Трохи про приватне право🧐

2022-08-27 08:40:41 Постанова ВП ВС від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105852864

120. Разом із цим, визначаючи ТОВ «АТБ-маркет» зобовязання з ПДВ і податку на прибуток, контролюючий орган, крім іншого, послався також на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (№ 21-3788а15), від якого пропонує відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у звязку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При цьому Верховний Суд України надав правову оцінку встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи щодо наявності вироку місцевого суду, яким особу було визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частинами першою, другою статті 205 КК України, як пособника у вчиненні фіктивного підприємництва - створення контрагента платника податків з метою прикриття незаконної діяльності.

121. ВП ВС вважає за необхідне відступити від цього висновку Верховного Суду України з огляду на таке.

122. Станом на час прийняття Верховним Судом України вказаної вище правової позиції Особлива частина КК України містила склад злочину у сфері господарської діяльності - фіктивне підприємництво (стаття 205), що передбачав створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

123. Отже, стаття 205 КК України охоплювала лише дефекти створення / придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності - прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб - тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.

124. Формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обовязків певного субєкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.

125. Натомість єдина згадка про субєктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність субєкта господарювання» ГК України, згідно з якою правовим наслідком фіктивної діяльності субєкта господарювання є припинення такого субєкта.

126. Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.

127. Водночас стаття 55-1 ГК України передбачає, що однією з ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

128. Отже, субєкт господарювання з ознаками фіктивності є правосубєктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

129. За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43). Відкрити / Коментувати

2022-08-26 20:26:18 Частки в спільній сумісній власності
Це, звичайно, оскюморон. Тим не менш він є в ЦК і в СК України.
З концептуальної точи зору ми маємо критично ставитися до нього і сподіватися, що законодавець врешті решт виправить цю помилку.
Ті виразі про частку в спільній сумісній власності, що містяться у ст. 372 ЦК, слід розуміти як інструментарій для визначення обсягу (розміру) майна, що надійде кожному із співвласників. Тобто це є орієнтиром для набуття ними права приватної власності на окрему нерухомість (наприклад, частину земельної ділянки, половину будинку з визначеними кімнатами та іншими приміщеннями).
Подібний підхід є вадами законодавчої техніки, що можна, напевно, пояснити лише неможливістю іншого формулювання сутності регулювання відповідних відносин.
Однак законодавець оперує не тільки поняттям частки у праві спільної сумісної власності, а й регулює укладення договору про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст. 64 Сімейного кодексу України). Ця норма має тлумачитися не як можливість обороту неіснуючого об’єкту (частки у праві спільної власності), а як правовий механізм припинення правового режиму спільної власності подружжя.
З практичної точки зору слід виходити з того, що такий «об’єкт» як частка в спільній сумісній власності є обмежено оборотоздатним. Адже подружжя можуть лише між собою укладати договори з приводу своїх часток у спільній сумісній власності (ст. 64, ст. 190 СК).
#спільнавласність Відкрити / Коментувати

2022-08-26 19:13:32 Яким чином пов’язані між собою частка в праві на нерухоме майно і нерухоме майно
Нерухоме майно є об’єктом права.
Якщо суб’єктів права власності на нерухомість декілька (співвласники), то їм нерухоме майно належить спільно, а частки і праві на це майно – кожному окремо. Тобто у кожного співвласника є свій об’єкт права – частка в праві на спільне майно.
Що з цього слідує?
Співвласники здійснюють свої правомочності щодо права спільної власності на нерухомість спільно, за взаємною згодою (статті 359, 369 ЦК). Тобто лише за домовленістю між собою вони можуть користуватися нею і її відчужити.
Але кожен із співвласників на свій розсуд може розпоряджатися своєю часткою в спільній власності, додержуючись лише переважного права інших співвласників (статті 361, 362 ЦК).
У відсутність у спільній сумісній власності часток співвласники мають лише один об’єкт свого права – нерухоме майно, а часток у праві на це майно не мають. Разом із тим вони можуть відчужувати свої частки один одному (ч.2 ст. 64 Сімейного кодексу України).
#спільнавласність Відкрити / Коментувати

2022-08-26 16:17:25 Постанова КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105612017

90.Отже, у цій справі Верховний Суд має вирішити питання чи правомірно було звернуте стягнення за боргами російської федерації на пакет акцій банку, що належав ДКР "ВЕБ.РФ".

94. Мета зняття корпоративної завіси полягає у врегулюванні дисбалансу інтересів, що виникає між учасниками правовідносин внаслідок зловживання обмеженою відповідальністю або автономністю корпорації.

100. Верховний Суд вже застосовував доктрину підняття корпоративної завіси (невизнання самостійної правосуб`єктності юридичної особи, відокремленості її майна від майна учасників), зокрема, вирішуючи питання відповідальності за завдану шкоду (див. постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №826/11415/16, від 30.06.2021 у справі №916/1914/20, від 04.08.2021 у справі №910/10900/19, від 15.06.2022 у справі №905/671/19). Водночас застосування цього правила щодо юридичних осіб, створених іноземною державою, має значну специфіку.

101. Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за діїї державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

106. При цьому у справі Maffezini v. Spain трибунал зробив висновок, що організація діяла від імені Іспанії, виходячи в тому числі з такого: 1) пропозиція щодо створення організації надходила від Міністерства промисловості Іспанії, була узгоджена з Міністерством фінансів, а рішення ухвалювалось на засіданні Ради Міністрів (тобто організація утворювалась для виконання державних функцій у сфері регіонального розвитку); 2) преамбула Декрету, яким утворено організацію, передбачала, що метою її створення є регіональний промисловий розвиток Автономного регіону Галісії, а до її завдань належать: дослідження нових індустрій, їх пошук та запровадження, інвестування в нові підприємства, розгляд заяв на кредити із офіційними джерелами фінансування, надання гарантій на кредити, надання технічної допомоги, надання субсидій (що є типовими державними завданнями, які за звичайних умов не виконуються державними організаціями); 3) в інших країнах агенції регіонального розвитку утворюються як державні органі і Світовий банк утворив Консультативну службу, одним із завдань якої є технічна допомога та консультативні послуги урядам при утворенні агенцій регіонального розвитку.

119. З відповідних положень Закону про ДКР "ВЕБ.РФ" вбачається, що уряд російської федерації фактично розглядає ДКР "ВЕБ.РФ" як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом російської федерації контролю за діяльністю ДКР "ВЕБ.РФ" мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно російської федерації і ДКР "ВЕБ.РФ" змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не російської федерації.

120. Тобто ДКР "ВЕБ.РФ" є по суті органом російської федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем російської федерації настільки, що є її alter ego ("другим я"), і майном якого держава розпоряджається як своїм. Відповідно, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій був зроблений в цілому правильний висновок (хоча з дещо відмінним мотивуванням) про те, що на майно ДКР "ВЕБ.РФ", яке знаходиться на території України, може бути звернено стягнення за боргами російської федерації. Відкрити / Коментувати

2022-08-26 15:56:31 Секретаріат Вищої ради правосуддя завершив прийом документів від кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Документи подали 250 кандидатів на посади членів ВККСУ (https://hcj.gov.ua/news/na-posadu-chlena-vkksu-pretenduyut-250-kandydativ) Відкрити / Коментувати

2022-08-26 14:51:33 Шановні колеги!
Вітаю вас на каналі «Концептуальна цивілістика»!
Тут буде розмова про концептуально значущі для всіх матерії – як для теоретиків, так і для практиків.
Скільки разів всі ми наражалися на те, що зі студентства знайомі положення відкриваються таким боком, що стають почасти, а то й цілком незрозумілими!
А для подолання цього відчуття ми маємо розібратися глибше в тому, в чому ж насправді камінь спотикання. І саме практика нам надає «сировину» для тих печей, де аналітичне мислення приводить до загартування цивільно-правових конструкцій.
Якщо ми обдумаємо концепт і зрозуміємо сутність проблеми – це вже ми на півдорозі до її розв’язання. Залишається лише рухатися цією дорогою і сформулювати доктринальну позицію. Знаючи ж такі позицію, ми її можемо вже використовувати для відповіді на численні дрібні питання.
Тобто, вектор руху – від загального до конкретного. Від концептуального положення до індивідуального питання. Якщо ми озброєні концептуальним знанням, то лише справа часу в тому, коли ми навчимося надавати відповіді на конкретні питання.
Це як вчити іноземну мову - головне – зрозуміти сутність а не вчити слова.
Запрошуємо всіх на вищий рівень цивілістичної свідомості!
Цей канал для професіоналів та тих, хто хоче ним стати. Приєднуйтесь.
Моя особиста мрія – щоб всі правники були професіоналами. Тоді легко працювати, легко долати проблеми, бо всі один одного розуміють.
Ваша І. С-Ф. Відкрити / Коментувати

2022-08-26 11:19:47 Постанова ВП ВС від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105852860

2. Прокурор вказував, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» (далі - ТОВ «Енерджі-ВМ», третя особа 1), будучи власником нерухомого майна площею 12,9 кв. м, незаконно отримало на підставі рішення Київради № 1136/5200 не на конкурентних засадах в оренду на 25 років земельну ділянку територіальної громади міста Києва, площа якої у 410 разів перевищує площу нерухомості, яка на ній розташована.

4. Відповідно спірне рішення прийняте з порушенням вимог статей 120, 124, 134, 135 ЗК України та статті 377 ЦК України.

56. Так, відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

57. Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності обєкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей обєкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на 3 червня 2015 року (момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці).

60. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18).

63. Суди в цій справі встановили, що на земельній ділянці, переданій в оренду ТОВ «Енерджі-ВМ» на підставі спірного рішення, знаходиться нерухоме майно, придбане товариством у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 3 червня 2015 року, -господарська (нежитлова) споруда № 1 загальною площею 12,9 кв. м.

64. Разом із цим доказів надання ОСОБА_1 у встановленому порядку спірної земельної ділянки для зведення такої господарської споруди, як і оформлення за ним права власності або права користування спірною земельною ділянкою площею 0,5297 га, матеріали справи не містять, у договорі купівлі-продажу нерухомого майна також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором.

65. За відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

69. Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 ЗК України, і Велика Палата Верховного Суду із цим висновком погоджується.

70. Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Відкрити / Коментувати

2022-08-26 08:28:43 Постанова ВП ВС від 20.07.2022 у справі № 923/196/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105852862

56. Оскільки спірний договір купівлі-продажу за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (див. близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку її набуття у постанові ВП ВС від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц).

69. Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

71. Частина перша статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

72. Позивач просив повернути спірні земельні ділянки до комунальної власності. Суди встановили, що відповідач поділив первинну земельну ділянку після її придбання на шість спірних земельних ділянок з окремими кадастровими номерами. Вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив.

73. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (див. постанови ВП ВС від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56)).

75. Отже, незважаючи на те, що ТОВ «Табіті» поділило первинну земельну ділянку на шість, що за обставин цієї справи суд оцінює як відсутність наміру завершити розпочате будівництво на всій площі придбаної первинної земельної ділянки, відповідач як покупець за нікчемним спірним договором купівлі-продажу має юридичний обов`язок повернути позивачеві як продавцеві за цим договором, який діє в інтересах територіальної громади, всі спірні земельні ділянки у комунальну власність.

81.2. ВП ВС констатувала недобросовісність відповідача та ОСОБА_1 . Остання за відсутності речового права на первинну земельну ділянку, будучи керівником ТОВ «ПР Трейдінг Компані», вказала у декларації про початок виконання будівельних робіт недостовірні відомості про наявність у цього товариства права оренди відповідної ділянки. Надалі, беручи участь у ТОВ «Табіті» та маючи володіти інформацією про незаконність спорудження обєкта незавершеного будівництва, внесеного до статутного капіталу відповідача, подала позивачеві документи про реєстрацію права власності на зазначений обєкт як підставу для того, щоби придбати первинну земельну ділянку на неконкурентних умовах, і підписала спірний договір купівлі-продажу. За таких обставин відповідач не має підстав скаржитися на непропорційність повернення спірних земельних ділянок у комунальну власність. У суду ж внаслідок задоволення вимоги про таке повернення немає підстав встановити порушення балансу інтересів, з одного боку, територіальної громади, яку представляє позивач, а з іншого боку, відповідача. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном. Приписи статей 216 і 228 ЦК України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив. Відкрити / Коментувати

2022-08-03 11:24:45 https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1302864?fbclid=IwAR3BQU-ze2m5-tFmOxQTIZNybFfEkPejB8j4LuT1x4rxaFqCvJJHoDfXZsw Відкрити / Коментувати

2022-08-03 08:35:05 Ухвала КГС ВС від 28.07.2022 у справі № 916/546/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105494373

Господарські суди вважали, що акт приймання-передачі частки в статутному капіталі за відсутності доказів існування інших правочинів, сам виступає правочином, на підставі якого відбулось відчуження частки в статутному капіталі. При цьому, встановивши порушення вимог статуту та норм чинного законодавства щодо отримання згоди іншого учасника на відчуження своєї частки, суди попередніх інстанцій вважали наявними правові підстави для визнання його недійсним з урахуванням приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Виходячи з предмета та підстав позову, з врахуванням фактичних обставин справи, встановлених господарськими судами, а також доводів касаційної скарги, одним із питань, яке підлягає вирішенню судом касаційної інстанції є таке: чи існують правові підстави для визнання недійсним акта приймання-передачі на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України як правочину.

Правочин - це такий юридичний факт, який є належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, акт приймання-передачі розглядається як письмовий документ, який містить найменування сторін, предмет самої передачі (наприклад, майно або майновий комплекс) і фіксує факт такої передачі.

Аналіз численної судової практики виявив неоднозначність підходу у вирішенні питання щодо правової природи акта приймання-передачі, а саме: чи є він правочином, чи лише доказом у справі та документом первинного бухгалтерського обліку, залежно від конкретних обставин справи.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що в судовій практиці як у справах господарської, так і цивільної юрисдикції, існує правова проблема щодо визначення правової природи акта приймання-передачі чи-то як правочину, чи як доказу в справі.

При цьому колегія суддів виходить з доведеності існування кількісного критерію, а також якісного критерію, з огляду на відсутність усталеної судової практики застосування одних і тих же норм права (статей 11, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України), у тому числі наявність правових висновків судів касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; що в сукупності свідчить про наявність виключної правової проблеми.

Нинішній стан законодавчо встановлених превентивних механізмів не в усіх випадках дозволяє уникнути впливу приватного інтересу службовця, зумовленого володінням корпоративними правами чи підприємством, на виконання покладених повноважень.

Вирішенню цієї проблеми могло б сприяти, серед іншого, відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, управителя корпоративними правами, як учасника відповідного товариства, що відповідно надавало б йому можливість реалізувати всі корпоративні права довірителя в інтересах останнього (з урахуванням обмежень, передбачених договором щодо відчуження чи передання в заставу таких корпоративних прав). В такий спосіб міг би бути мінімізований ризик того, що установник управління, передавши корпоративні права в управління, все одно фактично б продовжував особисто реалізувати свої корпоративні права через управителя, як представника, не зважаючи на можливий конфлікт інтересів.

Наведене, на думку колегії суддів, в сукупності свідчить про необхідність вирішення питання щодо можливості та доцільності відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань управителя за договором управління майном корпоративними правами. Відкрити / Коментувати