Get Mystery Box with random crypto!

Гендер в деталях

Логотип телеграм -каналу genderindetail — Гендер в деталях Г
Логотип телеграм -каналу genderindetail — Гендер в деталях
Адреса каналу: @genderindetail
Категорії: Тварини , Автомобілі
Мова: Українська
Передплатники: 3.83K
Опис з каналу

⚫️ Консалтинг від фахівчинь з багаторічним досвідом
⚫️ Нас читають агент(к)и змін
#скорочені_тексти та #гендерні_новини

Ratings & Reviews

2.33

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

1

2 stars

2

1 stars

0


Останні повідомлення 27

2022-06-27 18:16:15 ​​ІНКЛЮЗИВНЕ МАЙБУТНЄ

Спускаюся сходами з аптеки і поглядом натикаюсь на молодого чоловіка, який однією рукою колише дитину у візочку, а другою тримається за милицю. У нього ампутовано праву ногу вище коліна, і без милиць він не може стояти. У цю аптеку по сходах він не підніметься.

Кількість громадян/ок, які постраждали від війни, на жаль, зростатиме. І ці люди постійно стикатимуться з проблемою недоступности громадських місць та послуг. Тому про інклюзію, про доступність міського простору треба говорити вже тепер, щоби потім не було прикрої ситуації, коли люди, завдяки яким відбудова міст стане можливою, не зможуть у цих містах повноцінно жити.

Нині в дискусії про інклюзивне суспільство додаються нові аргументи, близькі й зрозумілі, на жаль, багатьом. І цю розмову варто розвинути.

Інклюзія повинна стосуватися не лише містобудування — вона виходить далеко за рамки урбаністики. Розбудова інклюзивного світу потребує холістичного підходу й комплексної соціально-політичної програми, яка має систематично виконуватися, а отже, фінансуватися.
Інклюзія передбачає:

1) інклюзивні проєкти з відбудови зруйнованих будівель; інклюзивна реновація наявного житлового фонду й публічних просторів;
2) роботу соціальних служб, допомогу в адаптації, працевлаштуванні, виплати, розвиток культури груп психологічної підтримки тощо;
3) роботу з громадською думкою, стереотипами, дискримінаційним ставленням до людей з інвалідністю.

Цей список можна продовжувати, і його мають писати насамперед люди, які стикаються з (не)інклюзією. «Нічого для нас без нас» — один із головних принципів, який повинен бути в центрі планування і втілення майбутнього рівного доступу.

Експерт(к)ами з інклюзивности мають виступати люди, на чиї потреби буде спрямовано соціальні програми й урбаністичні перетворення.

Саме вони повинні озвучити свої думки й потреби, і їхні голоси мають бути почутими. В Україні є громадські організації, які представляють потреби людей з інвалідністю, до них і слід звернутися передусім. Це буде найдієвіший і найефективніший шлях до планування життєздатних заходів з відбудови. Адаптація ветеранів і ветеранок потребуватиме додаткової уваги.

Адаптуватися до мирного життя може бути не менш важко, ніж адаптуватися до війни. Тому неможливо уявити мирну Україну без чутливости до потреб різних груп і спільнот. На жаль, наразі картина спостерігається інакша. Ми бачимо певні «острівці інклюзивности» в містах, але і їм бракує системности. Чудово, що є інклюзивний пішохідний перехід, але чи всі можуть ним скористатися, чи, може, на шляху до нього існують бар’єри, як-от бордюри?

Мають бути не безбар’єрні об’єкти, а безбар’єрні маршрути. Мало зробити інклюзивні під’їзди в ЖК — від під’їзду треба ще дістатися до крамниці, аптеки, зупинки громадського транспорту і безперешкодно в них потрапити.

Я вірю в те, що нині закладається фундамент майбутньої країни, кращої, ніж була. Ми платимо дорогу ціну за наше незалежне майбутнє і повинні зробити все, щоб не множити страждання, нерівності і несправедливості.

Я не вірю в ідеальний світ майбутнього, але вірю в рух у правильному напрямку. І це рух до світу, де захисник чи захисниця, які втратили ногу, можуть піднятися нагору в аптеку.

Текст — Анастасія Чеботарьова
Ілюстрація — Олександр Грехов
887 views15:16
Відкрити / Коментувати
2022-06-23 16:32:34 ​​Подробиці дій сексуального характеру, цитати постраждалих, дуже яскравий опис їхньої психологічної травми — так висвітлювалися історії зґвалтованих росіянами жінок в інформаційному просторі.

Чим це може нашкодити людям, які зазнали насильства, і взагалі суспільству?

Як такі матеріали несвідомо сприяють інформаційно-психологічній війні, що її росіяни розв’язали проти українського народу?

Як писати про воєнні злочини коректно і чому варто це робити — в експертному коментарі психологині, лікарки-психіатриси, волонтерки психологічної кризової служби Галини Гук за посиланням

#експертний_коментар
461 views13:32
Відкрити / Коментувати
2022-06-21 13:00:04 ​​Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть українські жінки зробили важливий внесок у забезпечення освітніх прав жінок з різних соціальних груп, а також проводили благодійну і фандрейзингову роботу на підтримку освітніх ініціатив.

У 1862 році Христина Алчевська відкрила у Харкові першу безкоштовну жіночу школу і почала викладати в ній українською мовою. Школа відкрила свої двері для жінок та дівчат різного віку і з найрізноманітніших верств населення, ставши для них можливістю здобути освіту.

З часом у школі працювали понад 100 педагогів та педагогинь, філія школи з’явилася в селі Олексіївка, а у 1896 році школа отримала власне приміщення, яке спроєктував архітектор Олексій Бекетов.

Своєю чергою, у Запоріжжі благодійниця та громадська діячка Віра Канкріна стала почесною попечителькою Олександрівської жіночої гімназії (1897-1905), дбала про освіту та розвиток учениць, особливо тих, хто був у скруті, допомагала гімназисткам у подальшому навчанні.

У 1898 році Віра Канкріна стала Головою правління Товариства допомоги нужденним ученицям Олександрівської гімназії й системно залучала доброчинні кошти для оплати навчання незаможним ученицям.

Більше про життя та просвітницьку діяльність Христини Алчевської та Віри Канкріної Ви можете почитати у матеріалах нашого проєкту “Жінки, які торують нові шляхи” та проєкту нашого партнера Жіночі історії лідерства за посиланнями

Читайте історію Христини Алчевської за посиланням: https://genderindetail.org.ua/.../hrystina-alchevska.html
Історію Віри Канкріної читайте тут: http://women-leaders-history.in.ua/3/
218 views10:00
Відкрити / Коментувати
2022-06-20 16:46:38 ​​Верховна Рада підтримала ратифікацію Стамбульської конвенції!

Попри фейкові повідомлення, які надсилали народним депутатам ГО «Всі разом!», цей історичний момент відбувся!

Чому ратифікація Стамбульської конвенції так важлива для України читайте в рубриці
#експертнийкоментар за посиланням https://bit.ly/3lR4aLs

Головна редакторка Гендер в деталях Тамара Злобіна у своєму пості також робить детальне пояснення, чому виступати проти ратифікації це – невігластво https://bit.ly/3N7p6Zs

Так, один із коментарів антигендеристів щодо Стамбульської конвенції:
"гендеризм відкидає природу чоловіка та жінки та впроваджує замість неї соціальну роль, тому пропагує союзи різних гендерів і відстоює їхні «права» на усиновлення дітей для тих хто природньо не може їх народити"

Якщо знати, що значить слово "гендер" і не плутати його з сексуальністю, то в цитаті написано "гендеризм пропагує гетеросексуальний шлюб".

детальне пояснення у пості Тамари
269 viewsedited  13:46
Відкрити / Коментувати
2022-06-17 18:35:10 ​​Вкрадене дитинство
#Висічені

Згадайте себе в підлітковому віці — які у вас були мрії і які проблеми. Кожна проблема, починаючи з дорослої людини, яка несправедливо поставилася до вашої думки, і завершуючи банально проспаним уроком в школі, здавалася глобальною. Ні, не так, не просто глобальною, а катастрофічно глобальною.

Життя підлітка, безперечно, стресове, адже це перехід від дитинства до зрілости. Потрібні час і тонни терпіння дорослих навколо, щоб цей перехід відбувся безпечно.

Підліткою я багато плакала: то через прищ на носі, що вискочив перед важливою подією, то через учительку, яка несправедливо поставила четвірку, то через хлопчика, котрий уперше сподобався, а я не знала, що з цим тепер робити. Зовні я вже ставала дорослою дівчиною, у якої почалися менструації, а всередині залишалася дитиною, яка любила м’які іграшки і досі не розлучилася з улюбленими, хоч і завела першу косметику.

Війна обриває цей перехід, робить його миттєвим і різким. В один день діти втрачають своє дитинство, а підлітки одразу стають дорослими. Такими дорослими, що мусять ухвалювати важкі, доленосні рішення.

Як воно — коли в тебе на руках умирає мама? А як залишитися найстаршою людиною в родині з усією відповідальністю за молодших братів і сестер?

Цього року українські діти побачили наживо всі жахіття, що їх дотепер дорослі забороняли їм дивитися в інтернеті й по телевізору, оберігаючи їхнє святе право на безтурботність.

Коли я плачу, мої діти часом утішають мене, а в нормальному житті має бути навпаки...

А ще страшно, коли діти плачуть від страху, а їм не можна. Не можна, щоб чули. Бо один необережний звук призведе до смерти або до гіршого за смерть катування і ґвалтування. У дитинстві не має бути смертей рідних, крови, зруйнованих міст і домівок.

Багато підлітків цього року мали б закінчувати школу, святкувати довгоочікуваний випускний, а там перші поцілунки, вибір університету, плани на літо після школи.

Росіяни безповоротно вкрали дитинство наших дітей. Назавжди. Цей злочин неможливо пробачити. Це вкрадене неможливо повернути.
Цю витинанку я присвячую всім дітям і підліткам, у яких вкрали право на дитинство.

Героїнею стала п’ятнадцятирічна Ліза Чернишенко, котра проїхала 30 км за кермом автомобіля, більшу частину цієї дистанції — з простреленими ногами, і вивезла з Попасної до Бахмута чотирьох дорослих.

Люди намагалися самостійно евакуюватися з Попасної на Луганщині до Бахмута в Донецькій області, четверо дорослих і дівчинка. Спочатку Ліза була пасажиркою, але по дорозі автомобіль обстріляли. Усіх, хто їхали в автомобілі, серед них і водія, важко поранило осколками снаряда. Тож дівчинці довелося сісти за кермо і їхати до Бахмута самостійно. Вона розуміла: потрібна термінова допомога, щоби поранені не втратити багато крові.

А потім машину розстріляли вдруге, Лізі прострелили ноги. Машина заглухла, за якийсь час дівчинці таки вдалося її завести і вони поїхали далі. Зрештою через пробитий акумулятор машина заглухла безповоротно, але саме наспіла допомога військових. Поїздка закінчилося добре: усі, хто були в автомобілі, вижили, їх і Лізу госпіталізували.

«Наскільки могла, їхала. Мені це нелегко давалося, було дуже боляче, та все-таки хоч якось. Я не кинула б їх під обстрілами», — каже Ліза.
Коли я читаю це, мене сповнюють невимовний біль і невимовна лють. Ми ніколи не пробачимо це росіянам, бо таке неможливо пробачити.

Авторка тексту та витинанки Олена Марчишина

ПЕРЕКЛАД ТЕКСТУ АНГЛІЙСЬКОЮ НА НАШІЙ ФЕЙСБУК СТОРІНЦІ https://www.facebook.com/genderindetail
609 views15:35
Відкрити / Коментувати
2022-06-15 14:00:04 ​​На початку ХХ століття українські лікарки розуміли важливість доступу жінок до медичних послуг і створювали можливості для лікування і догляду за жінками, а також вели просвітницьку та правозахисну роботу на користь жінок.

Так, у Києві з 1900 року власну лікарську практику вела Віра Клячкіна, котра згодом продовжила працю в Києво-Кирилівській губернській земській лікарні (1905-1922) та викладала гігієну у жіночій гімназії київської євангелістсько-лютеранської церкви св. Катерини (1908-1917).

Віра Клячкіна очолювала київське відділення Товариства оборони жінок (1905-1917) і допомагала жінкам вирватись з лабет проституції, надавала їм безоплатну медичну допомогу і домовлялась про юридичну підтримку.

Майже в той самий час у Львові Софія Парфанович вступила на медичний факультет Львівського університету (1916), ставши єдиною дівчиною та першою українкою на курсі.

Софія Парфанович вела безоплатну лікарську практику у львівській “Народній лічниці” (1926-1939) і відкрила власну гінекологічну практику у Львові (1927), була членкинею Українського лікарського товариства (1926-1939) і стала співзасновницею Українського гігієнічного товариства (1929), яке вело активну просвітницьку роботу щодо теми жіночого і дитячого здоров’я. Здобутий практичний досвід Софія Парфанович передавала далі, очоливши Львівський медичний технікум (1939).

Читайте більше про історії життя Віри Клячкіної та Софії Парфанович у матеріалах нашого проєкту “Жінки, які торують нові шляхи” та проєкту нашого партнера Жіночі історії лідерства за посиланнями

Читайте історію Софії Парфанович за посиланням : https://genderindetail.org.ua/.../sofiya-parfanovych.html

Історію Віри Клячкіної читайте тут: http://women-leaders-history.in.ua/21/
232 views11:00
Відкрити / Коментувати
2022-06-14 13:47:17
ПОЄДНАННЯ МАТЕРИНСТВА І РОБОТИ В АВСТРІЇ: ЯКИЙ ДОСВІД ВАРТО ПЕРЕЙНЯТИ

Через війну багато українок вимушено переселилися в Євросоюз, де їм довелося шукати денний догляд для дітей. Як влаштовано систему дитсадків в Австрії? Які особливості? Що варто запозичити для України, а що ні?

Цього року я мала захищати диплом про одиноких матерів. Натомість сама переживаю цей досвід, як і мільйони інших українок, розділених із чоловіками через війну.

Я перебуваю у Відні — одному з найкомфортніших міст світу. Це, без сумніву, полегшує тягар материнства, хоча місцева доглядова інфраструктура, на перший погляд, мало сприяє жіночій зайнятості...

Чому — читайте у ПОВНІЙ СТАТТІ за посиланням https://bit.ly/395Awz3

Текст — Олена Ткаліч
Ілюстрація — Олександр Грехов
319 views10:47
Відкрити / Коментувати
2022-06-03 18:50:42 ​​ЛИСТІВКИ НАШИМ КОТИКАМ: ЕРОС ПРОТИ ВІЙНИ

1 березня я перебувала в евакуації під Києвом. Над нами літали гвинтокрили, періодично чулися вибухи й постріли, від яких здригався будинок і дзеленчав посуд.

Весь час гризла думка «треба щось робити!». Мабуть, як і всі, у мене було величезне бажання допомагати нашим захисникам. Друзі й подруги вже завозили гуманітарку, волонтерили на кухнях, вступали в ЗСУ і Тероборону. Я картала себе за те, що, крім інформаційної і нетворкінгової допомоги (знайти-сконтактувати-списатися), фізично не могла зробити щось більше.

Аж поки не побачила у фейсбуку жартівливий пост знайомого морпіха, у якому він скаржився, мовляв, немає нюдсів для моральної підтримки. Його друзі і підписники жваво обговорювали тему в коментарях. Я пожартувала про «нюдсову сотню», яку треба створити. І тут усе стало на свої місця. Я згадала Другу світову війну і стиль пін-ап (pin-up), який тоді народився, та й подумала: а що як справді створити телеграм-канал із нюдсами для підтримки бойового духу тих, хто нас оберігає?

Цю ідею я запропонувала подрузі, з якою ми вже півтора року ведемо канал із мемасиками. Від ідеї до старту пройшло півгодини: Даша створила канал, прикрутила до нього бота, ми сформулювали правила й «редакційну політику» — і понеслося.

Від самого початку ми усвідомлювали, що точно не будемо підтримувати дискурс «красуні-берегині надихають мужніх захисників». Хоча б тому, що нас захищають безліч дівчат і вони теж заслуговують на підтримку! А ще ми знаємо, що в лавах ЗСУ служать не лише гетеро-чоловіки, а й люди різних орієнтацій та вподобань.

Пости, які ми розміщуємо, називаємо «Листівочками» і просимо додавати до фото невеличке побажання. Наших підписників ми називаємо «котики й киці», а себе — адмінкицями. Це вже усталений мем про захисників — «наші котики». А ще ми відчуваємо багато ніжности і вдячности до всіх, хто з нами в цьому просторі.

Важливий принцип — це повна анонімність. Хоча дуже часто просять контакти тієї чи тієї людини з фото. Проте ми оберігаємо приватність наших котиків і киць з міркувань безпеки (так, нас читають і вороги) та репутаційного захисту (адже наше суспільство ще не повністю готове спокійно сприймати чужу сексуальність). Анонімність дає можливість підписникам і підписницям почуватися вільніше й розкутіше.

Як тримаємо гендерний баланс? На початку ми періодично робили пости від імені адмінкиць, заохочуючи хлопців теж надсилати свої фото. Тепер у цьому вже немає потреби — бувають дні, коли кількість чоловічих постів навіть більша, ніж від дівчат!

ПРОДОВЖЕННЯ — за посиланням https://bit.ly/3977Wx1

Текст — Анна Римаренко та Дарія Павловська
Ілюстрація — Олександр Грехов
366 views15:50
Відкрити / Коментувати
2022-06-02 14:53:14 ​​На початку ХХ століття, Харків об’єднував прогресивне жіноцтво, яке переймалося наданням прав та можливостей для тогочасних харківчан.

Так, у 1902 році у місті було засновано “Товариство взаємодопомоги працюючих жінок”, котре сприяло розширенню трудових прав жінок з різних соціальних груп - підтримувало жінок в пошуку праці, організовувало садочки для дітей працюючих жінок, а також сприяло доступу жінок до вищої освіти.

Головою Товариства була громадська діячка Валерія Білоконська (1907-1910), а з 1902 року до Товариства приєдналася педагогиня Христина Алчевська.

Саме завдяки діяльності цієї організації жительки Харкова фактично отримали активне і пасивне виборче право (1917), раніше за нінших жінок в Російській імперії.

Читайте більше про діяльність Валерії Білоконської та Христини Алчевської у матеріалах проєкту “Жінки, які торують нові шляхи ” та проєкту нашого партнера Жіночі історії лідерства за посиланнями:

Читайте історію Валерії Білоконської тут http://women-leaders-history.in.ua/9/

Історію Христини Алчевської читайте тут https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/zhinky-yaki-toruyit-novi-shliachy/hrystina-alchevska.html
379 views11:53
Відкрити / Коментувати
2022-05-31 17:33:10 ​​Сьогодні, у День народження білоруської публіцистки та письменниці українського походження Світлана Алексієвич, хочемо нагадати про її книгу «У війни не жіноче обличчя»

У ній Світлана деконструювала образ жінки, створений у книгах про війну. У її нарисах жінки відверто розповідають про страх, страждання, загублену молодість і про жорстокість війни.

Дуже шкода, що література про війну знову стала актуальна для нас в сучасних реаліях…

Повний текст про книгу – за посиланням
315 views14:33
Відкрити / Коментувати