як помирає френкі♡

2022-05-17 18:41:30 Відкрити / Коментувати

2022-05-03 19:43:24 ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СТЕ...

тобі не заклало вуха.
від дону і до говерли
лишився єдиний полиск -
як той, коли йдеш на згин.
мене майже стерли.
мені приглушили голос.
мені не давали пити
два місяці п’ять годин.

така вже моя дорога.
жорстокі плоди врожаю
зі жмені шалених рішень і клекіт з самих легень.
мене розп’яли, як Бога
(та я вже не вірю в Нього).

ну це вони так вважають
уже шістдесятий день.

але не хвилюйся, земле,
я ще раз тебе не втрачу.
і кров моя знов гаряча, і доля моя - стерня.
ще жодне на світі зло не знає - коли заплачу,
воно захлинеться лихом іще до початку дня.

не відає зло лукаве, що мої долоні стерті,
вони відмивали сонце від крові твоїх світань.
не відає зло, що мертві -
живі
в поколіннях, венах,
у сплаві залізних цвяхів
й закованих в біль страждань.

наповнені груди вітром.
я вже не бреду по світу.
мені остогидли рани, я стала між двох морів.
здається, що моє серце викачує сотні літрів
відомщених сліз і чистих, навіки журних вітрів.

○

якщо не боїшся долі, то з нею смієшся гулко.
це правило буде жити допоки живуть степи.
а моє вугілля стане останнім твоїм притулком.
танцюй поки можеш, враже,
а далі лягай
і спи. Відкрити / Коментувати

2022-05-02 00:50:32 Відкрити / Коментувати

2022-03-06 23:16:09 і тільки злість буває геніальна.
господь, спаси мене від доброти!
така тепер на світі наковальня,
що треба мати нерви, як дроти.

а нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, настренчені на епохальний лад!
а мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого й солодкого, як шоколад.

ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
лежить під небом, чистим і високим,
холодний степ моєї самоти.

козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!

а по ідеї: жінка ж — тільки жінка.
смаглява золота віолончель.
справляло б тіло пристрасті обжинки
колисками і лагодом ночей.

була б така чарівна лепетуха,
такі б ото улучила слова,
що як по змісту, може, й в'януть вуха,
а як по формі — серце спочива.

хто ж натягнув такі скажені струни
на цю, таку струнку, віолончель,
що їй футляр — усі по черзі труни
вготованих для музики ночей?!

♡
і щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
і щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна. Відкрити / Коментувати

2022-03-06 23:15:12 весь тиждень ці рядки Ліни резонують більше ніж будь-що, що я написала б сама. Відкрити / Коментувати

2022-02-24 15:58:56 НБУ відкрив спецрахунок для збору коштів на потреби армії. Туди можна переказувати кошти у іноземній і в національній валюті.

Реквізити: UA843000010000000047330992708 Відкрити / Коментувати

2022-02-24 15:58:56 тримайтеся♡ Відкрити / Коментувати

2022-02-06 16:20:11 ДЛЯ К.

про що сьогодні говорять в місті
усі птахи і розталі води?
про те, що сонце вже вік не сходить.
про те, що чесно - немає змісту.

таяться, дивляться, знявши крила,
і якось хижо, і співчутливо:
колись вона тут була щаслива.
тепер приїхати знов посміла.

згинають тіні дерева вдвоє,
розносять тихо повсюду вісті,
що я приїхала в їхнє місто.
колись і моє!
колись і моє.

приходять друзі, немов уперше.
тепер ми з ними лише знайомі.
та місяць знову твердить: ти вдома.
а він ніколи в житті не збреше.

вони шепочуть мені: не діло.
ти нам з весни іще не дзвонила.
вони плюються: чого ти знову?
із гніву, відчаю, чи по зову?

і покладаю собі вдесяте:
ніколи більше не приїжджати.
○
та перше скажу птахам і водам:
я точно бачила - сонце сходить. Відкрити / Коментувати

2022-02-05 19:53:26 Відкрити / Коментувати

2022-02-03 20:37:24 СІЧЕНЬ

у коробці від спалахів раптом лишився один.
ми усі так живемо - залежність від наглого чуда.
щастя досить просте - шоколад, нікотин.
цього року я буду хороша. я чесно буду.

кажуть, треба лишитись, аби розтерзати пітьму.
розігнати завісу туману хмільного.
ця зима буде інша і ми уже знаєм чому.
бо я буду хороша. для себе. людей. для нього.

та не кану у безвість, бо все-таки кілька віршів
десь пропалюють наскрізь звороти листівок.
я ж лишаюся тут підкоряти десяток вершин -
не потрібних сто років, слизьких верхівок.

без ударів, без глуму, вульгарних сварок.
і ніяких таро через тінь потойбіччя.
я зненавиджу дим від чужих цигарок,
проминаючи надто знайомі обличчя.

тож і друзі мене не впізнають коли у пітьму,
я попрошу мене проводжати до дому.
і прикинусь, що страшно. сама не дійду.
і прикинусь, що з долею ми незнайомі.

та напам'ять знаючи кожну зливу,
що найкращі дні мої - непогожі,

цього року я врешті буду щаслива.
цього року я чесно буду хороша. Відкрити / Коментувати