Гендер в деталях

2022-08-12 13:00:04 ​​Дві війни
#висічені

Я була дуже маленькою, коли не стало мого дідуся і двох бабусь. Я була дуже юною й легковажною, коли не стало другого дідуся. Тепер шкодую, що не мала можливости й усвідомлення розпитати, яким було їхнє життя під час Другої світової війни.

Я лише знаю переказані уривки сімейної історії, як одна моя бабуся народила тата 1943-го під обстрілами, коли дідусь воював, і як вона вижила з двома малими дітьми.

Як інша бабуся на Донбасі жила з трьома малими дітьми в домі, який зайняли німецькі солдати. Як дідуся з прізвищем Харченко, котрий опинився на Кавказі, після війни примушували змінити прізвище на Харченков. А інший дідусь, щоб прогодувати шістьох дітей, у повоєнні голодні роки їздив по харчі на дахах потягів.

Кожен і кожна з них залишилися в моїх спогадах світлим промінчиком дитинства. Один дідусь так і стоїть, посміхаючись, притулившись до паркану, другий сидить під великим розлогим горіхом на чолі великого накритого столу, за яким зібралися всі його діти й онуки.
У спогадах зринає смак трояндового варення і величезних пиріжків моїх бабусь.

Навряд вони толерували б гасла «Можем повторіть», які так часто лунають на сучасній росії. Навряд чи вони могли уявити, що це «повторення» станеться так швидко і що всі європейські країни разом із Німеччиною допомагатимуть Україні.

Маріуполь, Харків, Чернігів, Буча, Ірпінь... Думаю, добре, що мої Ба і Дідо не побачили, на що здатні росіяни — виродки, вбивці, мародери і ґвалтівники. Однак є ті, хто побачили...

Як воно — пережити дві війни за одне життя?

Від людей, які встигли евакуюватися, дедалі частіше можна почути: «Навіть нацисти такого не робили». Для декого ці слова не просто метафора, бо не всі з тих, хто пережили нацистську навалу, змогли вижити в російській м’ясорубці.

Страшна іронія долі, що подекуди людей, які пережили Голокост, евакуюють з України до Німеччини, щоб урятувати від рашизму. Хочу присвятити цю витинанку їм, чиє життя зламала одна війна на початку, а друга наприкінці.

Героїнею витинанки стала 86-річна Ельвіра Борц із Маріуполя. Вона народилася в сім’ї українки і єврея. Під час окупації німцями Маріуполя в роки Другої світової війни 38 родичів Ельвіри розстріляли нацисти.

Маленька Ельвіра переховувалася в підвалах Маріуполя і врятувалася.
Після війни дівчина вивчилася на геоінженерку й повернулася в рідне відбудоване, гарне місто. Сучасне й прогресивне місто, аж до російського вторгнення в лютому 2022 року.

Разом з Ельвірою врятувався її 94-річний чоловік, який пережив 870 днів блокади в Лєнінґраді під час Другої світової війни. «Блокада Маріуполя — це набагато гірше, ніж блокада Лєнінґрада», — каже він.

Ельвірі та її чоловікові вдалося вижити в російській блокаді Маріуполя. В Ельвіри була подруга дитинства Ванда Об’єдкова. Їй теж пощастило вціліти під час Голокосту, але, на відміну від подруги, вона не пережила російську окупацію — Ванда загинула в Маріуполі.

За плечима цих людей війни, Голокост, геноцид. Проте ми віримо, що і в цій жорстокій війні здобудемо перемогу.

Авторка тексту та витинанки Олена Марчишина
Переклад тексту англійською за посиланням Відкрити / Коментувати

2022-08-11 13:00:03 Домагання у спорті: як справа Ларрі Нассара зрушила лавину з тисяч свідчень та вироків
Авторка: Катерина Макаревська

Ларрі Нассар – лікар-педофіл, який ґвалтував гімнасток починаючи з 1990-х. У 2017–2018 роках його визнали винним у зберіганні дитячої порнографії та в десяти випадках сексуальних злочинів проти неповнолітніх. «Десять» — це формулювання для офіційного вироку. За даними на початок 2020 року, Нассар зґвалтував щонайменше 517 дівчат і жінок.
24 червня на Netflix вийшов документальний фільм «Athlete A», а канал HBO випустив «At the Heart of Gold: Inside the USA Gymnastics Scandal» про цю справу.

Чому ж спорт є таким сприятливим майданчиком для паразитування насильників/ць?

«Насильство» досі часто є синонімом до слова «спорт». Крики, лайка, удари — це «норма», яку виправдовують як частину «дисциплінування». Сексуальному насильству часто передують психологічне й фізичне — ідеальне підґрунтя, щоб додати до цього набору ще один вид гарасменту. Наступні причини — закритість і непоінформованість. Часто діти можуть елементарно не знати, що є сексуальним насильством. Ну, й одна з головних причин — повага і страх перед авторитетом. Тут працює типова установка «тренер — закон».

Ларрі Нассар був головним лікарем збірної США зі спортивної гімнастики і працював остеопатом у Мічиганському університеті. 18 років ця людина була національним медичним координатором усієї федерації гімнастики США.

Домагання відбувалися в його кабінеті, будинку, у номерах готелів. Нассар встромляв пальці у вагіну й анус, торкався грудей, мастурбував. Часто він ґвалтував дівчат у присутності їхніх батьків, стаючи так, щоб ті не могли бачити його маніпуляцій.

Заяви про насильство з боку Нассара надходили до керівництва федерації гімнастики десятиліттями, але дієвою виявилася лише та, яку 2015 року подала тренерка гімнастки Меґі Ніколс. Нассара звільнили з USAG, проте він продовжив працювати в «Мічигані».

У 2016-му році Рейчел Денголландер — юристка і колишня гімнастка — подала заяву в поліцію і розповіла свою історію про те, як Нассар почав ґвалтувати її, коли їй було 15, «The Indianapolis Star». Керівництво «Мічигану» не поставилось до звинувачень серйозно. Брук Лемон, одна з лікарок-колег Нассара, заявила, що дівчині це все здалося. Схожі аргументи чули й інші дівчата, які намагалися повідомити про насильство.

Через три місяці після виходу статті Нассара заарештували. ФБР знайшло в його будинку понад 37 тисяч порнографічних фото з дітьми та відео сексуальних актів з неповнолітніми дівчатами.

Нассар не єдиний, кого покривала USAG. Організація роками ігнорувала скарги про домагання ще півсотні тренерів.

Найбільшим зрушенням унаслідок скандалу з Нассаром стало ухвалення у США закону «Про безпечний спорт» 2017 року і створення незалежного центру SafeSport.

Хвиля #MeToo, що припала якраз на пік розгляду справи Нассара, мотивувала інших спортсменок/ів розповісти про пережите насильство. Про свій гіркий досвід розповіли білоруська чотириразова олімпійська чемпіонка 1970-х Ольги Корбут й українська олімпійська чемпіонка — гімнастка Тетяна Гуцу. Південнокорейські шорттрекістки звинуватили тренерів у сексуальному й фізичному насильстві. Полетіли голови й у французькому фігурному катанні.

За щонайменше 45 випадків сексуального насильства над неповнолітніми хлопчиками відбуває термін екстренер з американського футболу Джері Сандаскі, чиї злодіяння довго замовчувало керівництво університету. Про насильство над дітьми заговорили й в британському футболі. Усього було ув’язнено 12 осіб. Число постраждалих вимірюється сотнями. Торік ФІФА назавжди відсторонила президента федерації Афганістану через домагання й насильство над спортсменками збірної.

А що в Україні? Скелелаз Павло Векла заявив, що коли був неповнолітнім, його багато років домагався тренер Артур Печій. На початку 2020-го Веклу підтримали колеги по команді і добилися звільнення тренера з федерації.

У нас ще немає свого аналогу SafeSport, та незалежно від сфери, у якій відбулося насильство, ви можете звернутися до поліції або до громадських організацій.

Текст опрацювала Галина Котлюк Відкрити / Коментувати

2022-08-10 18:10:17 ​​Робота з дошкільнятами під час війни — один із найбільших викликів для системи української освіти.

Навчальні заклади повинні або мати укриття, які відповідають усім нормативам, або ж мусять переводити освітній процес в онлайн-режим. Це два головні завдання для виховател(ьок) дитячих садків.

Як їм вдається з цим упоратися, а ще одночасно волонтерити, допомагати ВПО, бути включеними в розвиток освіти в Україні та впроваджувати гендерні підходи — про це все розповіла директорка закладу дошкільної освіти на Одещині Олена Стрельченко.

Читайте в новому інтервʼю інтервʼю серії «Освіта і гендер під час війни» авторства Ірини Дєдушевої за посиланням

Серію підготовлено «Гендер в деталях» за підтримки Швейцарії в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, що його впроваджують Консорціум ГО DOCCU
та Pädagogische Hochschule Zürich. Відкрити / Коментувати

2022-08-09 13:00:10 Конкурси краси і фемінізм: завжди вороги?
Авторка: Уляна Мовчан

Історія конкурсів краси нараховує вже кілька століть — прототипи таких конкурсів відомі ще в давніх цивілізаціях – у стародавній Греції проводилися фестивалі краси під назвою «каллістея», а також фестиваль на честь Афіни, у якому брали участь лише чоловіки. Регулярно такі конкурси проводяться лише з 1921 року, а батьківщиною цієї індустрії слід уважати США. Тоді ж вони набирають економічного характеру – їх проводили для приваблення туристів, а ініціаторами виступали підприємці.

У 1950-х роках у конкурсів краси з’явилися ознаки класичного шоу та зв’язок із шоу-бізнесом. Наприклад, Ерік Морлі — організатор «Міс світу» — вигадав цей конкурс для просування модних нічних клубів і танцювальних майданчиків. А конкурс «Міс Всесвіт», який 1996 року придбав Дональд Трамп, заснувала компанія з виробництва одягу і купальних костюмів «Catalina».

Нині існує «велика четвірка» конкурсів краси: «Міс світу», «Міс Всесвіт», «Міс Інтернешнл» та «Міс Земля», кожен з них має свою франшизу – правила, відповідно до яких конкурс проводять в різних країнах світу.

Крізь призму фемінізму такі конкурси сприймаються як комерціалізація зовнішности жінок. Офіційні вимоги конкурсу та його багатолітні традиції сприяють формуванню певного образу жінки, який зручно «продавати». Фінансові переваги з цього отримують світові бренди й корпорації, особливо індустрія краси. Об’єктивація та сексуалізація жінок на конкурсах краси — ще один поширений аргумент «проти». Також конкурси краси сприяють поширенню нереалістичних стандартів зовнішности, як серед глядачок, так і серед безпосередніх учасниць конкурсів.

Серед вимог до зовнішности учасниць конкурсу «Міс Україна» — зріст від 170 см, відсутність шрамів/пірсингу. В офіційних правилах немає інших обмежень, але в інтернеті є чимало «порад»: видалити зайве волосся на тілі, поводитися максимально жіночно. Довге волосся — теж фактично обов’язковий «атрибут» учасниці конкурсу.

У 2019 році спалахнув скандал на конкурсі «Міс Індія», де всі конкурсантки були зі світлим кольором шкіри і дуже схожі на вигляд. Користувачі інтернету масово обурювалися, що в країні з населенням 1,3 млрд не показано різноманітність населення.

Конкурси краси стверджують, що надають молодим жінкам глобальну платформу для самовираження й розвитку лідерського потенціалу. Ненсі Ред, учасниця конкурсу «Міс Америка 2004», зазначала: «… коли мені було 22 роки, організація “Міс Америка” дала мені потужну, хоч і незвичайну платформу, для того щоб поділитися своїми надіями щодо майбутнього молодих жінок і для того, щоб бути собою — афроамериканкою, про-чойс, .... І феміністкою».

Конкурси краси дають можливість висвітлювати соціальні проблеми. Наприклад, ще 1974 року переможниця конкурсу «Міс Америка» Ребекка Кінг активно висловлювалася на підтримку прав жінок та їх професійної реалізації, а у 2017 році учасниці конкурсу «Міс Перу» наводили статистичні дані про насилля стосовно жінок у своїй країні.

Конкурси частково сприяють розвитку прав жінок. Вони стали одним із майданчиків підвищення видимости темношкірих жінок та представниць різних етнічних груп. З 1970 року темношкірі жінки нарешті почали виступати в конкурсах краси і це змінило сприйняття стандартів краси. В останні роки стала видимою участь у таких конкурсах трансгендерних жінок, що активізувало дискусії про інклюзивність.

Конкурси краси досі виключають жінок, у яких є діти. Проте саме участь у конкурсі дала можливість, наприклад, українці Вероніці Дідусенко («Міс Україна 2018», яку позбавили титулу через наявність в неї сина) актуалізувати проблему дискримінаційних правил конкурсу і почати боротьбу за права жінок, які мають дітей, у конкурсах на світовому рівні.

Фемінізм наголошує на можливості вибору для жінки і право обирати — брати чи не брати участь у таких конкурсах і не зазнавати осуду за свою позицію. Саме такий осуд можна вважати нічим іншим, як мізогінією. Натомість певні аспекти конкурсів краси як індустрії справді заслуговують на критику. Але точно не критику учасниць.

Текст опрацювала Галина Котлюк Відкрити / Коментувати

2022-08-05 10:00:19 ​​Як впливають західний та російський фемінізми на український?

ЦЕЙ ТЕКСТ БУВ ПІДГОТОВЛЕНИЙ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рОСІЙСЬКОЇ фЕДЕРАЦІЇ

Чи фемінізм вільний від імперіалізму?
Як дивляться на своїх сестер з інших країн західні феміністки?
Чи є порозуміння між українським і російським фемінізмом?
Зрештою, якими є постколоніальні клопоти, як ми бачимо самі себе, та чи виробляємо власну критику і знання?

Відповіді на всі ці питання шукала Hanna Hrytsenko у матеріалі за посиланням https://bit.ly/3O1MHex

Зокрема, чи «західний фемінізм» підходить всім?

Адже:

Попри тривалу дискусію, західний фемінізм, зокрема і в академічній сфері, де людям не бракує доступу до знань, і досі часто ставиться зневажливо до проблем жінок з-поза глобального Заходу.

Лінія нерівності полягає не лише між білими та чорними американками, а й між народженими у країнах Першого світу та тими, що туди емігрували, між жительками цих країн та жительками країн Другого та Третього світу.

У парадигму «трьох хвиль» західного фемінізму не вписується «жінологія» — теорія та практика емансипації жінок Курдистану, чи іспанський жіночий анархістський рух часів громадянської війни Mujeres Libres («Вільні жінки»).

Дослідниці та активістки — і ті, що працюють на глобальному Заході, і ті, що лише контактують з ним — стверджують, що їхні екзотичні прізвища та зовнішність сприймаються з тривожністю і як запрошення до практикування стереотипів, спроби виробити власний стиль письма сприймаються як брак академічної культури. Місцеві дослідниці, які глибоко занурені у контекст досліджуваної теми, у кращому разі сприймаються як «респондентки», а не як партнерки, у гіршому — стають постраждалими від плагіату, коли їхні думки подаються як свої власні.

У наступних постах ми розповімо про вплив Рунету на український фемінізм та чи є власний голос у нашого фемінізму.

З усіма цими аспектами ви вже можете ознайомитися у повній статті за посиланням https://bit.ly/3O1MHex

Ілюстрація Oleksandr Grekhov Відкрити / Коментувати

2022-08-04 13:00:04 Попдіви: як фемінізм змінив індустрію музики
Авторка: Олександра Козлова

У шоубізнесі жінки відносно недавно відвоювали свої позиції та здобули право відкрито висловлювати свої думки через власну творчість.

Леслі Гор (1946–2015) — одна з найулюбленіших співачок в історії США. Ліричний герой її пісень – це хлопець Джонні, проте ніяких «Джонні» у житті співачки не було. Леслі була не тільки феміністкою, а й лесбійкою і багато років проживала з партнеркою.

Відкрито розповісти про себе в піснях Леслі не могла, адже все регламентували контракти із студією — від текстів пісень до обкладинок альбомів, одягу та образу на сцені.

До 1970-х років хітами ставали пісні у яких сценічні героїні страждають від розбитого серця, проте не всі виконавиці слідували «моді». Ванда Джексон – самобутня «кантрі-дисидентка», яка хотіла нормалізувати образи сексуальности й розкутости жінок у рок-н-ролі, відома сміливими мотивами своїх пісень. Наприклад, її композиція «Fujiyama Mama» містить безліч жаргонізмів 1940–1950-х років, як-от «blow one’s top» (англ. «отримати оргазм»).

На початку 1970-х стрімко зросла кількість жінок у таких жанрах, як рок, панк та в інших «важких» стилях музики. При цьому жінки, котрі досягали популярности автоматично позиціонувалися як попзірки, незалежно від того, у якому жанрі вони виконували пісні. Як пояснює дослідниця Норма Котес, рок завжди асоціювався з автентичністю й маскулінністю, а попмузика — зі «штучністю» й жіночністю.

Все змінюється з появою MTV – новою культурною силою, яка зробила красу і сексуальність головними чинниками в кар’єрі співачок. Жінкам в шоубізнесі доводиться постійно міняти образ — вдягнути сукню з м’яса чи перебратися в своє маскулінне альтер-его Джо Кальдероне (як це робила Леді Гага) – головне не бути нудною.

У1980-ті на сцені з’являються культові співачки — Мерайя Кері, Шер, Джанет Джексон, Вітні Х’юстон, Стіві Нікс і, звичайно ж, Мадонна, яка користувалася шаленою популярністю у 1980–1990-х. Однак суспільство виявилося неготовим до епатажу співачки. Мадонну звинувачували в «штучності», «сексуальному туризмі» і «збоченні», а згодом ще й у сексуальній об’єктивації. Творчість Мадонни перевернула уявлення патріархального суспільства про жіночу сексуальність як пасивну рису.

Говорячи про 1990-ті, варто згадати і феміністську течію Riot grrrl у хардкорному панку, яка порушувала теми домашнього насилля, зґвалтування, расизму, сексуальности, патріархату.

Жінки добивалися права показувати реальних себе, розкриваючи свою сексуальність. З іншого боку, сексуальність стала капіталістичним товаром для обміну на глядацькі симпатії. У своїй промові з нагоди отримання нагороди «Жінка року» Мадонна говорить: «Немає жодних правил, якщо ти хлопець. І є правила, якщо ти дівчина». Співачка згадала письменницю-феміністку Каміллу Палью, яка критикувала її «об’єктивуючий» образ. «Отже, я подумала, що якщо ти феміністка, у тебе немає сексуальности. Я інший тип феміністки. Я “погана” феміністка». Зал вибухнув оваціями.

У 2014 році Бейонсе виступила на церемонії MTV Video Music Awards на тлі з яскравим словом «Феміністка». Пісня «--- Flawless», яку тоді виконала співачка, містить уривок із монологу феміністки Чимаманди Нгозі Адічі на TED «Чому ми всі маємо бути феміністами(-ками)?». Її перформанс привернув увагу світової спільноти до фемінізму та проблем, якими він опікується.

Попри пройдений шлях, попдівам досі доводиться долати безліч гендерних бар’єрів. З 2013-го по 2020 рік на премію «Греммі» номінувалися переважно чоловіки; вони ж керують лейблами і звукозаписувальними компаніями, і ця сфера, на жаль, так само малодоступна для жінок.

В Україні попкультура резонує з тим, що відбувається у світі. На українські музичні премії часто номінують жінок. Серед них Alyona Alyona, ONUKA, Maruv, KAZKA, «Hardkiss», Аліна Паш. У 2019 році вперше в Україні RespublicaFEST уклав міжнародну угоду KeyChange, згідно з якою фестиваль зобов’язується дотримуватися гендерного балансу не лише серед учасників/-ць, а й серед лекторів/-ок та всіх, хто бере участь в організації.

Текст опрацювала Галина Котлюк Відкрити / Коментувати

2022-08-03 13:00:04 ​​З початком повномасштабної війни на багатьох освітян(ок) лягло додаткове волонтерське навантаження.

Владислав Качур — вінницький педагог, який буквально жив у стінах школи, бо не встигав повернутися додому до комендантської години.

З паном Владиславом ми поговорили:
про воєнні виклики для української освіти,
про нові підходи, потрібні нашій державі для стрімкого розвитку, серед яких і створення гендерно нейтрального освітнього середовища.

Читайте нове інтервʼю серії «Освіта і гендер під час війни» авторства Ірини Дєдушевої за посиланням

Серію підготовлено «Гендер в деталях» за підтримки Швейцарії в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, що його впроваджують Консорціум ГО DOCCU та Pädagogische Hochschule. Відкрити / Коментувати

2022-08-02 13:00:03 Коли народжувати? Як змінився вік материнства за останні сто років
Авторка: Олена Стрельник

Суспільство регулює репродуктивну поведінку через низку механізмів, серед них суспільні очікування від материнської ролі та конструювання вікової норми материнства. Ці очікування створюють умовний життєвий календар, «розклад», відповідно до якого багато жінок вибудовують свої життєві траєкторії, зокрема планують материнство.

Вік жінки вписано в систему «репродуктивного тиску», у якій материнство розглядається як ядро жіночої ідентичності. Обговорення репродуктивних планів поширено в нашій культурі: жінок можуть питати про дітей, про плани їх народити родичі, колеги, ледь не випадкові знайомі.

У домодерних суспільствах жінки народжували протягом усього фертильного віку внаслідок відсутності контрацепції і можливості втручання в репродуктивний цикл. Відтак вік материнства здебільшого не проблематизувався, а дискурсивно груп «молодих» чи «зрілих» матерів не існувало. Проте суспільство опосередковано регламентувало вік материнства, регулюючи насамперед вік вступу у шлюб. Отож «раннє» й «пізнє» материнство — конструкти сучасних суспільств, для яких вік — важливий критерій соціального поділу. Унаслідок складних процесів суспільної модернізації й інституціалізації материнства протягом ХХ століття формуються уявлення про «норму» материнства, його «розклад» та «ідеальний» вік.

Існує низка досліджень соціального конструювання вікових норм материнства на прикладі неповнолітнього (підліткового) материнства. Татьяна Арчакова, спираючись на англомовні дослідження, зазначає, що ця тема часто опиняється в центрі уваги на хвилі «моральної паніки»; нерідко спричиняє стигматизацію юних матерів, навіть якщо вони адекватно адаптуються до своєї ролі; крім того, її подають у невідповідних масштабах через некоректне висвітлення в медіях із використанням надто емоційних означень на зразок «діти ростять дітей».

Частка народжень, які припадають на вікову групу жінок 30–40 років, за період незалежності України зросла майже вдвічі. Очевидно, що цивілізаційні демографічні зміни, передусім збільшення тривалості життя, спричиняють зміни «життєвого розкладу» і підвищення віку дорослішання, закінчення навчання, виходу на ринок праці та народження дітей.

Сучасне життя дедалі частіше перетворюється на «проект», а батьківство стає результатом індивідуального вибору жінок і чоловіків, узгодженого з іншими життєвими проектами. Рефлексованість і планованість батьківства зумовлюють так зване «відтерміноване (відкладене на пізніші терміни) материнство/батьківство».

Життя сучасної людини підпорядковано інституційним моделям, які регулюють настання певних життєвих подій: вступ до школи і її закінчення (12 років), 4–6 років навчання у виші (в окремих випадках більше), зрештою, вихід на ринок праці і здобуття самостійності, що внаслідок функціонування інституту освіти і збільшення років навчання припадає вже на 25–30 років. Відтак для сучасної жінки народження дитини перетворюється на життєве завдання, проект, що його вона мусить вписати в низку інших життєвих подій, балансуючи між медичними приписами («кращий вік для материнства — 2 років»), соціальними приписами («батьківство — це відповідальний крок») та власними життєвими прагненнями, можливостями, доступними ресурсами. І поки точаться дискусії на зразок «материнство після тридцяти — це ризиковано, а до 25 — безвідповідально», тисячі українських жінок намагаються майже самотужки вирішити дилему «кар’єра або материнство», бо в гендерованому суспільстві тільки жінка стоїть перед цією дилемою. І замість покладати на жінок відповідальність за «неправильні» репродуктивні стратегії, за «раннє» і «пізнє» материнство, треба створити такі умови, щоб не змушувати жінок робити такий часом драматичний вибір між материнством і професійною самореалізацією.

Текст опрацювала Вікторія Борисенко. Відкрити / Коментувати

2022-08-01 15:34:39 ​​Анна Довгопол – людина без якої не було б Гендер в деталях
Аня завершує роботу над нашим проєктом , але продовжує працювати в сфері!

«Це інтерв'ю Tamara Martsenyuk взяла у мене більше року тому. Була весна і карантин 2021, що здавалося найбільшою бідою (так, золоті часи були). Ми гуляли ВДНГ, пили каву і говорили про фемінізм, активізм і спасіння світу. Насправді це дуже приємно - коли хтось ось так уважно розпитує тебе про те. Згадувала початок свого активізму, навчання в різних країнах, людей, які на мене вплинули. Всіх тут не затегаєш, але про них багато в тексті і я з великою вдячністю і любов'ю про них згадую. Хоч звісно, це далеко не всі. І мене особливо приємно, що інтерв'ю вийшло саме зараз, як підсумок певного етапу шляху. Хоча, звісно, я нікуди з "поля" не діваюся, і буду продовжувати писати про фемінізм та інші важливі речі», – написала Аня у своєму пості на фейсбуці.

Ми будемо дуже сумувати за Аніним «космосом»: зваженими та прогресивними ідеями, слушними порадами та зауваженнями, далекоглядністю, та, звісно ж, фоточками її кішки Мухи в робочому чаті

Ми командою сьогодні дружно читаємо інтервʼю з Анею, і вам теж радимо https://cutt.ly/GLJmzdL

Воно не лише про життя Ані, а й про те, як створювався ресурс Гендер в деталях, як Аня здобула освіту з гендерних студій, чи вважає вона, що чоловіки можуть бути феміністами і чи існує в Україні порозуміння між феміністичним рухом та ЛГБТ-активізмом
Прикріплюємо архівні фото нашої команди і щиро сподіваємося, що наші шляхи будуть обовʼязково пересікатися!

Примітка
Анна Довгопол — експертка і тренерка з гендерних питань, феміністична та ЛГБТ активістка. Координаторка програми «Гендерна демократія» представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні. Співзасновниця і співредакторка ресурсу «Гендер в деталях», модераторка багатьох дискусій і презентацій книжок на гендерну тему. Магістерка з гендерних студій (2004) Центральноєвропейського університету (Будапешт). Працювала в таких організаціях, як Labrys (2004–2006), «Інсайт» (2008–2010), Amnesty International Україна (2011–2012) та ін. Відкрити / Коментувати

2022-07-29 14:00:05 ​​У Ольги Осташ 31-річний стаж роботи в освітянській сфері. За цей час вона побувала на різних сходинках кар’єрної драбини.
Нині пані Ольга завідує Маріямпільською філією Дубовецького ліцею на Івано-Франківщині.

Як невеликий заклад освіти функціонує в нових воєнних реаліях?
Як вдається знаходити опору й підтримку серед односельчанок?
Як виховується патріотизм і любов до свого села серед школярів?
Як у маленькому населеному пункті сприймають перші кроки на шляху до гендерної рівности?

Про все це читайте в новому інтервʼю серії «Освіта і гендер під час війни» авторства Ірини Дєдушевої

Серію підготовлено «Гендер в деталях» за підтримки Швейцарії в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, що його впроваджують Консорціум ГО DOCCU та Pädagogische Hochschule Zürich. Відкрити / Коментувати