Куточок творчості AlRin

2023-02-12 21:37:14 Знайомтеся, це Зоряна. Вона любить дізнаватись нове з книжок і писати про своє бачення й світовідчуття на папері. А ще, не дивлячись на те, що Зоря має тихий і чутливий характер, вона вміє творити дива, створюючи нові Всесвіти в своїй уяві. Відкрити / Коментувати

2023-02-12 17:53:03 Кава розлилася.
Нам більше не до розмов.
Все повторяється знову й знов.

Циклічність буття.
Деколи вже спіраль.
Я ні про що не шкодую.
Відкинула весь свій жаль.

Кава розлилася.
То був гучний дзвінок.
Хлопець зриває із себе терновий вінок
Й починає спочатку
Без надуманих повістей інших людей.

Виплеск емоцій часто веде туди,
Де спітнів вже і змок, але зрештою остудив
І без сил розумієш - шукав не там.
Вилазиш із власних змальованих рам,
Щоб тепер все зробити як воно треба.

Хочеш знайти те, що правильно, то шукай між ребер. Відкрити / Коментувати

2023-01-30 12:14:46 Привіт, моя люба.
Що ж тобі написати?
Стільки слів в голові,
Не викинути б усі на вітер.
Ти колись мріяла, наче птах, літати?
Взимку холодно, вдягай світер.

Так, я знаю, відчуття, наче в серці пусто.
Ні емоцій, ні внутрішніх відчуттів.
Наче ти - це сад, але там обросло все густо
Бадиллям й не знаєш, хто того, врешті, хотів.

Застеляй свою постіль зранку.
Ми продовжимо, хай би що.
Почни день з гарного сніданку.
Зачини усі двері, де не лежить ніщо.

Збережи у собі хоч краплинки волі,
Попіклуйся, щоб їх не забрали з кінцем.
Ти не збилась з шляху.
Стоїш між перетинів долі.
Лиш згадай, що ти є й була - творцем.

Відшукай в собі усі ті бажання,
Що тягнули до радісних днів.
Йди туди, куди тягнуть твої сподівання.
Ну, а поки, вже пізно. Солодких снів. Відкрити / Коментувати

2023-01-27 21:04:50 Залишай за собою всі шляхи, що ведуть в нікуди.
Лабіринт залишає свій слід на твоїй душі.
Розберись вже в тому, які тобі треба люди,
Ось тоді вже нарешті припиняться ці дощі.

Залишай за спиною дороги із пустоцвітів.
Все минуле - ніщо, в порівнянні з майбутнім.
Збери власний букет із духовних квітів.
Зроби так, щоб світ твій всередині був незабутнім.

Пробуди в собі волю, очисти мізки, тримайся серця.
Доведи до ладу усе те, що відклав у ящик.
Ну, а потім, штовхни вже ті кляті дверця,
Що весь час майоріли на фоні.
Нарешті ввімкнеться і радості датчик. Відкрити / Коментувати

2023-01-22 07:28:59 Sometimes,
I just feel
Like it's unreal.
And my brain
Gives me pain.
And i cry.
The world is a lie.
But I hear,
It's all my fear.
And I just tell myself
Hold on.

Stop doing what you're doing. Hey!
You are safe.
It was in the past.
That day wasn't the last
In your life.
So just breathe
And calm down.

Sometimes,
I need someone,
Who doesn't run
Away from here
And chases away my fear
To remind me of who I am.

Because, I'm not a victim.
My thoughts are fiction.
And if you feel the same sometimes,
Repeat these words as many times
As you need to calm down.

Stop doing what you're doing. Hey!
You are safe.
It was in the past.
That day wasn't the last
In your life.
So just breathe
And calm down.

#пісні_АлРін Відкрити / Коментувати

2023-01-22 04:59:10 Книги палили, доводячи це до абсурду - каже, -
Книги палили, письменникам - смертна кара.
Всередині нас - спустошена зала.
І всі поверталися до вокзалу,
Хотіли втекти, а куди? Де таких чекають?
Такі їдуть у невідомість і там зникають.

Так створилися копії. Ксерокс працює досі.
Всіх під копірку. Ідея - довести до ідеалу.
Так, щоб без криків і без скандалу,
Зробити щоб світ працював як треба.
Але не залишилось нічого між ребер,
Лиш німе відчуття, що колись щось було.
Усі ми повстали перед судом
І суддя не давав ані шансу на милість,
Відправляючи кожного у цю сірість.

Книги палили. І навіть подумати страшно,
Що стало з тими, хто все ж таки їх писав.
Я пам'ятаю, колись сторінки листав
І пролистував сотні чужих історій.
Потім це все відправили в крематорій.
І, можливо, я втратив свій шанс дізнатись,
Як усе почалося... Як це все могло статись?

Книги палили. Не було уже статусу й сортів.
Кожну ідею вбивали в зародженні.
Це було щось накшталт абортів.
Так створилася ціла бібліотека
Із ненаписаних, ненароджених, мертвих книжок.
Я хотів би там побувати. Висить замок,
Та якщо є він, десь ще залишився ключ.
Я закриваю очі та уявляю його структуру,
Я вкладаю все серце своє, всю свою натуру
І хтось вішає дещо мені на шию.
Відкриваються очі. Схоже на мрію.
Я вставляю в замок, відкриваю двері...

І опиняюся серед пустелі.
За мною - нічого. Попереду - тонни піску.
Вирішую - йти. А що ще робити?
Що я натворив? Як мені далі жити?
Кілометрами множаться мрії про воду.
Я цього хотів? Я чекав свободу
І крокую тут вільний, але ж не так все...
Є надія на краще, але змучений я вже втрачаю сенс
І падаю долі, зімкнувши очі.

А коли розмикаю - руки дівочі
Прикладають вогкий рушник до лоба.
Зникає вся спека, уся жалоба.
Хто є ця дівчина? Наче мара.
Але за секунду вже бачу - стара.
Бліда, що з косою сидить біля мене.
Серце у п'ятах. Холодна тече по венах.
Та вона придивилась і каже, що ще не час.
Вдихаю повітря. Мені дали ще один шанс.

Я вже не в пустелі. Тут якесь місто.
В руках в мене книга, іду за змістом.
Спочатку йдуть люди, їхнє життя,
Палкі, невгамовні, але ж почуття!
Потім творіння їх рук, їх бажання, сила.
Я відчуваю потроху за спиною крила.
Тут є безліч книжок, які я не читав ще.
Мандрую світами. Вірю - усе на краще.

Життя моє сповнене кольором, почуттями.
Іноді відчуваю себе між краями,
Іноді серце пече від болю,
Буває, я не витримую цього бою,
Але не здаюсь. Щось ще далі буде.
Буває, що радість теплом обіймає.
А часом за руку хтось ніжно тримає.
Буває, я сам по собі і мені самотньо.

Книги палили, - каже, - Можливо, їх палять досі.
Але добре, що ключ таки відшукав
І спалив цю осінь.




P.s. Приблизно на середині написання цього вірша, у мене вирубився ноут... То було дуже стрьомно, але боги Телеграму змилувались і все зберегли. Слава їм. Відкрити / Коментувати

2023-01-20 07:14:37 Ти мене більше не чуєш.
Скажу тобі "Страшно мені" -
Не відчуєш.
Скажу "Боляче, відпусти" -
Не відреагуєш.
Ти мене більше
Не чуєш.
У тебе зриває дах.

Серце наскрізь хвилюєш,
Пам'ять мою катуєш.
Сам себе - не рятуєш.
Ти і себе не чуєш,
Тебе вже забрала тьма.

Навіть за стільки років,
Пройшовши тисячі кроків,
Вивчивши сотню уроків,
Знайшовши себе і друзів,
Гуляючи в білій смузі,
Я пам'ятаю досі.
Мої 13, осінь,

Ти мене більше не чуєш.

Але ти про це пожалкуєш. Відкрити / Коментувати

2023-01-19 01:33:52 Головна героїня моєї книги
Не знає куди себе діти від болю.
Вічна жертва свого двобою,
Коли залишається наодинці з собою
І ніяк не може поставити крапку в кінці речення, де їй саме місце.

Голова в неї розривається від думок,
Що течуть вже як річка, не як струмок,
Там дощі йдуть, там вічно промок
Від води, що живою ніколи не буде.

Серце ниє, на ньому шрами,
Що деінде вже ще й шарами.
І гуляє вона десь між вами
Непомітно й безшумно проходить повз.

Головна героїня моєї книги
Не здається, хай би там що.
Вона знає, минуле - ніщо,
Вона вірить - далі чекає щось,
Що змінить усе це назавжди.

Віра рухає уперед, а надія допомагає.
Той, хто вижив - перемагає.
Хто дійшов до себе, не змагається більше.
Йому дихати вже вільніше
І не треба доводити щось там іншим,
Бо собі вже доведено, це головне. Відкрити / Коментувати

2023-01-17 16:19:59 У закоханих очі світяться!
Таке видно за кілометр.
Таким не потрібно і взимку светр,
Таких зігрівають самі почуття,
Що носять у серці.

Такі - як дитя,
Радіють маленькій вагомій дрібниці.
Таким відкривати світи й таємниці,
Такі світлом сяють і манять теплом.
У човні будуть тобі веслом.

У закоханих серце мається.
Такий точно знає, за що він тримається,
Куди він іде і кому відкриває свої кордони.

До них люди збігаються у черги, колони.
І посмішка їх чарує аж до мурах.
З такими хочеться разом піти в майбуття.


Я більш за все люблю
закоханих у життя. Відкрити / Коментувати

2023-01-17 00:05:38 Я живу в канцелярському.
То пишу до безтями,
То закручуюсь як та скрепка,
До дурі, поки не випаде клепка
І тут настає той час,
Коли резинкою все стираєш до біла.
А потім реальність неначе сіра
І немає бажання ні щось творити,
Ні, якщо чесно, продовжувать жити.

Я живу в супермаркеті.
Цілодобовому.
Тут є все.
Спочатку шукаєш усе, що захочеться,
А потім в тобі наче щось морочиться
Й шукаєш здорове, свіже, щоб краще стало.
Вішаєш цінник зі знижкою на те, що пропало
Або уже скоро настане крапка.
Не допоможе і кроляча лапка,
Усьому є створення час і всьому приходить кінець.

Я живу у підземці, де ходить метро.
Тут перехожих немає краю.
Іноді відчуваю, як я згораю,
Бо люди приходять, та завжди в справах.
Живуть у своєму, для мене існують лише в уявах.
Зачепляться іноді, стоять, розмовляють, дарують тепло.
А потім зникають, наче їх тут ніколи і не було. Відкрити / Коментувати