Моя Війна

2022-05-06 19:00:05 Анна Чорноус

Все почалося з того, що в новинах побачила, як російські війська проводили навчання біля кордону з Україною-в Білорусі. Потім почались чутки від знайомих та друзів, про те що війська наступають на Україну. Напередодні, я з чоловіком встигли оглянути бомбосховище, яке зроблене ще за радянських часів, на заводі «Буревісник». Мріяла відвідати цей завод, але не при таких обставинах, а більше як екскурсію в мирний час. І ніколи не забуду, ту смс, яку напередодні надіслала подруга, цитую: «собирай на всякий случай «тревожный чемоданчик» и полный бак бензина на машину». Сердце в п’яти, невже таки все реально і це не сон, подумала я. Люди швидко в магазини, за продуктами…полиці магазинів майже порожні. Було дуже страшно і попри все, не було думки покидати країну, адже тут всі мої рідні, мої друзі та знайомі, за яких я би хвилювалася. Але моя мама дуже хотіла, щоб я зі своїм чоловіком-виїхали…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/anna_cornous
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-06 09:00:11 Sandra Luna

Вітаю пані та панове, мене звуть Сандра Луна, і хоч прізвище не справжнє, та до цього вже звикла, тож нічого міняти не буду. Мені подобається, що українською Луна – як Ехо російською, це ніби відображує якусь частину моєї особистості, хоч чесно кажучи, після цього всього я не впевнена, що я матиму особистість, якщо це все якимось хріном закінчиться добре. Ви не подумайте, я вірю в ЗСУ, я вірю, що ми відіб’ємось, щоправда, я не приймаю в цьому участі, тільки в твіттері репощу всяке. Все, що я робила останню майже добу, це перебувала в паніці, плакала, впадала в ступор. Цього разу я не можу стримати своїх емоцій, та певно і не варто. Тому що коли Росія напала на Донецьк, я просто перебувала в прострації.

Мені б хотілося щось робити, але я не спала з 4 ранку, і боюся вийти на двір. Завісили дзеркало в ванній, ховатись будемо в коридорі, якщо що. Власне, вже ховались.
І хоч почуваюсь відверто хріново, я вирішила…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/lisnycia
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-04 19:00:06 Мария Коркач

Сьогодні , 10 березня 2022, я у безпеці! Я 2 ночі спала без обстрілів, але кожний шум вночі ще сприймається як удар снаряда, що розірвався або було запущено поруч. Учора о 10 годині вечора я перетнула кордон з Україною і тепер кермую чужими дорогами сама із дітьми і запевняю себе не боятися, адже після того, що сталося, я обіцяю собі, що я здатна упоратись з усім, що підкидає життя. І навіть, якщо не впораюсь, то нічого страшного, адже ми живі і за решту не варто переживати.

В Україні більше 40 мільйонів жителів і у кожної людини сьогодні своя історія горя і загальна величезна трагедія. Я розповім тільки те, що я зрозуміла і побачила за перші дні війни з 24 лютого по 8 березня, оскільки саме в цей день нам вдалося виїхати з блокади.

24 лютого…. Я прокинулася o 5 годині ранку від перших глухих пострілів і через 10 хвилин ми з чоловіком ошелешено слухали на ютубі заяву путіна.

Ще…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/mariya_korkac
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-04 09:00:10 Мілена

23.02.22

я святкую свій 18-й день народження.
я так довго чекала цього дня, так неочікувано багато отримала.

моє серце наповнилось величезною кількістю спогадів, які досі гріють мене.

я зустріла Тебе.
я тонула в твоїх теплих обіймах, які ми так довго чекали крізь призму річної розлуки.

я почула Тебе.
почула Твої слова і твоє тепло,
а на фоні, як завжди ( сміюся ) гурткіт машин.
ми мали зустрітися в п’ятницю,
наша п’ятниця вже буде не скоро.

вечір.
лютневий холод.
я тягну всі ці пакунки до себе, додому.

ще трошки пізніше.
ми «святкуємо» мій день, атмосферно сидівши з дівчатками.

будуємо наші улюблені плани, як і які пари ми завтра прогуляємо.

проте … на пари ми так в не явилися.

до війни я була звичайною студенктою столичного медичного внз.
як і вся молодь:
-їздила на навчання
-відвідувала із захватом гуртки
-працювала над власним проектом і проектами в команді
-гуляла вечорами і пізно…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/qrllbrtd
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-02 19:00:04 Den Trohimchuk

8 февраля у меня родилась дочка Злата. А не так давно - 24 февраля войска нацисткой россии вошли на территорию моей страны. Мы с женой Лерой проснулись от взрывов среди ночи, а на следующий день прямо в нашем районе началась перестрелка и какие-то взрывы. Это нас побудило быстро собраться и уезжать из Киева, потому что по СМИ сообщали, что основная цель русских – Киев и президент Украины. Мы выехали в село Андреевка, это 50 км от Киева и 30 км от уже известной всему миру Буче. Нам сказали, что все это закончится через 3-4 дня, поэтому мы не брали с собой продукты, одежду, взяли мало памперсов, и никаких лекарств для ребенка. На следующий день после нашего приезда русские захватили Андреевку. Через день к нам пришло 3 русских солдата. Сказали, что вводят комендантский час - светлое время суток, и что мы не можем выходить за пределы своих участков. Я пытался с ними поговорить, объяснить им...

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/den_trohimchuk
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-02 09:00:08 Анна Ро

24 февраля 2022 года

Вчера был папин день рождения. Я поздравляла его и желала всего самого хорошего. А сегодня я держу в руках телефон и не верю прочитанному... Сегодня началась война.

Я видела войну по телевизору, читала о ней в книгах и думала, что это никогда не случится в моей жизни. Сегодня началась война.

Страх за себя, родных и любимых окутал мысли. Не знаю, что делать. В голове путаница. По щекам текут слёзы.

А будет ли у меня завтра? Не знаю этого. Знаю лишь то, что мир никогда не будет прежним.

Сегодня началась война.

Страну рушат. Людей убивают. Армия отбивает жёсткие удары.

Но моя жизнь, как и миллионы других жизней, продолжается. Что это значит? Значит, я могу дышать, видеть мир, что-то делать и что-то планировать.

Да, иногда, особенно глубокими вечерами, с головой накрывает паника. Страх и слёзы практически невозможно контролировать.

Но я чувствую, что скоро всё закончится и будет мир…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/anna_ro
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-01 19:00:05 Олексій Тарасенко

Сороковий день війни.
Відчувається загальна втома, попри те, що не стою зі зброєю, не волонтерю фізично, і зараз, навіть, без постійного місця роботи.
І хочеться і боязко назвати цю війну безглуздою.
З однієї сторони, з нами лишається глузд рівно до тих пір, доки ми чинимо супротив цьому рідкому, схожому на колір цегли, фекалію. Жахливому, такому, що ніколи не запліснявіє.
З іншого боку, чітко складене враження щодо безглуздсості самої ідеї війни як явища загалом. Адже кожен щоденно бачить вбитих мирних українців, вбитих москалів. В російських тг каналах можна побачити вбитих військових українців.
Тож виникає загальне питання без відповіді "заради чого?".
Колись почув думку про подвійність реальності в іншому контексті. Проте зараз хочеться використати це словосполучення у цьому контексті.
Та ми продовжуємо оплакувати вбитих. Ми продовжуємо сміятись з теми Чорнобаївки…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/oleksii_oleksandrovic_tarasenko
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-05-01 09:00:09 Olesya O.O.

О котрій прокинулася - не пам'ятаю. Можливо о пів на шосту ранку. Чую - сестра будить чоловіка. Перше що почула: "атака". Чомусь подумала, що на її підприємство здійснили хакерську атаку і її викликають на роботу.
Встала, питаю. Сестра дивиться на мене: "Ти не чула вибух?" Ні. "Як ви вдвох не чули?"
Її чоловік також не чув. Через те, що він гучно хропить, а спить, як богатир і до ранку його не добудешься, сестра спала у залі. Там то вона и почула вибух. З її слів, скло на вікні задризжало.
А тепер ніхто не спав. Згодом і я почула вибух.
Моє начальство наказало усім сидіти вдома. Чоловік сестри також не поїхав на роботу. Ми дивилися новини. Вибухи були майже по всій Україні.
Почали дзвонити клієнти. Більшість переживали за завтрашній день реєстрації. Це важлива процедура. Усім кажу, щоб сиділи вдома, у понеділок наберу. Один побажав успіхів і додав: "сподіваюся, ще побачимось".
Але вгадайте, кого змусили їхати на роботу? Сестру! Її боссам було байдуже на військовий стан.
Але через декілька годин вона повернулася: підприємство додумалося відпустити співробітників додому. Сестра та її чоловік пішли по магазинам: збиралися закупитися на три дні. Мене не взяли. Надворі знову і знову лунали вибухи. Чомусь гадали, що усе скоро закінчиться. Мама вмовляла мене та сестру брати квиток на поїзд та їхати з Харкова. Ми не послухали. Я відчувала, що краще вже не буде, треба тікати, але щось тупе, що не раніше не хотіло чути про війну - тепер не хотіло чути про переїзд!!! Позвонила колезі - вона також впевнена, що вже у понеділок ми вийдемо на роботу…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/aleksa
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-29 19:00:04 Єлизавета

За тиждень чи два до війни в нас на факультеті журналістики розпочався 2 семестр навчання. Навчання продовжувалося дистанційно, під час нього я з мамою ходили на фізичні процедури, які так і недопройшли) Все було так безтурботно. Вже тоді розпланувала подальші тижні, проходження практики, час для відпочинку тощо.
16.02. День єднання. Я була у лікарні та чула голосний спів гімну. Це була, здається, перша погроза нападу расєї на Україну. Ще до 16 числа я думала про те, що цей путлєр спроможний і не на такі кошмарні речі. Ніхто не вірив. Скільки би я не говорила, що турбуюся про подальші дії в Україні, що в мене тривожні думки, в мене погане передчуття. Ніхто не вірим. У всіх робота, навчання. Я просто смиренно чекала. Я була з сім'єю.
24.02. Вночі о 1 годині ночі домашнє завдання було дороблено. Однак сайт університету "приліг" і не вдалося надіслати роботи. Перед сном я традиційно прощалася…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/e_liw
#МояВійна Відкрити / Коментувати

2022-04-29 09:00:10 Ліка

Чуєш, а сьогодні який день? 41 день війни… Саме стільки я тебе не бачила…
Мій коханий ЗСУ, мій тил, мій спокій, мій захист та мій затишок, ти пішов, а з тобою пішло все моє життя. Ти борониш нашу землю, охороняєш мій сон та стримуєш мої істерики шодня. Ти – моя сила, кохання та безкінечний стимул жити.

Вибач, що я така неспокійна. Вибач, що іноді мені так погано, що не можу дихати. Вибач, що я така нестримна. Вибач, що я віддала тобі все своє життя без останку і чекаю, коли ти його мені повернеш.

Мій коханий ЗСУшнику, я з тобою кожну хвилину поряд. Уявляєш, зараз вся країна сохне по вам. Усі дівчата мріють вийти заміж за одного з вас, мабуть, скоро буде дівоче полювання, а ти мене знайшов сам. Іноді згадую наше знайомство і розумію, що якщо б не ця проклята війна, ми би не були разом. Я переглядаю світлини і твоя ця піксельна форма та усмішка просто зводять з розуму. Я забуваю про все на світі… Який ти в мене…

Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/Tvoya_EL
#МояВійна Відкрити / Коментувати