві дослідниці, які глибоко занурені у контекст досліджуваної теми, у кращому разі сприймаються як «респондентки», а не як партнерки, у гіршому — стають постраждалими від плагіату, коли їхні думки подаються як свої власні.

У наступних постах ми розповімо про вплив Рунету на український фемінізм та чи є власний голос у нашого фемінізму.

З усіма цими аспектами ви вже можете ознайомитися у повній статті за посиланням https://bit.ly/3O1MHex

Ілюстрація Олександра Грехова Відкрити / Коментувати

2022-07-21 14:00:05 Хіджаб: дозволити не можна заборонити
Авторка: Марія Демішева
⠀
Хіджаб — це найпоширеніший вид покривала, яке носять жінки (переважно мусульманки) в країнах Заходу. На Близькому Сході, у країнах Магрибу та в інших регіонах поширення ісламу існує багато видів таких покривал. У них різні назви, вигляд і довжина; одні закривають тільки волосся жінки, інші повністю накривають її тіло разом з обличчям, а інколи з очима. У цьому тексті я використовуватиму слово «хіджаб» як універсальне для всіх цих видів покривала.
⠀
Романтичне ставлення західного світу до Сходу як чогось привабливого, але дикого й жорстокого, досі витає в повітрі Заходу. Щоб не стати в домінантну позицію, яка нерідко передбачає насилля проти тих, хто не ми, хто інакші, дуже важливо прислухатися до думок жінок із мусульманських суспільств та/або родин. У цій статті я намагалася зібрати і описати ставлення до хіджабу передусім таких жінок та представниць західних феміністичних течій, які активно висловлюються з приводу хіджабу й ісламу.
⠀
Феміністки, котрі підтримують добровільне носіння хіджабу, найчастіше трактують це як знак розмаїття і вияв ідентичности. Більшість із них самі мусульманки або ж не бачать в ісламі нічого небезпечного, тобто такого, що суперечило б засадам фемінізму.
⠀
Саме з прагнення довести, що Коран захищає жінку та її права і що справжній іслам не існує без рівности статей, почався фемінізм на Близькому Сході та в країнах Магрибу. Єгипетська феміністка Марго Бадран назвала цю течію мусульманським холістичним фемінізмом, тобто фемінізмом, суть якого полягає в реінтерпретації коранічних джерел крізь призму фемінізму й гендерної рівности. Сьогодні цей напрям фемінізму дуже активний, особливо в мусульманських країнах.
⠀
Під час боротьби країн Близького Сходу і Магрибу за незалежність виникли й інші феміністичні течії, котрі підтримували іслам як інструмент визволення жінки, наприклад ісламський фемінізм, який бере початок у 1890-х. Його прихильниці стверджують, що в «неправильних» формах трактування ісламу, який ставить жінку в залежність від чоловіка, винен патріархальний Захід.
⠀
Сьогодні ісламський фемінізм, так само як мусульманський холістичний фемінізм, виступає за повну рівність чоловіків і жінок в усіх сферах життя.
⠀
Феміністок, які виступають проти хіджабу, можна поділити на дві групи: феміністки з країн Заходу, які стверджують, що релігійні джерела ісламу патріархальні і пригнічують жінку, насаджуючи їй правила й канони поведінки, несумісні з гендерною рівністю; та ліві феміністки з мусульманських суспільств та/або родин, які хоч і не заперечують можливість вибору жінки носити хіджаб, виступають проти використання ісламу як інструменту боротьби за гендерну рівність.
⠀
Успішно втілюють ліві феміністичні практики в регіоні курдські жінки в Рожаві (Сирійський Курдистан, північ Сирії). Жінки з Робітничої партії Курдистану створили спеціальні військові загони для боротьби з ісламістами, і хоча багато представниць курдського суспільства сповідують іслам (особливо в Сирії), вони критично ставляться до використання цієї релігії як інструменту в боротьбі за гендерну рівність.
⠀
Багато західних феміністок, спостерігаючи події на Близькому Сході і в країнах Магрибу, так само обурені гендерною нерівністю, яка, на їхню думку, — наслідок консервативних релігійних норм. Найчастіше представниці цієї позиції належать до західного ліберального фемінізму, їх особливо критикує лівий і постколоніальний фемінізм, який називає такий підхід імперіалістичним, бо він, мовляв, передбачає вищість західних цінностей над цінностями мусульманського суспільства.
⠀
У часи, коли більшість західних феміністок запитує, чи феміністично сповідувати іслам, мені хочеться запитати протилежне — чи розширює права й можливості жінок та чи мотивує до діалогу позиціювання цих жінок як жертв їхньої «помилкової свідомости»? Чи справді така позиція може допомогти жінці зробити «кращий» вибір, а не спровокувати вороже ставлення до всього, що критичне до її світогляду?
⠀
Текст опрацювала Вікторія Борисенко Відкрити / Коментувати

2022-07-20 14:00:10 ​​Освітян(к)и під час війни стали надійним тилом української армії. Будівлі шкіл, садочків, ліцеїв — притулки для тисяч тимчасово переміщених осіб.

А вчительки, виховательки й педагогині з початком повномасштабного вторгнення поєднують онлайн-уроки з волонтерством, чергуванням на блокпостах і навіть з військовою службою.

Ця серія інтерв’ю покликана показати, як вдається освітянкам із різних регіонів України працювати в умовах війни, що вони роблять для перемоги і як при цьому вирішують проблеми гендерної нерівности.


Серію підготовлено «Гендер в деталях» за підтримки Швейцарії в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, що його впроваджують Консорціум ГО DOCCU та Pädagogische Hochschule Zürich.


Перша героїня – Лілія Вепрейчук. Їй 32 роки. З літа 2021 жінка працює директоркою Довгопільського ліцею, що на Івано-Франківщині.

Окрім менеджерської посади, Лілія викладає хімію для учнів 8-9-х класів.
як освітній заклад функціонує у воєнний час;
які заходи проводять для місцевих жителів і переселенців;
що допомагає освітянам невеличкого гірського села здійснювати колосальну роботу для нашої спільної перемоги?

Читайте в інтервʼю авторства Ірини Дєдушевої за посиланням Відкрити / Коментувати