Трохи про приватне право🧐

2022-06-17 15:32:53 Оприлюднено щорічну інформаційну доповідь Конституційного Суду України за 2021 рік (https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/dopov_2021.pdf) Відкрити / Коментувати

2022-06-17 13:15:07 Трохи про визначення прізвища та власного імені дитини судом Відкрити / Коментувати

2022-06-17 08:18:02 Постанова ВП ВС від 04.05.2022 в справі № 761/28949/17
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104728587

І відшкодування упущеної вигоди, і відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною.

Аналіз положень частини пятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє виснувати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із субєкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у звязку з тим, чи предявлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

У випадку предявлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість обєднання спорів в одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

У справі, що розглядається, позовні вимоги повязані з необхідністю визначення, чи є бездіяльність Фонду з виплати гарантованого відшкодування відповідно до статей 26, 27 Закону № 4452-VI неправомірною, що має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки вимоги про стягнення відповідно до частини другої статті 625 та статті 22 ЦК України відшкодування майнової та моральної шкоди повязані з необхідністю дослідження бездіяльності Фонду, то і мають розглядатися в межах одного провадження за правилами адміністративного судочинства. Відкрити / Коментувати

2022-06-17 08:16:22 Постанова ВП ВС від 04.05.2022 в справі № 761/28949/17
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104728587

Позивач просив стягнути з Фонду в межах установленого законом граничного розміру відшкодування кошти за вкладом, що включають: невиплачені кошти за відповідним вкладом станом на день витребування цього вкладу, а також суми, передбачені статтею 625 ЦК України, за цей же період, тому спірні правовідносини між Фондом і вкладником мають управлінський характер.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобовязання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обовязок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобовязання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобовязання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобовязання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) та в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 761/29213/18 (провадження № 14-541цс19), а також у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, на яку посилається Касаційний цивільний суд, оскільки при розгляді адміністративних справ субсидіарно можливо застосовувати і норми ЦК України та, приймаючи до уваги висновок про акцесорні вимоги, зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відкрити / Коментувати

2022-06-17 08:14:41 Постанова ВП ВС від 04.05.2022 в справі № 761/28949/17
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104728587

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду в сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду напрацювала усталену практику, зокрема в постановах від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), від 25 березня 2020 року у справі №761/29213/18 (провадження № 14-541цс19), від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс16), від 27 лютого 2019 року у справі № 814/4104/15 (провадження № 11-846апп18), від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц (провадження № 14-349цс19) та багатьох інших.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанови від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справах № 761/7978/15-ц, № 805/2090/17-а, № 820/3664/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 815/2229/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 та інші).

У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, зокрема і відносини щодо формування переліку осіб, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Тому спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Відкрити / Коментувати

2022-06-17 07:44:53 Опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування національної системи кваліфікацій» від 01 квітня 2022 року № 2179-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2179-ix.pdf).

Законом України № 2179-IX, зокрема, доповнено статтею 4-1 Кодекс законів про працю України та передбачено, що:

професія (вид занять) - це сукупність близьких за трудовими функціями видів трудової діяльності, що можуть вимагати певної професійної та/або освітньої кваліфікації працівника;

трудова функція - це інтегрований, переважно автономний набір трудових дій, що визначається характерним для нього технологічним процесом та передбачає наявність певних компетентностей, необхідних для їх виконання;

професійна кваліфікація (повна професійна кваліфікація) - це визнана або присвоєна/підтверджена суб'єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати всі трудові функції, визначені відповідним професійним стандартом;

часткова професійна кваліфікація - це визнана або присвоєна/підтверджена суб'єктом, уповноваженим на це законодавством, та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей та/або результатів навчання, що дає змогу здійснювати частину трудових функцій, визначених відповідним професійним стандартом;

перелік робіт, які не потребують наявності в особи професійної або часткової професійної кваліфікації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій;

реєстр кваліфікацій - це автоматизована система збирання, верифікації, оброблення, зберігання та захисту інформації про кваліфікації;

реєстр кваліфікацій містить інформацію про професію (вид занять), професійні та часткові професійні кваліфікації, освітні кваліфікації, професійні стандарти з урахуванням рівнів Національної рамки кваліфікацій;

національне агентство кваліфікацій забезпечує відкритий доступ до Реєстру кваліфікацій всім заінтересованим особам;

порядок ведення Реєстру кваліфікацій затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій.

Закон України № 2179-IX набрав чинності 17.06.2022 року. Відкрити / Коментувати

2022-06-16 21:24:35 Tuesday Top Ten - Contracts & Commercial Law Downloads for June 14, 2022 By Mark Edwin Burge Відкрити / Коментувати

2022-06-16 17:54:48 15 червня 2022 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі № 4-р(ІІ)/2022 за конституційними скаргами Барсегяна Геворка Сенекеримовича та Ліненко Наталії Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 485 Митного кодексу України (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності) (https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/4_r2_2022.pdf).

У Рішенні, зокрема вказано, що "оцінюючи абзац другий статті 485 Кодексу в контексті створення ним передумов для недопущення надмірного втручання у право власності особи з метою забезпечення справедливого балансу між вимогами публічного інтересу в захисті митних інтересів та митної безпеки України, з одного боку, та захистом права власності особи – з іншого, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначений припис статті 485 Кодексу не забезпечує бажаної гнучкості в діях та рішеннях органу державної влади під час визначення розміру штрафу щодо правопорушника з урахуванням усіх обставин справи. Тому внаслідок застосування оспорюваного припису статті 485 Кодексу не забезпечується справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права власності особи, а сам цей припис є нормативним підґрунтям для надмірного втручання в гарантоване Основним Законом України право власності. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац другий статті 485 Кодексу суперечить частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України". Відкрити / Коментувати

2022-06-16 14:08:04 Постанова ВП ВС від 20.04.2022 в справі № 756/8815/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104728588

99. Так, судами встановлено, що 06 лютого 2019 року та 16 березня 2020 року на підставі постанов приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка О. В. звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , які він отримує у ПАТ «Донецькоблгаз», шляхом здійснення відрахувань із доходів боржника у розмірі 20 % до повного погашення загальної суми боргу зі щомісячним звітом підприємства про здійснення цих відрахувань.

100. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка О. В. від 24 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № 61315525 накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», призначеного для виплати заробітної плати.

101. Відповідно до довідки ПАТ «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» від 22 червня 2020 року № 07/04-1527 на підставі виконавчих проваджень із заробітної плати ОСОБА_1 щомісячно проводяться утримання на підставі виконавчих документів в розмірі 20 % заробітної плати і лише після проведення утримань на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», перераховується заробітна плата.

102. ОСОБА_1 надав приватному виконавцю підтверджуючі документи про те, що арешт було накладено на кошти, які є його заробітною платою, яка розміщена на рахунку призначеному для зарахування заробітної плати, однак приватний виконавець в порушення пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII арешту з грошових коштів не зняв.

103. При цьому державний виконавець у касаційній скарзі не посилається і судами не було встановлено, що на підставі матеріалів виконавчого провадження та звітів, повідомлень банку про здійснені банківські операції за зазначеним боржником рахунком було перевірено та встановлено, що зазначені суми не є заробітною платою. Залишення арешту на кошти, які складають заробітну плату боржника, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання ОСОБА_1 будь-яких коштів заробітної плати, як єдиного джерела та порушує його право на отримання винагороди за працю.

104. За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали бездіяльність державного виконавця незаконною та задовольнили скаргу позивача. Відкрити / Коментувати

2022-06-16 14:03:23 Постанова ВП ВС від 20.04.2022 в справі № 756/8815/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104728588

74. При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

75. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у звязку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобовязання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

76. Одночасно слід звернути увагу, що наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розмір коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе.

77. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів. Відкрити / Коментувати