Моя Війна

2022-05-17 19:00:05 Ruslan Nikolayev

~7:20 ранку

Прокидаюсь від дзвінка, дзвонять не мені. У такий час? Це або щось серьозне, або хтось відморожений.

Дивлюсь на свій телефон: 4 пропущених. Щось серьозне…

Аня каже що у Бучі було чутно вибухи. Подумки: “ну не може бути”. Відкриваю ноут, заходжу на УП, НВ, Громадське.

Бачу капсом: “ПУТІН ПОЧАВ ВІЙНУ”. Пздць.

Отже почалось. Що робити? Куди їхати? Не важливо. Збираємо речі і по конях.
2 валізи, 3 рюкзака, 1 дорожня сумка, 1 сумка для кота. Машина на паркінгу, спускаємось та пакуємо. На все про все пішло десь 40 хвилин, ми готові.

Домовились зустрітись з друзями за містом на житомирці. Затори години на 4. Їдемо іншим шляхом, через Бучу.

Наш пассажир нервує, випускаємо з переноски.

1 раз мало не потрапили у ДТП, люди дуже нервові, порушують правила.

По дорозі магазин, іду за продуктами поки затор. Людей у магазині майже нема, хлібу нема, борошну нема. Але є багети...

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/ruslan_nikolayev
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-17 09:00:08 Чорба Крістіна

Україно…Я так її люблю, ну ось чесно. Мені подобається в ній все: міста, природа, культура, люди. Я не змогла жити в іншій країні та й не зможу. Я вас запевняю, що цю частинку мене вже ніхто не змінить. Я розмовляю виключно українською і вона мені нереально подобається, бо вона моя, і твоя і кожного українця. Не просто користуйтеся нею, а любіть її і тоді вона зазвучить з ваших вуст: дещо по іншому, дещо по ніжному, дещо впевненішою. А ще знайте, коли мені сумно – я пишу, коли я радію – пишу, коли мені страшно я….пишу. І в моєму характері мені – це імпонує. І ось я знову пишу, бо мені не радісно і не сумно, а… Ну так ось нехай цей текст буде написаний на «свіжих» емоціях. Я не знаю коли він буде опублікований тай взагалі чи варто, але я поділюсь тим, чим не можу з рідними чи друзями, бо паніці тут не місце і я в деякому моменті радію, що маю «холодний» розум при екстримальних…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/chorba_kristina_vitaliyivna
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-14 19:00:04 Tanya Frolova

24 февраля, примерно в 06:00-07:00 я просыпаюсь от сообщений на тел., сразу увидела сообщение от мамы, она в другом городе проживает, там что-то было про нападение российской армии, я не сразу поняла, что происходит. Муж был в дороге, в поезде, в направлении Одесса - Львов, с 2021 года мы проживаем во Львове. Я начала ему звонить, связи не было, как обычно в дороге. У меня паника… хуже всего когда не можешь связаться с близкими, понимая, что «пришла» война, насколько это возможно было тогда понять.

Позже он вышел на связь и ему было ещё хуже, все, что он успел прочитать, когда появилась связь на минуту, так это то, что началась война и все, связь снова пропала, он не знал ни как мы с ребёнком, никаких подробностей- откуда зашли войска, что происходит и т д.

У меня в первый день войны не было полного осознания, что происходит.
Ну это невозможно осознать, это просто за гранью понимания…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/_tatyanafrolova
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-14 12:00:07 Юлия Колесник

Прошёл уже месяц … как один страшный сон … длинный… жуткий… от которого бросает в пот … но проснутся пока не получается.. сколько мыслей было в голове за эти 28 дней. Ночи в подвале с ребёнком ( их было 8), обстрелы, зарево над Бучей из окна, первый арт обстрел Ирпеня, когда самолеты летели над нами … тогда я честно прощалась с жизнью, закрывая собою ребёнка … я не знаю, что меня вытолкнуло из Ирпеня в то утро … просто решила что пора … на сборы 15 минут. Уехала с дочкой в руках в том, в чем вышли из подвала … с собой Документы и пара подгузников . Все. Потом два часа на ирпенском вокзале . В толпе. Дети плачут . Моя на руках тихо спала, даже когда недалеко лупили по городу … маленьких деток всех посадили в первый вагон … как они все кричали … мамы плакали, глазами искали в толпе посеревших мужей, меняли подгузники, кормили своих грудничков …
Потом электричка во Львов … 11 часов. С ребёнком….

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/yuliya_kolesnik
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-10 19:00:05 Svetlana Molchanova

Після Донецьку ми опинилися у Маріуполі, де шукали нову роботу, нові зв‘язки, квартиру в оренду, перші чотири місяці жили у знайомих, поки не встали на ноги, та змогли орендувати окреме помешкання. Мій чоловік знайшов роботу тільки через рік. Тобто у 2015 році, було важко. На той час коли ми опинилися у Маріуполі, грошей в нас зовсім не було, тільки моя вища освіта, диплом та досвід роботи. Згодом ми з чоловіком важко працювали по 12 годин на добу, але нам за три роки, відмовляючи собі у багато чому, таки вдалося купити маленьку квартиру та зробити ремонт,, ремонт робили самі, є вже попередній досвід, тобто після троьох років, ми вийшли на рівень, який в нас був на початку 2014 року. У 2019 народилась дитина, але мої батьки, та батьки чоловіка, які залишились проживати в окупованому Донецьку, бачили свого онука тільки маленьким, до рочку, потім почався Ковід, та кардон з так званою ДНР закрився назавжди, наше спілкування відбувалося тільки по відео, це саме світле, що в них залишилось, все інше мрак. У 2022 році, ми вже мали пасивні доходи, які б нам забезпечили пенсію, було дуже приємне коло для спілкування, наші сусіди найкращі люди, це я про декілька сімей, більше 10ти, на роботі також було все чудово, засвоїлися, з‘явилось нове оточення, місто будувалося, ставало все гарніше та гарніше, жили та раділи, узяли квартиру більшу, щоб для дитини була своя кімната, майже закінчили ремонт, залишався місяць до переїзду, у дитини було усе найкраще, що можно було уявити, без фанатізму, але настала п’ята година ранку 24.02.2022, і я відкрила очі та промовили -«Почалася війна». Рідні та подруги почали вже дзвонити о 5й годині ранку, було сильне напруження. Мене підкилало з ліжка, як тоді коли дрожала земля, від пострілів, коли були у нашого друга на дачі. Страх був дуже сильний. Цього дня ми з дитиною виїхали до Запоріжжя, чоловік повернувся до Маріуполя, дитина просто благала…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/svetlana_molchanova
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-10 09:00:08 Anastasiia

Я не вірила у війну дуже довго. Коли про це говорили ще у грудні, я сміялась і вважала, що це робиться спеціально для підвищення цін.
Але в лютому про це почали говорити вже скрізь, кидали на роботі інструкції на кшталт, як поводитись під час війни, де бомбосховища тощо. Моя подруга сказала, що хоче виїхати до іншої країни, бо можуть бути якісь військові дії, та й вона розглядає це як шанс «почати з нуля».
Незважаючи на це, я продовжувала сумніватись. Мене навіть почали дратувати всі, хто говорив про війну, мабуть, просто відмовлялась вірити, що таке може статись у 21 столітті.
А потім почала морально готуватись. Це було дуже важко, багато плакала ночами, бо для мене війна — це кінець всього. За останні дні перед війною у моєму особистому щоденнику лише переживання про війну.
На початку тижня мій тато сказав мені, що вона буде війна та попросив поїхати, якщо маю можливість, але я продовжувала чогось чекати…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/stasyd
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-09 19:00:04 Svitlana Tsupryk

Всім привіт!
Це історія звичайної людини. І за великим рахунком мені пощастило в порівнянні з іншими.
Мені шкода писати російською мовою, але я родом з Чернігова, де більшість людей говорять російською, тому я так звик до цього і мені простіше говорити. У своєму житті я вже переходжу на українську мову.
Я технар, закінчив Київський політехнік, тому писати красиво не можу. Ми з чоловіком працювали звичайними інженерами, заробляли мало грошей, заощаджували кожну копійку, навіть на дитину, на покупку власного житла, тому що жили в орендованій квартирі. Ніколи не обманював, крадав, позичив, жив і заробляв чесно, іноді з другою роботою. За майже 10 років ми нарешті купили квартиру в Підмосков'ї. Я завагітніла вдруге і в березні повинна була початися ремонт нашої квартири, куди ми планували швидко переїхати, щоб прожити довгоочікуване щасливе життя з великою родиною...

Але 24-го, прокинувшись о 5…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/svitlana_tsupryk
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-09 09:00:11 Juan Pablo Merino Santacruz

Розбитий голос піднімається до мене і я бачу сльози відчаю в очах моєї дружини, і вона мені каже: вони напали на Харків, (хіба не просто Домбас?)
Я швидко готую деякі речі в маленькій валізі, і ходжу на холодному світанку до будинку одного з моїх родичів, по дорозі я отримав якісь повідомлення, що викликають занепокоєння, посилаючи мені благословення і добрі поради про те, що ми припускаємо, буде великим, потім я прийшов додому (всі тубільці), я більше не бачив такої ж радості і посміхається, тільки обличчя, що викликають занепокоєння, та чи інша сльоза прихована в очах!
Тоді я бачу жителів цього місця, з великою добротою готові поставити нас у безпеку, якщо щось має статися!
Години проходять, я бачу лише в мережах (намагаючись не довіряти ЗМІ) людей, які, здається, «багато знають про війну та зовнішню політику», даючи порожні коментарі…

(Оригінальна мова - іспанська)

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/juan_pablo_merino_santacruz
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-08 19:00:05 Yana Bobrova

У меня никогда не возникало проблем с выражением собственных мыслей. Я всегда «на ура» рассказывала сложные темы в школе и университете, готовила доклады на память, могла рассказать подробно любую тему (даже ту, которую не очень то и поняла), да и вообще: я преподаю экономику в школе - и все 45 минут могу вольно рассуждать с детьми на все теми мира без какой-либо подготовки. Мое красноречие, навык излагать понятно и на лету формулировать мысли покинул меня 24 февраля 2022 года, когда Россия напала на Украину.

За 18 дней войны мне есть о чем подумать и что рассказать. Этот пост я пишу в первую очередь для себя, так как чувствую, что я просто нуждаюсь в том, чтобы наконец это все написать и мне, возможно, станет легче. Такая себе психологическая разрядка. Так как я все еще пребываю в состоянии речевого ступора и шока от происходящего, и я не…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/yana_bobrova
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-08 09:00:08 Tamara Molotkova

У мене чергування.
Вже дві години як я топлю буржуйку, щоб мешканцям мого підвалу було тепло)
Нарешті розібралася з принципом роботи піддувайла…
Сьогодні за графіком я мала здавати сценарій. Але я топлю буржуйку, мені не до сценарію.
А ще я думаю про всіх тих кого люблю. Як вони? Як пережили цю ніч? Чи все добре? Чи всі ситі, чи всім тепло?
І про тих, хто зараз на вулицях наших міст стримує ворога, захищає мою сім‘ю… будь ласка, Господи, вбережи їх.
А ще про місця, які люблю. Про свій дім, про озеро, куди ми з собакою Адою ходимо купатись, про улюблене кафе з найсмачнішою в світі кавою, про магазинчик під домом, де продавчиня знає твої смаки краще за тебе… чи вціліло все це? Чи вціліла моя квартира в Бучі? Чи все гаразд у моїх сусідів, які не встигли/не змогли/не захотіли виїхати?
Я топлю буржуйку і слухаю гул літаків над нашим домом. І думаю про свого батька, який навчив…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/tamara_molotkova
#МояВійна Відкрити / Коментувати