як помирає френкі♡

2021-03-10 01:40:58 тому що гнів продається найкраще. Відкрити / Коментувати

2021-03-06 14:53:16 Відкрити / Коментувати

2021-02-25 11:30:29 ОСТАННІЙ ЗИМОВИЙ

тільки ліхтар в цьому світі приймає суть.
на ніч печаль подушкою задуши.
жаль, що в кінці зими переважно йдуть,
вранці лишивши слід на чужій душі.

що ж, головне - це забутися в лісі смут.
в очі дивитися пусто, а ще – спроста.
Боже, та як же навчитися жити тут,
в світі, де прийнято кожного на хреста?

знаєш, а грішність – це не найгірший гріх.
деяку навіть просто назвуть натхненням.
ти от клянешся в святості рук своїх.
що ж так дзвенить від цвяхів твоя кишеня? Відкрити / Коментувати

2021-02-23 23:10:14 Відкрити / Коментувати

2021-02-22 00:34:49 ЩЕ ОДИН ЗИМОВИЙ

застигаюче сонце в зеніті
зупинилось на помах руки.
найскладніше питання у світі:
чи ти бачиш ті самі зірки?

ми босоніж стежки прокладаєм,
але й ті замітають сніги.
як існує щось, назване Раєм,
то кому воно ще до снаги?

на морозі серця засинають,
що збудити не може й Орфей.
добре янголам - крила втрачають.
але люди втрачають людей. Відкрити / Коментувати

2021-02-21 00:41:41 Відкрити / Коментувати

2021-02-08 01:37:29 ЛИСТ ФРЕНКІ

мій друже, прости, що лишаю вночі.
мені взагалі би нічого,
та, бачиш, вже скоро сезони дощів
і навіть приснилась дорога. 

не слухай нікого, хай б’ється, мов, – свій –
такий неодмінно збреше,
але й хвилюватись за мене не смій, 
мені мандрувати не вперше. 

ти бачив цей місяць? ми тужимо вдвох. 
ганяємо зоряні зграї. 
це, певно, тому їх і вигадав Бог. 
хоча, я, щоб точно, - не знаю. 

як чесно не знаю для чого зима
так тихо колише лісами.
та все-таки легше коли я сама
любити тебе донестями.

напевно, тому що у моїх краях
зима й визначає любові.
вже сонце почало свій ранішній шлях
і я не лишаюсь з тобою.

і все - найсмішніше - усе не зі зла!
усі ці обірвані жили.
так чиясь любов би спокійно пішла.
а моя б мене пережила. Відкрити / Коментувати

2021-02-06 17:20:18 Відкрити / Коментувати

2021-02-03 10:47:22 чи ти хоч раз блукав, засніжений, по полю,
безсонням ледь прикривши в своєму серці ніж?
ти знаєш почуття це – пекуче, аж до болю,
коли взаємно любиш, а все-таки – сильніш?

струси кудись в замет іржаві протиріччя
і рани на душі – трухляві, ніби пні,
закутай у печаль лютневі передпліччя
і більше не блукай там – ні наяву, ні в сні.

бери себе і мчи. чекають магістралі.
супутники по чарці і друзі по біді.
а ніж нехай у серці лишається і далі.
щоб не дай Бог не билось, не стукало тобі.

бо скільки ж через нього тривоги було, Боже!
а скільки заливалось горілкою краси!
від спирту помирають, та й від печалі можна.
це значно повільніше. й болючіше в рази. Відкрити / Коментувати

2021-02-02 01:09:12 Відкрити / Коментувати